Рішення

від 15.04.2019 по справі 221/46/19

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

15.04.19

Провадження 2/235/702/19

Справа 221/46/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2019 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

в складі головуючого - судді Філь О.Є.

за участю секретаря судового засідання Іванової В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа орган опіки та піклування Волноваської міської ради Донецької області, про надання дозволу на тимчасовий виїзд на тимчасово непідконтрольну територію України неповнолітній дитині без згоди та супроводу батька,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2, третя особа орган опіки та піклування Волноваської міської ради Донецької області, про надання дозволу на тимчасовий виїзд на тимчасово непідконтрольну територію України неповнолітній дитині без згоди та супроводу батька.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач ОСОБА_1 зазначила, що вона та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17.07.2010 року по 08.09.2017 року. Від шлюбу з відповідачем вони мають неповнолітню дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після розірвання шлюбу дочка залишилась проживати з нею.

З осені 2014 року вона, ОСОБА_1, та її дочка ОСОБА_3, взяті на облік, як внутрішньо переміщені особи, фактичне місце перебування: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою від 13.11.2017 року № 4393, місце реєстрації: АДРЕСА_2.

Починаючи з початку 2018 року і до теперішнього часу відповідач участі у вихованні дитини не приймає, не цікавиться її життям та розвитком. Згідно довідки від 19.12.2018 року станом на 19.12.2018 року заборгованість зі сплати аліментів становить 11945,00 грн.

Точне місцезнаходження відповідача їй не відомо, можливо він знаходиться на тимчасово непідконтрольній території України, можливо виїхав на територію Російської Федерації. Встановити з ним зв'язок не виявляється можливим, самостійно він на зв'язок не виходить.

На сьогоднішній день склалася ситуація, що потребує її з дитиною виїзду на тимчасово непідконтрольну територію України, а саме для відвідування родичів, які постійно проживають у місті Донецьку, це рідні бабуся та дідусь ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які проживають за адресою: АДРЕСА_2.

Тому позивач звернулась до суду з позовом, в якому просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд на непідконтрольну Україні територію, а саме в м. Донецьк, неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 строком на два роки, починаючи з 01.05.2019 року по 01.05.2021 року.

07 лютого 2019 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями вищезазначену справу було передано до провадження головуючому судді Філь О.Є.

08 лютого 2019 року ухвалою судді позовну заяву було залишено без руху, позивачу був наданий строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання ухвали.

04.03.2019 року позивачем були усунуті недоліки позовної заяви.

05 березня 2019 року ухвалою судді відкрито провадження у справі, надано відповідачу 15-денний строк на подання відзиву на позов з дня вручення ухвали про відкриття провадження та призначено по справі підготовче засідання.

Ухвалою суду від 01 квітня 2019 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15 квітня 2019 року.

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилась, про час і місце розгляду справи повідомлена належним чином, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзиву на позов не надав.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Волноваської міської ради Донецької області в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду заяву про розгляд справи за відсутності представника, на розсуд суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні ним правовідносини.

Сторони по справі позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 17.07.2010 року, рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 08 вересня 2017 року шлюб між ними розірваний (а.с. 54), від шлюбу мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 51).

Позивач ОСОБА_1 разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_3 на час розгляду справу проживають, як внутрішньо переміщені особи, за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою від 13.11.2017 року № 4393 (а.с. 50, 53) , місце реєстрації: АДРЕСА_2 (а.с. 48).

У місті Донецьку за адресою: АДРЕСА_2, проживають рідні бабуся та дідусь ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5.

У ст. 18 Конвенції про права дитини, ратифікованій постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, проголошено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Рівності прав і обов'язків батьків стосовно дітей необхідно дотримуватися незалежно від наявності або відсутності шлюбу між ними.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Одним із питань, яке має вирішуватися за взаємною згодою батьків дитини, є реалізація права дитини на свободу пересування.

Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У ст. 141 Сімейного кодексу України визначена рівність прав і обов'язків батьків відносно дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 151 Сімейного Кодексу України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини; батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 Сімейного кодексу України).

Статтею 155 Сімейного кодексу України передбачено, що здійснення батьками своїх

прав по виконанню обов'язків має ґрунтуватися на повній повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" за відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд неповнолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Надання такого дозволу на постійне перетинання дитини кордону без згоди та супроводу батька суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов'язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею (позиція викладена у постанові Верховного суду України від 12 квітня 2017 року, № 235/139/16-ц/6-15цс17).

Окрім того, надання судом дозволу на майбутнє на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків, без визначення при цьому конкретного часу та місця перебування - суперечить положенням чинного законодавства (позиція Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 липня 2015 у справі № 6-7961св15).

Конвенція про права дитини, прийнята 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р. і ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. (далі - Конвенція), передбачає, що Держави-учасниці поважають право дитини та її батьків залишати будь-яку країну, включаючи власну, і повертатися в свою країну, щодо права залишати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлені законом і необхідні для охорони державної безпеки, громадського порядку (order public), здоров'я чи моралі населення або прав і свобод інших осіб і сумісні з визнаними в цій Конвенції іншими правами (ст. 10 п. 2).

Із зазначеними нормами кореспондуються положення ст. 313 ЦК України, відповідно до яких фізична особа має право на свободу пересування (ч. 1), фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними (ч. 3), фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом (ч. 4), а також аналогічні положення ст. 1 спеціального законодавчого акту - Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України (Закон № 3857-XII). Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до зазначеного Закону та інших законів України (ст. 3 Закону № 3857-XII).

Відповідно до п. 22 ч. 1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №

57 (у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2012 року №724), встановлено, що виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або у супроводі осіб, які уповноважені одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків, із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд громадянина України, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Частинами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з Принципом 2 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які б дозволяли їй розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та у соціальному розумінні здоровим та нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності.

З вищевказаних норм права вбачається, що дитина може виїжджати за кордон за визначеними батьками підставами: країною перебування, конкретною метою та встановленого терміну перебування за кордоном, який необхідний для реалізації такої мети виїзду. Якщо згоди між батьками щодо такого виїзду не має, один з батьків має право звернутися до суду з позовом до другого з батьків задля отримання такої згоди за рішенням суду. Отже, рішення суду про надання такої згоди може бути ухвалено за наявності підстав визначених відповідними Правилами, а саме: із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі. Надання дозволу на майбутнє для невизначеної поїздки не здійснюється.

Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про народження, виданого Відділом державної реєстрації цивільного стану Кіровського районного управління юстиції у м. Донецьку 18 листопада 2011 року, актовий запис № 1339 (а.с. 51) ОСОБА_2 записаний батьком дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Батько дитини дозвіл на тимчасовий багаторазовий в'їзд та виїзд на непідконтрольну Українській владі територію України через лінію зіткнення в межах Донецької області, не надає.

Згідно ст. 1 Закону України від 18.01.2018 року Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме:

1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей;

2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини;

3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до Указу Президента України Про межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях затверджено межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, до яких відноситься і місто Донецьк.

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України №3857-XІІ та постановою №57 визначено, що виїзд , а не виїзди за межі України громадянина, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків може бути дозволено на підставі рішення суду. В п.4 Правил йдеться про конкретну державу прямування (в однині) та конкретний період часу перебування в цій державі, тобто разову поїздку.

Згідно з п. 3 Порядку в'їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 2015 року №367, виїзд з тимчасово окупованої території України громадян України, які не досягли 16-річного віку, здійснюється через контрольні пункти за умови пред'явлення паспорта громадянина України, або паспорта громадянина України для виїзду за кордон, або проїзного документа дитини у супроводі одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників чи в супроводі інших осіб, уповноважених одним із батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини до тимчасово окупованої території Донецької області повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права, дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України або на тимчасово окуповану територію в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення. Натомість надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за межі України або на тимчасово окуповану територію без згоди батька суперечить чинному законодавству, яке визначає рівність прав та обов'язків обох батьків відносно виховання дитини, унаслідок чого батько фактично позбавляється можливості брати участь у вихованні дитини та спілкуванні з нею (такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 12 квітня 2017 року у справі №6-15цс17, позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 28 березня 2018 року у справі №725/4303/15-ц).

У зв'язку з чим суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 про надання дозволудозвіл на тимчасовий виїзд на непідконтрольну Україні територію, а саме в м. Донецьк, неповнолітній ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з матір'ю ОСОБА_1 без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 строком на два роки, починаючи з 01.05.2019 року по 01.05.2021 року, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР N 789-XII від 27.02.91, ст.ст. 141, 150, 155 СК України, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995р. № 57, Законом України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", ст.ст. 259, 263-268 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа орган опіки та піклування Волноваської міської ради Донецької області, про надання дозволу на тимчасовий виїзд на тимчасово непідконтрольну територію України неповнолітній дитині без згоди та супроводу батька, без згоди батька відмовити.

Повний текст рішення складено 15 квітня 2019 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду, з врахуванням вимог п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України. Апеляційні скарги можуть бути подані протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, місце реєстрації: АДРЕСА_2, місце фактичного проживання: АДРЕСА_1.

Відповідач: ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: АДРЕСА_2.

Третя особа: Орган опіки та піклування Волноваської міської ради Донецької області, код ЄДРПОУ 04053105, місце знаходження: 85700, Донецька область, Волноваський район, м. Волноваха, вул. Центральна, 88.

Суддя: