Рішення

від 05.04.2019 по справі 280/274/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 квітня 2019 року (14 год. 20 хв.)Справа № 280/274/19 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., секретар судового засідання Стовбур А.Ю., розглянув за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю УКРВТОРРЕСУРСИ (69015, м. Запоріжжя, вул. Дніпровські Зорі, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 24654290) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю УКРВТОРРЕСУРСИ (далі - позивач або ТОВ УКРВТОРРЕСУРСИ ) звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач або ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому позивач просить суд:

визнати протиправним та скасувати рішення відповідача за формою 6-РПДВ від 20.12.2018 № 1707 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість;

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неприйняття уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року та зобов'язати відповідача прийняти уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року з дня його фактичного отримання контролюючим органом.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.01.2019 позивачем отримано рішення за формою 6-РПДВ від 20.12.2018 № 1707 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Підставою для анулювання позивачу реєстрації платника податку на додану вартість податковий орган визначив підпункт г пункту 184.1 статті 184 Податкового кодексу України, а саме: подання платником протягом 12 послідовних податкових місяців до контролюючого органу декларації з податку на додану вартість, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту. Однак, податковим органом не враховано той факт, що у вказаний період мали місце господарські операції з придбання/постачання товарів, а саме: 16.10.2018 позивачем здійснено придбання товарів на загальну суму 1214,40 грн., у т.ч. ПДВ 202,40 грн., та 17.10.2018 здійснено відчуження товарів на загальну суму 1528,80 грн., у т.ч. ПДВ 254,80 грн. Зазначені операції не були враховані при подання щомісячної декларації з ПДВ за жовтень 2018 року, з огляду на вимоги підпункту а пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, оскільки зарахування коштів на банківський рахунок позивача від контрагентів за операції у жовтні 2018 року здійснено у січні 2019 року. Позивачем, у спосіб та у строки, визначені пунктами 48.3, 48.5 статті 45, пунктом 50.1 статті 50, пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість, у звязку із самостійним виявленням помилок щодо господарських операцій, раніше відображених у податковій звітності. Проте, відповідачем уточнюючий розрахунок не прийнято у день фактичного подання. Таким чином, доводи податкового органу щодо наявності підстав для анулювання реєстрації платника податку на подану вартість є необґрунтованими та спростовуються наявними у позивача доказами проведення у жовтні 2018 року операцій з постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання та податкового кредиту. Разом з цим, відповідачем визначено як послідовні податкові місяці жовтень 2017 року по листопад 2018 року без врахування того, що на момент прийняття оскаржуваного рішення (20.12.2018) сплинув ще один податковий період, за який подається декларація, а саме: листопад 2018 року (граничний строк подання - 20.12.2018). Крім того, у грудні 2018 року позивачем здійснено господарську операцію із платником ПДВ, зокрема з продажу товару - ТОВ Упаковочка , що слугувало підставою формування податкового зобов'язання та відображення його у податковій звітності за грудень 2018 року. Податкова декларація з ПДВ за вказаний період надіслано відповідачу, яка прийнята останнім, про що свідчать квитанції № № 1, 2. Тобто, прийняття у січні 2019 року відповідачем податкової звітності за грудень 2018 року з відображенням господарської операції свідчить з одного боку про визнання податковим органом наявності у позивача податкових зобов'язань, та з іншого - діючий статус платника ПДВ. Таким чином, позивач вважає, що у відповідача були відсутні підстави для прийняття оскаржуваного рішення. Разом з цим, позивач звертає увагу, що бездіяльність податкового органу, що полягає у неприйнятті уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, створює негативні наслідки для позивача, у тому числі у вигляді неможливості реалізувати своє право зареєструвати податкові накладні/розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та належним чином виконати свої зобов'язання перед контрагентами за договорами щодо формування податкового кредиту, чим порушуються права позивача як суб'єкта господарювання. На підставі викладеного просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою суду від 23.01.2019 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 21.02.2019.

21.02.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 11.03.2019.

