Рішення

від 24.02.2010 по справі 3/14

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.10                                                                                           Справа№ 3/14

Суддя Н.Березяк  при секретарі І. Торській розглянула матеріали справи  

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю „ Хлібокомбінат Львів”, м. Львів

До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Львів

Про стягнення заборгованості 17 808,30 грн.

В судове засідання з’явились:

від позивача: Сєров О.В. - представники

від відповідача: не з’явився

Представнику позивача роз’яснено права та обов‘язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Подано позов Товариством з обмеженою відповідальністю „ Хлібокомбінат Львів” до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 17 808,30 грн.

В судовому засіданні 08.02.2010 року судом було оглянуто оригінали документів, які в належно завірених копіях долучені до матеріалів справи.

Розпорядженням голови господарського суду Львівської області від 08.02.2010 р. у зв’язку з хворобою судді Березяк Н.Є. призначені нею справи на 08.02.2010 р. передано для подальшого розгляду по суті судді Костів Т.С. Причини відкладення розгляду справи було викладено в ухвалі господарського суду Львівської області від 08.02.2010 року.

Розпорядженням голови господарського суду Львівської області від 17.02.2010 р. справу передано для подальшого розгляду по суті судді Березяк Н.Є.

В судовому засіданні 22.02.2010 року відповідачем було подано відзив на позовну заяву в якому він заборгованість перед позивачем визнає, однак просить суд відстрочити виконання рішення. В зв’язку з поданим клопотанням в судовому засіданні оголошувалась перерва до 24.02.2010 року.

В продовженому судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, щодо відстрочення виконання рішення заперечив.

Не зважаючи на визнання позову представником відповідача, судом вжито заходів для встановлення всіх обставин справи в їх сукупності та визначення, чи не суперечить визнання відповідачем позову законодавству та чи не порушуються цим самим чиї - небудь права і охоронювані законом інтереси.

В судовому засіданні 24.02.2010 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суд заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши  матеріали  справи, та оцінивши  докази в їх сукупності, встановив наступне:

За період з 10 травня 2008 року по 13 червня 2008 року Товариством з обмеженою відповідальністю „Хлібокомбінат Львів” було поставлено товар фізичній особі –підприємцю ОСОБА_1 загальною вартістю 18 008,66 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними. За отриманий товар відповідач зобов’язувався провести оплату, однак, розрахувався лише частково в сумі 200,00 грн.

Позивачем була направлена вимога №16/12 від 14.01.2009 р. про оплату заборгованості, яка залишена відповідачем без відповіді і задоволення.

Станом на 14.01.2010 року, заборгованість відповідача перед позивачем складає 17 808,30 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

При  прийнятті  рішення,  суд  виходив  з наступного :

Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Як вбачається із матеріалів справи,  в період з 10 травня 2008 року по 13 червня 2008 року позивач поставив відповідачу товар, а саме хліб на загальну суму 18 008,66 грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Однак, як вбачається із позовних вимог та матеріалів справи, свої договірні зобов’язання відповідач виконав частково, провівши оплату в розмірі 200,00 грн.  Решта сума боргу за отриманий товар в розмірі 17 808,66 грн. станом на день розгляду справи відповідачем залишилась непогашеною.

                    Відповідно до п.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.01.2010 року позивачем була направлена відповідачу вимога №16/12 про оплату заборгованості в розмірі 17 808,66 грн. яка залишена відповідачем без відповіді і задоволення.

Відповідач наявність заборгованості перед позивачем визнав про що свідчить відзив на позовну заяву, однак подав клопотання про відстрочення виконання рішення.

Згідно з положеннями статті 121 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.           

Право суду при прийнятті рішення відстрочити або розстрочити його виконання передбачене також пунктом 6 статті 83 ГПК України.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи. Аналогічною є позиція ВГС України, відображена в п.2  Роз’яснення ВГС України № 02-5/333 від 12.09.96 р. „ Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального Кодексу України” із змінами і доповненнями .

Представник позивача проти клопотання про відстрочку виконання рішення заперечив в повному обсязі.

Аналізуючи ступінь вини відповідача у виникненні спору, господарський суд прийшов до висновку, що несплата протягом тривалого часу заборгованості Товариству з обмеженою відповідальністю „Хлібокомбінат Львів”, значно погіршує фінансове становище товариства –позивача.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вище наведені обставини, суд прийшов до висновку в задоволенні заяви ФО-П  ОСОБА_1 про відстрочку виконання рішення - відмовити.

Судові витрати в порядку ст. 49 ГПК України слід віднести на відповідача в сумі 178,08 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Керуючись  3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,82,84,85  ГПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Хлібокомбінат Львів” (79010, м. Львів, вул. Східна, 45, код ЄДРПОУ 35720919) –17 808,30 грн. –заборгованості, 178,08 грн. –державного мита та 236,00 грн. - витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Наказ видати у відповідності до ст. 116 ГПК України.

          Повний текст рішення виготовлений та підписаний 25.02.2010 року.

Суддя                                                                                             Костів Т.С.