Ухвала

від 10.04.2019 по справі 320/1775/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

10 квітня 2019 року м. Київ № 320/1775/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області про визнання протиправним та скасування акта, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області від 03.10.2028 р. №ІІІ.1 2, яким йому було відмовлено у внесенні змін до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для особистого селянського господарства та зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення з одночасним затвердженням Технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши зміст поданого позову та долучених до нього документів, суд приходить до висновку, що даний спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Так, відповідно до ч.1 ст.19 КАСУ, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

До юрисдикції адміністративного суду відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-

правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

За визначенням термінів та понять приватноправові відносини це відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб'єктами яких є фізичні та юридичні особи.

Вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, - ст.122 ЗК України.

За приписами положень ч.1 ст.123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання).

У разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (частина друга статті 123 ЗК України). Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду, ч.10,13 та 14 ст. 123 ЗК України.

Згідно правового висновку у справі №536/233/16 ц Велика Палата ВС зазначила, що: "Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність або оренду. А відмова особі у наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність в неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Тобто рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень".

"Якщо ж особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у користування, за результатами розгляду яких ці органи приймають відповідні рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору".

Як слідує із змісту позовної заяви, ОСОБА_1 стверджує, що рішенням від 27.09.2018 р. йому було відмовлено у внесенні змін до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею, 0,3 га, кадастровий номер НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_2 у власність з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, яка вже перебуває у його власності .

Позивач стверджує, що він є власником земельної ділянки площею, 0,3 га за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2, виділеної для ведення особистого селянського господарства, згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.02.2014 р. індексний номер 18321852.

В основу оскаржуваного рішення відповідачем- Сущанською сільською радою покладено висновок про те, що наявними документами підтверджується факт використання цієї ж земельної ділянки площею, 0,3 га за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2 іншим власником.

При цьому, позивач наполягає, що згідно Технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на спірну землю ОСОБА_1, складеної у 2012 р. ТОВ "Земельний проект", яка затверджена рішенням ХХХІІІ сесії VІ скликання Сущанської сільської ради від 28.01.2014 р. №IV.1 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність", земельна ділянка площею 0,3 га за адресою: АДРЕСА_2, кадастровий номер НОМЕР_2 межує з такими власниками земельних ділянок як ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

Таким чином, об'єктом спірних правовідносин є земельна ділянка та захист права власності на неї. Її подальше формування відбувається шляхом внесення змін до проекту землеустрою щодо її відведення, отже цей спір в основі має приватноправовий характер, незважаючи на с суб'єктний склад.

Вказана позиція повністю узгоджується з висновком Великої Палати про те, що "якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін спору".

У даній справі ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку захисту свого інтересу в щодо внесення змін до проекту землеустрою земельної ділянки для ведення селянського господарства, який вже було реалізовано внаслідок погодження відповідної документації. Наявність існуючого речового права позивача та інших осіб на цю земельну ділянку судом встановлено та не заперечується заявником, про що, власне, він і повідомив у своїй заяві.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Сокуренко і Стригун проти України від 20 липня 2006 року вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі Zand v. Austria (заява N 7360/76, доповідь Європейської комісії з прав людини від 12 жовтня 1978 року), висловлено думку, що термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з [...] питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів [...] .

Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 161, 169, 171, 243, 248 КАС України, суд -

у х в а л и в:

відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 (код НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Сущанської сільської ради Кагарлицького району Київської області(код 04358419, с. Сущани Кагарлицького району, вул.Трохименка, 1а) про визнання протиправним та скасування акта зобов'язання вчинити певні дії.

Копію ухвали надіслати позивачеві.

Ухвала суду може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАСУ.

Суддя Брагіна О.Є.