Україна
Донецький окружний адміністративний суд
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 квітня 2019 р. Справа№200/3170/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1
до відповідача: Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області
про: визнання неправомірної бездіяльність Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 року, зобов'язання Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.03.2016 року.
В С Т А Н О В И В:
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірної бездіяльність Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 року, зобов'язання Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.03.2016 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є пенсіонером та перебуває на обліку в Бахмутсько - Лиманському ОУПФУ Донецької області, як внутрішньо переміщена особа. Позивач зазначає, що їй у березні 2016 року без повідомлення причини та прийняття відповідного рішення відповідачем припинено виплату пенсії. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують вимоги Конституції України та Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .
Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили суд розглядати справу без їх участі.
Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач перебуває на обліку в Бахмутсько - Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Пенсія позивачу виплачена до 01.04.2016 року на рахунок відкритий в ДОУ АТ Ощадбанк . Також, відповідач посилається на те, що виплата пенсії переміщеним особам з тимчасово окупованих територій, регулюються постановою КМУ № 595 від 07.11.2014 року Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей , постановою КМУ № 509 від 01.10.2014 року Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ , постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам , постановою КМУ № 136 від 18.02.2016 року Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації … та деякими іншими. Враховуючи вищевказані постанови відповідач посилається на те, що виплата пенсії позивачу з 01.04.2016 року була призупинена на підставі інформації наявної про повернення останнього на тимчасово окуповану територію. Крім того, відповідач зазначає, що для подальшого поновлення пенсії позиву необхідно звернутися до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з наступними документами: заявою, паспортом, довідкою про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідкою про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, пенсійне посвідчення, заявою про перерахунок сум пенсії на поточний рахунок АТ Ощадбанк . Також, відповідач вказує на те, що позивач у визначеному законом порядку не вживає заходів, спрямованих на отримання належної йому суми пенсійних виплат та у зв'язку з цим не зміг отримати пенсію, тобто реалізувати гарантоване Конституцією право. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано до суду доказів того, що він позбавлений права і можливості реалізувати своє право на пенсійне забезпечення, гарантоване Конституцією України в порядку визначеному, зокрема Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , тобто не встановлено порушення його прав. На підставі вищевикладеного, відповідач вважає, що він діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб , підзаконними та нормативними актами, прийнятими Кабінетом Міністрів України, права позивача порушені не були, у зв'язку з чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 10 квітня 2019 року.
10 квітня 2019 року відкладено розгляд справи на 16 квітня 2019 року, у зв'язку з перебуванням судді Олішевської В.В. на лікарняному.
Щодо строків звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1, 2 статті 122 Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд зазначає, що приписами частини 2 статті 122 КАС України дійсно встановлено загальний строк звернення до суду особою за захистом своїх порушених прав, у шість місяців.
Однак, частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Суд враховує, що позивач, вимоги якого, за своєю суттю, виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені їй суми пенсії, починаючи з березня 2016 року, не отримані ним, а ця вимоги безпосередньо спрямовані на виплату їй призначеної пенсії за минулий час, отже такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З огляду на те, що позивач, представник позивача та представник відповідача у судове засідання не з'явились, суд приходить висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що позивачу - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, призначена пенсія за віком довічно, що не заперечується сторонами (а.с. 8).
ОСОБА_1 була взята на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м. Горлівки Донецької області до м. с. Олександрівки, м. Красний Лиман, вул. Підлісна, буд. 3, , що підтверджується відповідною довідкою управління соціального захисту населення від 21 вересня 2017 року № НОМЕР_1 (а.с. 9).
Місто Горлівка Донецької області включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 1085-р.
Позивач перебуває на обліку в Бахмутсько - Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області на підставі електронної пенсійної справи.
Як зазначає позивач у позовній заяві, в березні 2016 року їй відповідачем було припинено виплату пенсії без повідомлення причин та надання відповідного рішення про припинення вплати пенсії.
Згідно довідки Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 25.03.2019 року про розмір фактично отриманої пенсії встановлено, що остання виплата пенсії позивачу була проведена у березні 2016 року (а.с. 28-29).
Суд зобов'язував відповідача надати довідку про нараховану та виплачену пенсію за спірний період, однак доказів нарахування пенсії відповідачем суду не надано.
Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з квітня 2016 року.
Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.
Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч. 2 ст. 46 Конституції України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел, і забезпечується ч. 2 ст. 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.
Закон України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 (далі по тексту - Закон № 1058) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за /днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Приписами статті 47 Закону № 1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати пенсії, які визначені статтею 49 цього Закону.
Згідно ст. 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Суд звертає увагу, що жоден з вищезазначених випадків щодо позивача управлінням не застосований та не доведений.
Крім того, вищезазначеною статтею передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду. Однак відповідачем не надано доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплати пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від 20 жовтня 2014 року № 1706 (далі по тексту - Закон № 1706).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 1706, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно відновлення всіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, які зареєстровані як внутрішньо переміщені особи, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Суд зазначає, що право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» , в якій встановлений обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Суд зауважує, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікацію особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд вбачає в діях відповідача ознаки дискримінації по відношенню до позивача як внутрішньо переміщеної особи та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.
Відповідач у запереченнях на позовну заяву посилається на те, що пенсія позивачу була призупинена, у зв'язку з відсутністю за місцем фактичного проживання.
Однак, суд не погоджується з даною позицією відповідача, оскільки, реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» , ніхто не може позбавляти її права на отримання призначеної їй пенсії.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» , реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або його відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.
Суд зазначає, що відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти її права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб та отримання відповідної довідки.
Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законами, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.
В обґрунтування своєї бездіяльності відповідач послався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, якого передбачає, що комісія, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.
Водночас, зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2016 року мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".
Крім того, аргументи відповідача про те, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.04.2016 року, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» було правомірним, суд вважає помилковими.
Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.
Суд зазначає, що аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у зразковій справі № 805/402/18-а від 03.05.2018 року, яке набрало законної сили 04 вересня 2018 року.
В силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, враховуючи, що пенсія, яка призначена позивачу є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-VI, оскільки з 01 квітня 2016 року позивачеві не виплачується пенсія без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.
Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати їй пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача в частині зобов'язання відповідача поновити виплату йому пенсії з часу припинення.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
З огляду на те, що виплата пенсії позивачу була припинена у квітні 2016 року, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2016 року, зобов'язання Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.04.2016 року.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по справі.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, оскільки підставою звернення до суду стали неправомірні дії відповідача щодо не виплати пенсії позивача, суд приходить висновку про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору в розмірі 768,40 грн. на користь Державного бюджету України.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
В И РІ Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірної бездіяльність Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2016 року, зобов'язання Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.03.2016 року - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2016 року.
Зобов'язати Бахмутсько - Лиманське об'єднане управління пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_2) з 01.04.2016 року, та сплатити заборгованість за весь період починаючи з 01.04.2016 року.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько - Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42172734, 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, буд. 35) на користь на Державного бюджету України судовий збір за розгляд справи у суді в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.
Повний текст рішення складено та підписано 16 квітня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Уразі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Суддя Олішевська В.В.
Суд | Донецький окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 16.04.2019 |
Оприлюднено | 16.04.2019 |
Номер документу | 81174548 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Донецький окружний адміністративний суд
Олішевська В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні