Постанова

від 04.04.2019 по справі 826/9892/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 квітня 2019 року

Київ

справа №826/9892/15

адміністративне провадження №К/9901/26231/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства Київ Будсантехмонтаж на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року (суддя: М.А. Бояринцева) та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року (колегія у складі суддів: І.Л. Желтобрюх, Я.С. Мамчур, О.О. Шостак) у справі№826/9892/15 за позовомПриватного підприємства Київ Будсантехмонтаж доДержавної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство Київ Будсантехмонтаж (далі - ПП Київ Будсантехмонтаж ) звернулося до суду із адміністративним позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві від 07 травня 2015 року №0002122204 та №0002132204.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки, викладені в акті перевірки, є протиправними, оскільки реальність виконання господарських операцій зі спірним контрагентом підтверджується оформленими належним чином первинними документами. Окрім того, платник податку не може нести відповідальності за несумлінне ставлення свого контрагента до виконання ним податкових зобов'язань чи неспроможності податкових органів якісно та своєчасно виконувати свої обов'язки по перевірках.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарська діяльність позивача з контрагентом має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а видані контрагентом ПП Оптіма Трейд ЛТД первинні документи складені всупереч вимогам діючого законодавства, у зв'язку з чим не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позов у повному обсязі, оскільки вважає, що їх ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Доводи касаційної скарги є аналогічними обґрунтуванням позову та апеляційної скарги.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу відповідач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що у період з 30 травня 2015 року по 03 квітня 2015 року контролюючим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за фінансово-господарськими взаємовідносинами з ТОВ Оптіма Трейд ЛТД за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 10 квітня 2015 року №1604/26-56-22-04-09/34429407, яким встановлено порушення позивачем: пп.14.1.27 та пп.14.1.36 п.14.1. ст.14, п.137.1 ст.137, п.138.2, п.138.4 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого ним було занижено податок на прибуток на загальну суму 22366,00 грн., у тому числі за 2014 рік в сумі 22366,00 грн.; та п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого було занижено податок на додану вартість всього в сумі 24851,40 грн.

Підставою для висновків акта перевірки про наявність порушень податкового законодавства позивачем була встановлена в ході перевірки безтоварність здійснених господарських операцій позивача з ТОВ Оптіма Трейд ЛТД . В обґрунтування такої позиції податковий орган посилався на недостатність первинних документів, на відсутність контрагента за своїм місцезнаходженням, на постанову слідчого першого відділу кримінальних розслідувань СУ ФР ДПІ у Києво-Святошинському раоні Мамчика Д.О. про призначення документальної позапланової перевірки від 27 лютого 2015 року та на протокол допиту свідка ОСОБА_4 (директор ТОВ Оптіма Трейд ЛТД ) від 27 лютого 2015 року, з якого вбачається, що останній до реєстрації ТОВ Оптіма Трейд ЛТД не має жодного відношення.

На підставі висновків акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 07 травня 2015 року :

№0002132204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 31064,00 грн.;

№0002122204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 27958,00 грн.

Судами також встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно між ПП Київ Будсантехмонтаж (замовник) та ТОВ Оптіма Трейд ЛТД (виконавець) укладено договори про надання послуг з поточного аварійного ремонту покрівлі від 30 травня 2014 року №14/3005, №14/30051 та №14/30052 від 29 серпня 2014 року, відповідно до умов яких виконавець бере на себе зобов'язання своїми силами та засобами надати послуги:

з поточного аварійного ремонту покрівлі з рулонних матеріалів з заміною дощоприймальних лійок на прибудові до центральної поліклініки корпус К ВМУ СБ України за адресою: вул. Липська, буд.11, м. Київ, загальною вартістю 58 430,46 грн. (Договір №14/3005 від 30 травня 2014 року);

з поточного аварійного ремонту в ДНЗ №7/788 за адресою: вул. Тимошенка, 18-А, м. Київ, загальною вартістю 11 346,00 грн. (Договір №14/30051 від 30 травня 2014 року);

з поточного аварійного ремонту частини покрівлі з рулонних матеріалів з демонтажем та заміною водоприймальних лійок корпус Р Центрального госпіталю ВМУ СБ України за адресою: вул. Липській, 11, м. Київ, загальною вартістю 27 600,00 грн.(Договір №14/30052 від 29 серпня 2014 року).

На підтвердження фактичного виконання умов вказаних договорів позивачем були надані акти приймання виконаних будівельних робіт, акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) та податкові накладні.

За результатами дослідження наданих позивачем первинних документів суди встановили відсутність проектно-кошторисної документації та будь-яких доказів оплати позивачем вартості робіт (послуг), наданих ТОВ Оптіма Трейд ЛТД за вказаними вище договорами, так само не були надані відповідні докази і податковому органу в ході проведення перевірки.

Судами цілком правильно взято до уваги твердженням позивача, що вищевказані договори були укладені з метою виконання власних обов'язків як підрядника перед Військово-медичним управління СБ України, як замовником, за договорами про закупівлю послуг за державні кошти №413-2014 від 23 червня 2014 року, №363-2014 від 02 червня 2014 року, договором про закупівлю послуг технічного обслуговування обладнання №171-2014 від 11 березня 2014 року, договором про закупівлю послуг за державні кошти №366-2014 від 02 червня 2014 року та договором про закупівлю послуг технічного обслуговування систем вентиляції і кондиціонування №12-2014 від 03 лютого 2014 року.

Разом з тим, відповідно до вказаних договорів виконання послуг здійснюється за рахунок та силами (персоналом) підрядника без залучення субпідрядників.

Також судом встановлено, що формування позивачем спірних валових витрат та податкового кредиту за фінансово-господарськими правовідносинами з ТОВ Оптіма Трейд ЛТД мало місце на підставі податкових накладних без укладання відповідного договору, зокрема, №148 від 29 серпня 2014 року (технічне обслуговування душової кабіни, мийки, умивальника), №147 від 29 серпня 2014 року (технічне обслуговування кондиціонера), №101 від 21 липня 2014 року (кондиціонер, та його монтаж), №128 від 28 серпня 2011 року (технічне обслуговування душової кабіни з піддоном та змішувачем, мийки, умивальника) №129 від 28 серпня 2014 року (монтаж каналізації, водопроводу та умивальника), №130 від 28 серпня 2014 року (монтаж кондиціонера).

Надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у спірного контрагента товарів/робіт/послуг, суди попередніх інстанцій правомірно звернули увагу на недостатність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірного контрагента, що зумовило неможливість зробити висновок про те, що відбувся дійсний рух активів між учасниками досліджуваних операцій.

Відповідно до приписів підпункту а пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Приписами пункту 135.2 статті 135 та пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України встановлено, що як доходи, так і витрати, визначаються на підставі первинних документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Разом з цим, відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Водночас звертається увага, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та складу витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання на суму понесених витрат, що підлягають перерахуванню до бюджету.

Отже, у разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 статті 77 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Зважаючи на викладене, розглядаючи спір про правомірність формування платником податку податкового кредиту та складу витрат до оподаткування, суди повинні надати належну правову оцінку усім доказам та обставинам, що стосуються предмету доказування, в їх сукупному зв'язку один з одним, з'ясувати характер та зміст спірних операцій між позивачем та його контрагентом, дослідити договори укладені з останнім, а також усі укладені на їх реалізацію первинні документи, пов'язані з їх виконанням та які належить складати залежно від певного виду господарської операції, і лише на підставі цього робити вмотивовані висновки про достовірність чи не достовірність даних, вказаних в первинних документах, або про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства чи навпаки, а також про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, про наявність зв'язку між фактом придбання товарів/робіт/послуг з понесенням інших витрат із господарською діяльністю платника податку та використання їх у господарській діяльності.

В тому числі з обов'язковим врахуванням того, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту та складу витрат, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Окрім того, Суд вважає обґрунтованою оцінку судами протоколу допиту свідка ОСОБА_4, відповідно до якого останній повідомив що до реєстрації TOB Оптіма Трейд ЛТД не має жодного відношення, а паспорт втратив в січні 2014 року. При цьому, всі первинні бухгалтерські документи надані позивачем на підтвердження реальності спірних господарських операцій підписані з боку TOB Оптіма Трейд ЛТД саме ОСОБА_4, внаслідок чого суд касаційної інстанції погоджується з їх висновками про неправомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі первинних документів, які не можуть посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг, оскільки не відповідають встановленим п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України та частини другої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні вимогам щодо їх складення і підписання повноважною особою платника податків

Зважаючи на викладене, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентом, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту та складу витрат.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суд першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства Київ Будсантехмонтаж залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2016 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

.........................

В.П.Юрченко

І.А.Васильєва

С.С.Пасічник

Судді Верховного Суду