Постанова

від 03.04.2019 по справі 469/1127/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 469/1127/16-ц

провадження № 61-27427св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Антоненко Н. О., Журавель В. І., Крата В. І. (суддя-доповідач), Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

третя особа - Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, на постанову апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2018 року у складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулась з позовом до ОСОБА_3, третя особа: Коблівська сільська рада Березанського району Миколаївської області, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна та визнання права оренди на земельну ділянку.

Позовна заява обґрунтована тим, що 19 грудня 2002 року між ВАТ Миколаївмеблі та приватним підприємцем ОСОБА_3 (далі - ПП ОСОБА_3.) укладено договір купівлі-продажу, за яким ПП ОСОБА_3 набула право власності на базу відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 зі всіма основними житловими будівлями, службовими будівлями та службовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1.

17 травня 2003 року між Березанською районною державною адміністрацією (далі - Березанська РДА) та ПП ОСОБА_3 укладено договір оренди, за яким Березанська РДА передала ПП ОСОБА_3 земельну ділянку площею 1,3 га в межах території Коблівської сільської ради Березанського району строком до 17 травня 2052 року. Земельна ділянка була надана для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 29 квітня 2005 року за ОСОБА_3 визнано право користування всією земельною ділянкою, на якій розташована база відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 та внесені зміни до пункту 1.1. договору оренди від 17 травня 2003 року, укладеного між ПП ОСОБА_3 та Березанською РДА, шляхом зміни розміру орендованої земельної ділянки з 1,3 на 1,7 га.

21 серпня 2009 року між ОСОБА_3 та позивачем укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме: комплексу бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно підпункту 4.1.2 пункту 4.1 вказаного договору відповідач зобов'язалася вчинити дії щодо припинення договору оренди землі від 17 травня 2003 року, однак, цього не зробила. Позивач вказувала, що це порушує її права, крім того, суперечить положенням законодавства щодо переходу прав оренди.

ОСОБА_2 просила:

визнати недійсним підпункт 4.1.2. пункту 4.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 серпня 2009 року, укладеного між нею і ОСОБА_3;

визнати за позивачем право оренди на земельну ділянку площею 1,7 га для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 за договором оренди землі від 17 травня 2003 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року, з урахуванням ухвали Березанського районного суду Миколаївської області від 21 листопада 2017 року, позов задоволено частково. Визнано недійсним підпункт 4.1.2. пункту 4.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 серпня 2009 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_2 право оренди земельної ділянки площею 1,69 га для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. Внаслідок придбання нерухомого майна бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 до позивача перейшло право оренди земельною ділянкою площею 1,69 га для рекреаційного призначення під розміщення бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 за договором оренди землі від 17 травня 2003 року. ОСОБА_3 у підпункті 4.1.2 пункту 4.1 договору купівлі-продажу нерухомого майна від 21 серпня 2009 року зобов'язалася вчинити дії, які знаходяться поза межами її цивільної дієздатності як фізичної особи, що є порушенням вимоги частини другої статті 203 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2018 року апеляційну скаргу заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області задоволено. Заочне рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 20 листопада 2017 року в частині визнання права оренди земельної ділянки скасовано та постановлено нове рішення. У задоволенні позову про визнання права оренди земельної ділянки відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції не врахував, що земельна ділянка площею 0,39 га з кадастровим номером НОМЕР_1, відноситься до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебуває в постійному користування ДП ОЛМГ , право розпорядження якою відповідно до статті 122 ЗК України належить Березанській РДА. 14 вересня 2011 року між Миколаївською обласною державною адміністрацією та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,3 га з кадастровим номером НОМЕР_2. Отже, вирішуючи спір, в тому числі відносно зазначеної земельної ділянки, суд першої інстанції, в порушення вимог ЦПК України не залучив до участі у справі Миколаївську обласну державну адміністрацію.

Аргументи учасників справи

У квітні 2018 року ОСОБА_2 через представника ОСОБА_4 подала касаційну скаргу, у якій просила оскаржене рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилалася на те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що господарським судом Миколаївської області від 29 квітня 2005 року встановлений факт права оренди попереднього власника бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 земельною ділянкою розміром 1,7 га та факт придбання позивачем нерухомого майна, а саме комплексу бази відпочинку ІНФОРМАЦІЯ_1 . До позивача перейшло право оренди земельної ділянки. Прокурор до звернення до суду, ні позивача, ні суб'єкта владних повноважень не повідомив. Прокуратура здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках, що визначені законом. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2019 року справа призначена до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 № 1697-VII Про прокуратуру .

У частині третій статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналогічні висновки зроблені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17.

Проте суд апеляційної інстанції не перевірив та не встановив наявність виключного випадку для подання апеляційної скарги заступником керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1. Зокрема, не з'ясував який суб'єкт владних повноважень не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави або ж, що такий суб'єкт владних повноважень відсутній та чи було прокуратурою до подання апеляційної скарги здійснено повідомлення суб'єкта владних повноважень, який не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження щодо захисту інтересів держави.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена постанова апеляційного суду ухвалена з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2, яка підписана представником ОСОБА_4, задовольнити частково.

Постанову апеляційного суду Миколаївської області від 29 березня 2018 року скасувати.

Справу № 469/1127/16-ц передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

В. М. Коротун

В. І. Крат