Рішення
від 03.04.2019 по справі 910/17415/18
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.04.2019Справа № 910/17415/18 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НК Енергогруп

До Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс

про стягнення 415152,94 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Тарасюк І.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство с обмеженою відповідальністю НК Енергогруп звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс про стягнення 377 193,88 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем не виконанні свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар, а саме, нафтопродукти. Враховуючи наявну заборгованість відповідача позивачем було подано зазначену позовну заяву про стягнення 275 687,59 грн. основного боргу, 34 534,43 грн. штрафу, 3 205,65 грн. 3% річних, 38467,86 грн. пені, 25247,35 грн. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду м. Києва № 910/17415/18 від 28.12.2018 позовну заяву Товариства с обмеженою відповідальністю НК Енергогруп залишено без руху.

Ухвалою від 15.01.2019р. відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 11.02.2019р.

11.02.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 01.03.2019р.

01.03.2019р. судом було продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання на 18.03.2019р.

18.03.2019р. представником позивача було подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача основний борг в сумі 275 688,59 грн., штраф в розмірі 34 534,43 грн., 3% річних в сумі 5380,95 грн., пеню в сумі 64571,42 грн. та інфляційні втрати в сумі 34 977,55 грн.

Вказана заява була розглянута та прийнята судом у судовому засіданні як така, що відповідає приписам ст.46 Господарського процесуального кодексу України.

18.03.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.04.2019р.

Представник позивача у судове засідання 03.04.2019р. не з'явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням №0103049498814.

Представник відповідача у судове засідання 03.04.2019р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, відзиву на позов не подав, проте, судом було вчинено всі можливі дії з метою належного повідомлення вказаної особи про розгляд справи. При цьому, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Згідно наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем державної реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс є: 02068, м.Київ, вул.Олександра Кошиця, буд.9.

З урахуванням вимог господарського процесуального законодавства України, судова кореспонденція по справі (ухвала про відкриття провадження, ухвали про повідомлення) направлялись судом за вказаною адресою відповідача.

Проте, конверти з поштовою кореспонденцією було повернуто до суду з відміткою не знаходиться .

Відповідно до п. 99 Постанови №270 від 05.03.2009р. Кабінету Міністрів України Про затвердження Правил надання послуг поштового зв'язку , рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою Судова повістка , які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень, під час доставки за зазначеною адресою або під час вручення в об'єкті поштового зв'язку вручаються адресату.

У разі відсутності адресата до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення.

Відповідно до п. 116 Правил надання послуг поштового зв'язку у разі невручення рекомендованого листа з позначкою Судова повістка з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через 5 календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причини невручення.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання листів з ухвалами суду відповідачем та повернення їх до суду з поміткою не знаходиться є наслідком відсутності волевиявлення відповідача щодо їх належного отримання, проте, ніяким чином не неналежним повідомленням про час та місце розгляду справи у розмінні Господарського процесуального кодексу України.

До того ж, судом прийнято до уваги, що інших адрес відповідача матеріали справи не містять.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження є днем вручення судового рішення, а отже, і належного повідомлення учасника справи.

Судом також враховано, що за приписами ч.1 ст.9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.3 Закону України Про доступ до судових рішень для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що треті особи мали право та дійсну можливість ознайомитись, з процесуальними документами у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

До того ж, про дату, час, місце судового засідання по справі відповідач міг дізнатись на офіційному сайті Господарського суду міста Києва у мережі Інтернет.

Наразі, з огляду на неявку вказаних учасників судового процесу, суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка сторін не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 03.04.2019р.

В судовому засіданні 03.04.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

14.08.2018р. Товариством с обмеженою відповідальністю НК Енергогруп було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс проект договору №ДГ-0000037 від 14.08.2018р. поставки нафтопродуктів.

Проте, відповідачем проект договору підписано не було, жодної відповіді на пропозицію позивача укласти договір у запропонованій редакції не надано, заперечень з приводу змісту проекту не висловлено.

У серпні-вересні Товариством с обмеженою відповідальністю НК Енергогруп було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс прийнято товар, а саме бензин автомобільний, дизельне паливо на загальну суму 1212212,92 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0001635 від 10.09.2018р. на суму 334 066,50 грн., №РН-0001691 від 07.09.2019р., а також податковими накладними №34 від 07.09.2018р., №146 від 07.09.2018р., №107 від 14.08.2018р., №212 від 22.08.2018р., №80 від 10.09.2018р.

Проте, за поясненнями позивача, які з боку відповідача не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс поставлений товар в повному обсязі оплачено не було, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 275 688,59 грн., що і стало підставою для нарахування пені, штрафу, 3% річних, інфляційних втрат та звернення до суду з розглядуваним позовом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Виходячи із змісту Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

За змістом положень вказаних норм суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття охоронюваний законом інтерес , що вживається в ч.1 ста.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Однак, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за поставлений товар, позивачем повинно бути доведено суду факт виникнення між сторонами взаємних прав та обов'язків з поставки товару, обставини поставки відповідного товару та наявність обов'язку відповідача внести на рахунок позивача плату за товар в узгодженому сторонами розмірі, строк виконання якого настав.

Як вказувалось судом, обґрунтовуючи поданий позов позивач посилався на те, що відповідачем не виконанні свої зобов'язання щодо оплати за отриманий товар, а саме, нафтопродукти. При цьому, в якості підстави виникнення господарських правовідносин позивачем визначено договір №ДГ-0000037 від 14.08.2018р. поставки нафтопродуктів, що є укладеним в силу ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позову. При цьому, суд виходить з наступного.

За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 638 Цивільного кодексу України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно ч.1 ст.640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

У ч.1 ст.641 вказано, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу (ч.2 ст.644 Цивільного кодексу України).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч.ч.1, 3 ст.181 Господарського кодексу України.

Як вказувалось вище, 14.08.2018р. Товариством с обмеженою відповідальністю НК Енергогруп було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс проект договору №ДГ-0000037 від 14.08.2018р. поставки нафтопродуктів.

Проте, відповідачем проект договору підписано не було, жодної відповіді на пропозицію позивача укласти договір у запропонованій редакції не надано, заперечень з приводу змісту проекту не висловлено.

Наразі, наявні в матеріалах справи документи, а саме видаткові накладні, банківські виписки щодо часткової оплати поставленого товару, рахунки-фактури, посилання на які міститься у призначенні платежу покупця, що були складені протягом 20 днів з моменту отримання відповідачем пропозиції укласти договір - 14.08.2018р. (засобами електронної пошти), не містять посилань на договір №ДГ-0000037 від 14.08.2018р., а отже, достеменно не свідчать про вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс дій відповідно до вказаних у пропозиції умов договору, які б засвідчували його бажання укласти договір з позивачем у запропонованій останнім редакції.

За таких обставин, посилання позивача в якості доведення підстав виникнення між сторонами зобов'язань з поставки товару на договір №ДГ-0000037 від 14.08.2018р., який, на думку заявника, є укладеним у відповідності до ч.2 ст.642 Цивільного кодексу України, є безпідставними та юридично неспроможними.

Одночасно, суд звертає увагу позивача на те, що згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Юридичними фактами є такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин.

Статтею 639 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За змістом ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому, за приписами ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України , за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Наразі, судом враховано, що у серпні-вересні Товариством с обмеженою відповідальністю НК Енергогруп було поставлено, а Товариством з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс прийнято товар, а саме бензин автомобільний, дизельне паливо на загальну суму 1212212,92 грн., що підтверджується видатковими накладними №РН-0001635 від 10.09.2018р. на суму 334 066,50 грн., №РН-0001691 від 07.09.2019р., а також податковими накладними №34 від 07.09.2018р., №146 від 07.09.2018р., №107 від 14.08.2018р., №212 від 22.08.2018р., №80 від 10.09.2018р.

При цьому, слід зауважити, що зі змісту ст.201 Податкового кодексу України вбачається, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні, які не надаються покупцю, а також податкові накладні, складені за операціями з постачання товарів/послуг, які звільнені від оподаткування, підлягають реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних. Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня. Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, є дата та час, зафіксовані у квитанції. Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).

Всі представлені до матеріалів справи податкові накладні містять відмітку про реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних та прийняття їх контрагентом.

Тобто, суд приймає до уваги представлені позивачем документи в якості належних доказів поставки товару відповідачу.

Одночасно, наявні в матеріалах справи банківські виписки з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю НК Енергогруп свідчать про часткову оплату відповідачем поставленого позивачем товару.

За висновками суду, поставка позивачем та прийняття відповідачем товару, виставлення рахунку-фактури на оплату товару та його часткова оплата з боку відповідача свідчать про виникнення між сторонами правовідносин щодо поставки товару та волю сторін до настання відповідних правових наслідків, що не суперечить вимогам ст.205 Цивільного кодексу України.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд в своїй постанові від 28.02.2018р. у справі №910/9075/17, де зазначено, що зі змісту статті 692 Цивільного кодексу України вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок покупця оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

За таких обставин, виходячи з всього вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що строк оплати поставленого позивачем відповідачу у серпні-вересні 2018р. товару, настав.

Проте, як було встановлено вище, Товариством з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс поставлений товар в повному обсязі оплачено не було, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 275 688,59 грн.

Наразі, суд звертає увагу на те, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч обов'язку з доказування, відповідачем належних та допустимих у розумінні ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказів оплати в повному обсязі поставленого позивачем товару до матеріалів справи представлено не було.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.76 ,77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов'язків з оплати нафтопродуктів не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю НК Енергогруп до Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс в частині стягнення основного боргу в сумі 275 688,59 грн.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зі змісту ст.625 Цивільного кодексу України вбачається, що нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

У ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України вказано, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.. і від 24.10.2011р. Верховного Суду України по справах №6-49цс12 та 6№-38цс11.

Фактично ст.625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами як до, та і після ухвалення рішення суду. Верховним Судом України у Листі б/н від 01.07.2014р. Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві наголошено, що аналізуючи практику застосування судами ст.625 Цивільного кодексу України, слід зазначити, що при розгляді справ цієї категорії судам потрібно звертати увагу на такі питання: чи існує зобов'язання між сторонами, чи є це зобов'язання грошовим, чи доведена наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи є спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування ст.625 Цивільного кодексу України.

При вирішенні питання про наявність вини як умови застосування відповідальності, передбаченої ст.625 Цивільного кодексу України, необхідно враховувати особливість правової природи цієї відповідальності.

Приймаючи до уваги, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Верховним Судом України наголошено, що доводи про неможливість виконання грошового зобов'язання чи відсутність вини як підстави для звільнення від відповідальності, що передбачена ст.625 Цивільного кодексу України не виключають можливості нарахування 3% річних та інфляційних втрат, а відмова судами з цих підстав у стягненні нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, є неправильною.

Наразі, з огляду на порушення відповідачем строків оплати поставленого товару, позивачем було нараховано та заявлено до стягнення 3% річних в сумі 5380,95 грн.та інфляційні втрати в сумі 34 977,55 грн.

При здійсненні перевірки наведеного позивачем розрахунку нарахувань, що передбачені ст.625 Цивільного кодексу України, судом прийнято періоди нарахування, які визначено саме позивачем, яким фактично строк оплати встановлено відповідно до умов проекту договору №ДГ-0000037 від 14.08.2018р., твердження щодо укладеності якого судом було вище спростовано, а не згідно ст.692 Цивільного кодексу України. Суд розглядає спір саме в межах заявлених позовних вимог та не може спонукати позивача до їх уточнення.

Після здійснення перевірки наведеного заявником розрахунку, з урахуванням часткових оплат, та як наслідок зменшення з їх урахуванням суми заборгованості, судом встановлено, що наведений розрахунок 3% річних містить арифметичні помилки, а обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних 4780,76 грн.

Стосовно нарахування інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до Листа №62-97р. від 03.04.1997р. Верховного Суду України Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ та Інформаційного листа №01-06/928/2012 від 17.07.2012р. Вищого господарського суду України Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Вказані рекомендації щодо нарахування на суму заборгованості інфляційних втрат також викладено у Листі б/н від 01.07.2014р. Верховного Суду України Аналіз практики застосування ст.625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві .

Вказану правову позицію також підтримано Верховним Судом у постанові від 17.10.2018р. по справі №916/1883/16.

Проте, вказані правила нарахування інфляційних втрат на суму основного боргу позивачем при здійсненні відповідного розрахунку було порушено. До того ж, визначаючи розмір інфляційного збільшення за листопад 2018р.-лютий 2019р. в якості бази нарахування позивачем застосовано суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, що є безпідставним, необґрунтованим та вказує на подвійне нарахування таких втрат на суму боргу з оплати поставленого товару.

Після здійснення власного перерахунку, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача інфляційних втрат на суму 31 405,49 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу та пені суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За приписами ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. (ч.ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

У ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Наразі, позивачем штраф та пеню розраховано у відповідності до розміру, наведеного у проекті договору №ДГ-0000037 від 14.08.2018р. поставки нафтопродуктів, який фактично сторонами укладено так і не було.

Суд звертає увагу на те, що згідно ч.1 ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Проте, наразі, матеріали справи не містять доказів вчинення позивачем та відповідачем правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань покупця неустойкою у письмовій формі.

За таких обставин, виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю НК Енергогруп до Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс в частині стягнення штрафу та пені.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити позовні вимоги частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Стандарт-Оил-Плюс (02068, м.Київ, вул.Олександра Кошиця, будинок 9, ЄДРПОУ 41994704) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю НК Енергогруп (04053, м.Київ, Кудрявський Узвіз, будинок 7, кімната 122, ЄДРПОУ 39187845) основний борг в сумі 275 688,59 грн., 3% річних в розмірі 4780,76 грн., інфляційні втрати в сумі 31 405,49 грн. та судовий збір в розмірі 4678,12 грн.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 15.04.2019р.

Суддя Спичак О.М.

Дата ухвалення рішення03.04.2019
Оприлюднено15.04.2019

Судовий реєстр по справі —910/17415/18

Рішення від 03.04.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 19.03.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 01.03.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 12.02.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 15.01.2019

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

Ухвала від 28.12.2018

Господарське

Господарський суд міста Києва

Спичак О.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні