Рішення

від 12.04.2019 по справі 920/65/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12.04.2019 Справа № 920/65/19

м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Коваленка О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу №920/65/19

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Гідросервіс (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 25, код ЄДРПОУ 30929892),

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Суми-Цукор (40021, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ

40649608)

про стягнення 121 121,99 грн. заборгованості по договору №15/18 від 03.05.2018 про виконання робіт

без повідомлення (виклику) сторін

встановив:

До господарського суду звернулось ТОВ Гідросервіс з позовом до ТОВ Суми-Цукор , у якому просить суд стягнути з останнього на свою користь 121121 грн. 99 коп., з яких: 68797 грн. 68 коп. основного боргу, 7739 грн. 73 коп. пені, 2063 грн. 93 коп. інфляційних збитків, 701 грн. 00 коп. - 3% річних, 41819 грн. 65 коп. штрафу, нарахованих у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору №15/18 від 03.05.2018 про виконання робіт, а також 1966 грн. 83 коп. судового збору.

Відповідач письмовий відзив на позов не подав, про відкриття провадження у справі повідомлений належним чином (повідомлення про вручення поштових відправлень отримані представником відповідача).

На вимогу судової ухвали від 11.03.2019 позивач подав обґрунтований детальний розрахунок позовних вимог із зазначенням дати внесення часткової оплати відповідачем, належні докази здійснення відповідачем проплат на виконання умов договору, письмові пояснення з приводу періодів нарахування штрафних санкцій.

Згідно з положеннями статей 247-252 Господарського процесуального кодексу України справи розглядається у порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд зазначає наступне:

03.05.2018 між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Гідросервіс (підрядником, позивачем у справі) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Суми-Цукор (замовником, відповідачем у справі) укладено договір №15/18 про виконання робіт.

Відповідно до п.1.1 договору замовник передає, а підрядник приймає на себе виконання робіт по очищенню внутрішніх поверхонь трубок корпусів та підігрівачів випарної станції гідродинамічним методом.

Пунктом 2.1 договору визначено, що підрядник зобов'язаний розпочати роботи не пізніше ніж з 15.07.2018 і закінчити до 15.09.2018.

У розділі 3 договору № 15/18 сторони узгодили вартість робіт та умови розрахунків. Так, обсяг і вартість робіт по договору визначається в національній валюті України - гривні, по договірним цінам, що узгоджуються з замовником і є невід'ємною частиною договору (Додаток № 1). Загальна вартість робіт по даному договору (ціна договору) з урахуванням ПДВ складає: 278 797,68 грн., в тому числі ПДВ 20% - 46466,28 грн. До початку проведення робіт замовник здійснює передоплату за виконувані роботи у розмірі 50% вартості, зазначеної в п. 3.2 даного договору на підставі рахунку, виставленого підрядником. Після підписання акту виконаних робіт на суму попередньої оплати, замовник здійснює попередню оплату за другу половину робіт на протязі 5 (п'яти) календарних днів. По закінченню робіт сторонами складається акт виконаних робіт. Здача-приймання виконаних робіт оформлюється цим двостороннім актом (пункти 3.1-3.4 договору про виконання робіт).

Судом встановлено, що на виконання умов договору 24.07.2018 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №33 на загальну суму 139 398, 84 грн., в тому числі ПДВ 20% - 23 233,14 грн.

31.08.2018 позивачем та відповідачем підписано Акт здачі-приймання робі (надання послуг) №24 від 31.08.2018. У даному Акті зазначено, що замовник претензій по об'єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

У подальшому на виконання умов договору 31.08.2018 позивачем виставлено відповідачу рахунок на оплату №43 на загальну суму 148 797,68 грн., в тому числі ПДВ 20% - 24 799,61 грн.

У рахунок оплати виконаних позивачем робіт відповідачем йому перераховано 27.07.2018 - 40 000,00 грн.; 06.08.2018 - 40 000,00 грн.; 09.08.2018 - 60 000,00 грн.; 14.08.2018 - 30 000,00 грн; 11.09.2018 - 40 000,00 грн.

Таким чином, всього відповідачем сплачено 210000,00 грн., що підтверджується наявними у справі доказами - копіями виписок по рахунку, наданими позивачем.

Позивач зазначає, що станом на 08.01.2019 заборгованість відповідача перед позивачем за виконані згідно умов договору № 15/18 від 03.05.2018 роботи становить 68 797,68 грн.

Належні до сплати кошти відповідач не перерахував, чим порушив договірні зобов'язання, тому позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного Кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським, кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договорами.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 ЦК України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, відповідач у повному обсязі не виконав зобов'язання по оплаті виконаних позивачем робіт згідно умов договору № 15/18 від 03.05.2018. Так, відповідач, у порушення умов п. 3.3. договору допустив порушення строку оплати другої половини робіт, яка мала бути здійснена на протязі п'яти календарних днів після підписання акту виконаних робіт (який сторонами було складено і підписано 31.08.2018).

У відповідності до вимог статей 13, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відтак, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, враховуючи відсутність доказів сплати відповідачем заборгованості, суд доходить висновку, що вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за виконані за договором № 15/18 від 03.05.2018 роботи в сумі 68797,68 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Крім суми основного богу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача на його користь 7739,76 грн. пені, 2063,93 грн. інфляційних втрат, 701,00 грн. 3% річних, 41819,65 грн. штрафу.

Щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 7739,73 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з п.3 ч.1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Абзацом 3 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань було надано роз'яснення: якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Нараховуючи на заборгованість пеню, позивач посилається на ч. 6 ст. 231 ГК України.

Частиною 6 статті 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Разом з тим, суд наголошує, що ані договором, ані певним законодавчим актом не передбачено самої можливості нарахування пені у даних зобов'язальних правовідносинах, що виникли між сторонами.

Частина 6 статті 231 ГК України (як і Закон України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань ) регулює лише розмір штрафних санкцій та пені відповідно, і не можуть бути підставою для самого нарахування пені без можливості її стягнення та встановлення її розміру в договорі.

Тому, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача пені.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача 41819,65 грн. штрафу, суд зазначає наступне.

Як зазначено вище, згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У пункті 3.5 договору № 15/18 сторонами узгоджено, що у випадку ненадходження на протязі 5-ти (п'яти) календарних днів після підписання акту виконаних робіт коштів на розрахунковий рахунок підрядника замовник несе відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і сплачує підряднику штрафні санкції у розмірі 15% від ціни угоди. Неплатоспроможність замовника дає право підряднику припинити виконання робіт та вивезти своє обладнання з об'єкту.

Як встановлено судом, відповідачем допущено прострочення з оплати другої частини робіт після складання і підписання акту виконаних робіт на строк понад п'ять календарних днів, можливість застосування штрафу передбачена умовами укладеного сторонами договору та положеннями діючого законодавства, розмір штрафу розрахований у відповідності до умов договору, відтак вимога позивача про стягнення з відповідача 41819,65 грн. штрафу визнається судом правомірною та обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 701,00 грн. 3% річних та 2063,93 грн. інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки позивача, в тому числі періоди нарахувань, розмір простроченої заборгованості, індекси інфляції, суд дійшов висновку про задоволення вимог по стягненню з відповідача на користь позивача 2063,93 грн. інфляційних нарахувань та 3% річних у сумі 701,00 грн.

Статтею 123 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень частини 1 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката , в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги , встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2 статті 126 ГПК України).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем надані до суду: договір № 1-ЮК про надання правової допомоги у господарських справах від 03.01.2019, рахунок-фактуру № ЮК-002 від 03.01.2019 на суму передоплати за надання юридичних послуг у розмірі, 3000,00 грн., виписку по рахунку щодо перерахування суми попередньої оплати у розмірі 3000,00 грн.

Таким чином, з урахуванням положень ст. 126 ГПК України суд відшкодовує позивачеві за рахунок відповідача витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката у сумі 3000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача по сплаті судового збору підлягають відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених вимог - у сумі 1798,25 грн.

Керуючись ст. ст. 123, 126, 129, 231-233, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Суми-Цукор (40021, АДРЕСА_2; код ЄДРПОУ 40649608) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Гідросервіс (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, буд. 25; код ЄДРПОУ 30929892) 68797,68 грн. основного боргу за договором про виконання робіт № 15/18 від 03.05.2018, 2063,93 грн. інфляційних витрат, 701,00 грн. 3% річних, 41819,65 грн. штрафу; 3000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката; а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 798,25 грн.

В іншому - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч.1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України). Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено 12.04.2019.

Суддя ОСОБА_2