Рішення

від 02.04.2019 по справі 909/239/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.04.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/239/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л.М., секретар судового засідання Кричовський Р.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Калуської місцевої прокуратури

проспект Л. Українки 16-б, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300

в інтересах держави в особі

Рожнятівської районної ради, вул. Шкільна, 1, смт. Рожнятів, Івано-Франківська область, 77600

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Попівняк Оксани Михайлівни

АДРЕСА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Рожнятівська центральна аптека №22

вул. Шкільна 16, смт. Рожнятів, Івано-Франківська область,77600

про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 35 115,07 грн.

За участю представників:

Від прокуратури: Фреїшин В.Я. - прокурор;

Від позивача, відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача представники не з'явилися

Встановив: Заступник керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рожнятівської районної ради звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Попівняк Оксани Михайлівни про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 35115,07 грн, з яких: 29800,05 грн. - основний борг, 5315,02 грн. - пеня.

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Іванно-Франківської області від 19.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Рожнятівську центральну аптеку № 22.

При цьому судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950, ратифікованої Україною 17.07.1997 (набрала чинності для України 11.09.1997), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із статтею 32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Буланов та Купчик проти України" від 09.12.2010, "Чуйкіна проти України" від 13.01.2011).

Представник позивача у судове засідання не з'явився, правом на участь в судовому засіданні не скористався, причин неприбуття суду не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, правом на участь в судовому засіданні не скористався, причин неприбуття суду не повідомив, відзиву на позов не подав; про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідно до ч.2 ст.42 ГПК України, учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про розгляд судової справи і забезпечення його явки в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів, що дає підстави для висновку суду щодо розгляду справи в порядку, передбаченому статтею 202 ГПК України.

Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Рожнятівської центральної аптеки № 22 у судове засідання не з'явився, правом на участь в судовому засіданні не скористався, причин неприбуття суду не повідомив; про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності судового процесу, суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

02.04.2019 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Позиція прокурора.

В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримує з підстав викладених у позовній заяві (вх. № 4815/19 від 14.03.2019); просить суд позов задоволити.

В обґрунтування своїх позовних вимог вказує на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна спільної власності територіальних громад сіл і селищ району №18 від 01.10.2015.

Прокурор звертає увагу суду на те, що несплата відповідачем орендної плати призводить до ненадходження до районного бюджету коштів, що в свою чергу суттєво порушує інтереси органів місцевого самоврядування в т. ч. завдає шкоду державі.

У зв'язку з чим прокурор, вказуючи на бездіяльність Рожнятівської районної ради, що полягає у невжитті заходів щодо виконання Фізичною особою-підприємцем Попівняк Оксаною Михайлівною умов договору оренди №18 від 01.10.2015, просить суд захистити інтереси держави шляхом стягнення з відповідача в судовому порядку 35115,07 грн, з яких: 29800,05 грн. - основний борг, 5315,02 грн. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовує приписами статей 131 1 , 142 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 18, 19, 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 509, 526, 530, 610, 623, 625, 629 Цивільного кодексу України, статей 173, 193, 230 Господарського кодексу України.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позов не подав.

Обставини справи, дослідження доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши відповідно до приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України в сукупності всі докази, які мають значення для вирішення спору по суті, суд встановив таке.

01.10.2015 між Рожнятівською районною радою (орендодавець), Рожнятівською центральною аптекою (балансоутримувач) та фізичною особою-підприємцем Попівняк Оксаною Михайлівною (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна спільної власності територіальних громад сіл і селищ району № 18 (а.с. 22-25).

Пунктом 1.1. Договору сторони погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування приміщення площею 66,15 кв. м., за адресою: стм. Перегінське, вул. Сагайдачного, 2.

Дане приміщення входить до переліку майна спільної власності територіальних громад сіл та селищ Рожнятівського району та перебуває на балансі Рожнятівської центральної аптеки №22 (а.с. 16-21).

