Рішення

від 26.03.2019 по справі 918/60/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд Рівненської області

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" березня 2019 р. м. Рівне Справа № 918/60/19

Господарський суд Рівненської області у складі головуючої судді Бережнюк В.В., розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВС-АВТОТРАНС"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Кухровський"

про стягнення заборгованості 19 538, 74 грн.

Секретар судового засідання : Сідлецька Ю.Р.

Представники сторін :

від позивача : ОСОБА_2

від відповідача : не з'явився

Судове засідання проводилося у режимі відеоконференції, забезпечив яку Господарський суд Запорізької області.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВС-АВТОТРАНС" звернулося до господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Кухровський" про стягнення заборгованості 19 538, 74 грн., з яких 14 228, 00 грн. - основний борг, 5 122,08 грн. - штраф, 74,84 грн. - 3% річних, 113,82 грн. - інфляційні втрати. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив умови Договору на транспортно-експедиційні послуги автотранспортом №26/10/2018 від 26.10.2018 р., а саме несвоєчасно та неповністю розрахувався за надані позивачем транспортні послуги. Тому покликаючись на ст.625 ЦК України, та умови Договору позивач нарахував відповідачу штраф, 3% річних та інфляційні втрати. Так, заявник зазначає, що виконуючи свої договірні зобов'язання, своєчасно доставив відповідачу товар, що підтверджується товарно-транспортними накладними. Вартість замовленої послуги перевезення складає 20 000,00 грн. У встановлені Договором строки відповідач не повністю виконав свої грошові зобов'язання. Послуги оплатив лише частково, на загальну суму 5772,00 грн. 07.12.2018 року відповідачу була надіслана Претензія щодо сплати заборгованості за надані послуги. У своїй Відповіді на лист-претензію відповідач підтвердив існування господарських правовідносин між сторонами та факт надання послуг. Також зазначив, що умови пунктів 3.2. та 3.3. Договору позивачем були порушені: на розвантаженні в м. Пологи водій- експедитор позивача підписав акт-приймання вантажу з недостачею на суму 14 200,00 грн. Тому відповідач перерахував залишок суми і вважає його зобов'язання за договором виконаними. Проте позивач не згідний з такою позицією відповідача, оскільки відповідно до п. 3.3. договору, при здійсненні перевезення під пломбуванням вантажовідправника або вантажоотримувача позивач несе відповідальність за вантаж, що перевозиться, якщо: пошкоджені пломби або цілісність кузову автомобіля, а також якщо пошкоджено вантаж в результаті ДТП, яке трапилось з вини позивача. Згідно з Актом б/н від 29.10.18 року приймання товару за кількістю та якістю - автомобіль позивача прибув до вантажоодержувача з неушкодженими пломбами, Акт підписаний продавцями вантажоодержувача. Таким чином, позивач наголошує, що ним повністю виконано умови Договору, виконано послугу перевезення, та позивач не несе відповідальності за втрату вантажу.

За наведеного просить позов задоволити повністю. Крім того, подав попередній (орієнтовний) розрахунок розміру судових витрат, та просить покласти на відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 14 000,00 грн.

Ухвалою від 01.02.2019 р. відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 26.02.2019 р.

21 лютого 2019 року від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Кухровський" надійшов письмовий відзив на позов, у якому вказує, що водій позивача по завершенню замовленого перевезення повідомив Відповідача про виявлення факту недостачі товару на останній точці розвантаження у м. Пологи на суму 14 200 грн. Згідно пункту Договору 3.2. перевізник несе відповідальність за збереження у дорозі вантажів, що перевозяться із моменту завантаження і до моменту повного розвантаження. Тобто водій Первізника/ позивача, приймаючи вантаж згідно ТТН: № 271018-12-052 від 27.10,2018 року; - №271018-32-050 від 27.10.2018 року; № 271018-32-053 від 27.10.2018 року; -№ 271018-32-049 від 27.10.2018 року та маючи три точки розвантаження по маршруту Гостомель - Запоріжжя - Пологи - Мелітополь, на переконання відповідача, був зобов'язаний після кожного розвантаження перевірити наявність вантажу, що залишається згідно ТТН та відповідної кількості місць які зазначені у ТТН у розділі Відомості про вантаж, також у графі Вантаж який наданий для перевезення. Відповідач вважає, що водій позивача неналежним чином віднісся до виконання покладених на нього обов'язків, не перевірив отриманий Вантаж при завантажені та не перевіряв наявність вказаного вантажу у ТТН при розвантажені. Посилання заявника позову на ту обставину, що пломби не були пошкоджені, а тому Перевізник не несе відповідальності за нестачу відповідач вважає хибними. Відтак, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Також відповідачем подано клопотання про зменшення судом вартості витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката. В клопотанні відповідач просить суд зменшити витрати на правову допомогу, посилаючись на те, що визначений в заяві розмір витрат на правничу допомогу є надмірно великим у порівнянні із заявленою сумою позовних вимог, а обсяг та зміст наданих послуг не відповідає дійсності та їх вартість, на переконання відповідача суттєво завищена.

Ухвалою від 26.02.2019 р. відкладено розгляд справи на 26.03.2019 р.

Представник позивача під час розгляду спору по суті 26.03.2019 р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просить позов задоволити та покласти на відповідача усі судові витрати.

В судове засідання 26.03.2019 р. представник відповідача не прибув. Про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Однак, повторно подав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із необхідністю представника ознайомитися із матеріалами справи.

Суд, заслухавши думку представника позивача, без виходу до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити відповідачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи. При цьому суд зазначає, що 26 лютого 2019 року представник відповідача також не з'явився у судове засідання, про що наявна відмітка у формулярі (протоколі) судового засідання та ухвалі від 26.03.2019 р. Відповідно до п.2 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

За наведеного суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи №918/60/19 без участі представника відповідача за наявними у ній матеріалами.

Згідно положень статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу, заслухавши пояснення представника позивача, давши правову оцінку доказам, які мають значення для вирішення справи, господарський суд встановив наступне.

26 жовтня 2018 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Кухровський" (Експедитор) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВС-АВТОТРАНС" (Перевізник) укладено Договір № 26/10/2018 на транспортно-експедиційні послуги автотранспортом (арк.с. 12).

Відповідно до п. 1.1. Договору, дійсний договір визначає порядок взаємовідносин, які виникають між Експедитором та Перевізником при плануванні, розрахунках і здійсненні доставки вантажів автотранспортом в міських і внутрішньодержавних міжміських зв'язках.

За п. 1.5 Договору, проводити котирування ставок провізної плати у відповідності з погодженими цінами і тарифами на перевезення. Погодження ставок і тарифів Експедитор проводить з Перевізником по телефону, факсом або іншими видами зв'язку.

Згідно пунктів 2.1. та 2.5. Договору, Перевізник зобов'язаний забезпечити подачу автотранспорту і доставку вантажу у місця та строки, вказані в транспортній заявці. При отриманні вантажу для перевезення у випадку його експедування, водій Перевізника зобов'язаний перевірити його на відповідність товарно-транспортній накладній і відсутність пошкоджень. У випадку невідповідностей і пошкоджень Перевізник зобов'язаний повідомити про це вантажовідправника.

Пунктами 3.2. та 3.3. Договору Перевізник, який експедирує вантаж, несе відповідальність за збереження у дорозі вантажів, що перевозяться, з моменту початку завантаження і до моменту повного розвантаження. При здійсненні перевезення під пломбуванням вантажовідправника або вантажоотримувача Перевізник несе відповідальність за вантаж, що перевозиться, якщо: пошкоджені пломби або цілісність кузову автомобіля, а також якщо пошкоджено вантаж в результаті ДТП, яке трапилося з вини Перевізника.

Оплата транспортних послуг Перевізника проводиться Експедитором, зокрема, за раніше погодженими ставкою провізної плати або тарифами на перевезення у відповідності з транспортною заявкою (п.5.1. Договору).

На виконання умов Договору 26.10.2018 року між сторонами було укладено Заявку - договір №814 , відповідно до умов якої позивач зобов'язався у період з 26.10.2018 року по 28.10.2018 року перевезти товар за маршрутом Гостомель-Запоріжжя-Пологи-Мелітополь, а відповідач зобов'язався сплатити за послуги перевезення 20 000,00 грн. по спливу 10-ти банківських днів після отримання оригіналів ТТН (перерахування на картку здійснюється за мінусом 1% від загальної суми перевезення) (арк.с. 13) .

Виконуючи договірні зобов'язання, позивач здійснив доставку (перевезення) товарів, що підтверджується товарно-транспортними накладними № 271018-12-052 від 27.10,2018 року; - №271018-32-050 від 27.10.2018 року; № 271018-32-053 від 27.10.2018 року; -№ 271018-32-049 від 27.10.2018 року (арк.с. 14-17).

У матеріалах справи наявний Акт б/н від 29.10.18 року приймання товару за кількістю та якістю, у якому зафіксовано, що автомобіль позивача прибув до вантажоодержувача з цілими пломбами № 9204602 та № 9204604, Акт підписаний продавцями вантажоодержувача (арк.с. 18).

У свою чергу відповідач здійснив часткову оплату наданих позивачем послуг перевезення у сумі 5 772,00 грн., що підтверджується квитанцією від 17.11.2018 р. (арк.с. 19).

Вказані обставини підтвердили та визнали як позивач так і відповідач.

У подальшому позивач звернувся до відповідача із претензією від 07.12.2018 р. із вимогою виконати повністю зобов'язання по оплаті послуг згідно договору та перерахувати решту суми боргу за надані транспортні послуги (арк.с. 24).

Відповідач надав письмову відповідь №10 від 13.12.2018 р. на претензію (арк.с. 26). Так, вказав, що на розвантаженні в м. Пологи водій- експедитор позивача підписав акт-приймання вантажу з недостачею на суму 14 200,00 грн. Тому відповідач перерахував залишок суми коштів 5772,00 грн., і вважає його зобов'язання за договором виконаними.

Отже, позивач звернувся із даним позовом та просить стягнути з відповідача 14 228,00 грн. боргу за надані послуги перевезення.

Відповідно до п.3.12. Договору у випадку несвоєчасної оплати відповідачем транспортно-експедиційних послуг позивача, останній має право стягувати штраф у розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми заборгованості.

Покликаючись на даний пункт Договору позивач нарахував відповідачу штраф у сумі 5 122,08 грн.

Посилаючись на ч.2 ст.625 ЦК України позивач нарахував відповідачу 74,84 грн. - 3% річних та 113,82 грн. - інфляційні втрати у зв'язку із несвоєчасним виконанням зобов'язань за договором.

У відповідності до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Письмова форма договору транспортного експедирування передбачена ст. 930 ЦК України.

Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату (ст. 931 ЦК України).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Отже, укладений між сторонами договір є належною підставою для виникнення зобов'язань, визначених його умовами, з оплати вартості перевезень.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Абзацом 1 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Згідно з абзацом 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відносно покликання відповідача на виявлений факт недостачі товару на останній точці розвантаження у м. Пологи на суму 14 200 грн., що на його переконання надає право не оплачувати до кінця послуги перевезення, виконані позивачем, слід зауважити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.202 ГК України та ст.599 ЦК України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Факт надання послуг з перевезення вантажу відповідачем не заперечується та підтверджується матеріалами справи, отже позивач свої зобов'язання за договором виконав.

Жодна умова договору не звільняє відповідача від обов'язку сплатити позивачу кошти за виконані послуги перевезення, у тому числі і у випадку втрати вантажу, окрім пункту 6.1. Договору - у випадку виникнення форс-мажорних обставин (стихійних лих, військових дій, страйків тощо). Однак, у справі відсутні документи про те, що виникли форс-мажорні обставини.

Відтак, обов'язок відповідача оплатити надані позивачем послуги не ставиться в залежність від інших обставин, крім форс-мажорних.

При цьому, у Договорі сторони обумовили наявність відповідальності перевізника за вантаж, який перевозиться.

Таким чином, особи, які є постраждалими від втрати (недостачі) вантажу, та які у зв'язку із цим понесли збитки чи інші додаткові витрати, мають право з'ясувати обставини зникнення вантажу та встановити винних, притягнути до передбаченої законодавством відповідальності осіб, визнаних винними, у тому числі мають право подати відповідний позов до суду про відшкодування збитків тощо.

