Рішення

від 11.04.2019 по справі 910/1491/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 11.04.2019Справа №  910/1491/19 Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу за позовом          Приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв'язок"   до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «К'юберкон» про                    стягнення  28 314,79 грн. Без повідомлення (виклику) учасників справи ВСТАНОВИВ: До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв'язок" до товариства з обмеженою відповідальністю "К'юберкон" про стягнення  28 314,79 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору оренди №17-702 від 08.08.2017 року належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання по сплаті орендної плати та комунальних платежів, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у заявленому розмірі. Виходячи з положень ч. 1 ст. 247 ГПК України суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду даної справи в порядку спрощеного позовного провадження у зв'язку з її малозначністю. Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. Ухвалою господарського суду м. Києва від 06.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 12.02.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу, зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, для місцезнаходження відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "К'юберкон": 03110, м. Київ, вул. Солом'янська, буд. 3, оф. 927. Однак, станом на дату розгляду справи в матеріалах справи міститься повернутий поштою конверт за номером поштового відправлення 0103049526273 із копією ухвали суду про відкриття провадження у справі від 12.02.2019 з адреси відповідача із зазначенням причини повернення “за закінченням встановленого терміну зберігання”. Згідно з п.5 ч.6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення. Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштових повідомленнях відмітки “за закінченням строку зберігання” свідчить про відмову відповідача отримати копію судового рішення за адресою свого місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, і вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкладення судового засідання в справі в силу положень п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України. Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 03.03.2018 Верховного Суду по справі №911/1163/17. Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав. Між ПрАТ «Діпрозв'язок» та ТОВ «К'юберкон» 08.08.2017 року було укладено Договір оренди № 17-702 (надалі - Договір), предметом якого, згідно п. 1.1. Договору, є передача Позивачем у строкове платне користування Відповідача нежитлових приміщень за адресую м. Київ, вул. Солом'янська 3, які перебувають у власності Позивача, загальною площею 58.4 кв.м. (надалі - Майно). Згідно п. п. 3.1. Договору, сторони узгодили розмір орендної плати на рівні 80 грн. (без ПДВ) за 1 кв. м. орендованого майна, крім того ПДВ 20 % - 16, разом 96 грн. з ПДВ. Орендна за користуванням Майном Складає 4 672,00 грн., крім того ПДВ 20% - 934.40 грн., всього розмір орендної плати за Договором становить 5 606,40 грн. за місяць. Згідно п.п. 3.4. та 3.5. Договору, Позивач до 25-го числа кожного місяця виставляє Відповідачу рахунок-фактуру, згідно якого останній здійснює авансовий платіж протягом 10 (десяти) банківських днів. Відповідач зобов'язаний самостійно забирати у Позивача рахунок-фактуру. Відповідно до п.п. 3.6. та 3.7. Договору, рахунок-фактура на комунальні послуги, експлуатаційні витрати та компенсацію земельного податку виставляються Позивачем, згідно якого Відповідач перераховує Позивачу кошти до 15-го числа наступного розрахункового місяця, при цьому Відповідач зобов'язаний самостійно забирати у Позивача рахунок-фактуру. Отже, Відповідач був зобов'язаний перераховувати орендну плату до 5-го числа розрахункового місяця, а плату за комунальні платежі та експлуатаційні витрати - до 15-го числа наступного місяця. У силу п. 4.2. Договору, на Відповідача покладено обов'язок своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату та інші передбачені Договором платежі. Відповідно до п. 11.1. Договору, термін його дії становить: з 08.08.2017 до 07.06.2020, а в частині розрахунків - до повного виконання. Відповідно до п. 2.6 Договору, майно, передане Орендарю, повертається Орендодавцеві не пізніше "07" червня 2020 року включно (якщо не досягнуто згоди про його продовження або в разі його дострокового припинення) за Актом приймання-передачі (повернення) орендованого майна, звіреним з Актом приймання-передачі (набуття) орендованого майна, зазначеним в п. 2.1. цього Договору, в належному стані. Відповідно до п. 11.4 Договір може бути достроково розірваний за ініціативою Орендодавця, якщо Орендар не сплачує орендну плату понад 2 (двох) місяців підряд. Дія Договору була припинена (розірвано) 07.06.2018 достроково в односторонньому порядку в зв'язку з систематичним невиконанням Орендарем зобов'язання передбаченого п. 4.2 Договору. У випадку припинення (розірвання) цього Договору Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за Актом приймання-передачі (повернення) орендованого майна включно. З метою позасудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією від 25.05.2018 №67/2018 стосовно сплати боргу в розмірі 19   228,40 грн. за договором оренди, що отримана 30.05.2018 представником відповідача. 30.05.2019 від відповідача надійшла відповідь на претензію, в котрій ТОВ «К'юберкон» проти існуючої заборгованості не заперечує, просить розірвати договір та здійснити реструктуризацію заборгованості. Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК України) передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Договір оренди №17-702 від 08.08.2017 за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить елементи договору оренди та договору про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глав 58, 63 ЦК України. Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Відповідно до положень ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Як встановлено судом, позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та умов договору надано відповідачу в користування майно, а саме: нежитлове приміщення за адресою місто Київ, вулиця Солом'янська, 3, загальною площею 58.4 кв.м, що підтверджується матеріалами справи. Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Судом встановлено, сторони визначили такі строки оплати за договором: щодо орендних платежів - до 5-го числа кожного наступного місяця; щодо компенсацій за комунальні послуги – до 15-го числа наступного розрахункового місяця. Із матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідачу були виставлені рахунки на оплату орендних платежів та комунальних послуг, а саме: №360 від 23.02.2018, №800 від 31.03.2018, №665 від 23.03.2018, №1072 від 30.04.2018, №936 від 23.04.2018, №1322 від 31.05.2018, №1195 від 22.05.2018, №1095 від 07.06.2018. Враховуючи, що розмір орендної плати визначений умовами укладеного договору та що пунктом 3.2 договору визначений граничний строк оплати орендної плати, суд дійшов висновку, що відповідач міг здійснювати свої зобов'язання щодо оплати орендних платежів на підставі договору (без рахунку позивача), і що строк виконання вказаних зобов'язань відповідача є таким, що настав 5 числа кожного календарного місяця в період дії договору з орендних платежів та 15 числа щодо витрат на комунальні послуги. У силу ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України. Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За приписами статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 23   669,76 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати орендних платежів та витрат на комунальні послуги, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в розмірі 23   669,76 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Щодо вимог про стягнення з відповідача 4   175,31 грн. пені та 3 % річних в розмірі 469,72 грн. суд зазначає наступне. Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки. Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Господарськими санкціями ст. 217 Господарського кодексу України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Поряд з цим, ст. 549 Цивільного кодексу України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України). Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи – суб'єкти підприємницької діяльності. Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Пунктом 8.2. договору сторони передбачили, що за прострочення перерахування орендодавцю грошових коштів за будь-яким з платежів, обумовлених пунктами 3.1-3.10 та/або 3.5 цього договору, орендар зобов'язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Здійснивши перерахунок суми пені в розмірі 4   175,31 грн., суд визнав його обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку із чим вимога про стягнення вказаної суми пені є такою, що підлягає задоволенню. Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 ЦК України) та умовах укладеного договору, а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в обсязі визначеному позивачем в розрахунку, а саме: 469,72 грн. Приписами ст. ст. 76, 77  Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Статтею  86  Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи,  суд дійшов висновку про обґрунтованість позову. Підсумовуючи наведене, суд задовольняє позовні вимоги Приватного акціонерного товариства “Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури “Діпрозв'язок” повністю. Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача. Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити повністю. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «К'юберкон» (вул. Солом'янська, буд. 3, оф. 927, м. Київ, 03110, код ЄДРПОУ 41406692) на користь Приватного акціонерного товариства “Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури “Діпрозв'язок” (03110, м. Київ, вул. Солом'янська,буд. 3, код ЄДРПОУ 01168185) основний борг у розмірі 23 669 (двадцять три тисячі шістсот шістдесят дев'ять) грн. 76 коп., пеню у розмірі 4 175 (чотири тисячі сто сімдесят п'ять) грн. 31 коп., 3% річних у розмірі 469 (чотириста шістдесят дев'ять) грн. 72 коп. та судовий збір у розмірі 1   921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. 3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ. Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Суддя                                                                                                               С.М. Мудрий