Рішення

від 08.04.2019 по справі 420/905/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2019 року м. Одеса Справа № 420/905/19

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.,

за участю: секретаря Ягенської К.О., представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Талісман і КО" до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі направлень від 20.11.2018р. № 9965/14-04 та від 20.11.2018р. № 9964/14-04 співробітниками ГУ ДФС в Одеській області у період з 22.11.2018р. по 28.11.2018р. була проведена позапланова документальна виїзна перевірка TOB ТАЛІСМАН І КО з питань повноти обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні періоди 2017-2018 роки. За наслідками цієї перевірки було складено акт №000932/15-32-14-04/41397270 від 05.12.2018р. (надалі - Акт ), який було отримано підприємством 10 грудня 2018 року. Підприємство направило до ДФС в Одеській області заперечення № 14/12 від 14.12.2018р. на Акт перевірки. ОСОБА_2 11.01.2019р. отримані наступні податкові повідомлення-рішення: -№0000321404 від 02.01.2019р., яким збільшено підприємству суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 141 564,08грн. (у тому числі 113 251,26 грн. за податковим зобов'язанням та 28 312,82 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями), - № НОМЕР_1 від 02.01.2019р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф") у сумі 340 грн. TOB Талісман і Ко не погоджується із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, вважає їх безпідставними та необґрунтованими і такими, що мають бути скасовані. Як вбачається з Акту, перевіряючі дійшли до висновку про заниження TOB ТАЛІСМАН І KO податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки підприємство не подавало податкову звітність та не сплачувало відповідний податок з нерухомого майна - Дільниця з виготовлення розпредвалів (яке розташоване у м. Одесі по вул. Бабеля, 28), хоча TOB ТАЛІСМАН І KO належить 925/1000 у праві власності на це майно. Питання оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, регулюються статтею 266 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI із змінами і доповненнями (далі - ПКУ). Зокрема, платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПКУ - є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування згідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПКУ - є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Згідно з підпунктами 14.4.129 та 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПКУ об'єкти житлової нерухомості - це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки, а об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені законодавством до житлового фонду, зокрема будівлі промислові та склади (підп. ґ підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПКУ). Разом із цим, підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктами оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств (підпункт є підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПКУ). Об'єкт нерухомості - Дільниця з виготовлення розпредвалів , частка у праві власності на який належить TOB ТАЛІСМАН І KO , відноситься до будівель промисловості, а тому не є об'єктом оподаткування.

Представник відповідача надав до суду письмовий відзив, який мотивований тим що, відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.2 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), та наказу ГУ ДФС в Одеській області від 20.11.2018 № 9112 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки TOB "ТАЛІСМАН І КО" , проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛІСМАН І КО" (далі - TOB "ТАЛІСМАН І КО"), код ЄДРПОУ 41397270, з питань повноти обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні періоди 2017-2018 роки. В ході перевірки відповідно до наданих TOB "ТАЛІСМАН І КО" до перевірки документів, а також фактичного обстеження об'єкта нерухості, яка належить на правах власності перевіряємому підприємству встановлено, що даний обєкт нерухомості розташований за адресою: м. Одеса, вул. Бабеля,28. Об'єкт нерухості за назвою Дільниця з виготовленням розпредвалів було придбано TOB ТАЛІСМАН І КО 24.07.2017 на підставі договору купівлі- продажу у ДП Тріграм Інтернешнл , код 31750426 та складається в цілому з дільниці під літ. А, загальною площею 2787,2 кв.м, з них 925/1000 часток складаються з: підсобні - 4,5,17,22,36,42,43; цехи-6,7; сходові майданчики - 8,19,21,32,33,41; коридори - 12, 18, 23, 34, 35; туалети-13,15; умивальники-14,16; комора-20; кабінети 24, 25,26,27,28,29,30,31,37,38,39, 40 загальною площею 2575,9 кв.м.. TOB ТАЛІСМАН І КО не подавалась податкова звітність з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні періоди 2017-2018 роки, що стало підставою для проведення позапланової виїзної перевірки з питань повноти обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за звітні періоди 2017-2018 роки відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.2 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями). Перевіркою встановлено, що об'єкт нерухомого майна, що належить TOB ТАЛІСМАН І КО на правах приватної власності, а саме: 925/1000 частин дільниці з виготовлення розпредвалів загальною площею 2575,9 кв.м., розташованих за адресою: м. Одеса, вул. Бабеля, будинок № 28 відноситься до об'єктів оподаткування з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у відповідності до пп.266.2.1. п.266.2 ст.266 Податкового Кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року (із змінами та доповненнями).

Ухвалою суду від 22.02.2019 року позов залишений без руху.

Ухвалою суду від 04.03.2019 року відкрито провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявності підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.2 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), та наказу ГУ ДФС в Одеській області від 20.11.2018 № 9112 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки TOB "ТАЛІСМАН І КО" , проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "ТАЛІСМАН І КО" (далі - TOB "ТАЛІСМАН І КО"), код ЄДРПОУ 41397270, з питань повноти обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за звітні періоди 2017-2018 роки.

За наслідками цієї перевірки було складено акт №000932/15-32-14-04/41397270 від 05.12.2018р.

На підставі вказаного акту були винесені наступні податкові повідомлення-рішення: №0000321404 від 02.01.2019р., яким збільшено підприємству суму грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на суму 141 564,08грн. (у тому числі 113251,26 грн. за податковим зобов'язанням та 28312,82 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями), та № НОМЕР_1 від 02.01.2019р., яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф") у сумі 340 грн..

Згідно зі ст. 265 Податкового кодексу України (надалі за текстом ПК України) зазначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України встановлено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. ПК України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (п.п. 266.3.1п. 266.3 ст. 266 ПК України).

З положень п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України вбачається, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

У п.п. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 ПК України зазначено, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.

Пунктом є п.п.266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України визначено перелік об'єктів нерухомості, які не є об'єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

В силу вимог п.п. 14.1.1291 п. 14.1 ст. 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб'єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об'єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу Будівлі нежитлові (група 125Будівлі промислові та склади клас 1251 Будівлі промисловості).

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 Будівлі промисловості, що включає підкласи: 1251.1 Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості; 1251.2 Будівлі підприємств чорної металургії; 1251.3 Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості; 1251.4 Будівлі підприємств легкої промисловості; 1251.5 Будівлі підприємств харчової промисловості; 1251.6 Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості; 1251.7 Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості; 1251.8 Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості; 1251.9 Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне.

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) Будівлі промислові та склади належить клас (код 1251) Будівлі промислові, який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) Резервуари, силоси та склади належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником нежитлової будівлі за адресою м.Одеса. вул. Бабеля, об'єкт нерухості за назвою Дільниця з виготовленням розпредвалів та складається в цілому з дільниці під літ. А, загальною площею 2787,2 кв.м, з них 925/1000 часток складаються з: підсобні - 4,5,17,22,36,42,43; цехи-6,7; сходові майданчики - 8,19,21,32,33,41; коридори - 12, 18, 23, 34, 35; туалети-13,15; умивальники-14,16; комора-20; кабінети 24, 25,26,27,28,29,30,31,37,38,39, 40, а отже, вказаний об'єкти нерухомості не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу приписів п. є 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Суд не приймає до уваги аргументи відповідача про те, що дія п. є п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України розповсюджується лише на приміщення промислових підприємств юридичних осіб, оскільки такий висновок контролюючого органу не узгоджується з дійсним змістом зазначеної норми та суперечить наступним положенням ПК України.

З системного аналізу положень Податкового кодексу України, вбачається, що об'єктом оподаткування є об'єкт нерухомості, а не суб'єкт, як власник такої нерухомості. При визначенні бази оподаткування визначальними ознаками в даному випадку є саме ознаки нерухомості, а не ознаки її власника. Таким чином, база оподаткування повинна визначатися без урахування організаційно-правової форми власника та виду здійснення підприємницької діяльності.

Водночас відповідно до положень чинного законодавства юридичні особи та фізичні особи-підприємці/фізичні особи належать до однієї категорії учасників господарського процесу, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Виключення будівель промисловості, що належать на праві власності юридичній особі, з числа об'єктів нерухомості, які за законом не є об'єктами оподаткування, суперечить, визначеним Податковим кодексом України принципам рівності усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу тощо (п.п. 4.1.2. п. 4.1. ст. ПК України).

Дослідивши зміст пункту є 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, судом встановлено, що названий пункт визначає виключно питання щодо переліку об'єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню податком на нерухоме майно. При цьому, зазначений пункт не визначає переліку осіб на яких він поширюється або не поширюється.

Так, норма пункту "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України в розрізі основоположного принципу єдиного підходу до встановлення податків і зборів, передбаченого п.п. 4.1.11 п. 4.1 ст. 4 ПК України, і принципу нейтральності оподаткування, встановленого у п.п.4.1.8 п. 4.1 ст. 4 ПК України, не містить жодних виключень, обмежень чи застережень щодо включення будівель промисловості, що належать на праві приватної власності юридичним особам, до об'єктів, які не оподатковуються в силу закону.

За наведених обставин справи та положень законодавства, суд доходить до висновку про наявність правової підстави для застосування до переліку об'єктів нерухомого майна, якими володіє позивач, пункту є 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Таким чином, суд доходить висновку, що належна позивачу нежитлова будівля, як будівля промисловості, не є об'єктом оподаткування в силу пункту "є" п.п 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України і податок на нерухоме майно на неї не повинен нараховуватись.

Враховуючи приписи підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, суд доходить висновку, що контролюючим органом помилково віднесено належну позивачу нежитлові будівлю до категорії об'єктів оподаткування, що не мають пільг із сплати податку.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 січня 2018 року у справі №822/2624/16 (№К/9901/1438/17).

Згідно із ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 1 Першого протоколу названої Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналіз практики ЄСПЛ показує, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом та загальними принципами міжнародного права. Передбачуваність законом в якості підстави недопущення перевищення державами меж свободи розсуду включає в себе певні умови правомірності втручання у здійснення прав і свобод, гарантованих Конвенцією. До критерію передбачуваність законом ( відповідності закону ) належать, перш за все, будь-які положення, які не суперечать конвенційним правам, які повинні мати достатній рівень контролю над відповідною особою, яка приймає рішення. Це робиться з метою уникнення здійснення одностороннього самоуправління.

Водночас, на практиці ЄСПЛ у справах "Стретч проти Сполученого Королівства", Рисовський проти України , Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки , "Спорронг та Льонротт проти Швеції", "Беєлер проти Італії", Megadat.com S.r.l. проти Молдови були розроблені певні критерії для визначення того, чи було позбавлення права власності пов'язане з інтересами суспільства, а зокрема: 1) позбавлення права власності має обов'язково переслідувати громадський інтерес; 2) цей захід має бути пропорційний поставленим цілям; 3) позбавлення права власності має бути на підставі та в межах чинного законодавства відповідної держави.

Так, у Рішенні Європейського Суду по справі ОСОБА_2 ШВЕЙЦАРІЇ від 16 лютого 2000 року якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право.

Жодна норма не може вважатися „законом", якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики (Рішення Європейського суду Фельдек проти Словаччини від 12.07.2001 року).

Положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування (рішення Європейського суду по справі Свято- Михайлівської парафії проти України від 14.06.2007року).

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

Враховуючи вищевикладене та досліджені докази, суд доходить висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України, без дотриманням вимог ч.2 ст.2 КАС України, отже, наявні підстави для скасування даних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 та ч. 1 ст. 73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст. 2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст.ст.9, 241-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Талісман і КО" (65113, АДРЕСА_1 код 41397270) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул.. Семінарська, 5 код ЄДРПОУ 39398646)задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС в Одеській області від 02.01.2019 року №0000321404 та №0000331404.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені ст..255 КАС України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з урахуванням положень п.15-5 Перехідних положень КАС України.

Суддя Іванов Е.А.

.