Рішення

від 03.04.2019 по справі 120/32/19-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

03 квітня 2019 р. Справа № 120/32/19-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Дмитришеної Руслани Миколаївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Т.Ю.

позивача: ОСОБА_1

представика позивача: адвоката ОСОБА_2

представика відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: Споживчого товариства "Лілея" (22622, Вінницька область, Оратівський район, с. Якимівка, вул. Заводська, 34)

до: Управління Держпраці у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Магістратська, 37)

про: визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Споживчого товариства "Лілея" (22622, Вінницька область, Оратівський район, с. Якимівка, вул. Заводська, 34) до Управління Держпраці у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Магістратська, 37) про визнання протиправним та скасування рішення.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що Управлінням Держпраці у Вінницькій області проведено інспекційне відвідування СТ "Лілея". За результатами даного заходу складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ВН 1722/12/НП/АВ від 09.11.2018. Згідно із актом, під час перевірки виявлено порушення роботодавцем ч. 1 ст. 21 КЗпП, а саме не оформлено належним чином трудових відносин з найманим працівником ОСОБА_4 У зв'язку із виявленим порушенням та на підставі вказаного акту інспекційного відвідування першим заступником начальника Управління Держпраці у Вінницькій області ОСОБА_5 складено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ВН 1722/12/НП/АВ/П/ТД-ФС від 27.11.2018.

Позивач, не погоджуючись із вказаним рішенням відповідача, звернувся до суду із даним позовом та просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Вінницькій області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ВН 1722/12/НП/АВ/П/ТД-ФС від 27.11.2018.

Ухвалою суду від 08.01.2019 відкрито провадження у адміністративній справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

На виконання вимог ухвали суду від 08.01.2019 та відповідно до положень ст. 162 КАС України, стороною відповідача подано до суду відзив щодо заявлених позовних вимог, з якого слідує, що відповідач заперечує проти задоволення адміністративного позову з огляду на наступне.

09.11.2018 інспекторами праці Управління Держпраці у Вінницькій області проведено інспекційне відвідування СТ "Лілея". Під час інспекційного відвідування встановлено, що СТ "Лілея" здійснює свою діяльність у магазині за адресою: вул. Театральна, 55-а, с. Якимівка, Оратівського району, Вінницької області. Продаж товарів у зазначеному магазині здійснює ОСОБА_4. Із документів, що надані в ході інспекційного відвідування а саме: табелів обліку робочого часу за січень та жовтень 2018 року, відомостей нарахування та виплати заробітної плати за січень, червень, жовтень 2018 року, встановлено, що ОСОБА_4 працювала неповний робочий час, 4 години за режимом роботи, встановленим СТ "Лілея", з двома вихідними днями - субота та неділя. За виконану роботу останній нараховувалася заробітня плата: за січень 2018 року - 1862 грн, червень 2018 року - 1862 грн, жовтень 2018 року - 1862 грн, яка виплачувалась працівникові два рази на місяць. Вказані документи свідчать про здійснення трудових відносин між ОСОБА_4 та СТ "Лілея". Однак, протягом 2016 - 2018 років з ОСОБА_4 укладались договори цивільно-правового харктеру.

Відповідно до ст. 24 КЗпП праціваник не може бути допущений до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або упоноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стороною відповідача зазначено, що позивачем не було надано під час інспекційного відвідування протокол зборів засновників СТ "Лілея" від 01.12.2012, яким прийнято на роботу ОСОБА_4 та протокол від 03.08.2015, яким останню переведено на неповний робочий день. Вказані протоколи не надавались також під час розгляду справи упоноваженими посадововими особами управління, про що свідчить протокол розгляду справи від 27.11.2018, в якому зроблена відмітка: "Документи, що додатково надані в ході розгляду справи, або долучені до справи не надавались".

26.02.2019 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній виклав свої пояснення щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення.

Позивачем вказано, що посадовими особами відповідача під час інспекційного відвідування, не з'ясовано щодо наявності трудової книжки, ведення журналу обліку трудових книжок та рішення уповноваженого органу про прийняття працівника на роботу. Відповідно до п. 18 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 26.04.2017 (далі - Порядок № 295), у разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об'єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється, а не продовжується. Таким чином у разі відсутності рішення про зупинення термінів інспекційного відвідування, що здійснюється наказом відповідача, терміни не вважаються зупиненими.

15.03.2019 в підготовче засідання учасники справи не з'явились. Натомість, від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання. З аналогічним клопотанням звернулась сторона позивача. В обґрунтування клопотань перший вказує, що перебуває у відпустці уповноважений представник, другий - з метою ознайомлення із документами, поданими Управлінням Держпраці у Вінницькій області, які на адресу позивача не надходили.

Ухвалою суду продовжено процесуальний строк для проведення підготовчого провадження на тридцять днів. Клопотання учасників справи задоволено та відкладено підготовче засідання на 03.04.2019.

Ухвалою суду від 03.04.2019 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті після закінчення підготовчого судового засідання.

В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх в повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та усних поясненнях, наданих під час розгляду справи. Окремо звертали увагу, що перевірка була проведена поверхнево, оскільки навіть у постанові про накладення штрафу на зворотньому боці якої, штраф накладено не на товариство, а на ФОП ОСОБА_6, яка не має жодного відношення до СТ "Лілея".

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала та просила суд у їх задоволенні відмовити повністю з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. З приводу зазначеної ФОП ОСОБА_6 вказала, що це є технічною помилкою через велику кількість матеріалів, які знаходяться на розгляді в Управлінні Держпраці.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Наказом про проведення інспекційного відвідування №1274-о від 23.10.2018, доручено провести інспекційне відвідування СТ "Лілея" з питань додержання законодавства про працю, в період з 29.10.2018 по 30.11.2018.

30.10.2018 інспектором праці складено акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування №ВН 1722/12/НП, у зв'язку з відсутністю документів, ведення яких передбачено законодавством про працю. Строк проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспекційного відвідування зупинено до 06.11.2018.

Вимогою про надання/поновлення документів №ВН 1722/12/ПД від 30.10.2018, зобов'язано голову СТ "Лілея" у строк до 06.11.2018 надати необхідні документи для проведення інспекційного відвідування, а саме: статут товариства, книгу розпоряджень, розпорядження (накази), трудові договори, табелі використання робочого часу та витрат на оплату праці, повідомлення в ДФС, звіти до Пенсійного фонду та ДФС, копію квитанції по сплаті ЄСВ за 2017 - 2018 роки.

Наказом про перенесення терміну інспекційного відвідування №1348/1-0 від 06.11.2018, перенесено інспекційне відвідування в СТ "Лілея" на період з 07.11.2018 по 09.11.2018.

09.11.2018 інспекторами праці Управління Держпраці у Вінницькій області проведено інспекційне відвідування СТ "Лілея". За результатами вказаного заходу складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю №ВН 1722/12/НП/АВ від 09.11.2018. За змістом акту, під час перевірки виявлено порушення роботодавцем ч. 1 ст. 21 КЗпП, а саме не оформлено належним чином трудових відносин з найманим працівником ОСОБА_4

Згідно протоколу від 27.11.2018 відбувся розгляд справи та заслухались пояснення роботодавця, за результатом розгляду справи відповідачем прийнято рішення про накладення штрафу згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП.

В зв'язку з виявленими порушеннями, 27.11.2018 Управлінням Держпраці у Вінницькій області винесено постанову про накладення штрафу упоноваженими посадовими особами №ВН 1722/12/НП/АВ/П/П/ТД-ФС у розмірі 111690,00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.

Положенням про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96 (далі - Положення №96), визначено, що центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб, є Державна служба України з питань праці (Держпраці) (п.1).

Згідно з п. 7 Положення № 96, Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №100, територіальним органом Держпраці на території Вінницької області є Управління Держпраці у Вінницькій області.

До завдань Держпраці належить, зокрема, державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю, а також зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування (п.4 Положення № 96).

Правові та організаційні засади проведення державного нагляду (контролю) визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та регулюється Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) в сфері господарської діяльності від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон № 877-V).

Відповідно до положень ст. 7 Закону № 877-V, для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає відповідний наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, і предмет перевірки, та на підставі якого оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, що підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою. Перед початком перевірки суб'єкта господарювання посадові особи, які проводять перевірку, пред'являють керівнику суб'єкта господарювання або уповноваженій ним особі направлення та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу, і надають суб'єкту господарювання копію направлення на перевірку, а також інформують цих осіб про мету перевірки.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (далі - Порядок № 295).