11.03.2019 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 32776), в якому зазначає, що рішенням № 1707 від 21.12.2018 позивачу анульовано реєстрацію платника податку на додану вартість відповідно до ст.184 Податкового кодексу України та наказу Міністерства фінансів України Про затвердження Положення про реєстрацію платників податків на додану вартість від 14.11.2017 № 1130 та п.5 Положення про реєстрацію платників податків на додану вартість. Підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, відповідно до абзацу 3 п.5.5. п.5 Положення є довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійсненних з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава підпункт "г" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу). Позивачем протягом періоду з листопада 2017 року по жовтень 2018 року подає за 12 послідовних податкових місяців податкові декларації з податку на додану вартість, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів та має обсяги оподаткованих операцій за відповідний період 0.00 грн. Таким чином, відповідно до Положення, підставою для прийняття рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість, відповідно до абзацу 3 п.5.5 п.5 Положення є довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців. Таким чином, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, прийнявши оскаржуване рішення на підставі відповідної довідки, вважає, що діяв відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих органам ДФС прав, а тому просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

11.03.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.03.2019.

Протокольною ухвалою суду від 18.03.2019 закрито підготовче провадження та призначений судовий розгляд справи по суті на 18.03.2019.

18.03.2019 у судовому засіданні, за клопотанням учасників справи, судом ухвалено здійснювати подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною четвертою статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 4 с. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 КАС України, суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Суд, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ТОВ УКРВТОРРЕСУРСИ (код ЄДРПОУ 24654290) є юридичною особою, яка зареєстрована 14.02.1997 за № 12661200000010509, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.19).

Разом з цим, 06.10.1997 позивача зареєстровано як платника податку на додану вартість за індивідуальним податковим номером - 246542905636.

20.12.2018 ГУ ДФС у Запорізькій області прийнято рішення за формою 6-РПДВ від № 1707 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. Зі змісту вказаного рішення вбачається, що комісією створеною відповідно до наказу ГУ ДФС у Запорізькій області від 31.10.2018 №3681 встановлено, що платник протягом 12 послідовних податкових місяців подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту (пп. г п. 184.1 ст.184 Податкового кодексу України), що підтверджено довідкою відділу податків і зборів з юридичних осіб № 1707/1 від 20.12.2018 (а.с.15-16).

Судом також встановлено, що відповідно до оскаржуваного рішення № 1707 від 20.12.2018, у зв'язку з поданням до контролюючого органу податкових декларацій з податку на додану вартість протягом періоду з листопада 2017 по жовтень 2018 з показниками, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту та має за останні 12 календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій 0,00 грн., на підставі пп. г п.184.1 ст.184 Податкового кодексу України, анульовано з 20.12.2018 реєстрацію платника податку на додану вартість позивача.

Не погодившись із прийнятим відповідачем рішенням позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до пп. г п. 184.1 ст. 184 ПК України визначено, що реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

Згідно з п. 184.2 ст.184 ПК України, анулювання реєстрації на підставі, визначеній у підпункті "а" п.184.1 цієї статті, здійснюється за заявою платника податку, а на підставах, визначених у підпунктах "б"-"з" п. 184.1 цієї статті, може здійснюватися за заявою платника податку або за самостійним рішенням відповідного контролюючого органу.

Анулювання реєстрації здійснюється на дату:

-подання заяви платником податку або прийняття рішення контролюючим органом про анулювання реєстрації;

-зазначену в судовому рішенні;

-припинення дії договору про спільну діяльність, договору управління майном, угоди про розподіл продукції або закінчення строку, на який утворено особу, зареєстровану як платник податку;

-що передує дню втрати особою статусу платника податку на додану вартість.

При цьому датою анулювання реєстрації платника податку визначається дата, що настала раніше.

Положенням про реєстрацію платників податку на додану вартість затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.11.2014 №1130, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2014 за № 1456/26233 (далі - Положення №1130) визначено, що при розгляді питання анулювання реєстрації згідно з пп. "г" п. 184.1 ст.184 розділу V Кодексу (пп. "г" п. 5.1 цього розділу) 12 місяців визначаються із урахуванням того, що:

-не враховується місяць, в якому проведено реєстрацію особи платником ПДВ, якщо особа зареєстрована платником ПДВ з дня іншого ніж перший день календарного місяця;

-включаються останні 12 послідовних податкових місяців, за які подані податкові декларації (у разі подання декларацій) або сплив строк подання податкових декларацій (у разі неподання декларацій) до отримання чи складання контролюючим органом документа, який є підставою для анулювання реєстрації.

Анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з Реєстру (п. 5.2).

Відповідно до п.5.5 Положення №1130 анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу може бути здійснене на підставах, визначених у підпунктах "б" - "з" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу (підпункти "б" - "з" пункту 5.1 цього розділу).

Контролюючі органи здійснюють постійний моніторинг платників ПДВ, включених до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації платників ПДВ у разі існування відповідних підстав.

Рішення про анулювання реєстрації за самостійним рішенням контролюючого органу приймаються за наявності відповідних підтвердних документів (відомостей). Такими документами є, зокрема, довідка про подання/неподання платником ПДВ контролюючому органу декларації з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або реєстр (перелік) податкових декларацій (податкових розрахунків) особи за 12 послідовних податкових місяців, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту у таких деклараціях (податкових розрахунках) протягом 12 послідовних податкових місяців (підстава - підпункт "г" пункту 184.1 статті 184 розділу V Кодексу).

Аналіз наведених правових норм свідчить про те, що анулювання реєстрації платника податку за рішенням контролюючого органу на підставі пп. "г" п. 184.1 ст. 184 ПК України можливе за умови неподання платником податку на додану вартість декларацій з податку на додану вартість протягом 12 послідовних податкових місяців та/або подання такої декларації з податку на додану вартість з показниками про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.

В ході розгляду справи судом встановлено, що у жовтні 2018 року позивачем здійснювались операції з об'єктом оподаткування податком на додану вартість.

Так, 16.10.2018 позивачем на підставі Договору купівлі-продажу № 07/18 від 01.10.2018 придбані у контрагента-постачальника ТОВ Січ Альянс Груп товари на загальну суму 1214,40 грн., у т.ч. ПДВ 202,40 грн., на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відповідну податкову накладну № 463 від 16.10.2018, яка прийнята податковим органом та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 14.01.2019 за № 9304369216 (а.с.39-42).

Оплата за поставлений товар здійснена у безготівковій формі 15.01.2019, про що свідчить платіжне доручення № 1 від 15.01.2019 та виписка з банку за 15.01.2019 (а.с.37,38).

17.10.2019, позивачем за договором купівлі-продажу № 01-10-2018 від 10.10.2018 реалізовано на адресу контрагента-покупця товари на загальну суму 1528,80 грн., у т.ч. ПДВ 254,80 грн. (а.с.43).

На підтвердження виконання умов Договору купівлі-продажу № 01-10-2018 від 10.10.2018 позивачем надано: рахунок № 1 від 17.10.2018, видаткову накладну № 1 від 17.10.2018, довіреність № 1 від 17.10.2018, податкову накладну № 1 від 17.10.2018 (а.с.44-48).

Відповідна податкова накладна № 1 від 17.10.2018 не була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, про що свідчить відповідна квитанція (а.с.49).

Оплата за поставлений товар здійснена у безготівковій формі 14.01.2019, про що свідчить виписка з банку за 14.01.2019 (а.с.50).

Відповідно до підпунктів а, б пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України та постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається згідно з приписами норми пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У даному випадку датою виникнення податкових зобов'язань, є дата надходження коштів на поточний рахунок позивача, у відповідності до приписів підпункту а пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України.

За приписами пункту 50.1 статті 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку. Цей штраф не застосовується у разі подання уточнюючого розрахунку до податкової декларації з податку на прибуток підприємств за попередній податковий (звітний) рік з метою здійснення самостійного коригування відповідно до статті 39 цього Кодексу у строк не пізніше 1 жовтня року, наступного за звітним.

Судом з'ясовано, що 16.01.2019 позивачем в електронному вигляді до податкового органу подано уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за звітний (податковий) період, що уточнюється жовтень 2018 року (а.с.51-53) з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за звітний (податковий) період, що уточнюється жовтень 2018 року (а.с.54-55).

Відповідно до квитанції № 1 від 17.01.2019 зазначений документ не прийнято. Зазначено про виявлені помилки: порушено вимоги п. 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України, а саме: ІПН 246542905636 не був платником ПДВ на дату подання звіту (16.01.2019). Дата анулювання реєстрації платника ПДВ 20.12.2018 (а.с.56).

Також позивачем була здійснена спроба подати до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року у паперовій формі, однак листом від 28.01.2019 № 757/8/08-01-50-09, з посиланням на абз. 2 пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України відповідачем повідомлено, що під час прийняття уточнюючої податкової декларації з податку на додану вартість за жовтень 2018 року (вх. № 3502/10 від 23.01.2019) встановлено порушення пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України в частині способу подання податкової звітності.

Так, зі змісту наявного в матеріалах справи уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року та розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) видно, що вони містять відповідні показники з метою формування податкового кредиту, тобто такий уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за звітний (податковий) період, що уточнюється жовтень 2018 року з розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів не можуть свідчити про відсутність постачання/придбання товарів.

Разом з тим при розгляді питання анулювання реєстрації платника податку на додану вартість згідно з пп. г п. 184.1 ст. 184 Податкового кодексу України місяці, за які подано податкові декларації, які свідчать про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту, визначалися як послідовні з листопада 2017 року по жовтень 2018 року без врахування того, що на момент прийняття рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ 20.12.2018 сплив ще один податковий період, за який має подаватись декларація, а саме за листопад 2018 року (граничний строк подання - 20.12.2018).

Судом встановлено, що рішення про анулювання реєстрації платника ПДВ прийнято відповідачем 20.12.2018, а тому при його прийнятті мав враховуватися жовтень 2018 року.

Крім того, ході розгляду справи судом встановлено, що у грудні 2018 року позивачем здійснювались операції з об'єктом оподаткування податком на додану вартість, з реалізації товарів, на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відповідну податкову накладну.

Так, судом встановлено, що у грудні 2018 року позивачем на підставі Договору купівлі-продажу № 02-12-2018 від 13.12.2018 реалізовано контрагенту-покупцю ТОВ Упаковочка товари на загальну суму 900,00 грн., у т.ч. ПДВ 180,00 грн., на підтвердження чого до матеріалів справи долучено відповідну податкову накладну № 1 від 18.12.2018, яка податковим органом не прийнята (а.с.59, 63-64).

Оплата за поставлений товар здійснена у безготівковій формі 15.01.2019, про що свідчить виписка з банку за 15.01.2019 (а.с.62).

16.01.2019 позивачем до контролюючого органу подано декларацію з податку на додану вартість за грудень 2018 року разом із розшифровками податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) за грудень 2018 року, які прийняті контролюючим органом, про що свідчить квитанція № 2 від 16.01.2019 (а.с.66-69, 71).

З урахуванням вищезазначеного, контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного рішення не було враховано норм п.п. г п.184.1статті184 ПК України, яка визначає період саме, 12 послідовних податкових місяців .

Таким чином, на думку суду, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість прийняття рішення від 20.12.2018 № 1707 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість позивачу, а тому, оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Щодо неприйняття контролюючим органом уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, суд зазначає наступне.

Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів регламентується положеннями статті 49 Податкового кодексу України.

Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Відповідно до пункту 49.3 статті 49 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв'язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв'язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Згідно з пунктом 49.8 статті 49 Податкового кодексу України, прийняття податкової декларації є обов'язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Пунктом 49.9 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов'язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

За умови дотримання вимог, встановлених статтями 48 і 49 цього Кодексу податкова декларація, надана платником, також вважається прийнятою:

- за наявності на всіх аркушах, з яких складається податкова декларація та, за бажанням платника податків, на її копії, відмітки (штампу) контролюючого органу, яким отримана податкова декларація, із зазначенням дати її отримання, або квитанції про отримання податкової декларації у разі її подання засобами електронного зв'язку, або поштового повідомлення з відміткою про вручення контролюючому органу, у разі надсилання податкової декларації поштою;

- у разі, якщо контролюючий орган із дотриманням вимог пункту 49.11 цієї статті не надає платнику податків повідомлення про відмову у прийнятті податкової декларації або у випадках, визначених цим пунктом, не надсилає його платнику податків у встановлений цією статтею строк.

