Постанова

від 08.04.2019 по справі 520/8968/18

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2019 р.Справа № 520/8968/18 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бенедик А.П.,

Суддів: Донець Л.О. , Гуцала М.І. ,

за участю секретаря судового засідання Лисенко К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду в м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Старосельцева О.В.) від 07.12.2018 року (повний текст рішення складено 13.12.2018 р.) по справі № 520/8968/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра"

до Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.09.2018 року №0000071418,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Деметра", звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.09.2018р. №0000071418.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства. Зазначив, що оскільки у позивача в наявності всі необхідні первинні документи, якими документовані операції з контрагентом - ТОВ "Енерго Постач 81", то висновки перевіряючих про відсутність реального характеру вказаних операцій є помилковими.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 05.09.2018 року №0000071418.

Стягнуто на користь ТОВ "Деметра" за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762,00 грн.

Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про їх обґрунтованість. Зазначив, за наслідком проведеної перевірки встановлено відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ "Енерго Постач 81", господарських операцій, через відсутність договору на реалізацію кукурудзи третього класу саме на адресу позивача; наявність кримінального провадження, в рамках якого отримано пояснення від директора ТОВ "Енерго Постач 81", в яких він заперечував участь у господарській діяльності товариства; дефектність наданої позивачем первинної документації. А тому, оскільки встановлені за наслідками перевірки порушення позивачем вимог діючого законодавства є обґрунтованими, то спірне податкове повідомлення-рішення є законними.

Позивач правом надання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 4 ст. 229 та ч. 2 ст. 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що співробітниками ГУ ДФС у Харківській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ "Деметра" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства по господарських взаємовідносинах з ТОВ "Енерго Постач-81" за грудень 2015р., за наслідками якої складено Акт від 14.08.2018р. № 3296/20-40-14-18-06/23757473.

Під час перевірки податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, а саме п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.188.1 ст.188, п.198.5 ст.198 Податкового кодексу України (далі - ПК України) за рахунок відображення в обліку показників первинних документів, складених за нереальними господарськими операціями у межах нікчемного правочину, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 47275,12грн., і, як наслідок, до завищення від'ємного значення по податку на додану вартість за грудень 2015р. - 47275,12грн.

На підставі висновків викладених в акті перевірки, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 05.09.2018р. №0000071418, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 47275,00 грн.

Як було встановлено під час розгляду справи, фактичною підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слугували встановлені за наслідком проведеної перевірки висновки контролюючого органу про відсутність реального характеру укладених між позивачем та контрагентом - ТОВ "Енерго Постач 81", господарських операцій.

Не погодившись з вищезазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарських операції між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Енерго Постач 81", а тому висновки податкового органу про завищення від'ємного значення по податку на додану вартість на суму 47275, 12грн. є необґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до положень п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст.14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку (п. 22.1 ст. 22 ПК України).

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом п.198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України (у редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно п. 201.4 ст. 201 ПК України, податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця.

Платники податку в разі здійснення постачання товарів/послуг, постачання яких має безперервний або ритмічний характер:

покупцям - платникам податку - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведені податкові накладні на кожного платника податку, з яким постачання мають такий характер, з урахуванням усього обсягу постачання товарів/послуг відповідному платнику протягом такого місяця;

покупцям - особам, не зареєстрованим платниками податку, - можуть складати не пізніше останнього дня місяця, в якому здійснено такі постачання, зведену податкову накладну з урахуванням всього обсягу постачання товарів/послуг таким покупцям, з якими постачання мають такий характер, протягом такого місяця.

Як встановлено під час судового розгляду справи, позивач у перевіряємий період мав господарські відносини із контрагентом - ТОВ "Енерго Постач 81".

Перевіряючи правомірність висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру вищевказаних господарських операцій, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів дійшла висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV), господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно до ст. 3 Закону України №996-XIV (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо дана подія оформлена первинним документом, що містить усі обов'язкові реквізити, визначені ч. 2 ст. 9 Закону України №996-XIV, то дана обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704 (в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин), первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Як встановлено під час розгляду справи, від 04.12.2015 року між ТОВ "Енерго Постач-81" (постачальник) та ТОВ "Деметра" (покупець) укладено договір поставки №04/12-15, предметом якого є постачання товару - кукурудзи.

Позивач на підтвердження реальності укладених із контрагентом господарських операцій надав видаткові накладні № 1/12 від 08.12.2015р., №2/12 від 02.12.2015р.

Зі змісту вказаних видаткових накладних вбачається, що вони були складені саме на виконання договору №04/12-15 від 04.12.2015 року.

На підтвердження факту транспортування придбаної продукції позивачем надано та долучено до матеріалів справи копії ТТН від 08.12.2015р. №59367, від 08.12.2015р. №59365, від 08.12.2015р. №59366.

Зобов'язання по оплаті вартості товару були виконані контрагентом позивача шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на користь позивача. Зауважень щодо виконання обов'язку з оплати вартості згаданого у цих документах товару в акті перевірки контролюючим органом не викладено.

Зберігання придбаного товару підтверджується наданим представником позивача, договором складського зберігання №65 від 24.07.2015р.

Розвантаження та відвантаження підтверджується актами надання послуг №1000 від 30.11.2015р., №940 від 16.11.2015р., №883 від 31.10.2015р., №1031 від 09.12.2015р., актом- розрахунком №ХКЗ00000052 від 09.12.2015р. та оплатою за послуги відповідно до платіжного доручення №3474 від 09.12.2015р.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що під час судового розгляду підтверджено належними та допустимими доказами факт реальності укладених із контрагентом господарських операцій.

Надані позивачем первинні документи у повній мірі розкривають зміст господарських операцій, а тому посилання податкового органу на те, що подані платником документи не дозволяють встановити реальність виконання вказаних операцій та факт їх використання у господарській діяльності товариства, є помилковими.

За приписами статті 4 Закону України №996-XIV одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Перевіряючи факт здійснення господарської операції, на підставі якої платником податків сформовано дані податкового обліку, суд досліджує товарність такої операції в сукупності чинників, що впливають на її реальний зміст. Зокрема, суд оцінює документи та інші дані, що відображені платником податків в податковому та бухгалтерському обліку, з урахуванням специфіки спірної господарської операції.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів чи допущення помилок в їх оформленні не може слугувати підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо іншими даними буде підтверджено фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів зазначає, що незначні недоліки у заповненні бухгалтерських документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів. Більш того, вони не є підставою для висновку про нереальність здійснення господарської операції та про обґрунтованість рішення органу доходів і зборів щодо нарахування податкового зобов'язання. Таким чином, помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у зобов'язаннях платника податків.

Так, згідно наданих позивачем видаткових накладних вбачається, що вони складені саме на виконання договору №04/12-15 від 04.12.2015 року та між його учасниками, придбаний товар та його кількість відповідає умовам договору, а тому помилкове зазначення в якості постачальника позивача, а продавця - контрагента, з урахуванням інших доказів та встановлених під час розгляду справи обставин, не може свідчити про відсутність реального характеру господарської операції.

З приводу посилання скаржника на наявність помилок при складанні ТТН та не зазначення у них всієї необхідної інформації, колегія суддів зазначає наступне.

Товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є доказом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг, а не реальність господарської операції у цілому.

Відсутність товарно-транспортних накладних не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій. Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат та податкового кредиту платника податків. При цьому, документи обумовлені правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 11.09.2018 року у справах №804/4787/16, №815/6105/17 та №820/477/18.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином враховуючи, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, колегія суддів дійшла висновку, що наявність у ТТН певних неточностей не може свідчити про відсутність реального характеру господарської операції.

Посилання податкового органу, як на підставу відсутності реального характеру укладених між позивачем та контрагентами господарських операцій, на податкову інформацію, отриману за наслідком перевірки контрагентів, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

В рішенні від 5 липня 2016 року по справі № 21-1793а16 Верховний суд України вказав, що сам факт заперечення директором контрагента своєї участі у діяльності товариства та у підписанні товариством від його імені первинних облікових та бухгалтерських документів, за умови, що на час встановлення фактичних взаємовідносин сторін керівником цього товариства в Єдиному реєстрі підприємств і організацій України значився саме цей директор, не може бути свідченням безтоварності спірних операцій, за умови скасування щодо нього постанови про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 205 Кримінального кодексу України ("Фіктивне підприємництво").

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Крім того, відповідно до ч. 6 ст.78 КАС України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012р. № 2379/12/13-12 вказано, що адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Таким чином, в такого роду спорах, посилання фіскального органу на протоколи допиту свідків у кримінальній справі, де ще немає вироку по справі - не є належним доказом.

Колегія суддів вказує, що докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На підставі викладеного, доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов'язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

В свою чергу, відповідачем ані під час розгляду справи у суді першої інстанції, ані під час її апеляційного перегляду не було надано жодних доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним.

Не заслуговує на увагу посилання контролюючого органу щодо наявності протоколу допиту, в якому директор контрагента ТОВ "Енерго Постач-81" заперечує свою участь у діяльності товариства та у підписанні від його імені первинних документів, оскільки судовим розглядом не встановлена достовірність та допустимість вказаного протоколу як належного доказу по справі, а сам факт заперечення такої участі не може бути беззаперечним свідченням безтоварності спірної операції.

Доказів про наявність фактів, які б свідчили про обізнаність платника податків щодо неправомірної поведінки контрагента та злагодженості дій між ними контролюючим органом всупереч вимог процесуального закону надано не було.

Вказана позиція узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 08.08.2018 року по справі №820/4428/17.

Колегія суддів зазначає, що стан виконання податкових обов'язків визначається виключно дотриманням норм податкового законодавства. В основі оподаткування лежить не волевиявлення осіб у вигляді цивільно-правового правочину, а фактичний рух активів з урахуванням ділової мети такого руху та його зв'язку з господарською діяльністю платника податків. Це випливає з того, що норми податкового законодавства пов'язують формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування та податкового кредиту з фактом придбання товарів з метою використання в господарській діяльності.

Отже, вирішальним значенням при вирішенні питання щодо формування платником податку витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту має значення не те, які зобов'язання сторони обумовили договором, а те, що вчинив платник податків. З позицій оподаткування не має значення чи має в господарській операції дефект волевиявлення сторін правочину, а має значення господарська операція, що вчинена платником, яка і має бути предметом аналізу в податковому спорі.

Відповідачем не надано доказів та не наведено жодних обставин, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про непов'язаність операцій з господарською діяльністю позивача, про не вчинення операцій, про відсутність факту надання послуг.

Згідно ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі - Конвенція), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами (ст. 46 Конвенції).

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - "ЄСПЛ").

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії, ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, колегія суддів вважає, що правочин відповідає положенням норм чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства.

На підставі викладеного, колегія суддів колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності в діях позивача порушення вимог законодавства та, як наслідок, неправомірності нарахування за вказані порушення суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності визначення позивачу суми грошового зобов'язання колегія суддів вважає необґрунтованими з вищезазначених підстав.

Згідно ч. 1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ч. 1 ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, відповідача у справі.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.12.2018 року по справі №520/8968/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Деметра" до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 05.09.2018 року №0000071418 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя (підпис)А.П. Бенедик Судді (підпис) (підпис) Л.О. Донець М.І. Гуцал Повний текст постанови складено 15.04.2019 року.