Рішення

від 15.04.2019 по справі 903/149/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 квітня 2019 р. Справа № 903/149/19

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-провідний спеціаліст відділу представництва в судах та інших органах юридичного управління Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (довіреність №31-3-0.6-41/62-19 від 01.02.2019р.)

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, м.Луцьк

до відповідача: Фермерського господарства "Аміла", с.Радовичі Турійського району

про звільнення самостійно зайнятих земельних ділянок

Суть спору: Головне управління Держгеокадастру у Волинській області звернулось до господарського суду з позовом №9-3-0.62-1319/2-19 від 22.02.2019р. (вх. №01-50/156-19 від 25.02.2019р.) про звільнення Фермерським господарством "Аміла" самостійно зайнятих земельних ділянок загальною орієнтовною площею 28,60 га, що знаходяться за межами населених пунктів на території Туличівської сільської ради Турійського району Волинської області.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 04.03.2019р. позовну заяву Головного управління Держгеокадастру у Волинській області було залишено без руху та запропоновано позивачу усунути встановлені при поданні позовної заяви недоліки, а саме: надати суду докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

На виконання вимог ухвали від 04.03.2019р., від позивача надійшла до суду заява від 18.03.2019р. про долучення доказів сплати судового збору в розмірі 1921,00 грн. (платіжне доручення №203 від 14.03.2019р.).

Ухвалою суду від 19.03.2019р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 15.04.2019р., запропоновано учасникам судового процесу вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали, визначено явку представників сторін в судове засідання на їх розсуд.

08.04.2019р. на адресу суду від відповідача надійшла заява від 08.04.2019р. про визнання позову, в якій відповідач повідомляє про визнання позовних вимог в повному обсязі та просить суд розгляд даної справи проводити без участі його уповноваженого представника.

Крім того, у вказаній заяві відповідач просить суд вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого ним при поданні позовної заяви до суду судового збору.

Присутній в судовому засіданні 15.04.2019р. представник позивача позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити останні в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та заяві відповідача про визнання позовних вимог. Стосовно клопотання відповідача та повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків сплаченого ним при поданні позовної заяви до суду судового збору, у зв'язку з поданням відповідачем заяви від 08.04.2019р. про визнання позовних вимог покладається на розсуд суду.

У визначений судом день та час відповідач уповноваженого представника в судове засідання не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ст.3 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до п. 18 ч. 2 ст.182 ГПК України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Згідно з ч. 6 ст. 183 ГПК України, якщо під час підготовчого судового засідання вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 цього Кодексу, за письмовою згодою всіх учасників справи, розгляд справи по суті може бути розпочатий у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

Згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

З огляду на подання відповідачем заяви про визнання позовних вимог, в якій відповідач визнав пред'явлені до нього позовні вимоги в повному обсязі та просив суд здійснювати розгляд справи за відсутності свого представника за наявними в матеріалах справи доказами, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті в даному судовому засіданні. Позиція суду була підтримана в судовому засіданні представником позивача.

Розглянувши матеріали справи, враховуючи подання відповідачем заяви про визнання позову та прийняття цієї заяви судом, господарський суд, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений до відповідача позов підставний та підлягає до задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015р. № 15, державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Відповідно до пунктів 1-3, підпункту 13 пункту 4 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Волинській області, затвердженого Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016р. № 308 (а.с. 42-52), Головне управління Держгеокадастру у Волинській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Головне управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_2 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого самоврядування, а також цим Положенням. Завданням Головного управління є реалізація повноважень Держгеокадастру на території Волинської області. Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Волинської області.

Згідно пункту 1 Положення про Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, затвердженого наказом Головного управління від 06.01.2017р. № 1 (а.с. 34-41), Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Волинській області є структурним підрозділом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, дія якого поширюється на територію Волинської області.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної ОСОБА_2 України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, дорученнями Прем'єр- міністра України, наказами Міністерства аграрної політики та продовольства України, дорученнями Міністра аграрної політики та продовольства України, його першого заступника та заступників, наказами Держгеокадастру, дорученнями Голови Держгеокадастру та його заступників, актами місцевої державної адміністрації та органів місцевого Самоврядування, наказами Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, дорученнями начальника Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, а також цим Положенням (пункт 2 Положення).

Відповідно до підпункту 5 пункту 4 цього Положення Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Волинській області відповідно до покладених на нього завдань здійснює державний нагляд (контроль), зокрема, в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, а саме: за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

Як вбачається з матеріалів справи, старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Волинській області ОСОБА_3 на виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 14.08.2018р. № 363-ДК "Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності" (а.с. 15) та наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 11.09.2018р. № 428-ДК "Про внесення змін до Наказу Головного управління від 14.08.2018р. № 363-ДК" (а.с. 16) 24.09.2018 року було проведено перевірку з питань дотримання вимог земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів щодо використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення на території Турійського району Волинської області.

Під час перевірки було встановлено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення приватної форми власності загальною площею 1519,40га на підставі договорів оренди, що укладені із власниками, використовує ФГ "Аміла".

