Рішення від 04.04.2019 по справі 520/11191/18

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2019 р. № 520/11191/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Чудних С.О.,

за участю секретаря судового засідання - Хмелівської Н.М.,

представника позивача - Козачук О.С.,

представника відповідача - Шутової А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Дол-Інвест" до Головного управління ДФС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Дол-Інвест" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати податкове повідомлення-рішення № 0137341213 від 30.08.2018, винесене на підставі акту перевірки № 10627/20-40-12-13-20/32202196 від 23.07.2018 про визначення суми штрафних фінансових санкцій в розмірі 3952,19 грн протиправним та скасувати.

В обґрунтування позову, зазначив, що податкове повідомлення-рішення ґрунтується на помилкових судженнях суб'єкта владних повноважень, що викладені в акті камеральної перевірки № 10627/20-40-12-13-20/32202196 від 23.07.2018. Позивач зазначив, що відповідачем встановлено порушення строку сплати податкових зобов'язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначеного пунктом п. б п.п. 266.10.1 п.266.10 ст. 266 Податкового кодексу України та на підставі абзацу 3 пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України за затримку на 350, 259, 308, 216, 124, 34, 35 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 19760,96 грн. Поряд із тим, позивач не погоджується із вказаним порушенням, оскільки позивачем подано до контролюючого органу уточнюючу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в якій підприємство вказує на відсутність податкового зобов'язання з оплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік взагалі.

Ухвалою суду від 12.12.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі та призначено підготовче засідання.

Протокольною ухвалою судді від 05.03.2019 закрито підготовче засідання та призначено розгляд справи.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, надав відзив на позов, відповідно до якого зазначив, що Приватне підприємство "Дол-Інвест" за 2015 рік надано звітну податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 11.03.2015 № 1500008393, за 2016 рік надано звітну податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 16.02.2016 №9018153298. Відповідачем проведено камеральну перевірку позивача з питань несвоєчасності сплати самостійно задекларованої узгодженої суми грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 та 2016 роки. Враховуючи те, що згідно з Національним класифікатором України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року №530, Приватне підприємство "Дол-Інвест" не відноситься до підприємств промисловості, на вказане товариство дія п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України щодо не оподаткування будівель промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств, не поширюється. У зв'язку з чим об'єкти нерухомості, які належать Приватне підприємство "Дол-Інвест" на праві власності оподатковуються на загальних підставах. Таким чином, позивачем несвоєчасно сплачено узгоджену суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно по податковій декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік та за 2016 рік, чим порушено п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України.

Суд, вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, встановив наступне.

Фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області проведена камеральна перевірка з питань дотримання граничних термінів сплати податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015, 2016 рік Приватного підприємства "Дол-Інвест".

Результати перевірки оформлені актом № 10627/20-40-12-13-20/32202196 від 23.07.2018, яким встановлено, що дані камеральної перевірки свідчать про несвоєчасну сплату узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно по податковій декларації з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2015 рік (від 11.03.2015 № 1500008393), та за 2016 рік (від 16.02.2016 № 9018153298), чим порушено п. б п.п. 266.10.1 п. 266.10 ст. 266 Податкового кодексу України. Відповідальність платника передбачена абзацом третім пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки, позивач подав до контролюючого органу заперечення, проте, Головним управлінням ДФС у Харківській області висновки акту № 10627/20-40-12-13-20/32202196 від 23.07.2018 залишені без змін.

На підставі висновків акту перевірки № 10627/20-40-12-13-20/32202196 від 23.07.2018 контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 0137341213 від 30.08.2018, відповідно до якого на підставі абзацу 3 пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України за затримку на 350, 259, 308, 216, 124, 34, 35 календарних днів сплати грошового зобов'язання в сумі 19760,96 грн позивача зобов'язано сплатити штраф у розмір 20% у сумі 3952,19 грн.

Не погоджуючись із вказаним повідомленням-рішенням, Приватним підприємством "Дол-Інвест" подано скаргу до Державної фіскальної служби України.

Так, за результатами розгляду скарги, ДФС України прийняте рішення від 07.11.2018 № 36353/6/99-99-11-03-01-25, згідно якого податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0137341213 від 30.08.2018 залишено без змін, а скарга - без задоволення.

Оцінюючи обґрунтованість прийнятих відповідачем рішень, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким шляхом викладення в новій редакції статті 266 Податкового кодексу України, було введено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Статтею 266 Податкового кодексу України врегульовано суб'єкти, об'єкти та порядок обчислення та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Згідно з підпунктом 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпунктів 266.3.1. та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Як підтверджується матеріалами справи тане заперечується сторонами, на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 11.05.2011 № 544479 Приватному підприємству "Дол-Інвест", належить нежитлова будівля літ. "Ч-2" по вулиці Жовтневої Революції № 99, що підтверджується технічним паспортом № 55.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватним підприємством "Дол-Інвест" подало до контролюючого органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

27 лютого 2015 року Приватним підприємством "Дол-Інвест" було подано уточнюючу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки по пошті, яку отримано Західною ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області 03.03.2015. Відповідно до зазначеної уточненої податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки Приватне підприємство "Дол-Інвест" зазначило, що у підприємства відсутні податкові зобов'язання з оплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Відповідно до п. 50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Згідно із п. 50.3 ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо платник податків подає уточнюючий розрахунок до податкової декларації, поданої за період, що перевірявся, або не подає уточнюючий розрахунок протягом 20 робочих днів після дати складення довідки про проведення електронної перевірки, якою встановлено порушення податкового законодавства, відповідний контролюючий орган має право на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період.

Таким чином, чинним податковим законодавством передбачено права платника податків на подання уточнюючого розрахунку до податкової деклаорації.

Факт подачі Приватним підприємством "Дол-Інвест" уточнюючої податкової декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік відповідачем не заперечується.

Проте, у судовому засіданні представник контролюючого органу зазначив, що вказаний уточнюючий розрахунок не прийнято до уваги, оскільки на думку контролюючого органу він заповнений з порушенням форми та не відповідає податковій звітності.

Поряд із тим, суд зазначає, що при проведенні камеральної перевірки Приватного підприємства "Дол-Інвест" ГУ ДФС у Харківській області взагалі не зазначено та не досліджено того факту, що підприємством подавався уточнюючий розрахунок податкової декларації.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. "є" п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, не є об'єктами оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Отже, системне тлумачення пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, свідчить про те, що використаний у Податковому кодексі України термін "будівлі промисловості" має застосовуватися виключно відносно будівель промислових підприємств різних галузей, тому застосування пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов: наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Так, відповідно до технічного паспорту будівля позивача є промисловою, а згідно зі статуту Приватного підприємства "Дол-Інвест" і виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, видами діяльності позивача є 68.20 - надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна, тобто, Приватне підприємство "Дол-Інвест" відноситься до промислових підприємтсв.

Відповідно до ст. 191 Цивільного кодексу України, підприємство є єдиним майновим комплексом, що використовується для здійснення підприємницької діяльності.

Таким чином, будівлі як виробничі, так і адміністративні й допоміжні, що входять до складу майнового комплексу та використовуються для цілей забезпечення його діяльності відносяться до будівель промисловості в розумінні пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України, що дає підстави для висновку, що придбане ПП "Дол-Інвест" об'єкти нерухомості підпадають під визначення "будівлі промисловості", а отже не є об'єктом оподаткування в розумінні приписів Податкового кодексу України.

Крім того, суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів Законом України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.

Законом № 71-VIII було запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Відповідно до п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В ситуації із запровадженням податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки на 2015 рік відповідні норми Закону щодо реформи набрали чинності з 01.01.2015. Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Плановим відповідно до норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.

Отже, рішення місцевих рад щодо податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, прийняті у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік.

Таким чином, з урахуванням норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення місцевих рад стосовно податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, прийняті в 2015 році та опубліковані протягом січня-лютого 2015 року, не могли бути застосовані в 2015 році. Такі рішення могли передбачати плановим лише 2016 рік, і саме з цього періоду податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки міг вважатися встановленим місцевою радою.

При цьому, факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності Закону щодо реформи, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України.

Тобто, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.

Підтвердженням цього може слугувати п. 4 Прикінцевих положень Закону № 71-VIII. Цим пунктом було рекомендовано органам місцевого самоврядування у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Отже, Прикінцеві положення Закону № 71-VIII рекомендували встановити місцевим радам податок на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки на 2015 рік у 2015 році. Проте така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.

Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України.

Отже, рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України. Тому за умови дії пп. 12.3.4 п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. В свою чергу, з урахуванням п. 10.2 ст. 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Отже, сама собою наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради або якщо не сплинув строк, протягом якого таке рішення мало бути прийняте.

Виходячи з викладеного, підстави для справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у 2015 році відсутні.

Враховуючи те, що в даному випадку підприємство не повинно сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, то і обов'язку подавати відповідну звітність у позивача не виникає.

Суд вважає необґрунтованим посилання представника позивача на порушення строків проведення камеральної перевірки Головним управлінням ДФС у Харківській області, виходячи із наступного.

За приписами пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною, в силу вимог підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу, вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Статтею 76 Податкового кодексу України врегульовано порядок проведення камеральної перевірки, згідно пункту 76.1 якої камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Таким чином, податковий орган наділений повноваженнями проводити камеральну перевірку, при проведенні якої підлягають перевірці дані, задекларовані платником податків у поданій ним до податкового органу податковій звітності.

Аналогічні положення містяться у Методичних рекомендаціях щодо організації та проведення камеральних перевірок податкової звітності платників податків, крім перевірок податкової декларації про майновий стан і доходи та податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця, затверджених наказом Міністерства доходів і зборів України від 14 червня 2013 №165.

Крім того, в обґрунтування позову представник позивача зазначив, що відповідач провів камеральну перевірку з питань, які не входять до кола питань і досліджень, які за загальним правилом входять до предмету камеральної перевірки, тобто ГУ ДФС у Харківській області проводив перевірку не податкової звітності суб'єкта перевірки, а по суті перевірку своєчасності сплати позивачем самостійно визначених у податкових деклараціях сум податкових зобов'язань з податку на прибуток, що відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75. п. 77.3. ст. 77 Податкового кодексу України, а також враховуючи положення п. 78.9. ст. 78 Податкового кодексу України, є предметом документальної, а не камеральної перевірки.

Проте, суд також вважає необґрунтованим дані посилання представника позивача, оскільки правовідносини виникли до внесення змін до податкового кодексу, перевірка проведена 23.07.2018 - і діяла нова норма щодо якої перевірка своєчасності сплати позивачем самостійно визначених у податкових деклараціях сум податкових зобов'язань є предметом саме камеральної перевірки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не порушено строки та порядок проведення перервірки.

Системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до стаття 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, позовні вимоги Приватного підприємства "Дол-Інвест" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Приватного підприємства "Дол-Інвест" (вул. Механізаторів, буд. 3, м. Сєверодонецьк, Луганська область, 93402, код 32202196) до Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 0137341213 від 30.08.2018, винесене на підставі акту перевірки № 10627/20-40-12-13-20/32202196 від 23.07.2018 про визначення суми штрафних фінансових санкцій в розмірі 3952,19 грн.

Стягнути на користь Приватного підприємства "Дол-Інвест" (вул. Механізаторів, буд. 3, м. Сєверодонецьк, Луганська область, 93402, код 32202196) судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код 39599198)

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 12 квітня 2019 року.

Суддя С.О.Чудних