Рішення

від 29.03.2019 по справі 320/6432/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2019 року м.Київ справа № 320/6432/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом до Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просять суд:

- визнати бездіяльність Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з червня 2018 року по липень 2018 року включно, протиправною;

- зобов'язати Баришівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_1 за період з червня 2018 року по липень 2018 року включно;

- визнати бездіяльність Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо невиплати ОСОБА_2 заборгованості з пенсії за період з червня 2018 року по липень 2018 року включно, протиправною;

- зобов'язати Баришівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_2 за період з червня 2018 року по липень 2018 року включно.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 відкрито провадження в адміністративній справі №320/6432/18.

В обґрунтування своїх вимог позивачі зазначають, що вони є пенсіонерами та отримують пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем їх проживання вони були вимушені покинути своє постійне місце проживання та переїхати до м. Березань Київської області, де стали на облік як внутрішньо переміщені особи. Проте відповідач у червні та липні 2018 року припинив їм виплату пенсії з підстав, не передбачених ст.49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-IV.

На думку позивачів, такі дії відповідача є незаконними, оскільки порушують їхнє право на пенсійне забезпечення.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що Баришівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області було отримано інформацію про осіб, які були відсутні за місцем проживання та виплату пенсій було призупинено з 01.06.2018 до з'ясування обставин.

Відповідач стверджує, що після надходження до Управління ПФУ рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переріщеним особам, виплату пенсії було поновлено з 01.06.2018 в повному обсязі та буде виплачено з урахуванням вимоги Постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам .

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.01.2019 постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, є подружжям та громадянами України, які зареєстровані за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_3, виданного Ленінським РВ УМВС України у м.Донецьку 15.08.2000 (а.с.8) та копією паспорту громадянина України серії НОМЕР_4, виданного Ленінським РВ УМВС України у м.Донецьку 18.01.1998 (а.с.11).

Позивачі є пенсіонерами за віком, про що свідчать пенсійні посвідчення від 16.01.2008 серії НОМЕР_5 (а.с.9) та від 12.07.2000 №31892 (а.с.12), які перебувають на обліку у Баришівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області, про що свідчать довідки вих.№85 від 21.01.2019 та вх.№84 від 21.01.2019, видані Баришівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київській області (а.с.42-43).

Відповідно до довідок про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції від 21.10.2014 №3253000011 та від 27.01.2015 №3253000183 фактичним місцем проживання позивачів є: АДРЕСА_1 (а.с.10 та 13).

Судом встановлено, що на підставі розпоряджень начальника Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 14.06.2018 №144072 та від 14.06.2018 №144294 було призупинено виплату пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 01 червня 2018 року до з'ясування обставин та встановлено подати у Список на отримання інформації для проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування на розгляд Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо перерміщеним особам при управлінні соціального захисту населення Баришівської РДА (а.с.47-48).

Відповідно до витягу з протоколу №11 засідання комісії з питань призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам від 02.07.2018 на засіданні було вирішено призначити (відновити) соціальні виплати з моменту припинення її виплати відповідно до п.12 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, зокрема, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.52).

З матеріалів справи вбачається, що позивачі звертались до Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із спільною заявою від 01.11.2018 щодо виплати пенсій за червень-липень 2018 року (а.с.46).

Баришівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області листами від 13.11.2018 №7352/05 та №7353/105 повідомило позивачам про те, що оскільки Пенсійний Фонд України отримав інформацію про осіб, які були тривало відсутні за місцем проживання, позивачам було призупинено з 01.06.2018 виплату пенсій до з'ясування обставин.

У вказаних листах відповідач зазначив про те, що після надходження 04.07.2018 до Управління рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, створеної при управлінні соціального захисту населення праці Березанської міської ради, виплату пенсії буде поновлено з 01.09.2018 у повному обсязі.

Відповідач зазначив, що пенсія за червень та липень поточного року буде виплачена з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (а.с.15-16).

Відповідно до довідок вих.№85 від 21.01.2019 та вх.№84 від 21.01.2019, виданих Баришівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області (а.с.43-44), та протоколів Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 20.07.2018 (а.с.44-45) позивачам було нараховано пенсію за червень та липень 2018 року.

Так, відповідно до вказаних протоколів ОСОБА_1 було нараховано у червні та липні 2018 року по 4486,51 грн. (щомісячно), а ОСОБА_2 було нараховано у червні та липні 2018 року по 6583,11 грн. (щомісячно). Проте, пенсія за вказаний період позивачам виплачена не була.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії за червень - липень 2018 року, позивачі звернулись з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист. Так, згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно із статтею 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 року №1706-VII (далі-Закон №1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Абзацом 1 ч.1 ст.4 Закону №1706-VII передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", якою визначено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296). Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, проводиться через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Соціальні виплати особам з інвалідністю I групи та іншим особам, які, за висновком лікарсько-консультативної комісії, не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, за їх письмовою заявою можуть проводитися публічним акціонерним товариством "Укрпошта" з доставкою за фактичним місцем проживання/ перебування таких осіб.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або територіальними органами Пенсійного фонду України згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (далі-Порядок №365).

Пунктом 4 Порядку №365 передбачено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення), територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, центрами зайнятості (далі - органи, що здійснюють соціальні виплати) за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з абз.1 п.10 Порядку №365 структурний підрозділ з питань соціального захисту населення протягом трьох робочих днів з дня складення акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї (крім осіб, зазначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку) та отримання електронної справи отримувача соціальної виплати вносить на розгляд комісій з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - комісії), подання про призначення (відновлення) або про відмову в призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати. Відповідно до п.11 Порядку №365 комісія розглядає подання про призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати протягом п'яти робочих днів з дня отримання такого подання. За результатами розгляду подання з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї або інших документів, визначених в абзацах другому і третьому пункту 7 цього Порядку, комісія приймає рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати з моменту припинення її виплати, в тому числі з урахуванням інформації про стан фінансування та виплати, що оприлюднюється на офіційному веб-сайті Мінсоцполітики або інших органів, що здійснюють соціальні виплати (п.12 Порядку №365). Пунктом 14 Порядку №365 передбачено, що у разі прийняття рішення про призначення (відновлення) або відмову у призначенні (відновленні) соціальної виплати комісія не пізніше наступного робочого дня надсилає копію такого рішення органові, що здійснює соціальні виплати, та структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Суд зазначає, що 25.04.2018 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №335 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. N 365", яка набрала чинності 12.05.2018.

Так, відповідно до п.15 Порядку №365 в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Отже, в силу вимог п.15 Порядку №365 встановлено, що соціальні виплати, у т.ч. пенсія, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, з аналізу вищенаведених норм можна прийти до висновку, що порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд звертає увагу на те, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачами.

Крім того, Законом №1058-IV взагалі не передбачено такої підстави припинення або зупинення виплати пенсії, як з'ясування якихось обставин.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи з правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Тому, відмовляючи позивачам у виплаті нарахованої пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивачів на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивачів на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Щокін проти України", питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.

У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачі є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідачем не надано до суду доказів наявності обставин, передбачених ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", для припинення виплати позивачу пенсії та відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду України або рішення суду.

Звідси, суд вважає, що відповідачем припинено виплату пенсії позивачам за період червень-липень 2018 року в порушення вимог ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, суд зазначає, що застосування норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до спірних правовідносин є пріоритетним, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановленому 03.05.2018 рішенні у зразковій справі №805/402/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 73869341).

У вказаному рішенні Верховний Суд зазначив, що висновки в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач: 1) є громадянином України; 2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи; 3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.

Відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Отже, висновки, викладені Верховним Судом у рішенні у зразковій справі №805/402/18, підлягають обов'язковому врахуванню при вирішенні цієї справи.

Таким чином, твердження відповідача про те, що пенсія позивачам за червень - липень 2018 року буде виплачена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України є необґрунтованими, оскільки відповідач керується підзаконним нормативно-правовим актом, а саме постановою Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365", який є актом нижчої юридичної сили. Як вбачається з довідок вих.№85 від 21.01.2019 та вих.№84 від 21.01.2019, виданих Баришівським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області, та протоколів від 20.07.2018, позивачам була нарахована, проте не виплачена пенсія за червень-липень 2018 року на суму 8973,02 грн. (ОСОБА_1.) та 13706,22 грн. (ОСОБА_2.).

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості невиплати позивачам пенсії за червень-липень 2018 року. У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивачів в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачам пенсії за червень-липень 2018 року включно.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з червня 2018 року по липень 2018 року включно, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

З урахуванням тієї обставини, що оскаржувана бездіяльність відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з червня 2018 року по липень 2018 року включно.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на встановлені обставини, суд вважає, що у відповідача були наявні законні підстави для виплати позивачам пенсії за відповідний період, а причини її невиплати, як-то відсутність окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, є необґрунтованими та такими, що прямо суперечать положенням статті 47 Закону №1058-IV.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачам виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що під час звернення до суду позивачами було сплачено судовий збір на загальну суму 1409,60 грн., що підтверджується квитанціями від 17.12.2018 №0.0.1214298607.1 на суму 704,80 грн. та від 17.12.2018 №0.0.1214298039.1 на суму 704,80 грн., оригінали яких містяться в матеріалах справи (а.с.26 та 31).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (тут і далі - в редакції станом на момент звернення позивача до суду) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Частиною другою цього Закону встановлено, що за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову немайнового характеру ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" №2246-VIII від 07.12.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 1 січня дорівнює 1762 гривні.

Суд звертає увагу позивачів на те, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.

Така правова позиція викладена, зокрема в Довідці про аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" у редакції Закону України від 22 травня 2015 року №484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору", затвердженій Постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 №2.

Отже, суд зазначає, що у даному випадку вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачами пенсії за червень-липень 2018 року та вимога про застосування відповідних наслідків у разі задоволення такої вимоги у вигляді зобов'язання відповідача виплатити позивачам пенсію за віком є однією вимогою немайнового характеру.

Таким чином, при зверненні до суду з позовом, який містить дві немайнові вимоги, ставка судового збору складає 1409,60 грн. (704,80 грн. х 2).

Враховуючи задоволення позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області підлягає стягненню судовий збір по 704,80 грн. на користь кожного з позивачів.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини справи та той факт, що виконання рішення в даній справі вимагає від відповідача вчинення певних дій, а саме відновлення виплати пенсії позивачам, суд з метою захисту прав позивачів та належного виконання судового рішення вважає за необхідне зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправною бездіяльність Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з червня 2018 року по липень 2018 року включно.

3. Зобов'язати Баришівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_1 за період з червня 2018 року по липень 2018 року включно на загальну суму 8973,02 грн. (вісім тисяч дев'ятсот сімдесят три грн. 02 коп.).

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду звернути до негайного виконання.

4. Визнати протиправною бездіяльність Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області щодо невиплати ОСОБА_2 заборгованості з пенсії за період з червня 2018 року по липень 2018 року включно.

5. Зобов'язати Баришівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області здійснити виплату заборгованості з пенсії ОСОБА_2 за період з червня 2018 року по липень 2018 року включно на загальну суму 13706,22 грн. (тринадцять тисяч сімсот шість грн. 22 коп.).

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду звернути до негайного виконання.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6; зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_5) судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код: 40383617, місцезнаходження: 07500, Київська обл., Баришівський р-н, смт.Баришівка, вул.Центральна, буд.3).

7. Стягнути на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_5; зареєстроване місце перебуванняАДРЕСА_4 судовий збір у сумі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код: 40383617, місцезнаходження: 07500, Київська обл., Баришівський р-н, смт.Баришівка, вул.Центральна, буд.3).

8.Зобов'язати Баришівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом одного місяця з дати набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Дата складення повного рішення - 29.03.2019.

Суддя Кушнова А.О.