ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 квітня 2019 року
м. Харків
справа № 615/594/18-ц
провадження № 22ц/818/1955/19
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),
суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.
за участю секретаря - Ігнатової Т.В.
учасники справи:
позивач - Приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя , представник позивача ОСОБА_1,
відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3 господарство Велес-В, представник відповідачів - ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року в складі судді Токмакової А.П.
в с т а н о в и в:
У квітні 2018 року Приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 господарства Велес-В про визнання недійсним договору користування чужою земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що 31 грудня 2005 року між ОСОБА_2 та Приватним сільськогосподарським товариством Нове життя укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,72 га, кадастровий номер 6321280300:02:000:0437, строком на 5 років, який зареєстровано 31 січня 2008 року за № 040868800029.
Вказав, що 25 липня 2012 року до вказаного договору укладено додаткову угоду, якою продовжено строк дії договору ще на 5 років, тобто до 11 грудня 2017 року.
Зазначив, що ним завчасно направлено ОСОБА_2 лист-повідомлення від 01 жовтня 2017 року про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди. Проте, 02 листопада 2017 року ОСОБА_2 надіслано відповідь про відмову у поновленні договору від 31 грудня 2005 року, яку обґрунтовано бажанням самостійно використовувати земельну ділянку площею 5,72 га, кадастровий номер 6321280300:02:000:0437.
Вказав, що протягом місяця після закінчення строку дії договору жодна зі сторін не повідомила про розірвання договору, а орендар продовжує використовувати спірну земельну ділянку.
Проте, 29 березня 2018 року між відповідачами укладено договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), який 05 квітня 2018 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав.
Зазначив, що укладання договору емфітевзису між відповідачами є грубим порушенням його переважного права як орендаря на поновлення договору оренди, оскільки він скористався правом на поновлення договору на новий строк, виконав всі необхідні для цього дії, а ОСОБА_2 не дотримано вимог, передбачених законом, натомість укладено договір емфітевзису з іншою юридичною особою.
Вказав, що зазначені обставини є перешкодою орендарю Приватному сільськогосподарському товариству Нове життя реалізувати свої законні сподівання за договором оренди і частковим позбавленням його зустрічного задоволення, з урахуванням якого він укладав цей договір.
Зазначив, що свою відмову в поновленні договору оренди ОСОБА_2 обґрунтовував бажанням самостійно використовувати земельну ділянку, проте, це не відповідає дійсності, що підтверджується укладенням між відповідачами договору емфітевзису.
Вказав, що укладений між відповідачами договір емфітевзису має бути визнаний недійсним як такий, що порушує переважне право позивача на поновлення договору оренди внаслідок укладення правочину з іншою особою на користування спірною земельною ділянкою.
Просив визнати недійсним договір користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) на земельну ділянку площею 5,72 га, кадастровий номер 6321280300:02:000:0437, укладений між ОСОБА_3 господарством Велес-В та ОСОБА_2, зареєстрований 05 квітня 2018 року за №25671479 та скасувати його державну реєстрацію; визнати поновленим договір оренди землі на земельну ділянку 5,72 га, кадастровий номер 6321280300:02:000:0437 від 31 грудня 2005 року, зареєстрований 31 січня 2008 року за № 040868800029, та визнати укладеною додаткову угоду в наведеній позивачем редакції від 01 жовтня 2017 року; судові витрати (судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи) покласти на відповідача.
Рішенням Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року в задоволенні позову Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя - відмовлено; стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на користь ОСОБА_3 господарства Велес-В витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, Приватне сільськогосподарське підприємство Нове життя подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; судові витрати покласти на відповідачів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.
Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув увагу на те, що строк дії договору оренди продовжено на 5 років, а саме, до 11 грудня 2017 року; що до 31 грудня 2012 року жодна зі сторін не повідомила про розірвання договору оренди, і це є підставою для його поновлення; що на момент виникнення орендних правовідносин законом не передбачено обов'язку укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди; що додаткова угода від 25 липня 2012 року укладена на 5 років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни, отже, землекористувач мав право завершити виробничий цикл; що його переважне право на укладення договору оренди, передбачене додатковою угодою до договору оренди, порушено укладенням між відповідачами договору емфітевзису, який має бути визнано недійсним; що відмову орендодавця в поновленні договору оренди обґрунтовано бажанням самостійно використовувати земельну ділянку, проте між відповідачами укладено договір емфітевзису; що судом безпідставно стягнуто з позивача витрати на правову допомогу, оскільки не надано документів, що підтверджують порядок обчислення гонорару, підстави для його зміни, порядок сплати; завищено час на надання послуг; понесені витрати не відповідають попередньому розрахунку, який не містить детального переліку послуг, які будуть надані; крім того, документи, що підтверджують понесені витрати, складені та подані 17 січня 2019 року, тобто після ухвалення рішення; що справа розглянута в порядку спрощеного провадження, однак підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження; що повний текст рішення складено через 10 днів після проголошення його вступної та резолютивної частини, тоді як у разі розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження цей строк не має перевищувати 5 днів.
01 квітня 2019 року до суду апеляційної інстанції від адвоката відповідачів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник погодився з рішенням суду першої інстанції та вважав апеляційну скаргу - необгрунтованою. При цьому посилався на те, що позивач до закінчення строку дії договору не повідомляв орендодавця в установлені строки про намір скористатися переважним право на укладення договору на новий строк; таким чином, договор оренди земельної ділянки є припиненим з 01 лютого 2013 року. Вважав, що суд правильно звернув увагу на те, що ОСОБА_2 не мав наміру поновлювати договір оренди земельної ділянки ще на 5 років; що додатковою угодою від 25 липня 2012 року строк дії договору оренди земельної ділянки продовжено не було; що відносини щодо поновлення строку дії договору повинні регулюватися положеннями Закону, який був чинним на дату виникнення таких відносин, тобто положеннями Закону України Про оренду землі в редакції від 01 січня 2013 року.
В суді апеляційної інстанції представник відповідачів надав клопотання про стягнення судових витрат на правничу допомогу, яку надавав в суді апеляційної інстанції, та в разі залишення без задоволення апеляційної скарги, просив стягнути з позивача на користь ОСОБА_3 господарства Велес-В 7000,00 грн.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя необхідно задовольнити частково, рішення суду - змінити.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що позивач втратив своє переважне право на укладення договору оренди земельної ділянки, не уклавши з орендодавцем після закінчення строку дії договору оренди в 2013 році додаткову угоду про його продовження, отже, договір емфітевзису, укладений між відповідачами, його права не порушує. Однак, судова колегія не погоджується з висновком суду щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, надану представником відповідачів в суд першої інстанції, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 5,72 га, кадастровий № 6321280300:02:000:0437, що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області та надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва згідно Державного акту на право приватної власності на землю, серія ІV-ХР № 045489, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області № 32 від 09 липня 2001 року, зареєстрованого 22 серпня 2001 року в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 44 (а. с.14 том 1).
31 грудня 2005 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством Нове життя (орендар) укладено договір оренди землі, відповідно до умов якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення сільськогосподарського товарного виробництва, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради.
Пунктом 2 договору оренди землі передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 5,72 га, у тому числі, рілля.
Відповідно до пункту 8 договору оренди землі договір укладено на п'ять років. Після закінчення строку договору оренди землі орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
Пунктом 9 договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься у формі та розмірі 1,5 % вартості земельної ділянки, нараховується в грошовій формі; видається грошима або продукцією за ринковими цінами, послугами за цінами господарства, виходячи з можливостей господарства.
Відповідно до пункту 11 договору оренди землі орендна плата вноситься у строки до 31 грудня кожного року.
Пунктом 27 договору оренди землі передбачено, зокрема, що дія договору землі припиняється у разі закінчення строку, на який його укладено.
Відповідно до пункту 29 договору оренди землі якщо за місяць до закінчення строку дії договору ні одна зі сторін не повідомила про розірвання договору, то він вважається продовженим на той же термін та на тих же умовах.
Згідно пункту 34 договору оренди землі договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.
