Рішення

від 12.04.2019 по справі 640/19936/18

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2019 року № 640/19936/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кармазіна О.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:Громадської організації Правова Варта до:Національного агентства з питань запобігання корупції третя особа:ОСОБА_1 про: визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Громадська організація Правова Варта (04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5, офіс 621, код ЄДР: 40380113) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28, код ЄДР: 40381452), в якому просить суд:

визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття рішення про відмову в проведенні перевірки достовірності задекларованих відомостей 2016, 2017 років директором філії Центр транспортної логістики ПАТ Українська залізниця ОСОБА_1;

зобов'язати відповідача розглянути інформацію про внесення директором філії Центр транспортної логістики ПАТ Українська залізниця ОСОБА_1 завідомо недостовірних відомостей у деклараціях за 2016, 2017 роки;

встановити судовий контроль за рішенням суду шляхом зобов'язання Національного агентства з питань запобігання корупції подати до суду у десятиденний строк з дня набрання рішенням законної сили звіт про його виконання.

Позов підписаний представником ОСОБА_2

Громадська організація Правова варта зазначає, що у жовтні 2018 до неї звернувся адвокат ОСОБА_3 (засновник, керівник Громадської організації Правова варта ) з інформацією про протиправні дії Національного агентства з питань запобігання корупції.

Враховуючи основну мету діяльності ГО Правова варта , позивач (Громадська організація Правова варта ) для сприяння розвитку правової держави в Україні, звернувся до суду із позовом для відновлення порушеного права.

Зазначається, що здійснюючи адвокатську діяльність та надаючи правову допомогу одному з клієнтів, адвокату ОСОБА_3 (засновник, керівник Громадської організації Правова варта ) стало відомо про факти порушення законодавства про запобігання корупції, які полягають у внесенні завідомо недостовірних відомостей до декларації посадовою особою юридичної особи публічного права.

У позові ГО зазначається, що 31.05.2018, адвокатом було направлено повідомлення про внесення посадовою особою юридичної особи публічного права у декларацію завідомо недостовірних відомостей за вих. № 31/05-01 до НАЗК, у якому було вказано факти, щодо внесення недостовірних відомостей у деклараціях за 2016, 2017, а саме - ОСОБА_1, директором філії ПАТ Укрзалізниця .

Позивач (ГО Правова варта ) зазначає у позові, що 13.08.2018 адвокатом було отримано відповідь від НАЗК № 45-04/32699/18 від 01.08.2018 у якій відповідач відмовився вчиняти будь-які дії, передбачені законом, з причини відсутності правових підстав для віднесення директора філії ПАТ Укрзалізниця до суб'єктів декларування.

Враховуючи абсурдність позиції НАЗК, як зазначено у позові ГО Правова варта , 17.08.2018 адвокатом було надіслано заперечення на відповідь НАЗК, у якому аргументовано хибність позиції НАЗК у відповіді від 01.08.2018.

ГО Правова варта зазначає, що адвокатом було отримано відповідь від НАЗК № 45-04/32699/18 від 01.08.2018 у якій відповідач проігнорував аргументи щодо належності директора філії ПАТ Укрзалізниця до суб'єктів декларування, вказавши, що відповідь на звернення було надано відповідь від 01.08.2018.

Отже, на думку ГО Правова варта , відповідач прийняв протиправне рішення щодо відмови у проведенні перевірки на достовірність задекларованих відомостей за 2016, 2017 директором філії Центра транспортної логістики ПАТ Укрзалізниця ОСОБА_1, з причин відсутності правових підстав для його віднесення до суб'єктів декларування.

У той же час, ГО Правова варта в обґрунтування позову та належності ОСОБА_1 до суб'єктів декларування, посилається у позові на положення ст. 1 Закону України Про запобігання корупції щодо визначення терміну суб'єкти декларування та пов'язані з цим положення п. 1, п/п. а і в п. 2, пункти 4 і 5 ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, а також на положення ч. 1 ст. 95, ч. 3 ст. 95, ч. 4 ст. 95 Цивільного кодексу України, п. 162 Статуту ПАТ Укрзалізниця , затвердженого постановою КМ України № 175, п. 3 Роз'яснення, затвердженого рішенням НАЗК від 11.08.2016 № 3, постанову Пленуму Верховного Суду України від 26.04.2002.

У позові ГО Правова варта зазначає, що з огляду на наведене, можна стверджувати, що директор філії ПАТ Укрзалізниця є посадовою юридичної особи публічного права, з огляду на наявність в нього на постійній основі як адміністративно-господарських, так і організаційно-розпорядчих функцій.

ГО Правова варта у позові також зазначає, що відповідно до положень абзацу 5 ч. 1 ст. 50 Закону України Про запобігання корупції НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, про можливе відображення у деклараціях недостовірних даних.

ГО Правова варта звертає увагу, що рішення про відмову у проведенні повної перевірки декларації повинно містити обґрунтування підстави такої відмови.

Отже, на думку ГО Правова варта , отримавши від адвоката інформацію про недостовірність відомостей відображених у деклараціях директора філії ПАТ Укрзалізниця , НАЗК здійснило протиправну діяльність, відмовивши здійснити перевірку такої інформації, адже законодавством визначено вичерпний перелік підстав щодо відмови у проведенні перевірки.

Враховуючи викладене у позовні заяві, ГО Правова варта просить задовольнити позов.

Позиція відповідача.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що при розгляді звернення адвоката та наданні адвокату відповіді діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, Законом та Порядком, затвердженим рішенням НАЗК від 10.02.2017 № 56 (далі також - Порядок № 56).

Крім іншого, посилаючись на положення ст. 55 Конституції України, статей 21, 22 Закону України Про громадські об'єднання , статей 2, 5 КАС України, рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004, постанови Верховного Суду України від 15.12.2015 у справі № 800/206/15 та від 11.04.2017 у справі № 800/340/16, постанову Вищого адміністративного суду України від 21.01.2016 у справі № К/800/38720/15, НАЗК зазначає, що право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Із позовної заяви, на думку НАЗК, таких порушень прав, свобод чи інтересів позивача (ГО Правова варта ) з боку НАЗК не вбачається. Відповідач звертає увагу, що статтею 21 Закону України Про запобігання корупції передбачені права громадських об'єднань, їх членів або уповноважених представників, а також окремих громадян щодо запобігання корупції. Однак, на думку НАЗК, у позовній заяві відсутні обґрунтування позивача щодо порушення його прав, визначених вказаною нормою.

В контексті наведеного відповідач звертає також увагу на те, що із запитами до НАЗК звернувся адвокат ОСОБА_3 У той же час, як зазначається у відзиві, ГО Правова варта взагалі не зверталася до НАЗК з порушених у позові питань, тому не зрозуміло яке саме право чи інтерес, що дійсно належать позивачу, порушене НАЗК.

Окрім того, посилаючись на положення профільних правових актів, НАЗК зазначає, що розглянувши запит адвоката та, враховуючи недостатність наданої заявником інформації у зверненні від 31.05.2018 для підтвердження належності третьої особи до посадових осіб юридичної особи публічного права, про висновки НАЗК було повідомлено заявнику листом від 01.08.2018 № 45-04/32699/18.

У поясненнях НАЗК (а.с. 103), відповідач додатково звертає увагу на положення ст. 21 Закону України Про громадські об'єднання та зазначає, що право громадських об'єднань на звернення до суду із відповідними позовами є загальною прерогативою та обмежено певними категоріями правовідносин, з якими безпосередньо пов'язана статутна діяльність громадських організацій, та законодавством, яке безпосередньо регулює відповідні правовідносини.

Відповідач звертає також увагу на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 06.12.2018 № 826/6985/17, а саме - можливість участі громадськості в заходах щодо запобігання корупції визначена статтею 21 Закону України Про запобігання корупції . Вказаною статтею, передбачені права громадських об'єднань, їх членів або уповноважених представників, а також окремих громадян в діяльності щодо запобігання корупції, у переліку яких відсутнє право здійснювати облік, контроль та перевірку декларацій суб'єктів декларування. Такими повноваженнями відповідно до статей 11, 47-52 Закону України Про запобігання корупції наділено НАЗК. Судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, причому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача.

Відтак, НАЗК акцентує увагу на тому, що у позові відсутні обґрунтування позивача щодо порушення його прав, визначених ст. 21 Закону, що є підставою для відмови у позові.

У відповіді позивача на відзив (а.с. 77), а також у поясненнях (а.с. 63), ГО Правова варта додатково звернула увагу, крім іншого, на те, що громадські об'єднання мають право здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання корупції з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству.