Пунктом 2 Порядку № 295 встановлено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці:

- Держпраці та її територіальних органів;

- виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

Відповідно до п. 5 Порядку № 295, інспекційні відвідування проводяться, зокрема, за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту (пп.3); за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю (пп. 5).

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення (п.19 Порядку № 295).

Відповідно до п. 20 Порядку акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженою особою.

Пунктом 27 Порядку вказано, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

При цьому, вирішуючи спір суд звертає на таке.

Статтею 1 Кодексу законів про працю України визначено, що даний Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Відповідно до ч. 2 ст. 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України визначено, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1, 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Кодексу законів про працю України, трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Цивільно - правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 24 КЗпП України).

В свою чергу, загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України). Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Виконавець робіт, на відміну від найманого працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку. Наказ (розпорядження) про прийом на роботу не видається, правовідносини оформлюються договором.

Сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами статті 208 ЦК України. Такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 ЦК України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналіз вищезазначених норм закону, а також частини першої статті 837 ЦК України дозволяє дійти висновку, що головна відмінність договорів полягає у предметі.

У цивільно-правовому договорі роботодавця цікавить результат, отриманий внаслідок проведених робіт. Предметом трудових договорів є сам процес трудової діяльності працівника (посадові обов'язки, початок та закінчення робочого дня, тривалість перерви, надання щорічної відпустки, тощо).

Предметом трудового договору є процес праці - виконання роботи за певною спеціальністю, кваліфікацією, посадою, тобто виконання працівником певної трудової функції (ст 23 КЗпП). При цьому трудова функція, як правило, не передбачає будь-якого кінцевого результату.

Сторонами трудового договору є роботодавець та працівник. Працівник приймається на посаду для виконання певної роботи згідно конкретної кваліфікації, професії, посади із підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку.

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконанням іншим. Оплата праці гарантована. Заробітна плата виплачується регулярно у робочі дні, не рідше двох разів на місяць. Для підприємств, установ, організацій усіх форм власності є обов'язковими норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством, зокрема, щодо мінімального розміру заробітної плати, норм оплати, а також щодо гарантій для працівників на оплату відпусток та інших випадках.

Натомість у договорі підряду/цивільно-правовій угоді будь-які гарантії при укладанні такого виду договору Цивільним кодексом не передбачені. За договором підряду одна сторона зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони. Предметом договору є кінцевий результат. Підрядник/виконавець робіт не зобов'язаний виконувати вимоги правил внутрішнього трудового розпорядку.

За договором підряду сторони рівноправні і замовник не зобов'язаний забезпечувати належні та безпечні умови праці (глави 61 та 63 ЦК). ЦК України не встановлює будь-яких вимог до замовника щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Слід зазначити, що за цивільно-правовим договором працівник самостійно організовує процес роботи, сам виконує її та відповідає за неї. Працівник за договором такого характеру не наділений соціальними та трудовими гарантіями. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування підрядників від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які призвели до втрати працездатності або загибелі, здійснюється добровільно. Договір підряду припиняється у зв'язку з виконанням обумовленої при його укладенні роботи, про що складається акт завдання-приймання, який підписується обома сторонами.

Вид оплати за трудовим договором - заробітна плата, при цьому її розмір не може бути менше мінімальної заробітної плати, а за цивільно - правовим договором вид оплати - винагорода, розмір якої не залежить від мінімальної зарплати та визначається в договорі.

Заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій (стаття 94 КЗпП України, стаття 2 Закону України Про оплату праці ).

Винагорода за цивільно-правовим договором не є заробітною платою.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпПУ та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається в договорі за згодою сторін, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

Судом встановлено, що 01.12.2012 між СТ "Лілея" та ОСОБА_4 було укладено безстроковий трудовий договір, відомості щодо його розірвання відсутні.

Разом з тим, 02.07.2018 між СТ "Лілея" в особі директора ОСОБА_7 та ОСОБА_4 укладено цивільно-правовий договір. Предметом договору визначено, що Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконати такі роботи, а саме торгівля в магазині в строк з 02.07.2018 по 31.12.2018. Виконавець виконує роботу на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підлягає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, немає права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими народженням та похованням. За виконану роботу Замовник сплачує Виконавцеві винагороду два рази на місяць.

Відтак, з урахуванням зазначених обставини, суд дійшов висновку, що предметом зазначеного цивільно - правового договору, є торгівля в магазині, за наслідками виконання якої СТ "Лілея" зобов'язувалося оплатити виконавцеві виконану ним роботу.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідачем суду не надано доказів наявності законодавчо визначеної заборони позивачу щодо укладення вищезазначеного договору.

Згідно п. 6 ч.2 ст. 232 КЗпП України безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про оформлення трудових відносин у разі виконання ними роботи без укладення трудового договору та встановлення періоду такої роботи.

Тож у разі виникнення спору щодо правомірності укладеного договору (трудового, цивільного) зазначене питання має вирішуватися в судовому порядку за позовом особи, чиї права порушені.

Оскільки, рішення суду про визнання такого договору удаваним відсутнє, а недійсність такої угоди прямо не передбачена законом, тому, твердження відповідача про намір приховати реально існуючі трудові відносини не ґрунтуються на вимогах закону.

Також суд зазначає, що жодних відомостей щодо непогодження фізичної особи з укладенням цивільно-правового договору в акті інспекційного відвідування не було зазначено. На підставі чого суд робить висновок, що вказані договори укладено за вільним волевиявленням сторін.

Чинне законодавство України не містить обов'язкових приписів, у яких випадках сторони зобов'язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому вважає, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а тому вони на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

При цьому, слід зазначити, що зобов'язати підприємство та фізичну особу укласти трудовий договір, коли між ними фактично існують відносини іншого характеру, або ж визнати існуючий між ними договір недійсним не входить до компетенції та повноважень органів Держпраці.

Санкція статті 265 Кодексу законів про працю України поширюється на посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винних у порушенні законодавства про працю.

Тобто чинним законодавством передбачено, що штрафні санкції є мірою відповідальності суб'єкта господарювання за порушення норм трудового законодавства, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов'язків. Відповідальність обумовлюється винністю зазначених осіб у порушенні норм вказаного та невиконанні або неналежному виконанні покладених на них обов'язків.

Мета фінансової відповідальності роботодавця нерозривно пов'язана з принципом доцільності. Він полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті відповідальності, що, в свою чергу, вимагає індивідуалізації заходів залежно від ваги правопорушення, а також із врахуванням всіх обставин.

З огляду на зазначене суд погоджується із доводами позивача, що відповідач у даному випадку застосував суто формальний підхід у питанні притягнення позивача до відповідальності та використав свої владні управлінські функції з порушенням повноважень, наданих йому для цього законодавством. До такого висновку суд приходить з огляду письмові докази, які підтверджують наявність трудових відносин, зокрема: рішення про прийняття ОСОБА_4 на роботу, а саме на посаду продавця магазину СТ "Лілея", що підтверджується протоколом №1 від 01.12.2012, наявний запис у трудовій книжці про прийняття на роботу від 01.12.2012, трудовий договір від 01.12.2012, книгу обліку руху трудових книжок і вкладів до них, табелі робочого часу, звіти про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов"язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів, квитанції про сплату ЄСВ СТ "Лілея" із нарахованої заробітньої плати.

Відтак, щодо найманого працівника здійснювались відповідні платежі по єдиному соціальному внеску, сплачувався військовий збір, податок з доходів фізичних осіб та укладено договір про матеріальну відповідальність.

Відповідачем при винесенні оскаржуваного рішення не враховано всі вищевикладені обставини, які мали бути взяті ним до уваги для об'єктивного вирішення ситуації, що призвело до прийняття необґрунтованого рішення.

Наведене є порушенням критеріїв правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, визначених пунктами 1, 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, ч. 1 ст. 77 вказаного Кодексу, на позивача покладено обов'язок довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог СТ "Лілея" до Управління Держпраці у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови.

Приймаючи до уваги наведене та вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Споживчого товариства "Лілея" - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Управління Держпраці у Вінницькій області про накладення штрафу уповноваженими особами № ВН 1722/12/НП/АВ/П/ТД-ФС від 27 листопада 2018 року.

Стягнути на користь Споживчого товариства "Лілея" (22622, Вінницька область, Оратівський район, с. Якимівка, вул. Заводська, 34, код ЄДРПОУ 32213124) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Вінницькій області (21050, м. Вінниця, вул. Магістратська, 37, код ЄДРПОУ 39845483) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1762, 00грн. (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено: 15.04.2019

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна