Рішення

від 27.03.2019 по справі 917/19/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2019 Справа № 917/19/18

м. Полтава

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал-Страхування", вул. Борщагівська, 154, м. Київ, 03056

до Комунального підприємства "Об'єднане готельне господарство", вул. Соборності, 41-А, м. Полтава, Полтавська область, 36003

про стягнення 45224,07 грн.

Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Секретар судового засідання Лепій О.В.

Представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 2 від 10.01.2019.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2017 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Арсенал-Страхування" (далі - позивач/ ПАТ "СК "Арсенал-Страхування") звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з Комунального підприємства "Об'єднане готельне господарство" (далі - відповідач/ КП "Об'єднане готельне господарство") 45224,07 грн. збитків в порядку регресу. В обґрунтування позову позивач посилається на недотриманням відповідачем обов'язків з виконання необхідних робіт по утриманню належного йому на балансі нерухомого майна, позаяк з даху такого майна на застрахований позивачем автомобіль впала глиба снігу, що визнано страховим випадком, і у зв'язку із наведеним відповідач має відшкодувати позивачу за свій рахунок суму виплаченого страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 12.03.2018, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2018, в позові відмовлено. Суди визнали, що позивачем не доведено неправомірну поведінку відповідача, що виключає стягнення з нього збитків в порядку регресу.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2018 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2018 та рішення Господарського суду Полтавської області від 12.03.2018 у справі № 917/19/18, скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В результаті автоматичного розподілу справа призначена до розгляду судді Кульбако М.М.

Ухвалою від 14.01.2019 справу прийнято до провадження суддею Кульбако М.М., засідання у справі призначено на 04.02.2019.

04.02.2019 судове засідання по справі № 917/19/18 не відбулося у зв'язку із відстороненням судді Кульбако М.М. від здійснення правосуддя.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду Полтавської області № 45 від 05.02.2019 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 917/19/18, в результаті якого суддею по справі призначено суддю Господарського суду Полтавської області Семчук О.С. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.02.2019).

Ухвалою від 11.02.2019 справу № 917/19/18 прийнято до провадження суддею Семчук О.С., розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, сторін повідомлено, що розгляд справи відбудеться 12.03.2019.

За клопотання відповідача ухвалою від 11.02.2019 розгляд справи було відкладено на 27.03.2019.

22.03.2019 до суду надійшло клопотання позивача про проведення судового засідання 27.03.2019 в режимі відеоконференції, проведення якої забезпечити Господарському суду міста Києва.

Ухвалою від 25.03.2019 суд відмовив у задоволенні клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з огляду на те, що проведення судового засідання 27.03.19 о 14 год. 00 хв. в режимі відеоконференції з Господарським судом міста Києва не є можливим, оскільки в останньому відсутня технічна можливість - зали судових засідань, в яких встановлено систему відеоконференцзв'язку, на вказаний день та час зайняті іншими судовими засіданнями.

В судове засідання 27.03.2019 представник позивача не з'явився. Про час, дату та місце проведення судового засідання позивач повідомлений належним чином, що підтверджується відповідним повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відповідач у відзиві позов заперечує, посилаючись на те, що огляд транспортного засобу був проведений позивачем без повідомлення відповідачу про час, місце та дату проведення огляду; КП "Об'єднане готельне господарство" не було повідомлено про настання страхового випадку; позивачем жодним документом не доведено, де саме сталося пошкодження автомобіля та вину відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.03.2019 проти позову заперечує.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ч. 1 ст. 240 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2016 між позивачем (страховик за договором) та громадянином ОСОБА_2 (страхувальник за договором) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №75/16-Т/П (далі - Договір, копія Договору - т. 1, а.с. 46-51).

Згідно п. п. 4, 5 Договору предметом Договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом, марка Renault, модель Logan, реєстраційний номер НОМЕР_1, реєстраційне свідоцтво СХО 483251, номер кузова НОМЕР_2, рік випуску 2016 (далі - автомобіль).

08.12.2016 страхувальник ОСОБА_2 звернувся до страховика (позивача) із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за Договором (т. 1, а.с. 19), відповідно до якої зазначено, що 08.12.2016 приблизно о 23 год. 40 хв. заявником було виявлено, що на його автомобіль, що знаходився на автостоянці КП "Об'єднане готельне господарство", що розташована за адресою: 36003, м. Полтава, вул. Соборності, 41А, впала глиба снігу і пошкодила його дах.

Також подію зафіксовано працівниками поліції 08.12.2016 (т. 1, а.с. 11) та відібрано у ОСОБА_2 пояснення 09.12.2016 (т. 1, а.с. 12).

09.12.2016 представником позивача за участі ОСОБА_2 було здійснено огляд транспортного засобу, про що складено акт огляду транспортного засобу (дефекту відомість), згідно якого зафіксовано "пошкодження криші вмятина + деформація" застрахованого автомобіля (т. 1, а.с. 18).

Позивачем вказану подію визнано страховою та складено страхові акти за Договором страхування № 75/16-Т/П від 17.08.16 № 75/16-Т/П-4-1 від 26.12.2016 та № 75/16-Т/П-4-2 від 23.01.2017 (т. 1, а.с. 13), якими зафіксовано, що в результаті страхової події 08.12.2016 о 23 год. 40 хв., що сталась за адресою м. Полтава, вул. Соборності, 41А, був пошкоджений автомобіль Renault Logan, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер кузова НОМЕР_2, рік випуску 2016.

В матеріалах справи також містяться розрахунки страхового відшкодування від 26.12.2016 на суму 40778,25 грн. та від 23.01.2016 на суму 4445,82 грн. здійснені фахівцем позивача.

За замовленням гр. ОСОБА_2 Товариством з обмеженою відповідальністю "Соллі Плюс Полтава" 31.01.2017 було виконано роботи з ремонту пошкодженого автомобіля, що підтверджується актом виконаних робіт № А0008223 від 31.01.2017 (т. 1, а.с. 17). На оплату виконаного ремонту ТОВ "Соллі Плюс Полтава" виставлено рахунки ОСОБА_2 № НОМЕР_3 від 23.12.2016 на суму 40778,25 грн. та № НОМЕР_4 від 16.01.2017 на суму 4445,82 грн. (т. 1, а.с. 16).

У заяві щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування КАСКО від 26.12.2016 ОСОБА_2 просив позивача здійснити виплату страхового відшкодування на рахунок ТОВ "Соллі Плюс Полтава" (т. 1, а.с. 33). В зв'язку з цим позивачем перераховано суму страхових виплат за Договором в розмірі 45224,07 грн. саме на рахунок ТОВ "Соллі Плюс Полтава", що підтверджується платіжними дорученнями № 37881 від 27.12.2016 та № 57573 від 24.01.2017 (т. 1, а.с. 14).

Позивач стверджує, що на момент пошкодження автомобіля, останній знаходився на території готельного комплексу Комунального підприємства "Об'єднане готельне господарство", що розташована за адресою: 36003, м. Полтава, вул. Соборності, 41А. Даний факт підтверджується, зокрема, рахунком № 495 від 05.12.2016 за користування послугами автостоянки, виписаного ОСОБА_2 відповідачем та фіскальним чеком про оплату ОСОБА_2 вказаних послуг.

Вважаючи, що до нього перейшло право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Крім цього, позивачем надано до матеріалів справи CD-диск, на якому за поясненням позивача міститься копія відеозапису, знятого телефоном ОСОБА_2 на місці події вночі 08.12.2016.

Відповідачем подано клопотання про визнання вказаного доказу недопустимим.

Згідно ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Як зазначає позивач, копія відеофайлу, яка міститься на CD-диску не завірена електронним цифровим підписом. Отже вказаний доказ не засвідчений належним чином і не може бути прийнятим судом до розгляду.

Відповідач у відзиві позов заперечує посилаючись на наступні обставини.

Так, відповідач посилаючись на п. 8.3.2 Правил добровільного страхування наземного транспорту (крім залізничного) та п. 5.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів зазначає, що позивачем неправомірно було здійснено огляд пошкодженого транспортного засобу без повідомлення відповідачу про час, місце та дату проведення огляду. Також КП "Об'єднане готельне господарство" не було повідомлено про настання страхового випадку, що на думку відповідача свідчить про підтвердження позивачем та ОСОБА_2 своїми діями відсутності вини відповідача у пошкодженні транспортного засобу.