На думку ГО Правова варта , НАЗК прийнявши рішення відмовити у здійсненні перевірку порушило вимоги абз. 5 ч. 1 ст. 50 Закону України Про запобігання корупції та п. 2 розділу 3 Порядку № 56.

Звернута увага на те, що адвокат ОСОБА_3 з 2017 являється членом ГО Правова варта , а тому відмова НАЗК здійснити перевірку порушує також і права та інтереси ГО Правова варта , так як ГО Правова варта є громадською організацією, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України на основі єдності інтересів для спільної реалізації своїх прав і свобод, мети та завдань організації.

ГО Правова варта зазначає, що така протиправна діяльність зі сторони НАЗК є свідченням порушення принципу верховенства права, що, в свою чергу, становить значний суспільний інтерес для правозахисних організацій, в тому числі для ГО Правова варта , так як основною метою діяльності організації є розбудова правової держави та становлення громадянського суспільства на засадах принципу верховенства права.

Звертається увага, що ГО Правова варта 14.12.2018 звернулося до НАЗК з повідомленням про внесення посадовою особою юридичної особи публічного права у декларацію завідомо недостовірних відомостей за вих. № 14-12/18-001, проте НАЗК також проігнорувало таку інформацію.

Відтак, ГО Правова варта наполягає, що НАЗК було порушено її права та інтереси, а тому відповідно до ст. 5 КАС України ГО Правова варта має право на звернення до суду.

Водночас, ГО Правова варта зазначає, що адвокатом, крім власне первинного звернення, було надано додаткову інформацію та аргументовано належність керівника філії до посадових осіб юридичної особи публічного права.

Крім того, ГО Правова варта звертає увагу на подання третьою особою декларацій, чим, на думку заявника, підтверджується його належність суб'єктів декларування.

Позиція третьої особи.

Третя особа (а.с. 116) звертає увагу на те, що до НАЗК звернувся саме адвокат, у той же час звернення адвоката не входить до переліку підстав для початку здійснення НАЗК контролю подання декларацій.

Третя особа також акцентує увагу на те, що до суду звернувся не адвокат ОСОБА_3, а ГО Правова варта , яка з НАЗК не вступала у жодні відносини та права, інтереси якої не зачіпались діями відповідача.

Крім того, третя особа звертає увагу на те, що під час подання декларацій за 2016, 2017 не згадував про частки у статутному капіталі ТОВ Алія тур та ТОВ ЕТЦ Вольтмакс оскільки вийшов із складу учасників цих товариств на підставі відповідних заяв, які додані до пояснень. Однак, вказані товариства не розглянули зазначені заяви належним чином і не здійснили реєстрацію в ЄДР змін у складі своїх учасників. Проте, фактично його вихід з їх складу відбувся, а володіння частками в статутному капіталі було припинено, що на думку третьої особи випливає з положень п. в ч. 1 ст. 10 Закону України Про господарські товариства та п. 4.12. постанови Пленуму ВГСУ, з чого слідує, що вихід зі складу учасників товариства не пов'язується ні з рішенням загальних зборів учасників, ні з внесенням змін до установчих документів товариства, моментом виходу із складу учасників є дата спливу строку, передбаченого ч. 1 ст. 148 ЦК України.

У своїх поясненнях (а.с.89) ОСОБА_1 також звернув увагу на те, що повідомлення ГО Правова варта від 14.12.2018 про внесення посадовою особою юридичної особи публічного права у декларацію недостовірних відомостей направлено до НАЗК після відкриття провадження у справі, не є належним і допустимим доказом у справі.

Понад це, як зазначає третя особа, направлення зазначеного повідомлення до НАЗК саме ГО Правова варта вже після відкриття провадження у справі ще раз підтверджує те, що матеріали справи свідчать про відсутність визначених Конституцією України та КАС України підстав для пред'явлення ГО Правова варта позову про захист прав, інтересів адвоката ОСОБА_3, а отже, на думку третьої особи, відсутні підстави і для задоволення позову.

У додаткових поясненнях позивача від 24.01.2019 (а.с. 97) зазначено, що 14.12.2018 ГО Правова варта направила до НАЗК повідомлення відносно третьої особи. Проте, у листі від 16.01.2019 № 42-01/3096/19 НАЗК вкотре було прийнято рішення відмовити здійснити перевірку, чим було порушено вимоги абз. 5 ч. 1 ст. 50 Закону України Про запобігання корупції та п. 2 розділу 3 Порядку № 56. Додатково зазначено, що подання третьою особою декларацій підтверджує його належність до суб'єктів декларування. Тому відмова у проведенні повної перевірки декларацій є протиправною та такою, що порушує права та законні інтереси ГО Правова варта .

Обставини, встановлені судом.

Повідомленням від 31.05.2018 за № 31/05-01 на бланку юридичної фірми GLAGOS LF, за підписом адвоката, керуючого партнера GLAGOS LF Д. Шаповала, адвокат ОСОБА_3 звернувся до НАЗК, зазначивши, що заявник займається адвокатською діяльністю. У ході надання юридичної допомоги одному з клієнтів адвокату стало відомо про певні факти порушення порядку декларування майнового стану посадовою особою. Зазначено у повідомленні, що мова йде про директора філії Центр транспортної логістики ПАТ Українська залізниця ОСОБА_1, який в деклараціях за 2016, 2017 вносив завідомо недостовірні відомості. У зверненні заявник послався на положення п/п. а ч. 1 ст. 3, п. 5 ч. 1 ст. 46 Закону України Про запобігання корупції та зазначив, що ОСОБА_1 не дотримався вимог Закону, оскільки згідно витягів з ЄДР від 31.05.2018 ця особа є засновником ТОВ АЛІЯ ТУР та ТОВ ЕТЦ Вольтмакс , однак, вказана особа не вказала у декларації ці відомості.

Наприкінці повідомлення зазначено, що якщо повна перевірка засвідчить, що відомості у деклараціях - недостовірні, заявник просив НАЗК звернутися до спеціально уповноважених органів у сфері протидії корупції для притягнення даної особи до відповідальності, передбаченої законом.

Із звернення не вбачається, що заявник просив провести перевірку.

На ім'я адвоката ОСОБА_3 з боку НАЗК надано відповідь від 01.08.2018 № 45-04/32699/18 в якому звернута увага, що формою звернення адвоката до органів влади є адвокатський запит, вимоги до якого встановлені ст. 24 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність . Надалі, посилаючись на положення ст. 1 Закону України Про запобігання корупції в частині визначення поняття суб'єкт декларування , положення п/п. а п. 2 ч. 1 ст. 3 цього ж Закону щодо віднесення до суб'єктів декларування посадових осіб юридичних осіб публічного права, НАЗК зазначило, що відповідно до абзацу другого пункту 17 статуту публічного акціонерного товариства Українська залізниця , затвердженого постановою КМ України № 735 від 02.09.2015 (в редакції постанови від 18.01.2017 № 52) товариство створює, зокрема, філії, які діють на підставі положень. Зазначено, що відповідно до ст. 95 ЦК України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи. Керівники філій призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. З огляду на наведене, зазначається у відповіді адвокату, для віднесення директора філії до суб'єктів декларування відсутні правові підстави.

17.08.2018 за № 17/08-04 на бланку юридичної фірми GLAGOS LF, за підписом адвоката, керуючого партнера GLAGOS LF Д. Шаповала, адвокатом ОСОБА_3 підписано заперечення на відповідь НАЗК від 01.08.2018 № 45-04/32699/18, в яких, крім іншого адвокат наводив свої доводи та їх правові підстави щодо належності керівника філії до посадових осіб юридичної особи публічного права та просив провести перевірку фактів, які були надіслані у вищезгаданому повідомленні.

30.08.2018 листом № 45-04/37833 НАЗК повідомило адвоката ОСОБА_3 про розгляд заперечень від 17.08.2018 та повідомило, що відповідь на повідомлення від 31.05.2018 було надано листом від 01.08.2018.

Листом від 06.10.2018 за № 06/10-01 на бланку юридичної фірми GLAGOS LF, за підписом адвоката, керуючого партнера GLAGOS LF Д. Шаповала, адвокат ОСОБА_3 зазначив, що як йому відомо, основною метою діяльності ГО Правова варта є сприяння розбудові правової держави і становленню громадянського суспільства на засадах принципу верховенства права. Зазначено, що у ході надання заявником, як адвокатом, правової допомоги одному з клієнтів, було встановлено досить кричущі факти порушення НАЗК чинного антикорупційного законодавства. Так, як зазначає адвокат, 31.08.2018 ним було направлено повідомлення про внесення посадовою особою юридичної особи публічного права у декларацію завідомо недостовірних відомостей за вих. № 31/05-01 до НАЗК, в якому було вказано факти внесення недостовірних відомостей у деклараціях за 2016, 2017 директором філії ПАТ Укрзалізниця ОСОБА_1. Проте, НАЗК було відмовлено провести перевірку декларацій ОСОБА_1 з причини відсутності правових підстав для віднесення директора філії до суб'єктів декларування. У наведеному листі також зазначається, що 17.08.2018 було направлено заперечення в якому аргументовано хибність позиції НАЗК. Не зважаючи на надіслані аргументи, НАЗК проігноровало аргументи щодо належності директора філії до суб'єктів декларування, вказавши, що відповідь на звернення було надано у попередньому листі. Зазначено, що на переконання адвоката, така протиправна діяльність НАЗК є свідченням порушення принципу верховенства права та не може бути залишена без відповідного реагування, в тому числі зі сторони правозахисних організацій. Додатково повідомлено, що адвокатом отримано дозвіл клієнта на розкриття адвокатської таємниці та передання до ГО копій документів, отриманих в ході надання правової допомоги.

Вказане звернення не містить прохання щодо звернення до суду.

Відтак , з наведеного у сукупності вбачається, що суб'єктом звернення до НАЗК відносно наявної у деклараціях третьої особи інформації, був адвокат ОСОБА_3 при здійсненні ним адвокатської діяльності при наданні юридичних послуг одному з клієнтів.

У той же час, станом на час звернення до суду із позовом за захистом своїх прав та інтересів, звернулась Громадська організація Правова Варта , вважаючи, що її права порушені НАЗК у зв'язку з протиправною, на думку ГО Правова варта , відмовою провести перевірку декларацій третьої особи за зверненням адвоката ОСОБА_3

Вирішуючи у взаємозв'язку з наведеним спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1. ст. 4 Закону України Про запобігання корупції Національне агентство з питань запобігання корупції є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який забезпечує формування та реалізує державну антикорупційну політику.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 11 цього Закону до повноважень Національного агентства належить здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до положень ст. 48 зазначеного Закону Національне агентство проводить щодо декларацій, поданих суб'єктами декларування, такі види контролю: 1) щодо своєчасності подання; 2) щодо правильності та повноти заповнення; 3) логічний та арифметичний контроль. Національне агентство проводить повну перевірку декларацій відповідно до цього Закону. Порядок проведення передбачених цієї статтею видів контролю, а також повної перевірки декларації визначається Національним агентством.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 цього Закону повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

При цьому, відповідно до абзацу п'ятого ч. 1 ст. 50 цього Закону Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації , отриманої від фізичних та юридичних осіб , із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Тобто, наприклад, отримавши від ГО Правова варта певну інформацію, НАЗК може ініціювати проведення перевірки та, відповідно, у разі допущення протиправної бездіяльності з боку НАЗК, ГО може оскаржити таку бездіяльність до суду.

Аналогічно, наприклад, НАЗК може ініціювати проведення перевірки за зверненням адвоката ОСОБА_3, який, однак, у даному випадку не є учасником даної справи, однак, у разі незгоди з діями НАЗК, може звернутися до суду з приводу оскарження такий дій чи допущеної протиправної бездіяльності.

У взаємозв'язку з наведеним, слід зазначити , що утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав , свобод та інтересів фізичних осіб , прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту восьмого частини першої статті 4 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною першою статті 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права , свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії ; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Відтак, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду . Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин, що однак, не передбачає застосування заходів захисту щодо від можливих (гіпотетичних, заснованих на гіпотезі) порушень з боку відповідача у майбутньому.

Порушення має бути реальним, наявним на час звернення до суду, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявник вважає, що положення певного акту впливають на його правове становище, або ж виходячи з помилкового уявлення про наявний власний інтерес, заснованого (уявлення) на гіпотезі щодо порушення прав чи інтересів позивача у відносинах іншої особи із суб'єктом владних повноважень.

Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи дійсно щодо особи має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем.

При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

З наведеного вбачається, що суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи - позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Висновки аналогічного змісту наведені у постанові Верховного Суду України від 07.02.2017 по справі №21-3072а16, постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 855/3/19.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 06.12.2018 у справі № 826/6985/17 можливість участі громадськості в заходах щодо запобігання корупції визначена статтею 21 Закону України Про запобігання корупції . Вказаною статтею, передбачені права громадських об'єднань, їх членів або уповноважених представників, а також окремих громадян в діяльності щодо запобігання корупції, у переліку яких відсутнє право здійснювати облік, контроль та перевірку декларацій суб'єктів декларування.

Такими повноваженнями відповідно до статей 11, 47-52 Закону України Про запобігання корупції наділено НАЗК. При цьому, судовому захисту підлягають лише порушене право або інтерес особи, причому такі порушення мають полягати у відповідних правових наслідках у вигляді зміни стану прав та обов'язків позивача.

У даному ж випадку , як вже зазначалося до НАЗК із інформацією щодо можливого відображення у декларації недостовірної інформації, звернувся адвокат ОСОБА_3, який не є учасником даної справи.

Позивачем же у даній справі, як зазначено вище, є ГО Правова варта , яка станом на час подання до суду даного позову не зверталася до НАЗК з запитами/інформацією щодо третьої особи та НАЗК з цього приводу не вступала із ГО у будь-які відносини.

При цьому, у вищезгаданому зверненні адвоката ОСОБА_3 до ГО Правова варта з приводу дій НАЗК відносно звернень адвоката до НАЗК взагалі не ставиться питання щодо звернення ГО Правова варта до суду у зв'язку з можливим порушенням прав адвоката ОСОБА_3 з боку НАЗК.

Таким чином, по суті, позивачем заявлено про захист порушених, на його думку, прав та інтересів у відносинах, в яких він не був учасником та жодних дій чи бездіяльності щодо якого (звернень якого) з боку НАЗК станом на час звернення до суду не вчинялося (не допускалося), а позов по суті стосується захисту гіпотетичного інтересу ГО Правова варта у відносинах щодо здійснення іншою особою (адвокатом) адвокатської діяльності, суб'єктом здійснення якої не є ГО Правова варта та щодо захисту якого в контексті спірних відносин ні Конституція України, ні Закони України не передбачають вчинення заходів захисту з боку судової влади.

Відтак, в контексті положень ч. 2 ст. 77 КАС України не встановлено фактів порушення прав чи інтересів ГО Правова варта у сфері публічно-правових відносин з боку НАЗК у зв'язку направленням адвокатом ОСОБА_3, в рамках здійснення адвокатом адвокатської діяльності, до НАЗК інформації щодо третьої особи, у зв'язку з чим, відповідно, відсутні підстави для задоволення позову та у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Що стосується зазначення у додаткових поясненнях позивача того, що він звернувся до НАЗК з аналогічною інформацією у листі від 14.12. 2018 № 14-12/18-001 (а.с. 81) відносно третьої особи, слід зазначити, що вказане звернення подано до НАЗК після звернення ГО Правова варта до суду (вх. від 28.11. 2018) та після відкриття провадження у справі ухвалою від 03.12. 2018.

Слід зазначити, що в порядку ч. 1 ст. 47 КАС України позивач із заявою про зміну підстав позову не звертався, у зв'язку з чим відсутні підстави для врахування обставин , наведених у додаткових поясненнях, які виникли після звернення до суду, як таких, що змінюють підстави позову чи впливають на оцінку підстав позову, зазначених у позовній заяві.

Крім того, суд вважає за необхідне повторити, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду . Порушення має бути реальним, наявним на час звернення до суду.

Відтак, оцінка додаткових обставин, що виникли після звернення до суду, знаходиться поза межами компетенції суду у даній справі. Вказані обставини можуть бути предметом окремого позову, а відтак зазначені додаткові обставини не спростовують висновки суду у даній справі відносно відсутності підстав для задоволення позову (в контексті підстав позову, заявлених у позові).

Враховуючи вищевикладене, відповідно, відсутні підстави для оцінки доводів позивача щодо належності третьої особи до суб'єктів декларування, оскільки, як вже неодноразово зазначалося судом, позивач не є суб'єктом відносин, в яких заявлено дане питання, що стосується звернень адвоката до НАЗК з приводу третьої особи, що є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

У взаємозв'язку з наведеним слід зазначити, що відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Відтак, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись положеннями статей 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, ст. ст. 241 - 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Громадської організації Правова Варта (04053, м. Київ, вул. Кудрявський узвіз, 5, офіс 621, код ЄДР: 40380113) до Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульвар Дружби Народів, 28, код ЄДР: 40381452) відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 КАС України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін