Рішення

від 11.04.2019 по справі 905/356/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.04.2019 м.Харків Справа № 905/356/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор'євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроспортаренабуд» , м.Вишгород, Київська область

до відповідача: ОСОБА_1 підприємства «Донспецмет» , м.Донецьк

про стягнення 432722,05грн.

за участю представників :

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроспортаренабуд» , м.Вишгород, Київська область звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 підприємства «Донспецмет» , м.Донецьк про стягнення 432722,05грн., з яких: 350000,00грн. - основний борг; 62310,95грн. - пеня; 11187,26грн. - індекс інфляції; 9223,84грн. - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №21/10-17 від 21.10.17р. з додатковою угодою до нього №1 від 21.11.17р., в частині оплати товару.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/356/19.

Ухвалою суду від 20.02.19р. позовну заяву залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.

05.03.19р. до суду від позивача надійшли документи про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду від 06.03.19р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/356/19; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання призначено на 26.03.19р.

Ухвалою господарського суду від 26.03.19р. відкладено судове засідання на 11.04.19р.

Представник позивача у судове засідання 11.04.19р. не з'явився, про місце, час та дату судового засідання був повідомлений належним чином.

У судові засідання представник відповідача не з'явився; про місце, час та дату слухання справи відповідач був повідомлений належним чином шляхом розміщення відповідної інформації на сторінці господарського суду Донецької області (у розділі «Інше. Повідомлення для учасників судового процесу, які знаходяться в зоні проведення антитерористичної операції.» ) офіційного веб-порталу «Судова влада України» в мережі Інтернет (https://dn.arbitr.gov.ua/sud5006/).

Про поважність причин неявки суд не повідомлено, відзив на позов та документи, що підтверджують заперечення проти позову до суду не надані.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач протягом розгляду справи у судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

21.10.2017р. між Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроспортаренабуд» (продавець) та ОСОБА_1 підприємством «Донспецмет» (покупець) укладено договір поставки №21/10-17, згідно, п.1.1 якого покупець замовляє, а продавець зобов`язується поставити покупцю товар - щебінь в асортименті та вагою, визначеною у видатковій накладній.

Договірна ціна товару складає 350000,00 грн. (ПДВ 58333,33 грн.) (п.2.1 договору).

Відповідно до п.2.2 договору у редакції додаткової угоди №1 від 21.11.2017р. до договору оплата за поставлений товар здійснюється з дня підписання видаткової накладної за наступним графіком: 50 000,00 грн. - до 15.02.2018р., 50 000,00 грн. - до 15.04.2018р., 50 000,00 грн. - до 15.05.2018р., 50 000,00 грн. - до 15.06.2018р., 50 000,00 грн. - до 15.07.2018р., 50 000,00 грн. - до 15.08.2018р., 50 000,00 грн. - до 30.08.2018р.

Згідно п.3.1 договору Продавець зобов'язався поставити Покупцю товар у строки, визначені в договорі, а Покупець - прийняти поставлений продавцем товар, здійснити повну оплату товару протягом 3-х робочих днів з дня підписання видаткової накладної, нести відповідальність за несвоєчасну оплату товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на загальну суму договору за кожен день прострочення оплати товару (п.3.2 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 21.11.2017р., але у будь-якому випадку, до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Строк дії договору може бути продовжений за домовленістю сторін. Сторони про це повідомляють одна одну за 3 дні шляхом підписання додаткової угоди (п.7.1, п.7.3 договору).

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі видаткової накладної №8 від 22.11.2017р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 350 000,00 грн., який був прийнятий представником відповідача без зауважень та заперечень, що підтверджується підписом останнього та печаткою підприємства відповідача.

Наряд чи довіреність на отримання ТМЦ на ім'я представника відповідача до позовної заяви не додано, проте відсутність наряду/довіреності за наявності інших первинних документів, котрі підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 11.06.15р. у справі №903/679/14.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.

Суд розцінює вчинення сторонами дій щодо поставки та прийняття товару за видатковою накладною №8 від 22.11.2017р. як такі, що свідчать про продовження дії договору №21/10-17 від 21.10.17р., а видаткову накладну №8 від 22.11.2017р. - як належний та допустимий доказ, в розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України, що підтверджує факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на суму 350 000,00 грн. в межах договору №21/10-17 від 21.10.17р.

За твердженнями позивача, відповідач в порушення умов договору №21/10-17 від 21.10.17р. зобов'язання щодо оплати поставленого товару не виконав.

Отже, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором за видатковою накладною №8 від 22.11.2017р. в розмірі 350 000,00 грн.

Крім суми основного боргу, позивачем нараховані та пред'явлені до стягнення пеня у розмірі 62 310,95 грн. та на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України 3% річних у розмірі 9 223,84 грн., інфляційні втрати у розмірі 11 187,26 грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору поставки №21/10-17 від 21.10.17р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.2.2 договору у редакції додаткової угоди №1 від 21.11.2017р. до договору сторонами погоджено, що оплата за поставлений товар здійснюється з дня підписання видаткової накладної за наступним графіком: 50 000,00 грн. - до 15.02.2018р., 50 000,00 грн. - до 15.04.2018р., 50 000,00 грн. - до 15.05.2018р., 50 000,00 грн. - до 15.06.2018р., 50 000,00 грн. - до 15.07.2018р., 50 000,00 грн. - до 15.08.2018р., 50 000,00 грн. - до 30.08.2018р.

Враховуючи викладені умови оплати, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача згідно видаткової накладної №8 від 22.11.2017р. за таким графіком: 50 000,00 грн. - по 14.02.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 14.04.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 14.05.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 14.06.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 14.07.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 14.08.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 30.08.2018р. (включно).

Сплату вищевказаної суми заборгованості боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов'язання за договором №21/10-17 від 21.10.17р. щодо повної оплати поставленого товару у строки обумовлені сторонами договору не виконав, а отже прострочив виконання зобов'язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин, враховуючи викладене, позов в частині вимог про стягнення основного боргу в сумі 350 000,00 грн. підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення 3% річних в загальному розмірі 9 223,84 грн. (нарахування здійснено за період з 16.02.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.04.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.05.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.06.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.07.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.08.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 31.08.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн.) та інфляційні витрати в загальному розмірі 11 187,26 грн. (нарахування здійснено за період з березня 2018р. по січень 2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.04.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.05.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.06.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.07.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.08.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 31.08.2018р. по 13.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн.).

Здійснивши перерахунок 3% річних, за період визначений позивачем, судом встановлено дійсний розмір цих вимог у сумі 7175,35 грн.

З наведених підстав, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково в сумі 7175,35 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений період для нарахування інфляційних нарахувань, оскільки позивачем при розрахунку не враховано індекс інфляції липня 2018р., який становив 99,3% (мала місце дефляція).

Враховуючи вищевикладене, здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, загалом за період з березня 2018р. по січень 2019р., з урахуванням дефляції у липні 2018р., судом встановлено дійсний розмір цих вимог у сумі 23956,85 грн.

Проте, у позовній заяві позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних витрат в розмірі 11 187,26 грн.

Таким чином, враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні витрати у розмірі 11 187,26 грн.

Крім 3% річних та інфляційних нарахувань, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 62 310,95 грн. (нарахування здійснено за період з 16.02.2018р. по 16.08.2018р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.04.2018р. по 16.10.2018р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.05.2018р. по 16.11.2018р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.06.2018р. по 16.12.2018р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.07.2018р. по 16.01.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.08.2018р. по 16.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 31.08.2018р. по 03.03.2019р. на суму боргу 50000,00 грн.).

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Водночас, порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За вимогами ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді сплати неустойки. Договірна неустойка встановлюється за згодою сторін, тобто її розмір та умови застосування визначаються виключно на їх власний розсуд.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 Господарського кодексу України).

У відповідності до норм ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Приписами ч.1 ст.230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.3.3.3 договору Покупець зобов'язався нести відповідальність за несвоєчасну оплату товару у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на загальну суму договору за кожен день прострочення оплати товару.

Відповідно до ч.3 ст.254 Цивільного кодексу України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Перевіривши розрахунок пені проведений позивачем, суд встановив, що позивачем невірно визначено початок періодів нарахування, оскільки за висновком суду відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача згідно видаткової накладної №8 від 22.11.2017р. за таким графіком: 50 000,00 грн. - по 14.02.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 14.04.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 14.05.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 14.06.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 14.07.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 14.08.2018р. (включно), 50 000,00 грн. - по 30.08.2018р. (включно).

Таким чином, прострочка виконання зобов'язання щодо оплати вищевказаної заборгованості починається з наступного дня від дня коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З наведених підстав, розрахунок пені наданий позивачем не відповідає вимогам ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, а тому є арифметично не вірним.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд здійснює перерахунок пені з дати визначеної позивачем у розрахунку пені з урахуванням приписів ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та ч.3 ст.254 Цивільного кодексу України.

Здійснивши перерахунок пені відповідно до норм чинного законодавства та умов договору за періоди: з 16.02.2018р. по 15.08.2018р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.04.2018р. по 15.10.2018р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.05.2018р. по 15.11.2018р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.06.2018р. по 15.12.2018р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.07.2018р. по 15.01.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 16.08.2018р. по 15.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., за період з 31.08.2018р. по 28.02.2019р. на суму боргу 50000,00 грн., суд дійшов висновку що розмір пені складає 61868,50 грн.

Таким чином, вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 61868,50 грн.

Розрахунок 3% річних, пені та інфляційних втрат судом здійснено за допомогою програмного забезпечення «Ліга Закон» .

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч.1 ст.126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно положень ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн.

В підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката, позивачем надано довіреність №б/н від 11.02.2019р. та у копіях: ордер на надання правової допомоги серії КВ №360589, свідоцтво адвоката ОСОБА_2 про право на здійснення адвокатською діяльністю серії ТР №000191 від 02.06.2017р.

При цьому, позивачем не надано до суду акт виконаних робіт, детальний опис робіт (наданих послуг) та розрахунок вартості наданих послуг.

Доказів понесення позивачем витрат на правову допомогу в розмірі 15000,00 грн. суду також не представлено.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроспортаренабуд» , м.Вишгород, Київська область до ОСОБА_1 підприємства «Донспецмет» , м.Донецьк про стягнення 432722,05грн., з яких: 350000,00грн. - основний борг; 62310,95грн. - пеня; 11187,26грн. - індекс інфляції; 9223,84грн. - 3% річних, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 підприємства «Донспецмет» (83005, Донецька область, м.Донецьк, вул.Пухова, буд.108, код ЄДРПОУ 30702446) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроспортаренабуд» (07300, Київська область, Вишгородський район, м.Вишгород, вул.Кургузова, буд.6-А, оф.307, код ЄДРПОУ 38757915) суму основного боргу у розмірі 350000,00 грн., 3% річних в сумі 7175,35 грн., інфляційні витрати в сумі 11187,26 грн., пеню в сумі 61868,50 грн. та судовий збір в розмірі 6453,47 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 11.04.2019р.

Суддя М.О. Лейба