Рішення

від 21.03.2019 по справі 910/17306/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.03.2019Справа № 910/17306/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Слобожанський"

про стягнення 4 752 559, 74 грн.

Представники:

від позивача: Лозицька О.Л., Муравйов О.В.;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Техноком" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Слобожанський" (далі -відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 4 752 559, 74 грн., з яких: 2 304 462, 72 грн. - попередня оплата, 2 235 264, 18 грн. - неустойка за порушення строку поставки товару, 56 878, 08 грн. - неустойка за прострочення вивезення неякісного товару, 13 913, 76 грн. - збитки за прострочення вивезення неякісного товару, 142 041, 00 грн. - збитки за поставку неякісного товару.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідчем своїх зобов'язань за договором поставки № 310717 від 31.07.2017 в частині поставки товару у визначений договором строк та належної якості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 07.02.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/17306/18 призначено на 28.02.2019.

У судовому засіданні 28.02.2019 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи по суті на 21.03.2019.

19.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду представник позивача подав письмові пояснення в частині розрахунку неустойки за прострочення вивезення неякісного товару та неустойки за прострочення вивезення неякісного товару.

У даному судовому засіданні представники позивача підтримали заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ).

В силу положень ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 26.12.2018, від 07.02.2019 та від 28.02.2019 були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02090, м. Київ, вул. Гродненська, буд. 32, проте, до суду повернулися конверти з ухвалами суду від 26.12.2018, від 07.02.2019 та від 28.02.2019 з відмітками: за закінченням терміну зберігання .

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливость ознайомитись з ухвалами від 26.12.2018, від 07.02.2019 та від 28.02.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 21.03.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

31.07.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Слобожанський" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноком" (далі - покупець) укладено договір поставки № 310717, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується систематично постачати і передавати у власність покупцю визначений даним договором товар, а покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього договору.

Асортимент, одиниці виміру, ціна та кількість товару вказується в додатках, які підписуються обома сторонами в двох примірниках та є невід'ємними частинами договору (п. 2.1. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору, загальна вартість договору складається з вартості окремих партій товару (вартості всіх Замовлень та/або Додатків до Договору), що постачаються постачальником покупцю відповідно до умов до даного договору, але не може перевищувати 80 000 000 (вісімдесят мільйонів) гривень, враховуючи ПДВ 20%.

Згідно п. 4.1. договору, поставка товару здійснюється партіями згідно замовлень на поставку, які покупець повинен надіслати постачальнику не пізніше ніж за 3 дні до моменту відвантаження товару. Якщо протягом 1-го дня після отримання замовлення від постачальника не надійшло обгрунтованого його заперечення, то замовлення вважається прийнятим та підлягаючим виконанню. Замовленням повинен присвоюватись номер, що складається з 10 цифр ( РО № ХХХХХХХХХХ ) та вони повинні містити наступну інформацію стосовно Товару: найменування, одиниці виміру, ціни кожного найменування, кількість строк поставки, адресу поставки SAP-код кожного найменування (Material number).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що якісь товару повинна відповідати вимогам, викладеним у наступних додатках до договору:

- Специфікація якості № 100037061901 (Додаток № 1),

- Вимоги ринку № 500013054106 (Додаток № 2), які є невід'ємною частиною цього договору.

За умовами п.7.1. договору, товар, поставлений з порушенням вимог до його маркування, або з порушенням вимог до його маркування, або з порушенням вимог п.4.5. договору чи вимог, погоджених сторонами у додатках до договору, є товаром неналежної якості.

Відповідно до п. 7.3. договору, при виявленні недостачі та/або дефектів якості товару (в подальшому - неякісний, забракований товар), покупець складає про це акт з одночасним повідомленням постачальника про виявлені недоліки. У випадку виявлення наявності неякісного товару покупець вживає заходів для збереження товару до моменту вирішення питання щодо якості такого товару та/або повернення його постачальнику.

Згідно п. 7.4. договору, у випадку виявлення прихованих недоліків Товару протягом його придатності покупець повідомляє постачальника про це протягом 24 годин з моменту їх виявлення. В разі виявлення прихованих дефектів під час використання товару на виробництві покупця в межах терміну придатності до використання у виробництві, постачальник відшкодовує покупцю вартість такого товару.

Постачальник зобов'язаний забезпечити прибуття свого представника на склад покупця протягом 7 календарних днів з моменту отримання повідомлення про виявлені недоліки. Протягом 2 календарних днів з дня прибуття представник постачальника зобов'язаний скласти з покупцем акт підтвердження неякісного товару. Представнику постачальника не дозволяється не підписувати акт. Якщо представник постачальника не згоден з доводами покупця, викладеними в акті, то він зобов'язаний підписати акт із наведенням повного переліку своїх зауважень і мотивувати свої заперечення письмово (п. 7.6. договору).

Пунктом 7.7. договору визначено, що якщо постачальник, не забезпечить явку свого представника для складання акту в терміни , визначені в п.7.6. договору , а рівно якщо представник постачальника відмовлятиметься підписувати акт (з/без зауважень), то покупець має право скласти акт самостійно, зазначивши у його відповідні факти. Юридична сила такого акту прирівнюватиметься до акту, підписаного постачальником (підписаного обома сторонами). Постачальник зобов'язаний забрати забракований товар (з тарою) та відшкодувати покупцю вартість такого товару (якщо він був оплачений покупцем) протягом 20 календарних днів з дати підписання сторонами відповідного акту.

Згідно п. 8.1. договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 23.10.2017 до договору), оплата за поставлений товар здійснюється в безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 25 календарних днів з дати поставки товару на склад покупця і підписання сторонами видаткових накладних на товар. Допускається здійснення оплати товару на умовах часткової попередньої оплати, що окремо узгоджується та відображається сторонами у специфікації. У випадку визначення умов оплати в специфікації, сторони зобов'язані керуватись та дотримуватись порядком здійснення оплати, що визначені специфікацією.

Відповідно до п. 10.1. договору, за прострочення поставки товару, постачальник згідно ст. 230, ч. 4. ст.231 Господарського Кодексу України сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період за який нараховується неустойка, від вартості простроченого поставкою товару за кожен день прострочення.

За умовами п. 10.4. договору, у випадку недотримання строків вивезення тари та/або неякісного товару, передбачених п. 7.7 цього договору, постачальник згідно ст. 230, ч. 4. ст. 231 Господарського кодексу України сплачує покупцю неустойку в розмірі 1% від вартості невивезеної тари та/або неякісного товару за кожний день прострочення. Суми неустойки, що встановлюються п.п.10.2, 10.4 договору, вираховуються із сум, що підлягають оплаті за поставлений товар.

Строк дії договору: договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2019, а в частині виконання зобов'язань, що виникли у період його дії - до їх повного виконання сторонами (п. 11.2. договору).

Специфікацією № 1, що є додатком до договору поставки № 3107/17 від 31.07.2017, сторони визначили товар, що поставляється за договором: Борошно Пшн ТАе 11% Білок 0,6% Зола 28 % Глютен, у кількості 3300 т, загальною вартістю 22 176 000, 00 грн.

Постачальник повинен поставити товар, згідно п. 4.3. договору, на склад покупця за адресою: Україна, м. Харків, проспект Московський, 199 А.

Строк поставки: поставка товару за цією специфікацією здійснюється партіями у строки та в обсягах, визначених у замовленні покупця, поданого з додержанням вимог п. 4.1. договору. Постачальник зобов'язується поставити загальний обсяг товару визначений специфікацією до 30.06.2018.

Оплата за поставлений товар згідно цієї специфікації здійснюється в безготівковому порядку на умовах попередньої оплати шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку:

-50 % від загальної вартості товару за специфікацією протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту підписання цієї специфікації;

- 50 % вартості поставленої партії товару за цією специфікацією, протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня здати поставки товару на склад покупця і підписання сторонами видаткових накладних на товар.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем відповідно до умов договору було перераховано відповідачеві попередню оплату у розмірі 50 % від загальної вартості товару, що становить 11 088 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 017361907Т7 від 27.09.2017 (копії у матеріалах справи).

В свою чергу, на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 9 018 240, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 551 від 13.02.2018, № 552 від 13.02.2018, № 566 від 15.02.2018, № 567 від 15.02.2018, № 593 від 16.02.2018, № 635 від 19.02.2018, № 658 від 20.02.2018, № 659 від 20.02.2018, № 675 від 21.02.2018, № 676 від 21.02.2018, № 677 від 21.02.2018, № 722 від 22.02.2018, № 723 від 22.02.2018, № 726 від 23.02.2018, № 727 від 23.02.2018, № 762 від 26.02.2018, № 792 від 27.02.2018, № 793 від 27.02.2018, № 797 від 28.02.2018, № 828 від 01.03.2018, № 858 від 03.03.2018, № 859 від 05.03.2018, № 860 від 05.03.2018, № 871 від 06.03.2018, № 872 від 06.03.2018, № 907 від 07.03.2018, №930 від 10.03.2018, № 931 від 12.03.2018, № 932 від 13.03.2018, № 956 від 13.03.2018, № 962 від14.03.2018, № 963 від 14.03.2018, № 1018 від 15.03.2018, № 1040 від 16.03.2018, № 1069 від 19.03.2018, № 1070 від 19.03.2018, № 1114 від 21.03.2018, № 1115 від 22.03.2018, № 1134 від 23.03.2018, № 1135 від 23.03.2018, № 1163 від 26.03.2018, № 1195 від 28.03.2018, № 1246 від 29.03.2018, № 1247 від 29.03.2018, № 1253 від 30.03.2018, № 1254 від 30.03.2018, № 1255 від 30.03.2018, № 1284 від 02.04.2018, № 1285 від 02.04.2018, № 1286 від 03.04.2018, № 1287 від 04.04.2018, № 1310 від 04.04.2018, № 1375 від 05.04.2018, № 1386 від 06.04.2018, № 1387 від 06.04.2018, № 1388 від 06.04.2018, № 1418 від 10.04.2018, № 1419 від 10.04.2018, № 1432 від 11.04.2018, № 1433 від 11.04.2018, № 1473 від 12.04.2018, а також товарно-транспортними накладними, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками (копії в матеріалах справи).

Як вбачається з матеріалів справи, з поставленого товару позивачем було повернуто, а відповідачем отримано 12 928 кг неякісного товару на загальну суму 86 876, 16 грн., що підтверджується видатковою накладною (повернення) № 28 від 30.03.2018. Причиною повернення стала наявність сторонніх матеріалів, а саме органічного скла в кількості 11 кусків в партії товару виготовленої 09.02.2018, що підтверджується актом на неякісну сировину та пакувальні матеріали при вхідному контролі від 28.02.2018.

Крім того, 02.04.2018 позивачем додатково повернуто, а відповідачем отримано 21 998 кг неякісного товару на загальну суму 147 826, 56 грн., що підтверджується видатковою накладною (повернення) № 29 від 02.04.2018. Згідно акту на неякісну сировину та пакувальні матеріали при вхідному контролі від 28.02.2018 причиною повернення зазначена висока вірогідність виявлення сторонніх матеріалів, базуючись на результаті партії з тієї ж дати виробництва - 09.02.2018.

Тож, загалом було повернуто 34 926 кг товару загальною вартістю 234 702, 72 грн.

Як зазначає позивач, враховуючи кількість повернутого позивачем неякісного товару, загалом відповідач фактично поставив позивачу якісного товару у кількості 1 307 074 кг на загальну суму 8 783 537, 28 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем також було додатково направлено відповідачу 10 замовлень №№ 4557198940, 45572488987, 4557201984, 4557217113, 4557188172, 4557213364, 4557188173, 4557215286, 4557173216, 4557240588 на поставку 220 т товару, з визначеними строками та обсягами поставки товару на суму 1 478 400, 00 грн., проте по даним замовленням поставка не була здійснена.

Як зазначає позивач, відповідачем листами № 1-12/04 від 12.04.2018, № 1-18/04 від 18.04.2018 та № 1-04/05 від 04.05.2018, які надіслані на електронну адресу позивача, було повідомлено про неможливість виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором з поставки товару до відновлення виробничих процесів відповідача.

12.06.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією № 276 від 08.06.2018, в якій позивач вимагав виконати взяті на себе зобов'язання по поставці борошна пшеничного у строки, визначені в замовленні та не пізніше 30.06.2018 в повному обсязі, тобто 3300 тон, яка отримана відповідачем 15.06.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Тож, станом на 20.12.2018 відповідно до специфікації № 1 недопоставленим залишається 1 992, 926 т товару на загальну суму 13 392 462, 72 грн.

Позивач зазначає, що останній здійснив попередню оплату 1650 т товару в сумі 11 088 000, 00 грн. включаючи ПДВ 20 %, однак з передоплаченого товару відповідачем поставлено тільки 1307, 074 т, у зв'язку з чим відповідач зобов'язаний повернути позивачу суму попередньої оплати за недопоставлений товар в обсязі 342, 926 т у розмірі 2 304 462, 72 грн. (11 088 000, 00 грн. (сума авансового платежу) - 8 783 537, 28 грн. (вартість товару, що поставлений).

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплаченого товару у повному обсязі поставлено не було, а тому останній зобов'язаний повернути суму попередньої оплати за недопоставлений товар в обсязі 342, 926 т у розмірі 2 304 462, 72 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 2 235 264, 18 грн. - неустойки за порушення строку поставки товару, 56 878, 08 грн. - неустойки за прострочення вивезення неякісного товару, 13 913, 76 грн. - збитків за прострочення вивезення неякісного товару, 142 041, 00 грн. - збитків за поставку неякісного товару.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 310717 від 31.07.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або пр-ипинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як встановлено судом вище, позивачем відповідно до умов договору було перераховано відповідачеві попередню оплату у розмірі 50 % від загальної вартості товару, що становить 11 088 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 017361907Т7 від 27.09.2017 (копії у матеріалах справи).

В свою чергу, на виконання умов договору відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 9 018 240, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними № 551 від 13.02.2018, № 552 від 13.02.2018, № 566 від 15.02.2018, № 567 від 15.02.2018, № 593 від 16.02.2018, № 635 від 19.02.2018, № 658 від 20.02.2018, № 659 від 20.02.2018, № 675 від 21.02.2018, № 676 від 21.02.2018, № 677 від 21.02.2018, № 722 від 22.02.2018, № 723 від 22.02.2018, № 726 від 23.02.2018, № 727 від 23.02.2018, № 762 від 26.02.2018, № 792 від 27.02.2018, № 793 від 27.02.2018, № 797 від 28.02.2018, № 828 від 01.03.2018, № 858 від 03.03.2018, № 859 від 05.03.2018, № 860 від 05.03.2018, № 871 від 06.03.2018, № 872 від 06.03.2018, № 907 від 07.03.2018, №930 від 10.03.2018, № 931 від 12.03.2018, № 932 від 13.03.2018, № 956 від 13.03.2018, № 962 від14.03.2018, № 963 від 14.03.2018, № 1018 від 15.03.2018, № 1040 від 16.03.2018, № 1069 від 19.03.2018, № 1070 від 19.03.2018, № 1114 від 21.03.2018, № 1115 від 22.03.2018, № 1134 від 23.03.2018, № 1135 від 23.03.2018, № 1163 від 26.03.2018, № 1195 від 28.03.2018, № 1246 від 29.03.2018, № 1247 від 29.03.2018, № 1253 від 30.03.2018, № 1254 від 30.03.2018, № 1255 від 30.03.2018, № 1284 від 02.04.2018, № 1285 від 02.04.2018, № 1286 від 03.04.2018, № 1287 від 04.04.2018, № 1310 від 04.04.2018, № 1375 від 05.04.2018, № 1386 від 06.04.2018, № 1387 від 06.04.2018, № 1388 від 06.04.2018, № 1418 від 10.04.2018, № 1419 від 10.04.2018, № 1432 від 11.04.2018, № 1433 від 11.04.2018, № 1473 від 12.04.2018, а також товарно-транспортними накладними, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками (копії в матеріалах справи).

При цьому, з поставленого товару позивачем було повернуто, а відповідачем отримано 12 928 кг неякісного товару на загальну суму 86 876, 16 грн., що підтверджується видатковою накладною (повернення) № 28 від 30.03.2018. Причиною повернення стала наявність сторонніх матеріалів, а саме органічного скла в кількості 11 кусків в партії товару виготовленої 09.02.2018, що підтверджується актом на неякісну сировину та пакувальні матеріали при вхідному контролі від 28.02.2018.

Крім того, 02.04.2018 позивачем додатково повернуто, а відповідачем отримано 21 998 кг неякісного товару на загальну суму 147 826, 56 грн., що підтверджується видатковою накладною (повернення) № 29 від 02.04.2018. Згідно акту на неякісну сировину та пакувальні матеріали при вхідному контролі від 28.02.2018 причиною повернення зазначена висока вірогідність виявлення сторонніх матеріалів, базуючись на результаті партії з тієї ж дати виробництва - 09.02.2018.

Тож, загалом було повернуто 34 926 кг товару загальною вартістю 234 702, 72 грн.

Таким чином, враховуючи кількість повернутого позивачем неякісного товару, загалом відповідач фактично поставив позивачу якісного товару у кількості 1 307 074 кг на загальну суму 8 783 537, 28 грн.

12.06.2018 позивач звернувся до відповідача з претензією № 276 від 08.06.2018, в якій вимагав виконати взяті на себе зобов'язання по поставці борошна пшеничного у строки, визначені в замовленні та не пізніше 30.06.2018 в повному обсязі, тобто 3300 тон, яка отримана відповідачем 15.06.2018, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Отже, станом на 20.12.2018 відповідно до специфікації № 1 недопоставленим залишається 1 992, 926 т товару на загальну суму 13 392 462, 72 грн.

Судом встановлено, що позивачем здійснено попередню оплату 1650 т. товару в сумі 11 088 000, 00 грн. включаючи ПДВ 20 %, однак з передоплаченого товару відповідачем поставлено тільки 1307, 074 т на суму 8 783 537, 28 грн., тож сума попередньої оплати за недопоставлений товар в обсязі 342, 926 т у розмірі 2 304 462, 72 грн. (11 088 000, 00 грн. (сума авансового платежу) - 8 783 537, 28 грн. (вартість товару, що поставлений) наразі обліковується за відповідачем.

Так, частиною 2 статті 693 ЦК України встановлено, що у разі якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Специфікацією № 1, що є додатком до договору поставки № 3107/17 від 31.07.2017, визначено що постачальник зобов'язується поставити загальний обсяг товару визначений специфікацією до 30.06.2018.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до беззаперечного висновку, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання з поставки товару, а тому останнім безпідставно утримується грошові кошти у розмірі 2 304 462, 72 грн. (11 088 000, 00 грн. (сума авансового платежу) - 8 783 537, 28 грн. (вартість товару, що поставлений) та які підлягають поверненню позивачу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

При цьому, відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки відповідачем не надано до суду жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів у повному обсязі, факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача 2 304 462, 72 грн. обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 235 264, 18 грн. - неустойки за порушення строку поставки товару, 56 878, 08 грн. - неустойки за прострочення вивезення неякісного товару, суд відзначає наступне.

Відповідно до п. 10.1. договору, за прострочення поставки товару, постачальник згідно ст. 230, ч. 4. ст.231 Господарського Кодексу України сплачує покупцю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період за який нараховується неустойка, від вартості простроченого поставкою товару за кожен день прострочення.

За умовами п. 10.4. договору, у випадку недотримання строків вивезення тари та/або неякісного товару, передбачених п. 7.7 цього договору, постачальник згідно ст. 230, ч. 4. ст. 231 Господарського кодексу України сплачує покупцю неустойку в розмірі 1% від вартості невивезеної тари та/або неякісного товару за кожний день прострочення. Суми неустойки, що встановлюються п.п.10.2, 10.4 договору, вираховуються із сум, що підлягають оплаті за поставлений товар.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини перша, друга статті 217 ГК).

Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення ЦК (частина перша статті 199 ГК),

Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Отже, сторонами у договорі погоджено, що у разі порушення термінів поставки товару, вказаних у цьому договорі, постачальник сплачує замовнику пеню у розмірі облікової ставки НБУ від вартості простроченого поставкою товару за кожен день прострочення, а також сплачує покупцю пеню в розмірі 1% від вартості невивезеної тари та/або неякісного товару за кожний день прострочення.

При цьому, суд відзначає, що відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов'язання не є грошовими зобов'язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Як встановлено судом вище, відповідно до специфікації № 1, що є додатком до договору поставки № 310717 від 31.07.2017, постачальник зобов'язаний був поставити загальний обсяг товару визначений специфікацією до 30.06.2018.

Проте, станом на дату винесення рішення у даній справі недопоставленим залишився товар на загальну суму 13 392 462, 72 грн.

При цьому, судом також встановлено, що позивачем загалом повернуто відповідачу 34 926 кг неякісного товару загальною вартістю 234 702, 72 грн., що підтверджується видатковими накладними № 28 від 30.03.2018 та № 29 від 02.04.2018.

Отже, суд перевірив наданий позивачем розрахунок неустойки за порушення строку поставки товару та неустойку за прострочення вивезення неякісного товару і встановив, що суми відповідають вимогам законодавства, зокрема розраховані з моменту виникнення прострочення виконання зобов'язання відповідно до п.п. 10.1., 10.4 договору, а тому визнаються обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 235 264, 18 грн. - неустойки за порушення строку поставки товару за період з 01.07.2018 по 20.12.2018 та 56 878, 08 грн. - неустойкиза прострочення вивезення неякісного товару, оскільки як вбачається з матеріалів справи акти на неякісну сировину та пакувальні матеріали складені 28.02.2018, в той час як неякісний товар вивезений відповідачем 30.03.2018 та 02.04.2018 відповідно.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 913, 76 грн. - збитків за прострочення вивезення неякісного товару, 142 041, 00 грн. - збитків за поставку неякісного товару, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.

Частинами 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно приписів статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

1)протиправної поведінки;

2)шкоди;

3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою;

4)вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку.

Таким чином, позивач повинен довести факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.

Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (Постанова Вищого господарського суду України від 19 березня 2015 року у справі №910/19489/14).

Проте, суд зазначає, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження розміру завданих збитків саме на суму 142 041, 00 грн.

Отже, суд робить висновок, що позивач не довів суду належними засобами доказування причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків саме на суму 142 041, 00 грн.

Таким чином, суд не вбачає підстав для застосування до відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків у розмірі 142 041, 00 грн., враховуючи що неякісно поставлений товар був повернутий відповідачу.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов'язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Суд зазначає, що інтереси позивача в судових засіданнях представляли Муравйов О.В. та Лозицька О.Л., які є адвокатами згідно свідоцтв про право на зайняття адвокатською діяльністю № 187 від 23.11.2011 та № 6399/10 від 15.02.2018 відповідно, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Техноком" та Адвокатським об'єднанням ЛНМ укладено договір №5/01 про надання правової (правничої) допомоги від 19.12.2019, зокрема у матеріалах справи наявний акт здачі-приймання правової (правничої) допомоги від 26.12.2018, банківська виписка та меморіальний ордер № 0208733Т9 від 16.01.2019, які підтверджують сплату 100 00, 00 грн. за послуги адвокатів.

Однак, з огляду на те, що такі витрати у сумі 100 000, 00 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатами обсягом послуг у суді першої інстанції, затраченими ними часом на надання таких послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 50 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Слобожанський" (02090, м. Київ, вул. Гродненська, буд. 32, ідентифікаційний код - 41349598) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Техноком" (61105, м. Харків, пр. Героїв Сталінграду, буд. 45, ідентифікаційний код - 30511780) 2 304 462 (два мільйона триста чотири тисячі чотириста шістдесят дві) грн. 72 коп. - попередньої оплати, 2 235 264 (два мільйона двісті тридцять п'ять тисяч двісті шістдесят чотири) грн. 18 коп. - неустойки за порушення строку поставки товару, 56 878 (п'ятдесят шість тисяч вісімсот сімдесят вісім) грн. 08 коп. - неустойки за прострочення вивезення неякісного товару, 68 948 (шістдесят вісім тисяч дев'ятсот сорок вісім) грн. 69 коп. - судового збору та 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. - витрат на правову допомогу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 01.04.2018.

Суддя Щербаков С.О.