Рішення

від 08.04.2019 по справі 910/17411/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ м. Київ 08.04.2019Справа №  910/17411/18 За позовомЗакарпатської митниці ДФС доТовариства з обмеженою відповідальністю «Синтез-Центр» прозобов'язання надати доступ до майна Суддя Босий В.П. секретар судового засідання Єрмак Т.Ю. Представники сторін: від позивача:не з'явився від відповідача:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Закарпатська митниця ДФС звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтез-Центр» (надалі – «Товариство») про зобов'язання надати доступ до майна. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч умовам договору №79 від 20.02.2015 не надано доступ посадовим особам позивача до майна, переданого на відповідальне зберігання, для проведення інвентаризації. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2019 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2019 розгляд справи відкладено у зв'язку з неявкою представників сторін в судове засідання. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.04.2019. Представник позивача в судове засідання не з'явився, 11.02.2019 на виконання вимог ухвали суду від 17.01.2019 надав оригінали документів та заявив клопотання, в якому просив розгляд справи здійснювати за відсутності його представників. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу. Відповідно до частини   6 статті   242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Згідно з частиною 4 статті   89 Цивільного кодексу України   відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Так, з метою повідомлення відповідача   про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.01.2019 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 27/6, кім. 349. Однак, 06.03.2019 конверт з ухвалою суду від 17.01.2019 було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Згідно з ч.   6 ст.   242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі. У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в   електронній   формі   не   пізніше  наступного  дня  після  їх виготовлення   і   підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для  доступу  до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує  ведення  Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний  державний  реєстр судових рішень - автоматизована  система  збирання,  зберігання,  захисту,  обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові  рішення,  внесені  до  Реєстру,  є  відкритими для безоплатного  цілодобового  доступу  на   офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України. Дослідивши матеріали справи суд встановив, що неявка представників позивача та відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду даної справи по суті, а наявних в матеріалах справи доказів достатньо для повного та всебічного розгляду даної справи. В судовому засіданні 08.04.2019 суд прийшов до висновку про необхідність ухвалення рішення у даній справі. Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 20.02.2015 між Закарпатською митницею ДФС (поклажодавець) та Товариством (зберігач) був укладений договір №79 (надалі – «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого поклажодавець передає на відповідальне зберігання майно, що перебуває під митним контролем – вилучені або затримані митним органом великогабаритні вантажі, великі партії майна та інше майно, що потребує особливих умов зберігання. Пунктом 1.2 Договору передбачено, що поклажодавець при передачі на відповідальне зберігання майна вказує його повну назву, кількість, ціну, загальну вартість. Кожний факт передачі майна та предметів на відповідальне зберігання оформляється відповідним актом прийому-передачі. Згідно з п. 2.1.1 Договору поклажодавець зобов'язується передавати майно та необхідні до нього документи на умовах цього договору та відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідно до п.п. 2.2.2 та 2.2.3 Договору зберігач зобов'язаний, зокрема: створити необхідні умови для забезпечення належного зберігання переданого йому майна та його схоронності; на вимогу поклажодавця забезпечувати доступ у складські приміщення представників митниці з метою вчинення дій, пов'язаних із провадженням у справі. 20.02.2015 на підставі наказу Закарпатської митниці ДФС від 27.01.2015 №19 «Про створення комісії» проведено зняття фактичних залишків та передачу цінностей, які знаходяться на позабалансовому рахунку, та складено інвентаризаційний опис та акт передачі матеріальних цінностей, прийнятих (зданих) на відповідальне зберігання, який підписаний представниками сторін. Листами №07-70-05/16-1878 від 30.10.2017, №734/17/07-70-05 від 31.05.2018, №736/17/07-70-05 від 31.05.2018, №1485/17/07-70-05 від 23.10.2018, №1486/17/07-70-05 від 23.10.2018 позивач звертався до відповідача з вимогою надати доступ до майна, переданого на зберігання за Договором. Спір у справі виник у зв'язку з неправомірною, на думку позивача, відмовою відповідача надати доступ до спірного майна. Згідно з ч.ч. 1-2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами ч. 1 ст. 629 цього Кодексу договір є обов'язковим для виконання сторонами. За змістом ч. 1 ст. 936, ч. ч. 1,2  ст. 938  Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Матеріалами справи (інвентаризаційний опис та акт передачі матеріальних цінностей, прийнятих (зданих) на відповідальне зберігання від 20.02.2015) підтверджується факт передання позивачем та прийняття відповідачем на зберігання на умовах Договору майна згідно з переліком, що міститься в такому акті. Згідно з ст. 948, ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.  Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Як встановлено судом, відповідно до п. 2.2.3 Договору зберігач зобов'язаний на вимогу поклажодавця забезпечувати доступ у складські приміщення представників митниці з метою вчинення дій, пов'язаних із провадженням у справі. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою надати доступ до майна, переданого на зберігання (листи №07-70-05/16-1878 від 30.10.2017, №734/17/07-70-05 від 31.05.2018, №736/17/07-70-05 від 31.05.2018, №1485/17/07-70-05 від 23.10.2018, №1486/17/07-70-05 від 23.10.2018), проте відповідачем всупереч вимогам п. 2.2.3 Договору відповідний доступ до майна надано не було. Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається; відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.   Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Відтак, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. З огляду на викладене, відновлення порушеного права позивача можливе шляхом зобов'язання відповідача надати доступ посадовим особам Закарпатської митниці ДФС до майна, переданого на відповідальне зберігання за Договором, для проведення інвентаризації, а тому позовні вимоги визнаються судом правомірними та такими, що підлягають задоволенню повністю. Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд, - ВИРІШИВ: 1. Позов Закарпатської митниці ДФС задовольнити повністю. 2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Синтез-Центр» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 27/6, кім. 349; ідентифікаційний код 34022853) надати доступ посадовим особам Закарпатської митниці ДФС (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, 20; ідентифікаційний код 39515893) до майна, переданого на відповідальне зберігання за договором №79 від 20.02.2015, для проведення інвентаризації. 3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Синтез-Центр» (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 27/6, кім. 349; ідентифікаційний код 34022853) на користь Закарпатської митниці ДФС (88000, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Собранецька, 20; ідентифікаційний код 39515893) судовий збір у розмірі 1  762,00 грн. Видати наказ. 4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 5. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 15.04.2019. Суддя                                                                                                               В.П. Босий