Крім цього, відповідач зазначає, що у страхових актах № 75/16-Т/П-4-1 від 26.12.2016 та № 75/16-Т/П-4-2 від 24.01.2017 не встановлено, що особою відповідальною за настання страхового випадку є саме КП "Об'єднане готельне господарство", тобто підстави для стягнення збитків в порядку регресу відсутні.

Також відповідач звертає увагу суду на те, що з пояснень ОСОБА_2, які зафіксовані патрульним поліції, вбачається лише факт наявності ушкодження автомобіля, однак даний доказ на дає можливості встановити, що автомобіль зазнав механічних ушкоджень саме під час перебування на стоянці КП "Об'єднане готельне господарство", а також де саме на автостоянці його було припарковано (під дахом будинку/паркану/на відкритій ділянці стоянки).

Відповідач переконує, що отримання ОСОБА_2 рахунку № 495 від 05.12.2016 та оплата ним послуг автостоянки на території готелю свідчить лише про право користування ним даною автостоянкою, а не доводить наявність причинно-наслідкового зв'язку між падінням глиби льоду та ушкодженням автомобіля, оскільки не свідчить про те, що автомобіль зазнав ушкодження під час перебування на автостоянці і його не пересували з іншого місця після отримання ушкоджень.

Також відповідач в обґрунтування заперечень посилається на те, що жодним наявним у справі документом не встановлено, де саме сталося пошкодження автомобіля та вину КП "Об'єднане готельне господарство".

Відповідно до даних технічного паспорту на громадський будинок (готель), розташований у Полтаві по вул. Соборності, 41А на території земельної ділянки громадського будинку (готелю) знаходиться стоянка машин (позначена як № 3), яка має площу 77,6 кв.м та не межує з будівлею готелю, що знаходиться на балансі відповідача (А-5) (т. 1, а.с. 86-87).

Згідно плану меж земельної ділянки (кадастровий номер земельної ділянки 5310137000:15:005:0184), яка згідно з актом на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 228911 знаходиться у господарському віданні КП "Об'єднане готельне господарство" вбачається, що по лінії від літ. Г до літ. А знаходяться землі міської ради (проїзд). Відповідач стверджує, що відстань від будівлі готелю до території автостоянки становить декілька десятків метрів, а отже, автостоянка не розташована впритул до будівлі, з даху якої теоретично може впасти брила льоду чи снігу.

Відповідач зазначає, що жодних даних про точне місце розташування транспортного засобу немає, останній міг бути припаркований або біля паркану, або на відкритому просторі посеред автостоянки, де на нього взагалі не могла впасти брила льоду-снігу.

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у позові повністю.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду при винесенні постанови від 21.12.2018 по справі № 917/19/18 зазначив наступне.

Приймаючи оскаржувані судові рішення, суди свої висновки мотивували тим, що позивачем не доведено факт допущення Комунальним підприємством "Об'єднане готельне господарство" бездіяльності у вигляді недотримання обов'язків з виконання необхідних робіт по утриманню належного йому на балансі нерухомого майна.

Однак визнати такі висновки обґрунтованими не можна з огляду на таке.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до вимог статті 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" балансоутримувач зобов'язаний забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичними особами на управління майном, забезпечувати умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил, забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Згідно з пунктом 1.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 76 від 17.05.2005, та пунктом 1.1.8.6. Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України № 150 від 10.08.2004, балансоутримувач зобов'язаний регулярно виконувати роботи по скиданню з дахів і покрівель снігу та льоду.

Окрім того, за приписами частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1). Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ч.2).

Вказана стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань.

При цьому, юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина, і за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення є зв'язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

При цьому за положеннями частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на особу, яка завдала шкоди, і у разі доведення відсутності вини така особа звільняється від цивільної відповідальності.

Настання страхового випадку внаслідок падіння із даху будівлі глиби снігу, як вбачається із встановлених судами обставин справи, вбачається із матеріалів національної поліції.

З огляду на викладене та враховуючи обставини, що склались між сторонами даного спору, визнати обґрунтованими висновки судів про те, що позивачем не доведено протиправності поведінки відповідача та, як наслідок, наявності причинного зв'язку між такою поведінкою та сумою коштів, стягнення якої є предметом даного позову, не можна.

При цьому судами не встановлено, що автомобіль знаходився на такій відстані від будівлі Готелю, що унеможливлює падіння снігу саме з цієї будівлі на нього.

Зазначене залишилось поза межами судового дослідження, позаяк суди не звернули уваги на те, що за змістом частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

З огляду на викладене аргументи, викладені в касаційній скарзі знайшли своє підтвердження, тому рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, позаяк в силу положень частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України які, зокрема, позбавляють суд касаційної інстанції права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а судами не належним чином досліджені матеріали перевірки поліції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід дослідити наявні у справі докази, всебічно, повно й об'єктивно встановити обставини справи та вирішити спір відповідно до вимог чинного законодавства.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Враховуючи вказівки, що містяться у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 по справі № 917/19/18 суд при прийнятті рішення керується наступним.

Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки (ст. 993 ЦК України).

Відповідно до ст. 22 ЦК України під збитками як різновидом майнової шкоди розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом ст. 1166 ЦК для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Тобто, за положеннями частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на особу, яка завдала шкоди, і у разі доведення відсутності вини така особа звільняється від цивільної відповідальності.

Так, настання страхового випадку внаслідок падіння із даху будівлі глиби снігу, підтверджується поясненнями, відібраними працівниками поліції 09.12.2016 (т. 1, а.с. 12). Згідно вказаних пояснень власник автомобіля ОСОБА_2 пояснив, що 08.12.2016, приблизно о 23 год. 40 хв. він знаходився за адресою: АДРЕСА_1. На брилку сигналізації спрацював датчик пошкодження авто. ОСОБА_2 відразу пішов до стоянки і виявив, що з даху будинку за вищевказаною адресою на його автомобіль впала глиба снігу і серйозно пошкодила його. Після виявлення даного факту ОСОБА_2 викликав поліцію для фіксації події.

Згідно витягу з ЄРДР від 08.12.16, подія № 10504748, 08.12.16 о 23:36 заявник ОСОБА_2 повідомив, що на його автомобіль ОСОБА_3 ДНЗ АН 6401 ІН 2016 року випуску впав сніг із даху готелю "Україна" та пошкодив його (а.с. 11).

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 21.12.2018 по цій справі обов'язок доведення відсутності вини покладається саме на особу, яка завдала шкоди, і у разі доведення відсутності вини така особа звільняється від цивільної відповідальності.

Тобто, відсутність вини у завданні шкоди застрахованому позивачем автомобілю повинен доводити саме відповідач.

Поліцією зафіксовано, що пошкодження автомобіля відбулося внаслідок падіння на нього глиби снігу з даху на території відповідача.

Відповідач стверджує, що ОСОБА_2 поставив свій автомобіль на стоянку, коли той вже був пошкоджений, на підтвердження чого у журналі реєстрації в'їзду і виїзду автотранспорту зроблено відповідну відмітку (т. 1, а.с. 80-85). Стосовно цього, суд зазначає, що журнал реєстрації в'їзду і виїзду автотранспорту є внутрішнім одностороннім документом відповідача і не є належним доказом на підтвердження того, що на територію заїхав вже пошкоджений автомобіль.

Також відповідач зазначає, що автомобіль міг бути припаркований біля паркану, або на відкритому просторі посеред автостоянки, де на нього взагалі не могла впасти брила снігу або міг бути переміщений вже після того, як його було пошкоджено. Проте жодних доказів, які б підтверджували вказані обставини відповідачем не надано.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що наданий відповідачем журнал є реєстрацією в'їзду і виїзду автотранспорту на територію КП "Об'єднане готельне господарство" готель "Україна" та не може бути підтвердженням того, що автомобіль знаходився саме на стоянці машин відповідача.

Також, у письмових поясненнях від 02.03.2018 (т. 1, а.с. 98-100) відповідач зазначає, що у нього є обґрунтовані підстави вважати, що погодні умови на час, коли стався страховий випадок, були такими, за яких неможливо вести мову про накопичення льоду на даху будинку. Так, відповідачем надано копію листа Полтавського обласного центру з гідрометеорології № 32-03-41/88 від 27.02.2018 (т. 1, а.с. 102), згідно якого вдень 08.12.2016 відбувалось різке підвищення температури з -10 до +1. Висота снігового покриву в період 06-08 грудня 2016 року на метеостанції Полтава становила 18 см.

