Рішення

від 25.03.2019 по справі 810/4488/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2019 року справа № 810/4488/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Леонівської сільської ради Кагарлицького району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Леонівської сільської ради Кагарлицького району Київської області, в якому просить суд:

- скасувати рішення сесії Леонівської сільської ради Кагарлицького району Київської області №29 від 25.07.2018;

- зобов'язати Леонівську сільську раду Кагарлицького району Київської області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на території села Леонівка Кагарлицького району Київської області ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що дії відповідача, пов'язані з відмовою у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,12 га у власність для ведення садівництва, не відповідають вимогам закону та є такими, що порушують законодавчо надане їй право на землю.

Представник відповідача, в письмовому відзиві поданому до суду, позовні вимоги не визнав, просив суд відмовити в задоволенні позову з тих підстав, що сільська рада не приймала оскаржуваного позивачем рішення, а лише повідомила позивача письмово про те, що її клопотання про відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва було розглянуто на 29 сесії Леонівської сільської ради, яка відбулась 25 липня 2018 року, однак рішення відповідачем з даного питання прийняте не було, оскільки не набрало потрібної кількості голосів. Таким чином, на думку представника, позивач невірно зрозуміла, що номер "29" в листі-відповіді означає не номер рішення сесії Леонівської сільської ради, а порядковий номер сесії, у зв'язку з чим її позовні вимоги є передчасними.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03.09.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та призначено справу до судового розгляду на 09.10.2018, відкладено на 22.01.2019 у зв'язку з задоволенням клопотання позивача про відкладення.

У судове засідання, призначене на 22.01.2019, сторони, повідомлені належним чином про дату час та місце розгляду справи, до суду не з'явились, надіслали клопотання про розгляд справи без їх участі в порядку письмового провадження.

За таких обставин суд, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративно судочинства України вирішив здійснювати подальший розгляд справи за відсутності представників сторін у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

20 червня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Леонівської сільської ради з клопотанням (вх. №20) про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва площею 0,12 га, яка розташована: Київська область, Кагарлицький район. До вказаного клопотання позивачем приєднано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідач, листом від 06.07.2018 за №232, повідомив ОСОБА_1, що її звернення від 20.06.2018 за вх. №20, буде розглянуто до 03 серпня 2018 року, оскільки згідно регламенту Леонівської сільської ради сесії скликаються в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, попередня сесія відбулась 18 червня 2018 року.

З витягу з протоколу засідання 29 сесії Леонівської сільської ради VII скликання, наявного в матеріалах справи, вбачається, що відповідач розглянув звернення позивача, 25.07.2018, однак, не набравши потрібної кількості голосів, рішення не прийняв, про що, листом від 01.08.2018 за №268, повідомив позивача.

Позивач, вважаючи, що такими діями відповідач відмовив їй у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у її власність бажаної земельної ділянки, звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами суд зазначає наступне.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з частиною другою статті 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя статті 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Крім цього, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність за результатом розгляду клопотання зацікавленої в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки особи зобов'язаний прийняти конкретне рішення: 1) надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або 2) мотивовану відмову у його наданні. Прийняття інших рішень за наслідками розгляду відповідного клопотання, у тому числі листів інформаційного характеру, зокрема, про те, що рішення на сесії сільської ради №29 від 25 липня 2018 року не прийнято, чинним законодавством не передбачено.

У свою чергу, як було встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, відповідач за результатом розгляду звернення позивача від 20.06.2018 не прийняв оскаржуваного, у даному позові, рішення №29 від 25.07.2018 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва, орієнтовною площею 0,12 га, у зв'язку з чим позовна вимога про його скасування задоволенню не підлягає, як безпідставна.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Леонівську сільську раду Кагарлицького району Київської області повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення садівництва на території села Леонівка, суд дійшов висновку, що вона підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту статті 118 Земельного кодексу України прийняття рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні є одним з безпосередніх прав міської ради та належить до дискреційних повноважень цього органу.

При цьому, вказаною нормою передбачено, що у разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Тобто, у разі бездіяльності органу місцевого самоврядування в частині не прийняття передбаченого законодавством рішення у місячний строк з дня реєстрації клопотання зацікавлена особа має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання відповідного дозволу.

Суд зазначає, що відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

У пункті 10.3 Постанови від 20 травня 2013 року № 7 Про судове рішення в адміністративній справі Пленум Вищого адміністративного суду України зазначив, що суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

Також положеннями Постанови Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 № П-278/10 встановлено, що з огляду на положення Кодексу адміністративного судочинства України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, з наведеного вбачається, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

З огляду на зазначене та враховуючи, що прийняття рішення відповідачем у спірних правовідносинах ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 із прийняттям вмотивованого та обґрунтованого рішення відповідно до закону.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

При цьому суд вважає за необхідне звернути увагу на положення статті 118 Земельного кодексу України, які передбачають реалізацію певних послідовних етапів для безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами.

Такими етапами є: 1) звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 2) надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування; 3) розробка суб'єктами господарювання на замовлення громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 4) погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 1861 Земельного кодексу України; 5) затвердження відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, що свідчить про відсутність у органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування підстав для встановлення будь-яких обмежень, не передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, для надання особі дозволу на розробку проекту землеустрою при дотриманні нею вимог частини шостої цієї статті.

Аналогічна правова позиція висловлена судом касаційної інстанції, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.04.2018 в адміністративній справі № 814/1961/17.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру та сплачено судовий збір у розмірі 705,00 грн.

Приймаючи до уваги, що правило щодо пропорційного стягнення судового збору при частковому задоволенні позову не поширюється на позовні вимоги немайнового характеру, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 705,00 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 69, 73 - 77, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Леонівську сільську раду Кагарлицького району Київської області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 20 червня 2018 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,12 га та прийняти вмотивоване та обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП:НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 705 (сімсот п'ять грн.) 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Леонівської сільської ради Кагарлицького району Київської області (код ЄДРПОУ: 04358325).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.