Зазначений договір зареєстровано у Валківському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії Центрального державного земельного кадастру , про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 31 січня 2008 року за № 040868800029.
25 липня 2012 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством Нове життя (орендар) укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 31 грудня 2005 року (а. с. 13, том 1), за змістом якої сторони домовились внести в договір оренди землі від 31 грудня 2005 року наступні зміни:
пункт 5 викласти у наступній редакції: Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 137 344, 49 грн. станом на 01 січня 2012 року ;
пункт 8 договору викласти у наступній редакції: Договір укладено строком на 5 (п'ять) років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни. Договір діє з моменту його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У разі поновлення договору на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін ;
пункт 9 викласти у наступній редакції: Орендна плата отримується у грошовій формі готівкою в касі орендаря в період з 01 липня по 31 грудня поточного року. Розмір орендної плати у рік становить 4120,33 грн., що складає 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, зазначеній в пункті 3 договору. За письмовою або усною домовленістю сторін орендна плата може сплачуватись у натуральній формі (зерно, цукор та інше), або відробітковій формі (надання послуг, культивація, оранка, транспортні послуги та інше) за діючими цінами на продукцію, роботи та послуги. Передача продукції та надання послуг в рахунок орендної плати оформляється відповідним актом;
пункт 24 доповнити наступним: Умови збереження стану об'єкту оренди: Орендар зобов'язаний дотримуватися режиму використання земель сільськогосподарського призначення у відповідності з вимогами чинного законодавства України. Передача права оренди земельної ділянки у заставу та внесення вказаного права оренди до статутного фонду (капіталу) господарського товариства або іншого підприємства можливі лише за письмовим погодженням цього питання між сторонами договору оренди .
доповнити текст пункту 24 договору другим абзацом: письмово повідомити орендаря про зміну свого місця мешкання або номера телефону у 3-денний термін від вказаної дати такої зміни .
У додатковій угоді від 25 липня 2012 року сторони погодили, що ця додаткова угода є невід'ємною частиною договору оренди від 31 грудня 2005 року, набирає чинності після її державної реєстрації та діє у строк, визначений договором.
Додаткова угода зареєстрована в Управлінні Держкомзему у Валківському районі Харківської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 11 грудня 2012 року за № 632120004002934.
З відповіді Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 23 червня 2018 року вбачається, що строк дії договору оренди з ОСОБА_2 згідно Книг реєстрації становив 5 років та на земельну ділянку з кадастровим номером 6321280300:02:000:0437 зареєстровано 04 грудня 2012 року додаткову угоду до договору оренди строком на 5 років (а. с. 163, том 1).
22 червня 2017 року ОСОБА_2 направлено на адресу позивача лист-повідомлення від 16 червня 2017 року щодо відсутності бажання продовжувати договір оренди землі від 31 грудня 2005 року, термін дії якого закінчується в грудні 2017 року, на новий термін (а. с. 90, том 1).
З опису вкладення у цінне поштове відправлення та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6305400285435 вбачається, що зазначений лист отримано підприємством 26 червня 2017 року (а. с. 91-92, том 1).
Приватним сільськогосподарським підприємством Нове життя направлено на адресу ОСОБА_2 лист-повідомлення від 01 жовтня 2017 року про поновлення договору оренди з проектом додаткової угоди.
02 листопада 2017 року ОСОБА_2 повторно надіслано позивачу відповідь про відмову у поновленні договору від 30 грудня 2005 року, термін дії якого закінчується згідно додаткової угоди до договору оренди землі 11 грудня 2017 року, яку мотивовано бажанням самостійно використовувати належну йому земельну ділянку.
Просив звільнити належну йому земельну ділянку після збору врожаю в 2017 році та не засівати її під врожай 2018 року, а також в подальшому заборонив користуватись його приватною земельною ділянкою після закінчення договору.
Як вбачається з опису вкладення у цінне поштове відправлення та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6305400268042 зазначений лист направлено 04 листопада 2017 року та отримано підприємством 07 листопада 2017 року (а. с. 93, том 1).
23 грудня 2017 року ОСОБА_2 на адресу позивача направлено лист-повідомлення від 22 грудня 2017 року аналогічного змісту, який повернуто за закінченням встановленого строку зберігання.
14 грудня 2017 року позивачем на адресу ОСОБА_2 направлено повідомлення щодо нарахованої орендної плати та запропоновано з'явитися до підприємства для її отримання або повідомити у інший зручний спосіб отримання.
21 грудня 2017 року позивачем на адресу ОСОБА_2 направлено лист та повідомлено, що у вересні 2017 року на його земельній ділянці відповідно до плану сівозміни засіяно озиму пшеницю та за користування у 2018 році зазначеною земельною ділянкою йому буде нарахована та виплачена орендна плата.
29 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 господарством Велес-В укладено договір про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) строком на три роки, предметом якого є земельна ділянка розміром 5,7209 га, що розташована на території Олександрівської сільської ради Валківського району Харківської області, кадастровий номер 6321280300:02:000:0437 (а. с. 64-66, том 1).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 120981425 від 17 квітня 2018 року, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься інформація про укладення 29 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 господарством Велес-В вказаного договору про право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), який зареєстровано у Державному реєстрі речових прав 05 квітня 2018 року.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною четвертою статті 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного Кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України ).
Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються Законом, зокрема ЗК України , Законом України Про оренду землі .
За змістом статей 18, 19, 20 Закону України Про оренду землі договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому Законом. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.
Правові підстави поновлення договору оренди землі визначаються статтею 33 Закону України Про оренду землі , яка фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди землі.
Так, відповідно до частин першої - п'ятої статті 33 цього Закону (у редакції від 01 січня 2013 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, установлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
Частинами восьмою та дев'ятою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено, що додаткова угода до договору оренди землі про його поновлення має бути укладена сторонами у місячний строк в обов'язковому порядку. Відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди можуть бути оскаржені в суді.
Ці положення узгоджуються із загальною нормою частини першої статті 777 ЦК України .
Тобто, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, яка передбачена частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури і строків.
Отже, для застосування частини першої статті 33 Закону України Про оренду землі та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди згідно частинами 2-5 цього Закону необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до закінчення строку дії договору повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.
Частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі передбачено іншу підставу поновлення договору оренди землі: у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі, такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Таким чином, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов'язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою; орендодавець письмово не повідомив орендаря про відмову в поновленні договору оренди.
Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України , буде порушене в разі укладення договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право, продовження користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди і відсутності протягом місяця після закінчення строку дії договору оренди заперечень орендодавця щодо поновлення договору.
Зазначений правовий висновок викладено у постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 10 квітня 2018 року, справа № 594/376/17-ц, провадження № 14-65цс18.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку щодо того, що строк дії договору оренди від 31 грудня 2005 року сплив 31 січня 2013 року, оскільки його державна реєстрація проведена 31 січня 2008 року, і з цього дня розпочався п'ятирічний строк його дії.
Доводи позивача щодо того, що додатковою угодою від 25 липня 2012 року погоджено строк дії договору оренди строком ще на п'ять років, є необгрунтованими, оскільки зі змісту додаткової угоди вбачається, що нею внесені зміни до пункту 8 раніше укладеного договору оренди від 31 грудня 2005 року, зокрема, щодо укладення його на п'ять років з урахуванням періоду ротації основної сівозміни та його дію з моменту державної реєстрації, проте, нею не визначено новий строк дії договору оренди.
Посилання Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя щодо продовження користування земельною ділянкою з 2013 року по 2018 рік, судовою колегією не приймаються, виходячи з наступного.
Дійсно, пунктом 29 договору оренди передбачено, що якщо за місяць до закінчення строку дії договору ні одна із сторін не повідомила про розірвання договору, то він вважається продовженим на той же термін та на тих же умовах.
Проте, вимогами частин 6 та 8 статті 33 Закону України Про оренду землі в редакції, чинній на момент закінчення строку договору оренди, передбачено, що у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором і здійснюється це шляхом укладання в обов'язковому порядку у місячний строк з власником земельної ділянки додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.