Відповідно до пункту 49.10 статті 49 Податкового кодексу України, відмова посадової особи контролюючого органу прийняти податкову декларацію з будь-яких причин, не визначених цією статтею, у тому числі висунення будь-яких не визначених цією статтею передумов щодо такого прийняття (включаючи зміну показників такої податкової декларації, зменшення або скасування від'ємного значення об'єктів оподаткування, сум бюджетних відшкодувань, незаконного збільшення податкових зобов'язань тощо) забороняється.

Пунктом 49.11 статті 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов'язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Зміст наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що одержавши від платника податків податкову звітність, контролюючий орган зобов'язаний перевірити наявність у ній реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, та прийняти одне з двох рішень: або прийняти податкову звітність, або відмовити у її прийнятті, одночасно повідомивши платника податків про причини відмови.

Таким чином умовою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття або неприйняття податкової звітності, є наявність або відсутність у ній обов'язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України.

Податковий орган не має права не прийняти фактично отриману податкову декларацію у разі її складання з дотриманням вимог статті 48 Податкового кодексу України, оскільки прийняття податкової звітності є обов'язком контролюючого органу.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування викладених норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, міститься у постанові Верховного Суду від 31.07.2018 у справі №810/1570/16.

Як вбачається з квитанції № 1 від 17.01.2019 (а.с.56), будь-яких недоліків, що полягають у відсутності та/або недостовірності реквізитів, перелік яких визначений у пунктах 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, відповідач за наслідками обробки уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану за жовтень 2018 року не встановив.

Як на підставу для відмови у прийнятті уточненої податкової звітності за жовтень 2018 року контролюючий орган послався на анулювання реєстрації платника податку на додану вартість. З цього приводу суд зазначає наступне.

Приписами статті 184 Податкового кодексу України встановлені підстави та порядок анулювання реєстрації платника податків платником ПДВ та пов'язані з цим правові наслідки у вигляді неможливості формування податкового кредиту за рахунок сплаченого у складі ціни товарів і послуг ПВД.

Разом з цим, жоден пункт статті 184 Податкового кодексу України не містить положень, які б утворювали правову підставу для відмови платникові податків, навіть за умови відсутності у нього реєстрації платником ПДВ, у прийнятті податкової декларації з ПДВ.

Суд зазначає, що етап прийняття та реєстрації податкової звітності є, по-суті, формальним рівнем податкового контролю, під час якого податковий орган здійснює візуальну перевірку декларації та її аналіз за формальними ознаками. При цьому підставою для невизнання податкової декларації податковою звітністю є такі дефекти її заповнення, які впливають на порядок адміністрування податку.

До прийняття податкової звітності податковий орган не уповноважений здійснювати перевірку інших показників, зазначених у ній, з чого слідує, що будь-які інші обставини, ніж невідповідність податкової звітності вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, по-перше - не можуть встановлюватись та оцінюватись податковим органом на етапі прийняття податкової звітності, по-друге - не можуть слугувати підставою для відмови у її прийнятті.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що сам по собі факт анулювання та/або відсутності реєстрації платником ПДВ не є тією підставою, з якою чинне податкове законодавство пов'язує можливість прийняття рішення про відмову у прийнятті податкової звітності з ПДВ.

Беручи до уваги викладене у сукупності, суд дійшов висновку бездіяльність відповідача щодо неприйняття уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року є протиправною.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача прийняти уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року, суд зазначає таке.

Як було встановлено судом, за умови відповідності форми та змісту податкової декларації вимогам пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, податковий орган зобов'язаний прийняти її.

Тобто, обґрунтованість позовних вимог у вказаній частині залежить від встановлення судом наявності або відсутності у поданому позивачем до податкового органу уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року обов'язкових реквізитів.

Відповідно до пункту 48.3 статті 48 Податкового кодексу України, податкова декларація повинна містити такі обов'язкові реквізити: тип документа (звітний, уточнюючий, звітний новий); звітний (податковий) період, за який подається податкова декларація; звітний (податковий) період, що уточнюється (для уточнюючого розрахунку); повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові) платника податків згідно з реєстраційними документами; код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); місцезнаходження (місце проживання) платника податків; найменування контролюючого органу, до якого подається звітність; дата подання звіту (або дата заповнення - залежно від форми); інформація про додатки, що додаються до податкової декларації та є її невід'ємною частиною; ініціали, прізвища та реєстраційні номери облікових карток або інші відомості, визначені в абзаці сьомому цього пункту, посадових осіб платника податків; підписи платника податку - фізичної особи та/або посадових осіб платника податку, визначених цим Кодексом, засвідчені печаткою платника податку (за наявності).

Згідно з пунктом 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, у окремих випадках, коли це відповідає сутності податку або збору та є необхідним для його адміністрування, форма податкової декларації додатково може містити такі обов'язкові реквізити: відмітка про звітування за спеціальним режимом; код виду економічної діяльності (КВЕД); код органу місцевого самоврядування за КОАТУУ; індивідуальний податковий номер згідно з даними реєстру платників податку на додану вартість за звітний (податковий) період; дата та номер рішення про включення неприбуткової організації до Реєстру неприбуткових установ та організацій; ознака неприбутковості організації; повне найменування нерезидента; місцезнаходження нерезидента; назва та код держави резиденції нерезидента.

Судом встановлено, що поданий позивачем уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року за своєю формою відповідає вимогам, встановленим наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21 (чинний на момент виникнення спірних відносин).

Співставивши реквізити уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року з переліком обов'язкових реквізитів, що передбачений пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, судом встановлено, що він містить усі обов'язкові реквізити.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що поданий позивачем уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року містить усі визначені пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 Податкового кодексу України реквізити, що передбачені формою податкової декларації, яка затверджена чинним на момент виникнення спірних правовідносин наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 №21.

Наведені висновки відповідачем будь-якими доказами спростовані не були.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач зобов'язаний був прийняти у позивача уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року.

З приводу зауважень відповідача, що подання позивачем податкової декларації у письмовій формі виключає можливість її прийняття, оскільки відповідно до вимог пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі, суд звертає увагу на наступне.

Дійсно, відповідно до пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Проте суд зазначає, що незважаючи на встановлені у вказаному пункті Податкового кодексу України вимоги подавати податкову звітність з ПДВ в електронній формі, чинний Податковий кодекс України не визначає правових наслідків недотримання платником податків зазначеної вимоги.

Зокрема, Податковий кодекс України не містить положень які б свідчили, що недотримання електронної форми документа мало б наслідком відмову у її прийнятті. Навпаки, зміст пункту 49.8 статті 49 Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що причини з яких податковий орган може відмовити у прийнятті податкової декларації, є вичерпними і не підлягають розширеному тлумаченню.

Відсутність закріплених в Податковому кодексі України наслідків подання платниками податків податкових декларацій в паперовій, а не електронній формі, виходячи із такої основної засади податкового законодавства як презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, має трактуватися виключно на користь платника податків.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає у тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки . Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Беручи до уваги, що чинний Податковий кодекс України не містить норм, які б встановлювали правові наслідки у випадку подання платником податків податкової звітності у паперовій, а не електронній формі, висновок відповідача, що така обставина є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації є необґрунтованим.

Суд також бере до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену ним у вже згаданій постанові від 31.07.2018 у справі №810/1570/16, відповідно до якої недодержання платником податків приписів пункту 49.4. статті 49 Податкового Кодексу України щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі, само по собі, не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації, при умові наявності у поданих документах реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За приписами ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005, заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, що не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суб'єктом владних повноважень у справі було Головне управління ДФС у Запорізькій області, то з бюджетних асигнувань цього органу повинні бути присуджені позивачу судові витрати, документально підтверджені у сумі 3842 грн.

Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю УКРВТОРРЕСУРСИ (69015, м. Запоріжжя, вул. Дніпровські Зорі, буд. 1-А, код ЄДРПОУ 24654290) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області за формою 6-РПДВ від 20.12.2018 № 1707 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість Товариству з обмеженою відповідальністю УКРВТОРРЕСУРСИ .

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДФС у Запорізькій області щодо неприйняття уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року та зобов'язати Головне управління ДФС у Запорізькій області прийняти уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість за жовтень 2018 року датою його фактичного отримання контролюючим органом.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю УКРВТОРРЕСУРСИ судовий збір у розмірі 3842 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 05.04.2019.

Суддя Ю.В. Калашник