Отже, відповідач чи інша постраждала особа, встановивши недостачу (зникнення) вантажу не позбавлені можливості в окремому порядку звернутися до уповноважених органів, чи до суду з метою притягнення винних у втраті вантажу до відповідальності, стягнення збитків, компенсацій тощо.

З огляду на усе викладене відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві повну вартість послуги перевезення за Договором.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу в сумі 14 228,00 грн.

За умовами п.3.12. Договору у випадку несвоєчасної оплати відповідачем транспортно-експедиційних послуг позивача, останній має право стягувати штраф у розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми заборгованості.

Покликаючись на даний пункт Договору позивач просить стягнути з відповідача штраф у сумі 5 122,08 грн.

Статтями 546, 549 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно із пунктом 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 3.12. Договору сторони погодили штраф у розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми заборгованості.

Слід зазначити, що згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, за загальним правилом кваліфікуючою ознакою штрафу є, зокрема, обчислення у відсотках та має одноразовий характер нарахування.

В свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками: обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; має триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

При цьому, законодавець визначив вищеперераховані ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов'язання можливості їх змінювати.

З аналізу викладеної вище правової норми вбачається, що санкція, яку передбачили сторони у п.3.12. Договору за своєю правовою природою є штрафом. Проте сторони не погодили конкретний розмір штрафу у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, зробивши вказівку на подвійну ставку НБУ від загальної суми заборгованості, що є невірним.

Більше того, як уже вказано вище, ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відтак, вбачається, що законодавець дає право сторонам встановити відповідальність за невиконання зобов'язання із посиланням на подвійну облікову ставку НБУ, застосовуючи лише такий вид неустойки як пеня. До штрафу ж слід застосовувати відсоткове співвідношення від суми боргу (чи вартості товару тощо), або обумовлювати конкретну суму штрафу у грошовому виразі.

Враховуючи усе викладене у сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування санкції, що передбачена у п.3.12. Договору, оскільки встановлений сторонами розмір штрафу із посиланням на подвійну ставку НБУ не відповідає вимогам законодавства.

Тому, позов у частині стягнення з відповідача штрафу у розмірі подвійної ставки НБУ від загальної суми заборгованості в сумі 5 122,08 грн. - задоволенню не підлягає.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено нараховані позивачем 74,84 грн. - 3% річних та 113,82 грн. - інфляційні втрати, та визнано надані обрахунки законними та арифметично правильними. Тому у цій частині позов підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволених позовних вимог.

Що стосується витрат на правову допомогу, то суд при ухваленні рішення керувався таким.

Одночасно із поданням даного позову позивач надав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, за яким останні складають 1 921,00 грн. оплаченого судового збору та 14000,00 грн. - на оплату професійної правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача у цьому судовому провадженні представляв адвокат ОСОБА_2, що підтверджено Договором про надання професійної правничої допомоги від 06.12.2018 р. (арк.с. 29), Ордером серія ЗП № 72070 від 06.12.2018 р. на надання правової допомоги (арк.с. 27), свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.03.2018 р.

Відповідно до Договору на правову допомогу Адвокат бере на себе зобов'язання надавати правничу допомогу Клієнту (позивачу) усіма законними методами та способами для захисту та відновлення порушених, оспорюваних та/або невизнаних прав і законних інтересів Клієнта, а останній зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати Адвоката (п.1.1. Договору). Розмір гонорару Адвоката, а також умови і порядок його сплати визначається у додатках до цього Договору (п.5.1. Договору).

Згідно додатку №1 до Договору "Перелік та вартість послуг за договором" від 06.12.2018 р. складає всього 16 000,00 грн. (арк.с. 30).

Також у справі наявний Акт від 14.01.2019 р. №1 надання послуг до Договору від 06.12.2018 р., за яким загальна ціна фактично наданих послуг склала 14 000,00 грн. А саме: консультація щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку - 4 000,00 грн.; складання позовної заяви - 5 000,00 грн.; підготовка до подачі позовної заяви - 1 000,00 грн.; складання адвокатського запиту та направлення його відповідачу - 2 000,00 грн.; складання претензії та направлення її відповідачу - 2 000,00 грн.

Відповідно до квитанції від 16.01.2019 р. було сплачено адвокату 14 000 грн. (арк.с. 31).

В клопотанні відповідач просить суд зменшити витрати на правову допомогу, посилаючись на те, що визначений в заяві розмір витрат на правничу допомогу є надмірно великим у порівнянні із заявленою сумою позовних вимог, а обсяг та зміст наданих послуг не відповідає дійсності та їх вартість, на переконання відповідача суттєво завищена.

Згідно п. 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 №7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК (в редакції, чинній до 15.12.2017).

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

В силу частини 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов'язаних з розглядом справи, а відтак до судових витрат. Порядок відшкодування витрат на правничу допомогу врегульовано статтею 126 Господарського процесуального кодексу України. Так, частиною 2 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до частини 3статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 4 та 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У даному випадку суд приймає до уваги, ті обставини, що справа є малозначимою та не є складною, не має публічого інтересу, сума основного боргу становить 14 228,00 грн. Крім того, під час її розгляду відбулося лише два судові засідання, у одному із яких адвокат позивача участі не брав. Сторона позивача знаходиться у м.Запоріжжя, за його клопотанням було проведено відеоконференцію , забезпечив яку Господарський суд Запорізької області. Вказана обставина дала можливість адвокату ОСОБА_2 не витрачати кошти та час на транспортування до міста Рівного у Господарський суд Рівненської області на засідання суду 26.03.2019 р.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявні в матеріалах справи Договір про надання професійної правничої допомоги від 06.12.2018 р., Ордер на надання правової допомоги, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.03.2018 р., додаток №1 до Договору "Перелік та вартість послуг за договором" від 06.12.2018 р., Акт від 14.01.2019 р. №1 надання послуг до Договору, квитанція від 16.01.2019 р. про сплату адвокату 14 000 грн. - не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі за рахунок іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

На переконання суду, розумним розміром витрат на послуги адвоката в цьому випадку є сума 3 000,00 грн., інші заявлені витрати на послуги адвоката є надмірно високими та становитимуть значний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу витрат.

За наведеного у сукупності, суд контатує, що витрати на правничу допомогу не є співмірними із ціною позову, та не відповідають категорії та складності справи. Відтак, суд вважає можливим задовольнити клопотання відповідача про зменшення судових витрат на професійну правничу допомогу. Заявлена позивачем вимога, відповідно до ч.8 ст. 129 ГПК України про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню частково, в розмірі 3000,00 грн.

Відповідно до пункту 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Пунктами 1 та 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Проаналізувавши наведені вище правові норми та матеріали справи у сукупності, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВС-АВТОТРАНС" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Кухровський" належить задоволити частково, в частині стягнення 14 228, 00 грн. - основного боргу, 74,84 грн. - 3% річних, 113,82 грн. - інфляційних втрат. В частині стягнення 5 122,08 грн. - штрафу в задоволенні позову необхідно відмовити.

На відповідача покладаються судові витрати понесені позивачем у виді судового збору в розмірі 1417,51 грн. - пропорційно сумі задоволених позовних вимог. Розмір пропорції задоволених вимог проти заявлених складає 73,79%. Також покладаються на відповідача 3 000,00 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги.

Керуючись ст. ст. 129, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Кухровський" (33005, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 38059030) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ВС-АВТОТРАНС" (69065, м. Запоріжжя, вул.Пугачова, буд. 23, код ЄДРПОУ 39738982) - 14 228 (чотирнадцять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 00 коп. - основного боргу, 74 (сімдесят чотири) грн. 84 коп. - 3% річних, 113 (сто тринадцять) грн. 82 коп. - інфляційних втрат, 1417 (одна тисяча чотириста сімнадцять) грн. 51 коп. відшкодування витрат на оплату судового збору, 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення із відповідача на користь позивача 5122,08 грн. - штрафу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду Рівненської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку встановленому ст.ст. 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано "02" квітня 2019 року.

Суддя Бережнюк В.В.