Отже, суд вважає, що вказаний лист Полтавського обласного центру з гідрометеорології свідчить про протилежне. З його змісту можна зробити висновок про те, що на дату події висота снігового покриву була досить значною (18 см), до того ж відбулося значне потепління, що могло спричинити обледеніння даху та зсув снігово-льодової брили.

Таким чином, вказані заперечення відповідача спростовуються матеріалами справи та не підтверджені жодними доказами.

Відповідно до вимог ст. 24 Закону України Про житлово-комунальні послуги балансоутримувач зобов'язаний забезпечувати управління майном власними силами або укладати договір з юридичними особами на управління майном, забезпечувати умови для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів відповідно до встановлених стандартів, нормативів, норм та правил, забезпечити належні експлуатацію та утримання майна, що перебуває на його балансі.

Згідно з п. 1.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України № 76 від 17 травня 2005 року, та п. 1.1.8.6. Примірного переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій та послуг з ремонту приміщень будинків, споруд, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України № 150 від 10 серпня 2004 року, балансоутримувач зобов'язаний регулярно виконувати роботи по скиданню з дахів і покрівель снігу та льоду.

Тобто, відповідач, як балансоутримувач будинку був зобов'язаний регулярно виконувати роботи по скиданню з дахів і покрівель снігу та льоду. Те, що на його території на автомобіль впала глиба снігу вказує на неналежне виконання ним вказаного обов'язку.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що відповідачем не надані докази відсутності його вини у завданні шкоди застрахованому позивачем автомобілю. Судом встановлено, що автомобіль знаходився на території відповідача, що не спростовується відповідачем, за поясненнями представника відповідача на цій території є черговий (охорона). В матеріалах справи відсутні будь-які пояснення чи свідчення вказаної особи (заява свідка), а також відповідачем не надані суду матеріали фіксації (відеофіксації) місця події.

До того ж вночі 08.12.2016 на місце страхової події була викликана поліція. Представник відповідача (черговий) пропускав поліцейських на охоронювану територію для фіксування події. Отже, він знав про вказаний випадок і мав би брати участь в його фіксуванні та повідомити про подію керівництво відповідача.

Суд погоджується з представником відповідача, що з матеріалів справи неможливо чітко визначити місцезнаходження автомобіля, позаяк факт його знаходження на території відповідача не заперечується та інформація викладена в матеріалах національної поліції щодо настання страхового випадку внаслідок падіння із даху будівлі відповідача глиби снігу відповідачем належними та допустимими доказами не спростована.

Отже, матеріалами справи підтверджується склад цивільного правопорушення, а саме, шкода завдана майну (автомобілю) ОСОБА_2, протиправна поведінка відповідача, що полягала у невиконанні п. 1.5. Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою (саме в результаті невиконання своїх обов'язків відповідачем була спричинена шкода автомобілю), та вина відповідача, відсутність якої останнім не доведена.

Згідно з положеннями ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України Про страхування право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, переходить до страховика лише у разі якщо останній виплатив страхове відшкодування у відповідності з договором майнового страхування.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Згідно зі ст. 990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Судом встановлено, що позивачем було сплачено на рахунок СТО (ТОВ "Соллі Плюс Полтава") 45224,07 грн. за ремонт застраховано автомобіля.

Таким чином, право вимоги, яке страхувальник ОСОБА_2, мав до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки, перейшло до позивача, як до страховика.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що огляд транспортного засобу був проведений позивачем без повідомлення відповідачу про час, місце та дату проведення огляду та КП "Об'єднане готельне господарство" не було повідомлено про настання страхового випадку, суд зазначає, що вказані обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за спричинення шкоди застрахованому майну ОСОБА_2 і так само для звільнення відповідача від обов'язку сплатити суму збитків позивачу в порядку регресу.

Оскільки позов є обґрунтованим та підтвердженим належними доказами, він підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів відсутності своєї вини у завданні шкоди застрахованому позивачем автомобілю.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 232-233, 237-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Об'єднане готельне господарство" (вул. Соборності, 41-А, м. Полтава, Полтавська область, 36003; код ЄДРПОУ 03351438) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал-Страхування" (вул. Борщагівська, 154, м. Київ, 03056; код ЄДРПОУ 33908322) 45224 грн. 07 коп. відшкодування за завдані збитки, 1600 грн. 00 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 02.04.2019.

Суддя О.С. Семчук