Рішення

від 10.04.2019 по справі 280/5271/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 квітня 2019 року Справа № 280/5271/18 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши у порядку письмового, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (зареєстрована: 86300, Донецька область, м. Кіровське, кварт. ГорняцькийАДРЕСА_1; адреса для листування: 08131, АДРЕСА_2)

до Приморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72102, Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вул. Калинова, буд. 98)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до (з урахуванням уточнень від 08.01.2019) Приморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач або Приморське ОУПФУ в Запорізькій області), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2018;

- зобов'язати відповідача виплатити позивачу пенсію за період з 01.03.2016 по 30.04.2018;

- рішення суду звернути до негайного виконання у межах виплати позивачу пенсії за один місяць;

- зобов'язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.

Ухвалою суду від 17.12.2018 позовну заяву залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 14.01.2018 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі № 280/5271/18.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 23.02.2018 №0000482818/№2320008159. З 01.03.2016 по 30.04.2018 здійснення пенсійних виплат припинено. Бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії вважає протиправними, з посиланням на норми Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на адміністративний позов (вх. №4538), в якому пояснив, що позивач по лютий 2018 року включно перебувала на обліку в Красноармійському об'єднаному управлінні Пенсійному фонду України Донецької області. 23.02.2018 ОСОБА_1 звернулась до Приморського ОУПФУ в Запорізькій області із заявою на запит пенсійної справи з іншого району. Супровідним листом від 22.03.2018 Красноармійським ОУПФУ Донецької області направлено макет пенсійної справи позивача та повідомлено, що пенсія позивачу виплачена по 29.02.2016. З 01.03.2018 ОСОБА_1 взято на облік до Приморського ОУПФУ в Запорізькій області, а з 01.05.2018 розпочато виплату пенсії за віком, як внутрішньо переміщеній особі. Виплата пенсії позивачу призупинялася з 01.03.2016 по 30.04.2018 у зв'язку із тим, що управління праці та соціального захисту населення почали знімати внутрішньо переміщених осіб з обліку на підставі розпоряджень Міністерства соціальної політики України, відповідно до списків, складених Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України. Вказує, що виплата пенсії за минулий час внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі рішення комісії про призначення (поновлення) виплати пенсії, а позивачу таким рішенням відмовлено у призначенні пенсії за минулий час. Також зазначає про пропущення строку звернення до суду. За таких обставин, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та з 01.07.2014 перебувала на обліку в Костянтинівському ОУПФУ Донецької області, з 01.03.2016 - в Красноармійському ОУПФУ Донецької області, а з 01.03.2018 - в Приморському ОУПФУ в Запорізькій області

На пенсійному обліку у відповідача ОСОБА_1 перебуває відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII, на підставі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.02.2018 №0000482818/№2320008159, копія якої наявна в матеріалах справи.

З 01.03.2016 виплату пенсії позивачу припинено.

Позивач звернулась до відповідача із заявою щодо причин невиплати пенсії, на яку листом від 25.10.2018 №61/Х-11 їй повідомлено, що у лютому 2018 року ОСОБА_1 включено до списків, поданих на комісію щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам органів соціального захисту населення. Комісією питання відновлення виплати пенсії розглянуто 19.04.2018, з травня 2018 року виплату пенсії розпочато. Суми пенсії з березня 2016 року по квітень 2018 року виплачуватимуться у встановленому порядку.

Крім того, позивачем подано скаргу на бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії, на яку Пенсійним фондом України листом від 16.11.2018 надано відповідь, аналогічну за змістом відповіді Приморського ОУПФУ в Запорізькій області.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2018, ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом.

Розглядаючи спір по суті, суд керується наступним.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Як передбачено ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Конституції України.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону №1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону №1058-IV, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Системний аналіз зазначених вище норм свідчить про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» .

Між тим, рішення пенсійним органом щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії не приймалося, доказів протилежного суду не надано.

У відзиві на позов відповідач обґрунтовує свою позицію з посиланням на Закон України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII), а також на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі-постанова №365).

Зокрема, відповідно до ст. 7 Закону України №1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно ст. 12 Закону України №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7-1 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Уповноважений орган на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб запис про скасування дії довідки.

Пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою № 365 встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до пп. 4 та 5 п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою № 365 соціальні виплати припиняються у разі: отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» .

Відповідачем не надано ані акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, який міг би підтвердити факт відсутності позивача як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання, ані доказів скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.02.2018 №0000482818/№2320008159.

Як зазначає відповідач у своєму відзиві, виплата пенсії позивачу зупинялась у зв'язку із тим, що управління праці та соціального захисту населення почали знімати внутрішньо переміщених осіб з обліку на підставі розпоряджень Міністерства соціальної політики України, відповідно до списків, складених Службою безпеки України та Державною прикордонною службою України.

Водночас, статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» таких підстав для припинення виплати пенсії не встановлено.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ ) у рішенні по справі «Пічкур проти України» , яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України ( пункт 51 цього рішення ).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Щодо посилань відповідача на те, що суми пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2018 нараховані та будуть виплачені на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Водночас, повним відновленням прав особи-пенсіонера є як нарахування пенсії, так і її виплата в повному обсязі. Доказів того, що позивачу здійснено виплату пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2018, органом Пенсійного фонду до суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Тобто, пенсія виплачується за місцем перебування на обліку пенсіонера.

ОСОБА_1 з 01.03.2018 перебуває на обліку в Приморському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у зв'язку з чим обов'язок виплатити позивачу недоотриману пенсію за період з 01.03.2016 по 30.04.2018 покладається саме на відповідача, а тому позовні вимоги в частині зобов'язання виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.03.2016 по 30.04.2018 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії за період з 01.03.2016 по 30.04.2018 підлягають задоволенню частково, а саме за період з 01.03.2018 по 30.04.2018, оскільки саме з 01.03.2018 ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача, з 01.03.2016 по 28.02.2018 включно позивач перебувала на обліку в Красноармійському ОУПФУ Донецької області, яке не є стороною по справі.

Щодо строків звернення із позовом, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Оскільки судом встановлено, що невиплати пенсії позивачу є протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, то відповідно, до спірних правовідносин має застосовуватись дана умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Аналогічну правову позицію щодо строків висловив Верховний Суд у постанові від 19.06.2018 по справі №646/6250/17.

Посилання відповідача на Закон України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20.10.2014 №1706-VII та постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам , на підстав яких припинено виплату пенсії позивачу, суд не приймає у зв'язку з наступним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Отже, за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, враховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.

Щодо позовних вимог в частині звернення до негайного виконання рішення суду в межах виплати позивачу пенсії за один місяць слід зазначити наступне.

За приписами ст. 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 14 частини першої статті 283 цього Кодексу.

Так, за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати позивачу пенсії за період з 01.03.2018 по 40.04.2018 та зобов'язання відповідача виплатити пенсію за період з 01.03.2016 по 30.04.2018. Таким чином, вказаним судовим рішенням не присуджено виплату пенсії, а лише зобов'язано відповідача вчинити певні дії.

З огляду на таке, дане судове рішення не підпадає під перелік, визначений ч. 1 ст. 371 КАС України, а отже відсутні підстави для задоволення вимоги про допуск до негайного виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо подання звіту про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішення, суд зазначає про наступне.

Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд доходить висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстрована: 86300, Донецька область, м. Кіровське, кварт. ГорняцькийАДРЕСА_1; адреса для листування: 08131, АДРЕСА_2) до Приморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72102, Запорізька область, Приморський район, м. Приморськ, вул. Калинова, буд. 98) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Приморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72102, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Калинова, буд. 98; код ЄДРПОУ 41250093) щодо невиплати ОСОБА_1 (зареєстрована: 86300, Донецька область, м. Кіровське, кварт. ГорняцькийАДРЕСА_1; адреса для листування: 08131, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) пенсії за період з 01.03.2018 по 30.04.2018.

3. Зобов'язати Приморське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72102, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Калинова, буд. 98; код ЄДРПОУ 41250093) виплатити ОСОБА_1 (зареєстрована: 86300, Донецька область, м. Кіровське, кварт. ГорняцькийАДРЕСА_1; адреса для листування: 08131, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) пенсію за період з 01.03.2016 по 30.04.2018.

4. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

5. Судові витрати в сумі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок присудити на користь ОСОБА_1 (зареєстрована: 86300, Донецька область, м. Кіровське, кварт. ГорняцькийАДРЕСА_1; адреса для листування: 08131, АДРЕСА_2; ідентифікаційний номер НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) за рахунок бюджетних асигнувань Приморського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (72102, Запорізька область, м. Приморськ, вул. Калинова, буд. 98; код ЄДРПОУ 41250093).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення виготовлено та підписано 10.04.2019.

Суддя Ю.П. Бойченко