Рішення

від 11.04.2019 по справі 920/916/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.04.2019 Справа № 920/916/18

Господарський суд Сумської області у складі судді Спиридонової Н.О. при секретарі судового засідання Гребенюк С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 907/916/18 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АТГ-ОНІКО» (вул. Волоська, буд. 55/57, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код 37334313),

до відповідача: Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 30991664),

про стягнення 137000,43 грн. на підставі договору № 79/18-30-17 від 28.03.2017, укладеного між сторонами.

представники сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду звернувся позивач з позовом до відповідача, у якому просить суд стягнути з відповідача заборгованість в сумі 137000,43 грн. за договором 79/18-30-17 від 28.03.2017, з яких: 66511,00 грн. основний борг, 63185,45 грн. пеня, 7303,98 грн. інфляційні збитки, а також стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 2055,02 грн.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 06.12.2018 відкрито провадження у справі № 907/916/18.

Ухвалою суду від 16.01.2019 продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів до 06.03.2019.

02.02.2019 відповідач подав до суду відзив № 79/15-22 від 05.02.2019 на позовну заяву, в якому просить суд закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу 66511,00 грн. у зв'язку з відсутністю предмета спору, оскільки сума основного боргу сплачена відповідачем відповідно до платіжних доручень № 6568 від 05.12.2018, № 6616 від 07.12.2018, в іншій частині позову застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Ухвалою від 05.02.2019 у справі № 920/916/18 відкладено підготовче засідання на 21.02.2019.

18.02.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив № 02 від 13.02.2019, де позивач зазначає, що відповідачем сплачено суму основного боргу та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 25602,18 грн., інфляційні збитки в сумі 7303,98 грн. та витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою суду від 21.02.2019 у справі № 920/916/18 закрито підготовче провадження та призначено зазначену справу до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 25.03.2019 призначено розгляд справи по суті на 11.04.2019.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України, завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Відповідно до статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник.

З огляду на те, що розгляд даної справи неодноразово відкладався у зв'язку з нез'явленням представників сторін у судове засідання, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

28.03.2017 між Дочірнім підприємством Завод обважнених бурильних та ведучих труб (покупець - відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю АТГ-ОНІКО (постачальник - позивач) було укладено договір № 79/18-30-17, за умовами якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити покупцеві продукцію виробничо-технічного призначення, номенклатура, кількісні та якісні характеристики і терміни постачання якої вказані у Специфікаціях, що є невід'ємними частинами договору. Покупець зобов'язується прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно п. 11.6. договору договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2017 року.

Сторонами було укладено Специфікацію № 1 від 28.03.2017 на поставку товару, на загальну суму 203022,00 грн. з ПДВ.

Згідно додатку № 1 до договору № 79/18-30-17 від 28.03.2017 Специфікація № 1 покупець здійснює оплату продукції за даною специфікацією, в наступному порядку:

а) перший платіж (аванс) у розмірі 50% від вартості продукції, що становить 101511,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 16918,50 грн., протягом десяти банківських днів з моменту підписання договору та Специфікації № 1 і виставлення рахунку постачальником;

б) другий платіж (остаточний розрахунок) у розмірі 50% від вартості продукції, що становить 101511,00 грн. в т.ч. ПДВ у розмірі 16918,50 грн., протягом десяти банківських днів з моменту отримання продукції на склад покупця.

Як свідчать матеріали справи, позивач згідно видаткової накладної № 526 від 21.07.2017 здійснив поставку товару покупцю на загальну суму 203022,00 грн. з ПДВ.

Таким чином, постачальник свої зобов'язання стосовно поставки на адресу покупця товару зазначеного у Специфікації № 1 до договору № 79/18-30-17 від 28.03.2017 виконав у повному обсязі. Загальна вартість поставленого товару склала 203022,00 грн. з ПДВ.

Відповідач здійснив перший платіж (аванс), що становить 50% від вартості поставленого товару шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, що становить 101511,00 грн. з ПДВ та перерахував 35000,00 грн. з ПДВ. Загальна сума отриманих позивачем грошових коштів від відповідача склала 136511,00 грн. з ПДВ. Згідно умов договору та Специфікації останній день повної оплати сплинув 21.08.2017.

Таким чином, постачальник виконав свої зобов'язання та поставив покупцю товар зазначений у Специфікації № 1 від 28.03.2017, а покупець порушив умови договору у зв'язку з чим виникла заборгованість в сумі 66511,00 грн. з ПДВ.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу . Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України , цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України , підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 525 , 615 Цивільного кодексу України , одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України , відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України ).

Відтак, вимога щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар у розмірі 66511,00 грн. була заявлена правомірно.

При цьому, судом встановлено, що протягом розгляду справи в суді, відповідачем здійснена оплата суми основного боргу в розмірі 66511,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень № 6568 від 05.12.2018, № 6616 від 07.12.2018 про сплату 66511,00 грн.

В даному випадку станом на час звернення позивача з позовом заборгованість у розмірі 66511,00 грн. існувала, однак після порушення провадження у справі відповідачем сплачено пред'явлену до стягнення суму основного боргу.

За вказаних обставин, враховуючи, що під час розгляду справи в суді відповідач сплатив позивачу суму основного боргу у розмірі 66511,00 грн., провадження у справі в цій частині стягнення суми основного боргу необхідно закрити за відсутністю предмету спору відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України - за відсутністю предмету спору.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 25602,18 грн. пені за період з 21.08.2017 по 07.11.2018.

Згідно з п. 3 ч. 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до ч.1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

У відповідності до статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 8.3. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату поставленої продукції покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 0,2% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачуватиметься пеня.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зважаючи на те, що умови спірного договору, не містять посилань на інші строки нарахування пені, її нарахування повинно бути припинено через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивачем здійснено нарахування пені за період з 21.08.2017 по 07.11.2018 у сумі 25602,18 грн., проте, з вимогами про її стягнення позивач звернувся поза межами строку позовної давності про застосування якої просить відповідач у відзиві на позов.

За приписами статті 267 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до положень частин 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України визначено, що спеціальна позовна давність - в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до пункту 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року № 10, за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як встановлено вище, пеня нарахована за період з 21.08.2017 по 07.11.2018, в той час як з позовом до суду позивач звернувся 16.11.2018 (згідно поштового штемпелю на конверті), тобто, поза межами вказаного строку.

З огляду на викладене, вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 25602,18 грн., задоволенню не підлягають, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення інфляційних збитків в сумі 7303,98 грн. за період з 21.08.2017 по 07.11.2018.

Перевіривши розрахунки позивача, в тому числі: періоди нарахувань, розміри простроченого платежу, індекси інфляції, суд дійшов висновку про їх правомірність.

Доводи відповідача щодо застосування строку позовної давності на підставі положень ст.. 258 Цивільного кодексу України суд вважає безпідставними, оскільки згідно з приписами статті 625 Цивільного кодексу України, які узгоджуються з нормами статті 231 Господарського кодексу України, відповідальність за порушення грошового зобов'язання передбачена за весь час прострочення.

Порядок відліку позовної давності наведено у статті 261 Цивільного кодексу України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2018 № 910/16945/14.

Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, підтвердження матеріалами справи заборгованості відповідача перед позивачем у заявленій до стягнення сумі, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме в частині стягнення 7303,98 грн. інфляційних втрат. В частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу провадження у справі підлягає закриттю за відсутністю предмету спору. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стосовно витрат позивача із сплати судового збору.

Згідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернення з позовною заявою позивачем було сплачено 2055,02 грн. судового збору, що підтверджується платіжним дорученням № 268 від 08.11.2018.

В позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача суму боргу в розмірі 137000,43 грн. та судовий збір в сумі 2055,02 грн. У відповіді на відзив позивач зменшив суму пені та просив стягнути 32906,16 грн. з урахування сплати відповідачем 66511,00 грн. суми основного боргу.

Згідно до вимог ч.1 ст. 4 Закону України Про судовий збір , судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімумі для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України Про судовий збір визначено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

В даній справі розмір майнових вимог, з урахуванням заяви про зменшення позовних, становить 99417,16 грн. Відповідно розмір судового збору, що підлягав сплаті складає 1762,00 грн. (станом на 1 січня 2018 року), замість сплаченого 2055,02 грн.

Разом з тим, пунктом 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Враховуючи, що порядок повернення сум судового збору, визначений у статті 7 Закону України Про судовий збір , передбачає обов'язкову наявність клопотання особи, яка має право на повернення сум сплаченого до Державного бюджету України судового збору, суд позбавлений права вирішення цього питання без відповідного клопотання сторони.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, однак в іншій частині позовних вимог закрито провадження у справі, оскільки питання стосовно основної суми боргу відповідачем з позивачем було вирішено лише після звернення позивачем до суду з даною позовною заявою, то суд покладає на відповідача судові витрати в розмірі 1308,28 грн.

Керуючись ст. ст. 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Завод обважнених бурильних та ведучих труб (вул. Комарова, буд. 2, м. Суми, 40020, ідентифікаційний код 30991664) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТГ-ОНІКО» (вул. Волоська, буд. 55/57, м. Київ, 04070, ідентифікаційний код 37334313) 7303 грн. 98 коп. інфляційних збитків, 1308 грн. 28 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу на суму 66511,00 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно статті 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 16.04.2019.

Суддя ОСОБА_1