Ухвала

від 08.04.2019 по справі 201/3555/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/3555/19

Провадження №1-кс/201/2131/2019

У Х В А Л А

Іменем України

08 квітня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі головуючого слідчого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі клопотання адвоката ОСОБА_3 , подане в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікан 2014» про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року в межах кримінального провадження №42017040000000041 від 17 січня 2017 року, -

ВСТАНОВИВ:

Адвокат ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «Вікан 2014» звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із вищезазначеним клопотанням, обґрунтовуючи його тим, що в ході проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42017040000000041 від 17 січня 2017 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року був накладений арешт на грошові кошти на розрахунковому рахунку ТОВ «Вікан 2014» № НОМЕР_1 у АТ «ОТП Банк» (МФО 300528).

Просить скасувати накладений арешт майна, оскільки наразі посадові особи ТОВ «Вікан 2014» ніякого відношення до зазначеного кримінального провадження не мають (і не мали) про підозру у вчиненні злочину нікого не повідомлено. Також зазначено, що ухвала слідчого судді не містить фактичного обґрунтування накладення арешту на розрахунковий рахунок підприємства, тим більше що ухвалою не тільки накладено арешт на кошти, а й ще зупинено по ньому видаткові операції, що перешкоджає господарській діяльності підприємства.

Заявник у судове засідання не з`явився, у зв`язку із чим, враховуючи положення ч. 6 ст. 9 КПК України, суд вважає за необхідне застосувати загальні засади кримінального провадження, передбачені ст. 28 КПК України та розглянути клопотання без участі заявника, з метою прийняття процесуального рішення по ній в розумні строки.

Представник прокуратури Дніпропетровської області в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час судового засідання був повідомлений належним чином, що відповідно до ч. 3 ст. 306 КПК України не є перешкодою для розгляду скарги.

Суд, розглянувши клопотання, вивчивши матеріали справи, виходить з наступного.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року було задоволено клопотання прокурора прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_4 про арешт майна, а саме: накладено арешт на майно, а саме тимчасове позбавилено права на відчуження та розпорядження грошовими коштами, які знаходяться та можуть надійти на розрахункові рахунки, відкриті у АТ «ОТП Банк» (МФО 300528), а саме:

- поточний рахунок № НОМЕР_1 , відкритий ТОВ «Вікан-2014» (код ЄДРПОУ 39439430);

Зупининено видаткові операції по рахункам - № НОМЕР_1 , за винятком видаткових операцій, пов`язаних з перерахуванням грошових коштів по сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів) в бюджет або державні цільові фонди, а так само по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та видатків пов`язаних з виплатою заробітної плати.

Зобов`язано службових осіб АТ «ОТП Банк» (МФО300528) надати прокуратурі Дніпропетровської області інформацію в письмовому вигляді щодо залишку коштів на арештованих рахунках.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно із ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Статтею 214 КПК України визначено, що досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а така процесуальна заборона як арешт майна застосовується до вичерпного кола суб`єктів указаного у ст. 170 КПК України.

Відповідно до цієї норми така заборона стосується підозрюваного, обвинуваченого, засудженого чи юридичної особи, до якої може бути застосовано заходи кримінально-правового характеру. Крім того, арешт може бути накладено за наявності сукупності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є предметом, доказом злочину, засобом чи знаряддям його вчинення, набуте злочинним шляхом, є доходом від вчиненого злочину або отримане за рахунок доходів від вчиненого злочину.

Пунктом 13 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.04.2013р. № 223-559/0/4-13 «Про деякі питання здійснення слідчим суддею суду першої інстанції судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження» встановлено, що розгляд питання щодо скасування заходів забезпечення кримінального провадження здійснюється у порядку, передбаченому статтями 147, 158, 174 КПК. Слідчий суддя скасовує ці заходи забезпечення лише у випадках: визнання доводів особи, яка не була присутня при прийнятті рішення про накладення грошового стягнення, щодо безпідставності застосування такого заходу обґрунтованими. Рішення за результатами розгляду клопотання про скасування ухвали про накладення грошового стягнення оскарженню не підлягає; надходження від підозрюваного/обвинуваченого, його захисника, законного представника, іншого власника чи володільця майна клопотання про скасування повністю або частково арешту майна, якщо зазначені особи: 1) не були присутні при розгляді питання про арешт майна; 2) доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу минула потреба; 3) доведуть, що арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до п. 2.6 Узагальнення судової практики щодо розгляду слідчим суддею клопотань про застосування заходів забезпечення кримінального провадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року при накладенні арешту на майно слід перевіряти наявність - належних підстав для арешту майна; - доказів, що вказують на вчинення особою чи особами, на майно яких слідчий просить накласти арешт, кримінального правопорушення; - встановлення розміру шкоди та питання щодо наявності цивільного позову, та співрозмірність обмеження права власності; - відповідність клопотання слідчого вимогам ст. 171 КПК; - чи накладається арешт на майно особи, яка не є підозрюваним у кримінальному провадженні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Окрім того, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "ОСОБА_5 та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до ч. 3 ст. 22 КПК України слідчий суддя під час кримінального провадження не може одночасно виконувати функції державного обвинувачення, захисту і судового розгляду. Так, функції з доведення обґрунтованості поданого клопотання, наявності підстав для його задоволення процесуальним законом покладено виключно на ініціатора такого клопотання, в даному випадку - власника майна, разом з тим сторона обвинувачення у випадку не згоди з даним клопотанням зобов`язана належним чином її теж обґрунтувати. Відтак слідчий суддя розглядає клопотання на підставі тих доказів, які слідчому судді і представлені. При цьому, жоден учасник не був позбавлений можливості надати їх безпосередньо в судовому засіданні.

Викладені обставини свідчать, про те, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом. Слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння заявником належним йому майном, у зв`язку з чим вважає доцільним скасувати арешт майна, не вбачаючи підстав для подальшого застосування вказаного заходу забезпечення кримінального провадження.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -

УХВАЛИВ:

Клопотання ОСОБА_3 , подане в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Вікан 2014» про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року в межах кримінального провадження №42017040000000041 від 17 січня 2017 року задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 грудня 2018 року у справі №201/13531/18, провадження №1-кс/201/7777/2018 на розрахунковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий ТОВ «Вікан-2014» (код ЄДРПОУ 39439430) у АТ «ОТП Банк» (МФО 300528).

Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1