Постанова

від 29.03.2019 по справі 1140/2602/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 березня 2019 року м. Дніпросправа № 1140/2602/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченка В.Є., Іванова С.М.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 р. (суддя Притула К.М., м. Кропивницький) у справі № 1140/2602/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства внутрішніх справ України,

треті особи - Департамент поліції охорони, Управління поліції охорони в Кіровоградській області,

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У вересні 2018 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірною відмову Міністерства внутрішніх справ України щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу;

- стягнути з Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі;

- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України подати протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 р. в задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, скаржник оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що відповідно до абз. 3 п. 15 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію", право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Відповідно до п. 1 "Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 р. №850 (далі - Порядок №850), цей Порядок та умови визначають механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.

Дія Закону України "Про міліцію" та Порядку №850 поширюється на всіх працівників міліції, у тому числі працівників міліції, які проходили службу в підрозділах міліції охорони, і жодних виключень не встановлює.

Відповідно до п. 10 Порядку №850 грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.

Тобто, МВС України не лише призначає виплату одноразової грошової допомоги, але й виділяє кошти на її виплату.

Пунктом 14 Порядку регламентовано вичерпний перелік підстав, які не дають права на призначення і отримання одноразової грошової допомоги.

У зв'язку з встановленням інвалідності III групи позивач має право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб на дату встановлення інвалідності.

Нормами Закону України "Про міліцію" визначена єдина система всіх підрозділів міліції та єдиний для всіх працівників міліції порядок отримання одноразової грошової допомоги, не залежно від того, в якому підрозділі проходив службу співробітник міліції.

Суд в оскаржуваному рішенні посилається на "Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ", що затверджене постановою КМУ від 10.08.1993 №615, але вказане положення не визначає порядок виплати одноразової грошової допомоги співробітникам міліції, які проходять службу в ДСО при МВС.

Крім того, суд, відмовляючи у задоволені позову, не вказав, чи має позивач право на одноразову грошову допомогу, та який орган зобов'язаний виплачувати одноразову грошову допомогу позивачу, як співробітнику міліції.

У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення.

У своїх рішеннях (від 16 вересня 2015 року у справі № 21- 1465а15, від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14) Верховний Суд України зазначав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову.

Відповідач надіслав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідно до Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. № 877, виплата одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони здійснюється за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом для Національної поліції. Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку в оскаржуваному рішенні. Просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Департамент поліції охорони надіслав до суду пояснення на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначено Порядком №850.

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України звільнений у відставку 31.07.2015 року за пунктом 65 "б" (через хворобу) з посади міліціонера-водія взводу № 1 спеціальної роти груп затримання батальйону міліції управління Державної служби охорони при управлінні МВС України в області, в званні прапорщика міліції. Наказ Департаменту Державної служби охорони №138/ос від 31.07.2015 р. (а.с.11).

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року, яка набрала законної сили 28 березня 2018 року, в адміністративній справі №П/811/401/17 позовні вимоги задоволені частково, а саме: визнано протиправним рішення Міністерства внутрішніх справ України від 21 жовтня 2016 року про повернення документів щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності на підставі заяви від 28 вересня 2016 року; зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28 вересня 2016 року щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 березня 2018 року постанова Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року залишена без змін, відповідно до змісту якої також встановлено обставини щодо права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №850, тобто за останнім місцем служби саме в органах внутрішніх справ, а тому Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд також дійшов висновку про те, що рішення щодо такої виплати має прийняти саме Міністерство внутрішніх справ України.

Після надходження до ДФОП МВС України всіх матеріалів, що визначені положеннями Порядку № 850, МВС України 27.06.2018 р. було виконано постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.12.2017, а саме повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 28 вересня 2016 року щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності.

За результатами розгляду надано висновок, затверджений державним секретарем МВС України Тахтай О.В. 27 червня 2018 року (а.с.39-41), яким заяву ОСОБА_1 з доданими матеріалами вирішено скерувати до Національної поліції України для повторного проведення Департаментом поліції охорони роз'яснювальної роботи з керівником Управління поліції охорони в Кіровоградській області щодо необхідності здійснення виплат одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони з дотриманням вимог пункту 27 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 615, як було передбачено рішенням голови Національної поліції України Князева С.М. від 08.11.2017 р. № 38208.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки:

- позивач належить до категорії колишніх працівників міліції, яким згідно з пунктом 15 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію";

- виплата одноразової грошової допомоги в разі встановлення працівнику міліції інвалідності була передбачена статтею 23 Закону України "Про міліцію". При цьому статтею 24 Закону України "Про міліцію" визначалося, що пільги, компенсації та гарантії, установлені цим Законом, надаються за рахунок і в межах коштів, передбачених на утримання бюджетних установ (підприємств, організацій) у кошторисах або фінансових планах;

- оскільки Департамент Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ є юридичною особою, має самостійний баланс, тому законні підстави для здійснення будь-яких виплат працівникам міліції охорони за рахунок коштів державного бюджету відсутні. Отже, це доводить правомірність дій відповідача при винесені рішення, викладеного у висновку про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 вересня 2016 року, стосовно відмови позивачу у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

З 07.11.2015 року набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію", яким врегульовано правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, порядок проходження служби в Національній поліції України, а також питання виплати одноразової грошової допомоги.

Згідно з пунктом 5 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" визнано таким, що втратив чинність Закон України "Про міліцію".

Відповідно до п. 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" вказаного Закону право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Статтею 23 Закону України "Про міліцію" встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначено Порядком та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850. Зазначений порядок було прийнято на підставі статті 23 Закону України "Про міліцію".

Відповідно до пп. 2 п. 2 Порядку № 850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з пп. 2 п. 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, у разі встановлення інвалідності IIІ групи.

Відповідно до пунктів 7, 8, 9, 10, 11 Порядку № 850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.

МВС в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.

Виплата грошової допомоги проводиться шляхом перерахування органом внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, суми виплати на рахунок, відкритий особою, якій призначається грошова допомога, в установі банку або через касу органу внутрішніх справ.

Отже, виплата грошової допомоги відповідно до вимог Порядку № 850 здійснюється лише на підставі рішення Міністерства внутрішніх справ України про її призначення за наслідком розгляду висновку щодо виплати грошової допомоги. Порядком № 850 за наслідком розгляду висновку щодо виплати грошової допомоги передбачений обов'язок Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення або про призначення, або про відмову у призначенні грошової допомоги.

Пунктом 14 Порядку № 850 передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у призначенні грошової допомоги. Так, призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:

- учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;

- учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння;

- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);

- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

На виконання постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2017 року в адміністративній справі №П/811/401/17 Міністерством внутрішніх справ України повторно розглянуто заяву ОСОБА_1 від 28 вересня 2016 року щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із втратою працездатності.

За результатом розгляду зазначеної заяви прийнято висновок про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 вересня 2016 року, що затверджений державним секретарем Міністерства внутрішніх справ України Тахтай О.В. 27 червня 2018 року.

Відповідно до вказаного висновку прийнято рішення, яким:

"1. Заяву ОСОБА_1 з доданими матеріалами скерувати до Національної поліції України для повторного проведення Департаментом поліції охорони роз'яснювальної роботи з керівником Управління поліції охорони в Кіровоградській області щодо необхідності здійснення виплат одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони з дотриманням вимог пункту 27 Положення, як було передбачено рішенням Голови Національної поліції України Князева С.М. від 08.11.2017 р. № 38208;

2. Копію прийнятого на виконання постанови Кіровоградського окружного адміністративного суду від 13.12.2017 у справі № П/811/401/17 рішення МВС щодо результатів розгляду заяви ОСОБА_1 від 28.09.2016 надіслати до ліквідаційної комісії УДСО при УМВС України в Кіровоградській області для відома та врахування в роботі.

3. Про прийняте рішення повідомити ОСОБА_1В.".

Висновок мотивовано тим, що Державна служба охорони провадить свою діяльність на засадах госпрозрахунку, а не бюджетного фінансування, виплата Міністерством зазначеної вище допомоги колишнім працівникам міліції охорони, у тому числі ОСОБА_1, за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС, призведе до порушення бюджетного законодавства.

Спільним наказом МВС України і Національної поліції України від 26.01.2016 р. №51/64 "Про впорядкування діяльності органів поліції охорони" затверджено перелік органів поліції охорони, що є правонаступниками Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ.

Згідно з цим наказом Управління поліції охорони в Кіровоградській області (25009, м. Кіровоград, вул. Габдрахманова, 1, код за ЄДРПОУ 40109000) є правонаступником Управління Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області (25013, м. Кіровоград, вул. Габдрахманова, 1, код за ЄДРПОУ 08596937), у якому ОСОБА_1 проходив службу.

За повідомленням Національної поліції України, рішенням Голови Національної поліції України Князева С.М. від 08.11.2017 № 38208 Департаменту поліції охорони Національної поліції України було доручено провести роз'яснювальну роботу з керівниками територіальних органів поліції охорони щодо необхідності здійснення виплат одноразової грошової допомоги колишнім працівникам міліції охорони з дотриманням вимог пункту 27 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 р. № 615.

Таким чином, питання, порушене ОСОБА_1 у заяві від 28.09.2016 р., яка була адресована начальнику Управління поліції охорони в Кіровоградській області, належить до компетенції Департаменту поліції охорони Національної поліції України та Управління поліції охорони в Кіровоградській області зокрема.

Отже, зі змісту вказаного висновку не вбачається, що до Міністерства внутрішніх справ України разом із заявою ОСОБА_1 від 28.09.2016 р. не надійшли документи, що передбачені п. 8 Порядку № 850, або встановлено підстави для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, що передбачені п. 14 Порядку № 850, проте, рішення по суті питання не прийнято, а саме не вирішено, чи має позивач право на отримання одноразової грошової допомоги, чи ні.

Призначення та виплата позивачу одноразової грошової допомоги може бути здійснено лише відповідно до вимог Порядку № 850, оскільки це безпосередньо передбачено законодавчою нормою, а саме п. 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію".

Рішення щодо такої виплати має прийняти саме Міністерство внутрішніх справ України, що і було встановлено судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи №П/811/401/17.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, висновок про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 вересня 2016 року, затверджений державним секретарем Міністерства внутрішніх справ України Тахтай О.В. 27 червня 2018 року, є неправомірним, оскільки його прийнято з порушенням вимог Порядку № 850.

Також колегія суддів зазначає, що у рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними ст. 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення .

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку (постанова Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17).

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Отже, втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішення за клопотанням заявника замість суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач у справі не навів суду доводів, що свідчать про те, вимоги Порядку №850 на позивача не поширюються або щодо існування передбачених Порядком №850 обставин для відмови позивачу у призначені одноразової грошової допомоги.

Отже, єдиним можливим варіантом поведінки відповідача відповідно до вимог Порядку № 850 за результатом розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 вересня 2016 року є прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги.

Позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача виплатити одноразову грошову допомогу не підлягають задоволенню у зв'язку з тим, що здійснення такої виплати відповідно до вимог Порядку № 850 покладено на орган внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції.

Відповідач проходив службу як працівник поліції в Управлінні Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області. Відповідно до спільного наказу МВС України і Національної поліції України від 26.01.2016 р. № 51/64 "Про впорядкування діяльності органів поліції охорони" правонаступником Управління Державної служби охорони при УМВС України в Кіровоградській області є Управління поліції охорони в Кіровоградській області.

Щодо посилання відповідача на недоліки нормативного регулювання механізму виплати зазначеної одноразової грошової допомоги позивачу колегія суддів зазначає, що вказана обставина не є підставою для невиконання відповідачем вимог Порядку № 850, п. 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію".

Так, у рішенні у справі "Будченко проти України" від 24.07.2014 р. №38677/06 Європейський суд з прав людини зазначив, що є втручанням у право заявника за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та порушенням цієї статті у зв'язку з відмовою заявнику через не існування механізму реалізації відповідного законодавчого положення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що належним способом захисту права позивача у цій справі є визнання протиправним та скасування висновку про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 вересня 2016 року, затвердженого державним секретарем Міністерства внутрішніх справ України Тахтай О.В. 27 червня 2018 року, та зобов'язання Міністерства внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги. В іншій частині позову слід відмовити.

В п. 23 рішення від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України" (Заява N63566/00) Європейський суд з прав людини нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N303-A, параграф 29).

Колегія суддів вважає, що інші аргументи, що наведені позивачем та відповідачем, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6 ст. 139 КАС України).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено 704,80 грн. судового збору за подання позову та 1057,20 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

Отже, зазначені судові витрати в сумі 1762,00 грн. (704,80 грн.+1057,20 грн.) підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.10.2018 р. у справі № 1140/2602/18 скасувати.

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати висновок про результати розгляду заяви ОСОБА_1 від 28 вересня 2016 року, затверджений державним секретарем Міністерства внутрішніх справ України Тахтай О.В. 27 червня 2018 року.

Зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1762,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя В.Є. Чередниченко

Суддя С.М. Іванов