Рішення

від 10.04.2019 по справі 140/411/19

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року ЛуцькСправа № 140/411/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Борохівської сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Борохівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області (Борохівська сільська рада, відповідач) про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення від 15 листопада 2018 року №27/9 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд , яким позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд в селі Борохів; зобов'язання надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд в селі Борохів.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказав, що 17 вересня 2018 року відповідно до пункту 6 статті 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) він звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд у межах норм безоплатної приватизації. Попередньо за його інформаційним запитом від 23 серпня 2018 року до Борохівської сільської ради щодо надання інформації про наявність земель державної та/або комунальної власності, які ще не надані у користування та можуть бути використані для будівництва і обслуговування жилого будинку, орієнтовною площею 0,25 га в селах Борохів, Вишнів та Діброва на території Борохівської сільської ради, отримав відповідь про те, що згідно з проектом Детальний план території 2-ої черги житлового кварталу в районі вулиці Перемоги у селі Борохів передбачені земельні ділянки за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд, які передані у власність або користування.

Але 12 листопада 2018 року постійна комісія з питань сільського господарства, земельних ресурсів, екології, охорони навколишнього середовища і благоустрою населених пунктів Борохівської сільської ради відмовила у наданні земельної ділянки позивачу з посиланням на Положення про порядок взяття на облік та надання в селах Борохів, Діброва, Вишнів земельних ділянок для житлового будівництва за рахунок земель населених пунктів не наданих у власність і користування, а 15 листопада 2018 року Борохівською сільською радою прийнято рішення №27/9 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд в селі Борохів.

Позивач не погоджується із оскаржуваним рішенням та вважає його протиправним, оскільки йому відмовлено в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстави, яка не передбачена частиною сьомою статті 118 ЗК України. Крім того, вказує, що як учасник бойових дій відповідно до пункту 14 частини першої статті 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту має право на першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва, першочерговий ремонт жилих будинків і квартир цих осіб та забезпечення їх паливом.

На підставі наведеного просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою від 25 лютого 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін суддею одноособово.

У відзиві на позов, оформленому на бланку Липинської сільської ради, відповідач позовні вимоги не визнав (а.с.25-27). В обґрунтування своєї позиції вказав, що оскаржуване рішення прийняте в межах наданих Законом України Про місцеве самоврядування в Україні повноважень. Зазначає, що рішенням Борохівської сільської ради від 15 листопада 2018 року №27/9 позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в селі Борохів Ківерцівського району Волинської області на підставі пункту 34 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статей 12, 116, 118 та 121 ЗК України, Закону України Про землеустрій та за рекомендаціями постійної комісії з питань сільського господарства, земельних ресурсів, екології, охорони навколишнього середовища і благоустрою населених пунктів від 12 листопада 2018 року.

Також інформує, що рішенням сесії Липинської сільської ради Луцького району Волинської області сьомого скликання від 17 січня 2019 року №1/10 розпочато процедуру реорганізації Борохівської сільської ради шляхом приєднання до Липинської сільської ради.

З наведених підстав відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У відповіді (запереченні) на відзив (а.с.33-36) позивач не погодився з позицію відповідача з підстав, наведених у позові. Зазначив, що відзив не містить аргументів, стосовно причин відмови йому Борохівською сільською радою у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за його заявою. Вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність наведений у статті 118 ЗК України. Відповідач не має повноважень відступати від положень закону. Підстав, визначених у статті 118 ЗК України, оскаржуване рішення та відзив не містять.

Крім того, зазначає, що відповідачем не надано доказів державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу - Борохівську сільську раду, тому відсутні підстави для заміни відповідача на належного.

Дослідивши доводи сторін у заявах по суті справи, письмові докази, суд встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 має посвідчення серії УБД №130930 від 30 червня 2016 року, пред'явлення якого надає право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с.8).

23 серпня 2019 року позивач звернувся до Борохівської сільської ради з інформаційним запитом про надання інформації про наявність земель державної та/або комунальної власності, які ще не надані у користування та можуть бути використані для будівництва і обслуговування жилого будинку, орієнтовною площею 0,25 гектара в селі Борохів, селі Вишнів та селі Діброва на території Борохівської сільської ради Ківерцівського району (а.с.9). У вказаному запиті ОСОБА_1 також повідомив, що своє право на безкоштовну приватизацію земельної ділянки за даним цільовим призначенням як учасник бойових дій він не використав.

На вказаний запит відповідач листом від 11 вересня 2018 року за №Ш-234 повідомив позивача, що згідно з проектом Детальний план території 2-ої черги житлового кварталу в районі вулиці перемоги у селі Борохів передбачені земельні ділянки за цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд, які передані у власність або користування. У листі також роз'яснено про визначений пунктом 6 статті 118 ЗК України порядок звернення громадян, зацікавлених в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд у межах норм безоплатної приватизації (а.с.10).

17 вересня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Борохівської сільської ради із відповідною заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з правом передачі у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд на території Борохівської сільської ради. У вказаній заяві позивач повідомив, що в минулому право безоплатної приватизації земельної ділянки за даним цільовим призначенням згідно зі статтями 116, 118 ЗК України не використав (а.с.11). До заяви був наданий документ, що посвідчує участь в антитерористичній операції (посвідчення учасника бойових дій) - а.с.8.

Як слідує з протоколу від 12 листопада 2018 року №15, постійна комісія з питань сільського господарства, земельних ресурсів, екології, охорони навколишнього середовища і благоустрою населених пунктів Борохівської сільської ради рекомендувала відмовити ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в селі Борохів з посиланням на додаток до рішення Борохівської сільської ради від 18 вересня 2007 року №18/16 Про затвердження змін до Положення про порядок взяття на облік та надання в селах Борохів, Діброва, Вишнів земельних ділянок житлового будівництва за рахунок земель населених пунктів не наданих у власність і користування (а.с.12).

15 листопада 2018 року Борохівська сільська рада за результатами розгляду заяв громадян прийняла рішення №27/9 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд , пунктом 2 якого відмовила у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в селі Борохів Ківерцівського району Волинської області громадянину ОСОБА_1 (а.с.13). Рішення прийняте з посиланням на пункт 34 статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , статті 12, 116, 118, 121 ЗК України та Закону України Про землеустрій , рекомендації постійної комісії з питань сільського господарства, земельних ресурсів, екології, охорони навколишнього середовища і благоустрою населених пунктів Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування господарських будівель та споруд .

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач ОСОБА_1 оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягає оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами першою-третьою статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами першою, другою статті 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Згідно зі статтею 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу. Згідно з статтею 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26, частин першої-другої статті 59 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР Про місцеве самоврядування в Україні (надалі - Закон №280/97-ВР) передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин відповідно до закону. Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

З аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною першою статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За приписами частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як передбачено частинами першою, другої статті 50 Закону України від 22 травня 2003 року №858-IV Про землеустрій (з наступними змінами та доповненнями), проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки. Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць тощо. При цьому чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17 грудня 2018 року №509/4156/15-а, від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18 та враховуються судом при вирішення даного спору в силу вимог частини п'ятої статті 242 КАС України.

Пункт 2 оскаржуваного рішення Борохівської сільської ради від 15 листопада 2018 року №27/9 взагалі не містить підстав відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою за його заявою, тобто, таке рішення є немотивованим. Лише через посилання у ньому на рекомендації постійної комісії з питань сільського господарства, земельних ресурсів, екології, охорони навколишнього середовища і благоустрою населених пунктів Борохівської сільської ради можна зрозуміти, що підставою для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в селі Борохів Ківерцівського району Волинської області є Положення про порядок взяття на облік та надання в селах Борохів, Діброва, Вишнів земельних ділянок житлового будівництва за рахунок земель населених пунктів не наданих у власність і користування, затверджене рішенням Борохівської сільської ради від 18 вересня 2007 року №18/16 (а.с.12). Пунктом 1.3 цього Положення передбачено, що воно поширюється на громадян України, зареєстрованих в селах Борохів, Вишнів, Діброва в установленому порядку (а.с.15-20). Водночас, конкретна норма цього Положення у протоколі комісії від 12 листопада 2018 року №15 також не зазначена.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми чинного законодавства та фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що пункт 2 оскаржуваного рішення Борохівської сільської ради від 15 листопада 2018 року №27/9 в частині відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність суперечить вимогам частини сьомої статті 118 ЗК України, тобто відповідач відмовив у наданні зазначеного дозволу з підстав, які не передбачені законодавством.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що згідно з вимогами ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності. Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що учасникам бойових дій (до яких відносяться особи, визначені статтями 5, 6 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту ) надаються відповідно до статті 12 цього Закону, серед інших, такі пільги: першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва (пункт 14).

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку відповідач не довів суду, що прийняте ним оскаржуване рішення ґрунтується на нормах чинного законодавства; воно не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органу місцевого самоврядування не наведено.

За таких обставин позовна вимога про визнання протиправним та скасування пункту 2 рішення Борохівської сільської ради від 15 листопада 2018 року №27/9 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд в селі Борохів суд зазначає таке.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до вимог частини 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.

На законодавчому рівні поняття дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 грудня 2018 року у справі №804/1469/17.

Оцінка правомірності пункту 2 рішення Борохівської сільської ради від 15 листопада 2018 року №27/9 в даній справі стосувалася лише тих мотивів, які стали причиною відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в селі Борохів, оскільки за доданими до матеріалів справи документами неможливо встановити, чи є ці мотиви вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов, передбачених частиною шостою статті 118 ЗК України (зокрема, чи надавав позивач до клопотання графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки). Із заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 17 вересня 2018 року видно, що позивачем додавався лише документ, що посвідчує участь в антитерористичній операції (посвідчення учасника бойових дій) - а.с.11. За таких обставин для зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення у суду немає підстав.

Враховуючи наведене, суд вважає, що хоч і повноваження Борохівської сільської ради щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є дискреційними, проте для належного способу відновлення прав позивача за даних фактичних обставин слід зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 вересня 2018 року про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,25 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд в селі Борохів та прийняти мотивоване рішення відповідно до статті 118 ЗК України.

Відтак, вимога позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягає.

Отже, позов належить задовольнити частково.

Суд також зазначає, що згідно із рішенням Липинської сільської ради Луцького району Волинської області від 17 січня 2019 року №1/10 Про початок реорганізації Борохівської сільської ради шляхом приєднання до Липинської сільської ради розпочато процедуру реорганізації Борохівської сільської ради шляхом приєднання до Липинської сільської ради (а.с.30). Із витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено повне найменування юридичної особи - відповідача: Борохівська сільська рада; ідентифікаційний код юридичної особи - 04333661 (а.с.37-38). Крім того, з даного витягу слідує, що станом на 08 квітня 2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесено відомостей про реорганізацію Борохівської сільської ради шляхом приєднання до Липинської сільської ради. Таким чином, за відсутності доказів, які підтверджують перехід прав та обов'язків Борохівської сільської ради до правонаступника -Липинської сільської ради, на стадії розгляду і вирішення справи по суті відсутні підстави для заміни відповідача правонаступником. Разом з тим, якщо рішення не буде виконане у добровільному порядку, це питання може бути вирішено на етапі звернення рішення суду до примусового виконання.

Керуючись статтями 2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_1, виданий Луцьким міським відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України у Волинській області 12 травня 2003 року) до Борохівської сільської ради (45245, Волинська область, Ківерцівський район, село Борохів, вулиця Відродження, 25-Б, ідентифікаційний код юридичної особи 04333661) про визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 2 рішення Борохівської сільської ради від 15 листопада 2018 року №27/9 Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель та споруд , яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,25 га в селі Борохів.

Зобов'язати Борохівську сільську раду потворно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 вересня 2018 року про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд орієнтовною площею 0,25 га в селі Борохів та прийняти мотивоване рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд.

Суддя Ж.В. Каленюк