Матеріали справи свідчать про те, що у відповідності з наведеними нормами Закону сторонами в зазначений вище спосіб у 2013 році правовідносини врегульовані не були, додаткову угоду про поновлення договору оренди землі не укладено.
Посилання позивача на те, що таких вимог Закон не містив на час укладання договору оренди в 2005 році, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми матеріального права, що були чинними на час їх виникнення, тобто, враховуючи, що питання про поновлення строку дії договору оренди підлягало узгодженню в 2013 році, застосуванню підлягали норми Закону, які діяли на цей час.
Твердження позивача щодо того, що протягом 2013-2017 років він користувався спірною земельною ділянкою, сплачуючи відповідачу ОСОБА_2 орендну плату, тому позов підлягає задоволенню, не можуть бути прийняті до уваги.
Так, згідно відомостей, наданих Південною об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Харківській області від 23 червня 2018 року Приватним сільськогосподарським підприємством Нове життя нараховано та виплачено орендну плату ОСОБА_2: у 2007 році - 918,45 грн.; у 2008 році - 1932,82 грн.; у 2009 році - 1217,65 грн.; у 2010 році - 2345,88 грн.; у 2011 році нараховано 2345,42 грн., виплачено 2345,88 грн.; у 2012 році нараховано 4119,60 грн., виплачено 4117,65 грн.; у 2013 році нараховано 4119,60 грн. та виплачено 4117,65 грн.; у 2014 році нараховано 6179,40 грн. та виплачено 6184,39 грн.; у 2015 році нараховано та виплачено 11 148,32 грн.; у 2016 році - 14 407,07 грн.; у 2017 році - 6174,46 грн. (а. с. 147-148, том 1).
Проте, з відповіді Публічного акціонерного товариства Укрпошта від 06 липня 2018 року №21-Ж-23592 вбачається, що поштовий переказ на ім'я ОСОБА_2 у розмірі 4670,44 грн. 08 лютого 2018 року повернуто на зворотну адресу Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя у зв'язку з закінченням терміну зберігання.
З видаткового касового ордеру від 11 липня 2018 року, відомості на виплату готівки №22 та додатку до неї вбачається, що орендну плату за 2018 рік у розмірі 5586,77 грн. ОСОБА_2 не отримано.
З видаткового касового ордера від 11 липня 2018 року вбачається, що ОСОБА_2 одержано плату у розмірі 14 898,06 грн. за користування земельною ділянкою за домовленістю без договору.
Таким чином, належні докази виплати орендної плати за 2017 рік відсутні, натомість кошти виплачено за користування земельною ділянкою за домовленістю без договору, тобто за фактичне користування майном.
Посилання позивача на не завершення виробничого циклу та дію договору з урахуванням періоду ротації основної сівозміни не можуть бути взяті до уваги, виходячи з наступного.
Матеріали справи свідчать про те, що у вересні 2017 року позивачем здійснено посів пшениці на полі О-23, до якого згідно наказу Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя № 11/05 від 11 травня 2017 року віднесено земельну ділянку ОСОБА_2, що підтверджується дорожніми листками тракторів (а. с. 35-36, 109-110, том 1).
Проте, позивач не мав розпочинати виробничий цикл у 2017 році у зв?язку з закінченням строку дії договору оренди ще у 2013 році. Крім того, з листів-повідомлень ОСОБА_2 вбачається, що він заперечував проти посіву на його земельній ділянці у 2017 році.
Таким чином, оскільки договір оренди зареєстрований 31 січня 2008 року та продовжував діяти протягом п'яти років до 31 січня 2013 року, ОСОБА_2 у червні, листопаді та грудні 2017 року повідомив позивача, що не бажає продовжувати договір оренди землі на новий строк, просив звільнити його земельну ділянку після збору урожаю у 2017 році та не засівати її під урожай 2018 року, а також повернути в належний стан, слід дійти висновку, що позивач втратив своє переважне право на укладення договорів оренди земельної ділянки, не уклавши у 2013 році додаткову угоду про продовження договору оренди.
Вимоги позивача про визнання недійсним договору користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), укладеного між відповідачами судом першої інстанції також обґрунтовано залишено без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно частини 2 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Частинами 1-3 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Матеріали справи свідчать про те, що 29 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 господарством Велес-В укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), порядок укладення якого урегульовано главою 33 ЦК України та главою 16-1 ЗК України і який відрізняється від договору оренди земельної ділянки.
Зокрема, строк дії договору емфітевзису встановлюється договором, в той час, як договір оренди (в залежності від призначення землі) може становити від 7 до 50 років. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором емфітевзису. На відміну від договору оренди землі, розмір плати за договором емфітевзису не залежить від нормативної грошової оцінки землі. Оплата може здійснюватися як періодично, так і разовим платежем, або ж за будь-яким іншим принципом, визначеним сторонами. На відміну від договору оренди землі, законодавчо не встановлені межі розміру оплати за договором емфітевзису. Також, на відміну від договору оренди землі емфітевзис може відчужуватися іншій особі землекористувачем (власник земельної ділянки має переважне право на купівлю емфітевзису). Якщо за договором оренди землі сторони можуть бути замінені лише за спільною згодою (крім встановлених законодавством випадків), орендар має право передавати землю в суборенду лише якщо це передбачено в договорі оренди, то у випадку укладення договору емфітевзису землевласник, якщо землекористувач використовує землю за цільовим призначенням і не погіршує характеристик земельної ділянки, має достатньо обмежені засоби впливу на користування землекористувачем земельною ділянкою. Крім того, емфітевзис може передаватися землекористувачем у спадок.
Таким чином, враховуючи, що між відповідачами укладено не договір оренди, а договір емфітевзису, який є іншим видом користування чужою земельною ділянкою, у цьому випадку позивач не мав переважного права на укладення договору оренди, оскільки переважне право на поновлення договору оренди не розповсюджує свою дію на інші види договорів, на які не поширюється Закон України Про оренду землі .
Крім того, таке переважне право було ним втрачено у 2013 році, у зв'язку з не укладенням додаткової угоди щодо продовження строку дії договору оренди, тоді як оспорюваний договір емфітевзису укладено у 2018 році.
Виходячи з викладеного, підстав для визнання недійсним договору користування чужою земельною ділянкою не вбачається, внаслідок чого не підлягає задоволенню позовна вимога про скасування державної реєстрації права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису).
Посилання позивача на те, що справу розглянуто в порядку спрощеного провадження, однак справа підлягала розгляду в порядку загального позовного провадження, до уваги не приймаються, оскільки по - перше, дана справа не відноситься до категорій справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження згідно частини 4 статті 274 ЦПК України, та, по - друге, судом першої інстанції з урахуванням вимог частини 3 статті 274 ЦПК України обгрунтовано розглянуто справу у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.
Доводи апелянта щодо порушення строків розгляду справи та складання повного тексту рішення висновків суду не спростовують та не є підставою для скасування правильного судового рішення лише з формальних міркувань.
За змістом пункту 10 частини 3 статті 2 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).
Згідно частин 1, 2 статті 210 ЦПК України суд має розпочати розгляд справи по суті не пізніше ніж через шістдесят днів з дня відкриття провадження у справі, а у випадку продовження строку підготовчого провадження - не пізніше наступного дня з дня закінчення такого строку. Суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
Відповідно до частин 1, 2 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Отже, порушення встановлених процесуальним законом строків розгляду справи не може бути підставою для скасування ухваленого судового рішення в апеляційному порядку за відсутності обставин, передбачених статтею 376 ЦПК України.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дослідив та надав належну оцінку поданим позивачем доказам, з'ясував належним чином фактичні обставини справи щодо заявлених вимог і того, яка саме правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, і дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позову позивачу.
Проте, судова колегія не погоджується з висновком суду щодо стягнення з позивача на користь ОСОБА_3 господарства Велес-В судових витрат у розмірі 10 000,00 грн., виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати: на професійну правничу допомогу.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України , офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Частинами 5, 6 статті 15 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що стороною договору про надання правової допомоги є адвокатське об'єднання. Від імені адвокатського об'єднання договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського об'єднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського об'єднання.