Засновником та власником комунального закладу Рожнятівська центральна аптека № 22 є Рожнятівська районна рада.

Договір оренди приміщень № 18 від 01.10.2015 розроблений на підставі "Порядку передачі в оренду майна спільної власності територіальних громад сіл та селищ району та розрахунку і використання плати за оренду майна", затвердженого рішенням Рожнятівської районної ради № 591-27/2014 від 31.07.2014.

Сторони уклали договір письмово у формі єдиного документа, його підписали повноважні особи обох сторін за договором та скріпили печатками.

У відповідності до п.2.1. договору орендар вступає у строкове платне користування Об'єктом оренди з моменту підписання сторонами Акта приймання-передачі.

Згідно акту приймання-передачі майна від 01.10.2015, який підписаний сторонами договору, приміщення загальною площею 66,15 кв. м. за адресою: стм. Перегінське, вул. Сагайдачного, 2, було передано ФОП Попівняк О.М. (а.с.27).

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату передбачено пунктом 3.2.2. договору.

Згідно пункту 4.1. договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2015р. - 2162,19 грн.

У відповідності до пункту 4.3 договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. У разі, якщо у будь-якому місяці індекс інфляції складає менше 100% (дефляція), при розрахунках у цьому місяці він враховується на рівні 100%.

Пунктом 4.4 договору сторони погодили, що орендна плата перераховується на рахунок Орендодавця і вноситься Орендарем щомісячно не пізніш 20 числа наступного місяця з врахуванням індексу інфляції.

Пунктом 4.7 передбачено, що своєчасно неперерахована або перерахована не в повному розмірі орендна плата стягується за весь період заборгованості на рахунок Орендодавця з врахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня із заборгованої суми за кожний день прострочення (включаючи день оплати), визначеної Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Згідно з пунктом 4.9 Договору у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі, ураховуючи санкції, до державного бюджету та балансоутримувачу.

Договір закінчив свою дію і, як зазначено в позовній заяві, 31.08.2018 згідно акту прийому-передачі майно повернуто Орендодавцю, однак заборгованість, яка виникла до моменту передачі майна балансоутримувачу на даний час не сплачена, внаслідок чого у орендаря виникла заборгованість в розмірі 29800,05 грн.

Оскільки відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, керуючись п. 4.7. договору відповідачу нараховано пеню за період з 01.09.2018 по 28.02.2019 в сумі 5315,02 грн.

Суд зазначає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених Господарським процесуальним кодексом.

Проте, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, доказів належного виконання своїх зобов'язань суду не надав, доводи прокурора не спростував.

Норми права та мотиви, якими суд керувався при ухваленні рішення.

Відповідно приписів статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Між сторонами виникли взаємні права та обов'язки на підставі укладеного договору оренди нежитлового приміщення.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 ГК відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

На підставі господарського договору між суб'єктами господарювання виникають господарські зобов'язання, в силу яких один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173, 174 ГК України).

Частиною 1 ст. 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Вказані приписи кореспондуються з ч. 1 ст. 759 ЦК України.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму (ч. 2 ст. 762 ЦК України).

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. 5 ст. 762 ЦК України).

Оскільки, предметом оренди за даним договором є об'єкт комунальної власності то умови оренди, також регулюються і Законом України "Про оренду державного та комунального майна".

Частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Також, частиною 3 ст. 285 ГК України, передбачено, що орендар зобов'язаний берегти орендоване майно відповідно до умов договору, запобігаючи його псуванню або пошкодженню, та своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови виконання зобов'язання, а саме зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач прийняті на себе зобов'язання згідно укладеного договору належним чином не виконав, допустив борг з орендної плати у розмірі 29800 грн.

За наведених обставин та правових норм суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, станом на день розгляду справи не надано будь-яких доказів оплати боргу по орендній платі, хоча відповідачу було надано можливість для подання заперечень.

З огляду на вищевикладене, вимога про стягнення 29800 грн. боргу по орендній платі обґрунтована та підлягає задоволенню.

Факт прострочки виконання грошового зобов'язання з орендної плати підтверджується матеріалами справи та не спростований відповідачем.

Статтею ст.216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

З огляду на положення ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пункт 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Пунктом 4.7 Договору передбачено, що своєчасно неперерахована або перерахована не в повному розмірі орендна плата стягується за весь період заборгованості на рахунок Орендодавця з врахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалася пеня із заборгованої суми за кожний день прострочення (включаючи день оплати), визначеної Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем прострочене виконання грошового зобов'язання, в зв'язку з чим останньому нараховано пеню в сумі 5315,02 грн за період з 01.09.2018 по 28.02.2019.

Судом, в системі ІПС "Законодавство" перевірено нарахування відповідачу пені; нарахування відповідачу пені здійснено вірно.

З огляду на вищевикладене, вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 5315,02 грн за період з 01.09.2018 по 28.02.2019 обгрунтована та підлягає задоволенню.

Слід зазначити, що згідно з частиною 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до частини 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (частина 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

В силу пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).

Водночас існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так у справі "Менчинська проти Російської Федерації" рішення від 15.01.2009, Європейський Суд висловив позицію стосовного того, що сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено. Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131 1 Конституції України обумовлюють обов'язкову наявність спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини 3 статті 23 вказаного Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави для висновку про те, що прокурор може представляти в судовому порядку інтереси держави лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу. Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно. "Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. При цьому випадками за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Таким чином "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави" особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Частиною 1 статті 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

В даній справі органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Рожнятівська районна рада.

Проте, як доведено прокурором перед судом та вбачається з фактичних обставин справи в наявності бездіяльність останньої, яка полягає у тривалому невжитті будь-яких заходів спрямованих на виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо орендної плати.

За таких обставин, суд вважає, що в даному випадку прокурором належним чином обґрунтовано перед судом правові підстави звернення до суду з даним позовом - необхідність захисту порушених інтересів держави, що полягають у ненадходженні до районного бюджету коштів в сумі 35115,07грн; доведено перед судом нездійснення Рожнятівською районною радою - суб'єкта владних повноважень до компетенції якого віднесені повноваження на звернення до суду з позовом про стягнення з боржника заборгованості з орендної плати; вірно визначено орган місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження - Рожнятівська районна рада та повідомлено останній про необхідність звернення до суду з даним позовом (а.с.29) на підставі частини 4 статті 23 Закон України "Про прокуратуру".

Висновок суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених позовних вимог і необхідність стягнення з відповідача заборгованості з орендної плати в сумі 35115,07 грн, з яких: 29800,05 грн. - основний борг, 5315,02 грн. - пеня.

Судові витрати.

Склад та порядок розподілу судових витрат визначено главою 8 ГПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Прокурор, як судові витрати, визначив судовий збір у розмірі 1921 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи задоволення позову, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129 1 , 131 1 Конституції України, статтями 73, 74, 76-80, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов Заступника керівника Калуської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рожнятівської районної ради до Фізичної особи-підприємця Попівняк Оксани Михайлівни про стягнення заборгованості з орендної плати в сумі 35115,07 грн., з яких: 29800,05 грн. - основний борг, 5315,02 грн. - пеня задоволити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Попівняк Оксани Михайлівни, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Рожнятівської районної ради, вул. Шкільна, 1, смт. Рожнятів, Івано-Франківська область, 77600 (ідентифікаційний код 04054458) - 29800,05 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот гривень п'ять копійок) основного боргу та 5315,02 (п'ять тисяч триста п'ятнадцять гривень дві копійки) пені.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Попівняк Оксани Михайлівни, АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) на користь Прокуратури Івано-Франківської області, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76000 (код ЄДРПОУ 03530483, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача - МФО 820172, рахунок отримувача 35215084003924, код класифікації видатків бюджету - 2800) - 1921 (одну тисячу дев'ятсот двадцять одну гривню) судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.04.2019.

Суддя Л.М. Неверовська