Рішення

від 11.07.2007 по справі 1837-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

1837-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

11.07.2007Справа №2-2/1837-2007

За позовом: Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопроводно – каналізаційного господарства м. Керчі» (98302, м. Керч, вул. Години 2 В)

До відповідача: Територіального медичного  об'єднання  № 1, м. Керч, (98302, м. Керч, вул.. Є. Дуднік, 1)

Про стягнення 411716грн.39 грн.          

                                                                                                             Суддя    Толпиго В.І.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Вознюк С.    - ю/к, доруч. у справі.

Від  відповідача: Кадиров Р.Н. – ю/к, доруч. у справі.

 Суть спора:

 Позивач – Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопроводно – каналізаційного господарства м. Керчі» звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача - Територіального медичного  об'єднання  № 1, м. Керчі про стягнення 411 716грн.39коп.  заборгованості.

 Позовні вимоги мотивовані тим, що 20.12.2001р. між сторонами було укладено договір на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків у комунальну каналізацію № 639. Позивач належним чином виконує узяті на себе за Договором зобов'язання. Відповідач зобов'язався кожен місяць до 25 числа наступного місяця  здійснювати оплату розрахунків за надані послуги, але на думку позивача відповідач порушує умови Договору у частині зобов'язання своєчасно здійснювати оплату за використану пітну воду відповідно до встановлених позивачем тарифів, а саме: оплату нарахувань здійснює не у повному обсязі. У зв'язку з несвоєчасною та неповною оплатою рахунків сума боргу за надані послуги постійно збільшувалась. Станом на 01.09.06 р. заборгованість відповідача на думку позивача складає 411716, 39 грн.

06.3.2007р. позивач представив розрахунок позовної суми згідно якому борг відповідача за станом на 01.01.2007р. складає 408144грн.93коп., який позивач просить стягнути з відповідача.

Представник відповідача надав заперечення на позов, у якому пояснює суду, що позов не визнає за наступними підставами: заборгованість за 2002,2003р. в сумі 153969,52 грн. на думку позивача була списана як кредиторська заборгованість, яка виникла 2002,2003р.р. та строк позовної давності якої закінчився, що підтверджується актом про списання. Сума у розмірі 227343,73, на думку позивача, виникла внаслідок необґрунтованого збільшення позивачем тарифів на надання послуг у 2004,2005 р.р. у односторонньому порядку, що є неправомірним, оскільки порушує цілу низку  законодавчих актів.

У засіданні суду оголошувалися перерви на 15.6., 03.7., 11.7.2007р.

Після перерв засідання продовжено за участю тих же представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши передставників позивача, відповідача суд

ВСТАНОВИВ:

20 грудня 2001 р. між  позивачем та відповідачем було укладено договір на відпуск води з комунального водопроводу та приймання стоків у комунальну каналізацію № 639.

Відповідно з умовами даного договору позивач зобов'язувався надавати відповідачу послуги водопостачання  та водовідведення, а відповідач зобов'язувався сплачувати надані послуги.

Судом було встановлено, що позивач в кінці 2003 р. встановив тарифи на 2004р.-2005р. в розмірі 23,48 грн. за 1 куб. м водопостачання та водовідведення. Відповідно до ст.. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як підстави своїх вимог та заперечень. Позивач стверджував, що встановлені  ним відповідачеві тарифи розраховані відповідно з Постановою Ради Міністрів АР Крим № 277 від 22.08.2000р. « Про тарифи на житлово-комунальні послуги».

Норма статті 31 Закону України « Про житлово-комунальні послуги» визначає порядок формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ч. 2,3 ст.31 Закону України « Про житлово-комунальні послуги», виконавці/виробники здійснюють розрахунки економічно обґрунтованих витрат на виробництво житлово-комунальних послуг і подають їх на затвердження органам місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Органи місцевого самоврядування затверджують ціни/тарифи на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво.

Позивач посилається на правомірність нарахування відповідачеві в спірний період заборгованості за тарифами в розмірі водопостачання – 13,09 грн. за 1 куб. м., водовідведення – 10,39 грн. за 1 куб м ( з ПДВ ). Однак, такі тарифи органом місцевого самоврядування не затверджувались.

Позивач зробив посилання на Постанову Ради Міністрів АР Крим № 277 від 22.08.00р.   « Про тарифи на житлово-комунальні послуги» згідно з якою підприємства всіх форм власності, здійснюють відпуск послуг водопостачання та водовідведення за тарифами, сформованими самостійно, виходячи з економічно обґрунтованої собівартості та граничного рівня рентабельності в розмірі 10% від собівартості з урахуванням ПДВ по встановленій ставці, а  також до пункту 6 Договору  № 639 від 20.12.2001року, якій, на думку позивача, дозволяє самостійно змінювати тарифи без згоди відповідача, тобто  змінювати в одностороннім порядку умови договору.

          Суд не може погодитись з такою позицією, виходячи з наступного:

          Підпунктом «а» пункту 2 статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», закріплено право місцевих органів самоврядування про встановлення в порядку і межах визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових , комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань с підприємствами, установами, організаціями, які не належать до комунальної власності.

Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок про те, що хоча постачальника послуг, тобто позивачеві, і надано право самостійно формувати тарифи, застосування таких тарифів є можливим лише за умови їх затвердження органами місцевого самоврядування.

Відповідно до частини 1 статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

У даному випадку належним доказом у справі може бути відповідні рішення про затвердження тих тарифів, якими користувався позивач при надані відповідачеві послуг за договором № 639 від 20.12.2001року.

У зв'язку з цим суд не може прийняти до уваги висновок Державної інспекції по контролю за цінами в АР Крим, наданий позивачем при слуханні справи 15.06.2007 року,  про те, що  тарифи були сформовані позивачем правомірно та відповідно до вимог чинного законодавства.

Також слід зазначити що відповідач, як бюджетна  установа, виконував зобов'язання по видаткам в межах виділених бюджетних асигнувань, тобто у відповідності до пункту 6 статті 51 та пункту 6 статті 78 Бюджетного кодексу України. Таким чином, відповідач не міг прийняти тариф  якій перевищає  тариф затверджений бюджетом міста Керчі на 2004, 2005роки.     

Суд погоджується з позицією відповідача, що позивачем не обґрунтовано завишенні обсяги заборгованості у розмірі 227343,73 грн., в слідстві односторонньої  зміни умов Договору, що є неприпустимим.

Відповідно до статті 33 господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, як підстави своїх вимог та заперечень.

Позивачем не були представлені докази, того що сума позову що залишилася у розмірі 180801,2 грн. не була сплачена відповідачем у 2004,2005 роках.

Такім чином, суд взяв до уваги ті докази, які були у справі і надані сторонами.

Представлені відповідачем докази свідчать проте що сума у 153969,52 грн. яка є частиною позову, виникла у 2003році і була списана як кредиторська заборгованість строк позовної давності якої минув, що підтверджується актом про списання.

Дослідивши наявні у справі матеріали суд визнав позовні  вимоги  позивача необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

За згодою представників сторін в судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення підготовлений та підписаний 12.7.2007р.

Керуючись статтями 49, 77,82,84,85 Господарського процесуального кодексу України

суд –

                                               ВИРІШИВ:   

У задоволенні позову відмовити.  

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Толпиго В.І.