Адвокатське об'єднання може залучати до виконання укладених об'єднанням договорів про надання правової допомоги інших адвокатів на договірних засадах. Адвокатське об'єднання зобов'язане забезпечити дотримання професійних прав адвокатів та гарантій адвокатської діяльності.
Згідно статті 26 цього Закону документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера.
Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.
Адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
За змістом статті 30 цього Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 33 Правил адвокатської етики, єдиною допустимою формою отримання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту є гонорар.
Розмір гонорару та порядок його внесення мають бути чітко визначені в угоді про надання правової допомоги. Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.
Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі, гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі, впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі ОСОБА_6 проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.
До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати, та їх сплата повинна бути підтверджена відповідними фінансовими документами.
Таким чином, на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Суд має вирішити питання про відшкодування стороні, на користь якої відбулося рішення, витрат на послуги адвоката, керуючись принципами справедливості, співмірності та верховенства права.
Верховний Суд у своїй постанові від 03 травня 2018 року в справі №372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Матеріали справи свідчать про те, що інтереси ОСОБА_3 господарства Велес-В у даній справі представляв адвокат ОСОБА_4 на підставі довіреності від 01 червня 2018 року (а. с. 70, том 1) та договору про надання правової допомоги з ОСОБА_7 об'єднанням Корт Райдер (а .с. 68-69, том 1).
Крім того, на представництво інтересів ОСОБА_3 господарства Велес-В уповноважені ОСОБА_6 на підставі довіреності від 01 червня 2018 року та ОСОБА_8 на підставі довіреності від 13 липня 2018 року (а. с. 170, том 1, а. с. 25, том 2).
ОСОБА_6 є адвокатом згідно копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 28 лютого 2018 року та учасником ОСОБА_7 об'єднання Корт Райдер , як вбачається з ордера СМ №467 на представництво інтересів ОСОБА_2 (а. с. 50-51, том 2).
Із договору про надання правової допомоги №30/17, укладеного 01 серпня 2017 року між ОСОБА_7 об'єднанням Корт Райдер в особі керуючого партнера ОСОБА_4, який діє на підставі Статуту, та ОСОБА_3 господарством Велес-В вбачається, що адвокат бере на себе зобов'язання з надання правової допомоги (юридичних послуг) на передбачених договором умовах, в тому числі зобов'язується здійснювати представництво (захист) інтересів позивача у судах всіх інстанцій, зокрема, щодо захисту права власності на земельну ділянку, зі всіма без виключення правами сторони.
Згідно пункту 3.1. договору ОСОБА_3 Господарство Велес-В зобов'язується оплатити послуги виконавця в розмірі, порядку та строки, передбачені цим договором.
Пунктами 5.1., 5.3 договору передбачено, що вартість послуг за цим договором вказується в актах виконаних робіт (наданих послуг), які складаються сторонами по мірі необхідності за результатами наданих послуг.
Замовник сплачує вартість послуг впродовж 10 календарних днів після підписання акту виконаних робіт (наданих послуг), який підтверджує обсяг та вартість наданих послуг.
У відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 господарства Велес-В зазначено, що орієнтовна сума витрат на правову допомогу становитиме 15 000,00 грн.
З акта приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №30/17 від 01 серпня 2017 року вбачається, що ОСОБА_7 об'єднанням Корт Райдер надано послуги з правової допомоги відповідачу ОСОБА_3 Господарству Велес-В , а саме: підготування доказової бази для подання відзиву на позов Приватного сільськогосподарського підприємства Нове Життя про визнання недійсним договору користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), визнання поновленим договору оренди землі, визнання укладеною додаткової угоди та складання відзиву з додатками (доказами) від 22 червня 2018 року до Валківського районного суду Харківської області, направлено поштою (у цивільній справі № 615/594/18), кількістю 5 годин, загальною вартістю 5000,00 грн.; правовий аналіз відповіді на відзив від Приватного сільськогосподарського підприємства Нове Життя (у цивільній справі № 615/594/18), кількістю 1 година, загальною вартістю 1000,00 грн.; складання заперечення на відповідь на відзив від 25 липня 2018 року, направлення позивачу та до Валківського районного суду Харківської області засобами поштового зв'язку заперечення на відповідь на відзив (у цивільній справі № 615/594/18), кількість 2 години, загальною вартістю 2000,00 грн.; ознайомлення з матеріалами справи № 615/594/18 у Валківському районному суді Харківської області шляхом фотографування, кількістю 1 година, загальною вартістю 1000,00 грн.; підготування до судового розгляду справи та виїзд до суду для участі у судовому засіданні 14 січня 2019 року у справі №615/594/18 у Валківському районному суді Харківської області, кількістю 1 година, загальною вартістю 1000,00 грн. (а. с. 61, том 2).
Оплата відповідачем ОСОБА_3 Господарством Велес-В наданих послуг підтверджується копією платіжного доручення № 334 від 16 січня 2019 року на суму 10 000,00 грн. (а. с. 62, том 2), однак його оригіналу матеріали справи не містять. Не надано його і до суду апеляційної інстанції.
Матеріали справи дійсно містять підтвердження наданих послуг, а саме: відзив на позов від 22 червня 2018 року та заперечення на відповідь на відзив від 25 липня 2018 року, подані адвокатом ОСОБА_7 об'єднання Корт Райдер ОСОБА_4 (а. с. 70-75, 135-144, том 1); заяву адвоката ОСОБА_6 про ознайомлення з матеріалами справи з розпискою про ознайомлення 25 вересня 2018 року (а. с. 169, том 1).
У судовому засіданні 14 січня 2019 року приймали участь представник відповідачів ОСОБА_6 та представник відповідача ОСОБА_8 (а. с. 52-53, том 2).
Однак, докази щодо розміру витрат на правову допомогу надані до суду 17 січня 2019 року, тобто після ухвалення рішення 14 січня 2019 року.
Дійсно, за змістом частини 8 статті 141 ЦПК України докази щодо розміру витрат, сплачених у зв'язку з розглядом справи, можуть бути подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 14 січня 2019 року представник відповідача ОСОБА_3 господарства Велес-В адвокат ОСОБА_6, посилаючись на статтю 141 ЦПК України, в разі відмови у задоволенні позову, просив задовольнити усну заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, документальне підтвердження яких буде надано протягом 5 днів з моменту проголошення рішення суду.
Проте, згідно вимог статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення в частині стягнення витрат на правову допомогу, не врахував відсутності належних доказів таких витрат на час ухвалення рішення та не вирішив таке питання шляхом проведення судового засідання та ухвалення додаткового рішення, дійшовши передчасного висновку про обґрунтованість розміру витрат на правову допомогу. У зв'язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції представник відповідачів надав заяву про стягнення судових витрат за надану в суді апеляційної інстанції правничу допомогу з додатками до неї, а саме, актом наданих послуг, рахунком - фактурою та квитанцією на суму 7000,00 грн.
Однак, враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, а також, виходячи з об'єму фактично наданих послуг (участь у судовому засіданні та надання відзиву на апеляційну скаргу), судова колегія вважає за доцільне зменшити розмір судових витрат до 1000,00 грн., яка підлягає стягненню з Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на користь ОСОБА_3 господарства Велес-В .
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя - задовольнити частково.
Рішення Валківського районного суду Харківської області від 14 січня 2019 року - змінити, скасувавши його в частині стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на користь ОСОБА_3 господарства Велес-В витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
В іншій частині рішення суду - залишити без змін.
Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства Нове життя на користь ОСОБА_3 господарства Велес-В витрати на професійну правничу допомогу, надану в суді апеляційної інстанції в сумі 1 000, 00 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді І.О. Бровченко
ОСОБА_9
Повний текст постанови складено 04 квітня 2019 року.
Суд | Харківський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 02.04.2019 |
Оприлюднено | 08.04.2019 |
Номер документу | 80975790 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Харківський апеляційний суд
Бурлака І. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні