Ухвала

від 09.04.2019 по справі 754/13965/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

09 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 754/13965/14-ц

провадження № 61-5807ск19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

розглянув касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю Будінвест-ДК про стягнення коштів, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю Будінвест-ДК , третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсним правочину,

В с т а н о в и в:

У серпні 2014 року ОСОБА_5 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з указаним позовом до ОСОБА_4, в обґрунтування вимог якого посилалася на те, що 27 вересня 2012 року в приміщенні відділу продажу нерухомості ТОВ Будінвест-ДК вона та ОСОБА_6 з однієї сторони, та ОСОБА_4, як працівник та повірений ТОВ Будінвест-ДК , з іншої сторони, домовились про укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 171,6 кв.м на АДРЕСА_1. В якості завдатку ОСОБА_5 та ОСОБА_6 надано ОСОБА_4 20 000 дол. США за умови укладення сторонами договору купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення в строк до 25 грудня 2012 року, про що останнім складено розписку на підтвердження факту отримання коштів. Крім того, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір про відступлення права вимоги згідно умов якого останній передав ОСОБА_5 у повному обсязі своє право вимоги. 06 грудня 2013 року ОСОБА_5 звернулася з претензією та вимогою до ОСОБА_4 і ТОВ Будінвест-ДК про повернення коштів в сумі 20 000 дол. США, та, оскільки вказана претензія залишена без відповіді, кошти не повернуто, просила суд стягнути солідарно на її користь із ОСОБА_4 та ТОВ Будінвест-ДК кошти в сумі 20 000 дол. США із конвертацією в еквіваленті у гривні за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу, 3% річних в сумі 1 398,90 дол. США в еквіваленті із конвертацією у гривні за офіційним курсом НБУ на день здійснення платежу, а також 20 000 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із зустрічним позовом до ОСОБА_5, ТОВ Будінвест-ДК , обґрунтовуючи свої вимоги тим, що зі змісту розписки убачається, що між сторонами укладено попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за загальною ціною 600 000 дол. США із строком укладення основного договору до 25 грудня 2012 року та умовою передання від покупців: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - ТОВ Будінвест-ДК , в особі представника ОСОБА_4, завдатку в розмірі 20 000 дол. США. Зазначений правочин не містить зобов'язань ТОВ Будінвест-ДК в особі представника ОСОБА_4 щодо повернення завдатку в розмірі 20 000 дол. США і уклавши усний попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення сторони порушили вимоги статей 535, 657, 203 ЦК України. ОСОБА_4 зазначає, що з вини ОСОБА_5 не укладено основний договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, а тому просить суд визнати недійсним правочин, а саме розписку від 27 вересня 2012 року, за якою він отримав від ОСОБА_5, ОСОБА_6 завдаток в розмірі 20 000 дол. США при умові укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення до 25 грудня 2012 року.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 05 листопада 2018 року в задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_5 задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 20 000 дол. США та 3% річних в розмірі 862,59 дол. США. У решті позову ОСОБА_5 відмовлено. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

21 березня 2019 року ОСОБА_4 подав особисто до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року. Повний текст постанови апеляційного суду складено 01 березня 2019 року.

В касаційній скарзі ОСОБА_4 просить суд касаційної інстанції оскаржувану постанову в частині задоволення первісного позову ОСОБА_5 скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, невірно зроблено правові висновки щодо обставин справи.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК Українипідставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваної постанови апеляційного суду убачається, що у вересні 2012 року між сторонами виникла домовленість щодо купівлі-продажу нежитлового приміщення на АДРЕСА_1.

27 вересня 2012 року ОСОБА_4 склав розписку, в якій зазначив, що прийняв в якості завдатку від ОСОБА_6 та ОСОБА_5 20 000 дол. США за умови укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення загальною площею 171,6 кв. м до 25 грудня 2012 року, загальною вартістю 600 000 дол. США, з урахуванням завдатку.

Договір купівлі-продажу вищевказаного нежитлового приміщення сторонами укладено не було.

11 листопада 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ОСОБА_6 відступив (передав) в повному обсязі ОСОБА_5 право вимоги, що належить ОСОБА_7 за розпискою ОСОБА_4 від 27 вересня 2012 року.

06 грудня 2013 року представник ОСОБА_5 направив ОСОБА_4 та ТОВ Будінвест-ДК претензію, в якій повідомив, що внаслідок порушення останніми зобов'язань, ОСОБА_5 не має наміру укладати договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, а тому просить повернути в семиденний строк отримані 20 000 дол. США.

04 квітня 2014 року ОСОБА_5 направила ТОВ Будінвест-ДК лист, за змістом якого просила вжити заходів щодо укладення з нею договору купівлі-продажу нежитлового приміщення на наступних умовах: предметом договору є нежитлове приміщення, загальною площею 171,6 кв. м; вартість одного кв. м складає гривневий еквівалент 2 000 дол. США, згідно з курсом НБУ на день укладення договору купівлі-продажу; договір укладається не пізніше 15 квітня 2014 року.

Відповідно до листа ОСОБА_4, як представника ТОВ Будінвест-ДК , ОСОБА_5 направлено проект договору купівлі-продажу нежитлового приміщення. За змістом вказаного листа, ОСОБА_4, як представником ТОВ Будінвест-ДК зазначено, що завдаток в розмірі 20 000 дол. США передано ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ТОВ Будінвест-ДК за умови укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення на АДРЕСА_1 , загальною площею 171,6 кв.м, вартістю 600 000 дол. США (включаючи завдаток).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разу його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої та третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, при триманням, завдатком.

Внесення завдатку як способу виконання зобов'язання може мати місце лише в разі наявності зобов'язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

Частиною першою статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

У відповідності до вимог статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобові заний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, при обрахунку 3 процентів річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішення, а не її еквівалент у національній валюті України.

Відповідний правовий висновок викладено в постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц.

Відповідно до статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування,а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нову постанову, обґрунтовано виходив з того, що грошові кошти в розмірі 20 000 дол. США не мають забезпечувальної функції, а отже є авансом, який підлягає поверненню, оскільки договір купівлі-продажу нерухомого майна між сторонами не укладено, а сторони лише домовилися про укладення такого договору, і ними не було дотримано положень частини третьої статті 635, частини першої статті 657 ЦК України щодо укладення попереднього і основного договорів в письмовій формі та їх нотаріального посвідчення.

Разом з цим, враховуючи грошову природу невиконаного ОСОБА_4 зобов'язання із повернення ОСОБА_5 грошових коштів в розмірі 20 000 дол. США, апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав в останньої для стягнення даної суми та трьох процентів річних.

Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши всі обставини справи, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди, оскільки ОСОБА_5 не доведено заподіяння їй такої шкоди в розумінні статті 23 ЦК України.

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваної постанови апеляційного суду та доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності та неправильності.

За правилом пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України суд в порядку, передбаченому частинами четвертою, п'ятою цієї статті, відмовляє у відкритті касаційного провадження, якщо касаційна скарга є необґрунтованою.

Керуючись пунктом 5 частини другої, частинами четвертою та п'ятою статті 394 ЦПК України,

Ухвалив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2019 року в справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю Будінвест-ДК про стягнення коштів, та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, товариства з обмеженою відповідальністю Будінвест-ДК , третя особа - ОСОБА_6, про визнання недійсним правочину .

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити ОСОБА_4.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає

Судді: В. В. Пророк

В.С. Висоцька

І.М. Фаловська