Рішення

від 11.04.2019 по справі 903/192/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 квітня 2019 р. справа № 903/192/19 Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, адвокат (довіреність від 10.04.2019р. №01/2019, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №603 від 04.01.2012р.)

від відповідача: ОСОБА_2 - представник, адвокат (довіреність від 01.04.2019р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія РН №1347 від 23.11.2017р. )

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Делком", м. Луцьк

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Волиньрибгосп", смт. Рокині Луцького району Волинської області

про стягнення 439 482,70грн.

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Делком" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Волиньрибгосп" 439 482,70 грн., в тому числі 162 000,00 грн. заборгованості по оплаті виконаних на підставі договору підряду на виготовлення, доставку та встановлення (монтаж) меблевих виробів від 01.01.2013р. робіт, 81 000 грн. штрафу, нарахованого за прострочення виконання зобов'язання по оплаті виконаних робіт понад 365 календарних днів згідно п. 11.2. договору, 28 893,70 грн. пені, нарахованої за прострочення виконання зобов'язання по оплаті виконаних робіт згідно п. 11.2. договору за період з 01.09.2018р. по 28.02.2019р., 148 149,00 грн. суми збитків від інфляції за період з березня 2015 року по лютий 2019 року (включно), 19 440,00 грн. трьох відсотків річних за період з 01.03.2015р. по 28.02.2019р., нарахованих згідно із ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування пред'явлених позовних вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору підряду на виготовлення, доставку та встановлення (монтаж) меблевих виробів від 01.01.2013р. в частині своєчасного здійснення розрахунків за виконані роботи, виникнення у зв'язку з цим заборгованості в розмірі 162 000,00 грн. та нарахування штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 15.03.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено її розгляд в судовому засіданні на 01.04.2019р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

11 квітня 2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 01.04.2019р. на позовну заяву в якому ВАТ "Волиньрибгосп" повідомляє про визнання позовних вимог в повному обсязі.

Присутній в судовому засіданні 11.04.2019р. представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та відзиві відповідача про визнання позовних вимог. Також просить суд вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого ним при поданні позовної заяви до суду судового збору у зв'язку з визнанням позову відповідачем

Присутня в судовому засіданні 11.04.2019р. представник відповідача до початку розгляду справи по суті та під час розгляду справи судом позовні вимоги визнає в повному обсязі.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст.182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Згідно з ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на подання відповідачем заяви про визнання позовних вимог, в якій відповідач визнав пред'явлені до нього позовні вимоги в повному обсязі , суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті в даному судовому засіданні. Позиція суду була підтримана в судовому засіданні представниками сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

01 січня 2013 року між Замовником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Делком", м. Луцьк в особі директора ОСОБА_3 та Підрядником - Відкритим акціонерним товариством "Волиньрибгосп", смт. Рокині Луцького району Волинської області в особі директора ОСОБА_4 було укладено договір підряду на виготовлення, доставку та встановлення (монтаж) меблевих виробів, у відповідності до умов котрого позивачем було взято на себе зобов'язання щодо виконання на замовлення відповідача робіт по виготовленню, доставці та встановленні (монтажі) меблевих виробів а відповідачем, в свою чергу, зобов'язання відносно прийняття цих робіт та здійснення оплати останніх у визначеному угодою порядку.

Також 01.01.2013р. між сторонами було підписано Специфікацію до договору підряду від 01.01.2013р. на виготовлення, доставку та встановлення (монтаж) меблевих виробів, якою було затверджено характеристики, кількість, номенклатуру та загальну вартість робіт 162 000,00 грн. (додаток №1 до договору від 01.01.2013р.).

На виконання умов зазначеного договору позивачем у період квітня місяця 2013 року було виконано, а відповідачем у встановленому порядку прийнято визначених угодою робіт по виготовленню, доставці та встановленні (монтажі) меблевих виробів на загальну суму 162 000,00 грн.

Викладене підтверджується долученим позивачем до матеріалів справи актом здачі-приймання робіт (наданих послуг) №12 від 30.04.2013р.

Відповідно до п. 4.1. договору підряду від 01.01.2013р. вартість та витрати по виконанню робіт становлять 162 000,00 грн.

Пунктом 7.1. договору підряду від 01.01.2013р. сторони погодили, що підрядник зобов'язується виконати роботу до 30.04.2013р.

Згідно п.п. 5.1.-5.4. договору підряду від 01.01.2013р. оплата за виконані роботи здійснюється з відстрочкою платежу до 30 календарних днів з моменту підписання акту здачі-приймання виконаних робіт, але не пізніше 30.06.2013р., розрахунки за надані послуги здійснюються шляхом перерахування коштів на поточний рахунок підрядника, всі розрахунки за цим договором проводяться в гривнях, датою оплати за даним договором вважається дата надходження грошових коштів на рахунок підрядника.

Проте, Відкрите акціонерне товариство "Волиньрибгосп" взяті на себе згідно договору підряду від 01.01.2013р. зобов'язання в частині проведення з позивачем розрахунків по оплаті виконаних останнім підрядних робіт (у строки, порядку та розмірах, визначених угодою) не виконало, їх вартість не оплатило у зв'язку з чим заборгувало ТОВ "Делком" 162 000,00 грн.

З огляду на викладені обставини, враховуючи положення п.п. 5.1.-5.4. договору підряду від 01.01.2013р., встановлення судом чіткої дати проведення розрахунків Замовника із Підрядником, суд вважає, що у відповідача після прийняття виконаних позивачем підрядних робіт виник обов'язок оплатити останні виключно в термін до 30.06.2013р.

Відтак, з 01 липня 2013 року у боржника виникли боргові зобов'язання перед ТОВ "Делком" по оплаті виконаних ним робіт по виготовленню, доставці та встановленні (монтажі) меблевих виробів в розмірі 162 000,00 грн.

З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання ВАТ "Волиньрибгосп" своїх зобов'язань за договору підряду від 01.01.2013р., позивачем 31.07.2013р. за №51 та повторно 13.03.2019р. на адресу ВАТ "Волиньрибгосп" було направлено претензію з вимогою проведення боржником належних розрахунків за надані послуги та погашення існуючої заборгованості в сумі 162 000,00 грн. Зазначену вимогу було залишено боржником без відповіді та належного реагування.

Непроведення відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно статті 853 ЦК України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Частиною 4 ст. 882 Цивільного кодексу України передбачено, що передавання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і його підписує друга сторона.

Суд встановив, що в даному випадку, відносини між ТОВ "Делком" та ВАТ "Волиньрибгосп", укладений між ними договір підряду на виготовлення, доставку та встановлення (монтаж) меблевих виробів предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору підряду на виготовлення, доставку та встановлення (монтаж) меблевих виробів від 01.01.2013р., виконання позивачем згідно його умов підрядних робіт, прийняття цих робіт замовником та непроведення при цьому відповідачем всіх належних розрахунків і платежів, суд прийшов до висновку про підставність пред'явленого позивачем до відповідача позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 162 000,00 грн.

Сума заборгованості 162 000,00 грн. повністю підтверджується наявними в матеріалах справи документами, у встановленому порядку не була спростована чи заперечена відповідачем, відображається у підписаному між сторонами акті звірки взаємних розрахунків станом на 12.03.2019р., визнається в повному розмірі у відзиві ВАТ "Волиньрибгосп" на позовну заяву та представником товариства в судовому засіданні.

В судовому засіданні судом було оглянуто оригінали долучених позивачем до позовної заяви документів, зокрема, договір підряду на виготовлення, доставку та встановлення (монтаж) меблевих виробів від 01.01.2013р., специфікація від 01.01.2013р., акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) №12 від 30.04.20113р., претензія від 31.07.2013р. №51, претензія від 13.03.2019р., акт звірки взаємних розрахунків станом на 12.03.2019р..

Згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до положень статей 230, 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В даному випадку пунктом 11.2. договору підряду від 01.01.2013р. встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати замовником наданих послуг згідно умов розділу 5 даного договору, замовник зобов'язується сплатити на користь підрядника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, а у випадку непогашення заборгованості протягом більш як 365 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, замовник зобов'язаний додатково, крім пені, сплатити на користь підрядника штраф в розмірі 50% від ціни договору.

Згідно п. 11.7. договору підряду від 01.01.2013р. сторони відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України домовились про те, що строк позовної давності щодо стягнення основного боргу, штрафних санкцій, процентів річних, інфляційних нарахувань збільшується до 6 років.

Враховуючи викладені положення договору та наявний факт прострочки відповідачем платежів понад 365 календарних днів, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми заборгованості 162 000,00 грн., було включено до ціни позову вимогу щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 50% від суми боргу 162 000,00 грн., що становить 81 000,00 грн.

В даному випадку сторони у п. 11.2 договору підряду від 01.01.2013р. домовились, що у разі непогашення заборгованості протягом більш як 365 календарних днів з моменту виникнення такої заборгованості, відповідач зобов'язаний додатково, крім пені, сплатити на користь підрядника штраф в розмірі 50% від ціни договору. Договір від 01.01.2013р. недійсним чи зміненим, зокрема, в частині п. 11.2, не визнавався. На момент звернення до суду з позовом відповідач зобов'язання щодо оплати робіт не виконав, тому сплата штрафу та пені є його договірним зобов'язанням.

Судом встановлено, що штраф в розмірі 81 000,00 грн. нарахований у відповідності до фактичних обставин справи, положень чинного законодавства та укладеного між сторонами договору, а відтак підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку в повному розмірі.

Крім того, позивачем при зверненні до суду з позовом про стягнення суми заборгованості 162 000,00 грн. було включено до ціни позову вимоги щодо стягнення з ВАТ "Волиньрибгосп" пені в розмірі 28 893,70 грн. нарахованої за прострочення виконання зобов'язання по оплаті виконаних робіт згідно п. 11.2. договору за період з 01.09.2018р. по 28.02.2019р.

За умовами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що нарахування суми пені позивачем було здійснено виходячи із загальної суми боргу 162 000,00 грн. за період прострочення платежу з 01.09.2018р. по 28.02.2019р., в той час коли останні в силу фактичних обставин справи та положень чинного законодавства України підлягали до нарахування за період з 01.07.2013р. по 01.01.2014р., де 01.07.2013р. - момент виникнення заборгованості, а 01.01.2014р. - кінцева дата можливого нарахування пені в силу положень ст. 232 Господарського кодексу України.

Враховуючи положення зазначеного нормативного акту, умови договору підряду від 01.01.2013р. та фактичні обставини справи, перевіривши методику та періоди нарахування позивачем штрафних санкцій, суд вважає, що в частині стягнення 28 893,70 грн. пені в позові слід відмовити.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд відзначає, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками позивачем відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 148 149,00 грн. суми інфляційних за період прострочки платежів з 01.03.2015р. по 28.02.2019р. та 19 440,00 грн. трьох відсотків річних за період з 01.03.2015р. по 28.02.2019р.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення суми збитків від інфляції, господарський суд вважає, що останні підставні частково та підлягають до задоволення на суму 142 348,47 грн., а в частині стягнення інфляційних в розмірі 5800,53 грн. в позові слід відмовити.

Згідно з пунктом 2 рекомендацій, викладених у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України , не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17 , 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. N 62-97р , а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо з 16 по 31 число вона індексується починаючи з наступного місяця.

Судом зазначається, що фактично позивачем суму збитків від інфляції в розмірі 148 149,00 грн. нараховано із суми заборгованості 162 000,00 грн. за період з 01.03.2015р. по 28.02.2019р. із врахуванням зведеного індексу споживчих цін (індексу інфляції) 191,45 %.

Судом встановлено, що згідно встановлених Держкомстатом України індексів споживчих цін, зведений індекс інфляційних за період з 01.03.2015р. по 31.12.2015р. склав 132,0 %, за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. склав 112,4%, за період з 01.01.2017р. по 31.12.2017р. склав 113,7%, за період з 01.01.2018р. по 31.12.2018р. склав 109,8%, за період з 01.01.2019р. по 28.02.2019р. склав 101,5% та зведено становить 187,9%.

При цьому визначаючи суму збитків від інфляції, котрі підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Розглянувши позовні вимоги в частині стягнення суми трьох процентів річних, господарський суд вважає, що останні підставні, відповідають фактичним обставинам справи, а відтак підлягають до задоволення в повному об'ємі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене та враховуючи повне визнання відповідачем до початку розгляду справи по суті позову, суд вважає, що спір до суду було доведено з вини відповідача, витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України пропорційно до розміру задоволених судом вимог в розмірі 50% від суми судового збору 6071,84 грн. за рахунок Відкритого акціонерного товариства "Волиньрибгосп".

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, у господарського суду виникають обставини для вирішення питання про повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Делком" з Державного бюджету України 3035,92 грн. судового збору, що становить 50 відсотків від суми судового збору 6071,84 грн., сплаченої при зверненні позивача до суду з відповідним позовом (оригінал платіжної квитанції №MP_AB020467GVF_6248791 від 13.03.2019р. на суму платежу 6593,00 грн. знаходиться в матеріалах справи №903/192/19).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 75, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Волиньрибгосп" (Волинська область, Луцький район, смт. Рокині, вул. Степова, 1, код ЄДРПОУ 21746732) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Делком" (м. Луцьк, бульвар Дружби Народів, 8А/15, код ЄДРПОУ 21738371) 162 000,00 грн. заборгованості, 81 000,00 грн. штрафу, 142348,47 грн. суми збитків від інфляції та 19 440,00 грн. трьох процентів річних, а всього 404 788,47 грн. та 3035,92 грн. в повернення витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 28 893,70 грн. пені та 5800,53 грн. суми інфляційних нарахувань в позові відмовити.

4. Управлінню державної казначейської служби України у місті Луцьку Волинської області (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4а, код ЄДРПОУ 38009628) повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Делком" (м. Луцьк, бульвар Дружби Народів, 8А/15, код ЄДРПОУ 21738371) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 3035,92 грн., сплачений останнім при поданні позовної заяви до Господарського суду Волинської області згідно платіжної квитанції №MP_AB020467GVF_6248791 від 13.03.2019р. на суму платежу 6593,00 грн., відповідно до ст. 7 Закону України "Про судовий збір" (оригінал платіжної квитанції №MP_AB020467GVF_6248791 від 13.03.2019р. на суму платежу 6593,00 грн. знаходиться в матеріалах справи).

5. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

6. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 12.04.2019р.

Суддя В. А. Войціховський