Крім того, на підставі договорів, що укладені з Турійською районною державною адміністрацією, ФГ "Аміла" для ведення фермерського господарства використовуються земельні ділянки площею 68,02 га.

Одночасно, на підставі договору оренди, що укладений з Турійською районною державною адміністрацією, ФГ "Аміла" для тих же цілей використовуються земельні ділянки загальною площею 14,39 га із числа нерозподілених (не витребуваних) земельних ділянок (паїв).

Також на підставі договору оренди землі, що укладений з Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області, ФГ "Аміла" для ведення товарного сільськогосподарського виробництва використовується земельна ділянка загальною площею 10,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної форми власності.

При цьому, у ході перевірки виявлено, що ФГ "Аміла" використовує інші земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які не надавалися у власність або користування орієнтовною площею 6,60 га, та 22,0 га без кадастрових номерів державної форми власності, які розташовані за межами населеного пункту на території Туличівської сільської ради Турійського району Волинської області. Вказані земельні ділянки використовуються за відсутності відповідних рішень органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про їх передачу у власність або надання у користування (оренду), тобто встановлено факт використання не наданих у власність чи користування (оренду) земельних ділянок загальною орієнтовною площею 28,60 га, без кадастрових номерів, які згідно цільового призначення відносяться до земель державної форми власності та розташовані за межами населених пунктів на території Туличівської сільської ради Турійського району Волинської області, про що складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 24.09.2018р. за № 363-ДК/454/АП/09/01-18 (а.с. 17) та акт обстеження земельної ділянки від 05.10.2018р. за № 363-ДК/324/АО/10/01-18 (а.с. 18).

Таким чином, з наведеного вбачається, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною орієнтовною площею 28,60 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Туличівської сільської ради Турійського району Волинської області використовуються для вирощування сільськогосподарською продукції ФГ "Аміла", тобто є ним самовільно зайнятими, що є порушенням вимог п. б ч. 1 ст. 211 ЗК України.

За результатами перевірки проведеної старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Волинській області ОСОБА_3 на голову ФГ "Аміла" ОСОБА_2 було складено протокол про адміністративне правопорушення від 05.10.2018р. №363-ДК/0234/Пр/07/01-18 (а.с. 20).

12.10.2018 року заступником Головного державного інспектора у сфері додержання контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Волинській області ОСОБА_4 було розглянуто протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно голови ФГ "Аміла" ОСОБА_2 та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №363-ДК/0195/По/08/08-18 (а.с. 24-25) на підставі статті 53-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн., який відповідачем був оплачений.

Крім того, під час перевірки старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Волинській області ОСОБА_3 відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007р. № 963 було зроблено розрахунок та визначено розмір шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, без виготовлення правовстановлюючих документів, який становить 38 423,67 грн. (а.с. 19) Дана шкода була сплачена відповідачем, що підтверджується платіжним дорученням №1672 від 29.10.2018 року. (а.с. 26)

Крім цього, з метою звільнення самовільно зайнятих ділянок, старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Волинській області ОСОБА_3 голові ФГ "Аміла" ОСОБА_2 було винесено припис від 05.10.2018р. про негайне звільнення самовільно зайнятих ділянок загальною орієнтовною площею 28,60 га та приведення їх в стан придатний до використання, який останній особисто отримав цього ж числа, про що свідчить його підпис (а.с. 23). Також було зобов'язано ФГ "Аміла" в особі голови ОСОБА_2 повідомити про виконання вимог припису у строк не пізніше 05.11.2018р., проте жодної відповіді Головне управління Держгеокадастру у Волинській області від ФГ "Аміла" не отримало.

Зважаючи на викладене, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 27.11.2018р. № 573-ДК "Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності" (а.с. 27), старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Волинській області ОСОБА_3 було проведено повторну перевірку в порядку контролю щодо використання умов виданого припису від 05.10.2018р. № 363-ДК/0215Пр/03/01-18, щодо вжиття заходів по усуненню виявленого порушення земельного законодавства щодо використання земельних ділянок загальною орієнтовною площею 28,60 га, які розташована за межами населених пунктів на території Туличівської сільської ради Турійського району Волинської області.

При повторному обстежені виявлено, що ФГ "Аміла" вимоги припису від 05.10.2018 р. не виконало, а саме не усунуло порушення земельного законодавства, про що складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 06.12.2018р. № 573-ДК/584/АП/09/01-18 (а.с. 28).

Повторно старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Волинській області ОСОБА_3 20.12.2018р. було складено протокол про адміністративне правопорушення відносно голови ФГ "Аміла" ОСОБА_2 (а.с. 30) та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення від 21.12.2018р. №573-ДК/0241/По/0801-18 (а.с. 31) на підставі статті 53-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 170 гривень. Також, відповідно до вимог земельного законодавства голові ФГ "Аміла" було винесено припис від 06.12.2018р. №573-ДК/0252/ПР/03/01-18 про негайне звільнення самовільно зайнятих ділянок загальною орієнтовною площею 28,60 га та приведення їх в стан придатний до використання, який останній особисто отримав цього ж числа, про шо свідчить його підпис (а.с. 29). Зобов'язано ФГ "Аміла" в особі голови ОСОБА_2 повідомити про виконання вимог припису у строк не пізніше 04.01.2019р., проте вкотре жодної відповіді Головне управління не отримало.

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Волинської області від 16.01.2019р. № 11-ДК "Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності" (а.с. 33) старшим державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель у Волинській області ОСОБА_3 було проведено чергову повторну перевірку в порядку контролю щодо використання умов виданого припису від 06.12.2018р. № 573-ДК/02525/ПР/03/01-18, щодо вжиття заходів по усуненню виявленого порушення земельного законодавства щодо використання земельних ділянок загальною орієнтовною площею 28,60 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Туличівської сільської ради Турійського району Волинської області.

При повторному обстежені виявлено, що ФГ "Аміла" вимоги припису від 06.12.2018р. №573-ДК/0252/Пр/03/01-18 не виконало, а саме не усунуло порушення земельного законодавства, про що складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 22.01.2019р. № 11-ДК/11/АП/09/01-19, що і спричинило звернення позивача з відповідним позовом до суду про зобов'язання ФГ "Аміла" звільнити самовільно зайняті земельні ділянки.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст.55 Конституції України).

Згідно з частиною першою статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України та ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до п. 2 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ст. 2 Закону України "Про охорону земель", об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У відповідності до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 188 Земельного кодексу України визначено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.

Відповідно до ст.10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" (далі - Закон) та п. 6 Положення про Головне управління посадові особи в межах своїх повноважень мають право, зокрема: складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; давати обов'язкові вказівки до виконання (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодування завданих власнику земельної ділянки збитків; безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних та фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; звертатись до суду з позовом щодо відшкодування витрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився, та інші.

Згідно ст. 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.

Правові, економічні та соціальні основи організації здійснення державного контролю за використанням та охороною земель визначає Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", відповідно до статті 4 котрого, об'єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Згідно ст. 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом проведення перевірок, тощо.

Статтею 1 цього Закону визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки-будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і

охорони природних ресурсів.

Юридичні особи за самовільне зайняття земельних ділянок несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства (ч. 1 ст.211 Земельного кодексу України).

Положеннями ст. 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. ст. 92, 93 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Відповідно до ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Крім того, п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011р. "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" визначено, що обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Згідно з ч. 1-3 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

При вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

Згідно із Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.06.2018 №916/2948/15, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства - без оформлення права користування, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Отже, судом встановлено та досліджено факт самовільного зайняття земельних ділянок загальною орієнтовною площею 28,60 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Туличівської сільської ради Турійського району Волинської області - ФГ "Аміла", що підтверджується перевіркою Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, а саме:

- актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 24.09.2018р. №363-ДК/454/АП/09/01-18, від 06.12.2018р. №573-ДК/584/АП/09/01-18, від 22.01.2019р. №11-ДК/11/АП/09/01-19;

- актом обстеження земельної ділянки від 05.10.2018р. №363-ДК/324/АО/10/01-18 від 05.10.2018р.

Саме ці документи можуть підтверджувати сам факт самовільного зайняття земельних ділянок, розмір зайнятих ділянок, та період часу, протягом якого вони використовувалися без належних правових підстав.

Виходячи з матеріалів перевірки, проведеної ГУ Держгеокадастру у Волинській області, відповідач використовує земельні ділянки орієнтовною площею 28,60 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Туличівської сільської ради Турійського району Волинської області, без укладених належним чином оформлених договорів оренди земельних ділянок, без будь-яких рішень органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади про передачу вказаних земельних ділянок у власність чи користування, чим порушив норми Земельного кодексу України.

Також факт самовільного зайняття спірних земельних ділянок визнається відповідачем у справі у заяві від 08.04.2019р.

Заява про визнання позову від 08.04.2019р. підписана від імені відповідача - ОСОБА_2, який, відповідно до відомостей наявних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є Керівником Фермерського господарства "Аміла". Судом встановлено, що вказана заява не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, частиною 1 ст. 130 ГПК України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на викладене та враховуючи повне визнання відповідачем до початку розгляду справи по суті позову, суд вважає, що спір до суду було доведено з вини відповідача, витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до ст. 129 ГПК України в розмірі 50% від суми судового збору 1 921 грн. за рахунок Фермерського господарства "Аміла".

Згідно ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, у господарського суду виникають обставини для вирішення питання про повернення Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області з Державного бюджету України 960,50 грн. судового збору, що становить 50 відсотків від суми судового збору 1 921 грн., сплаченої при зверненні позивача до суду з відповідним позовом (оригінал платіжного доручення №203 від 14.03.2019р. на суму платежу 1 921 грн. знаходиться в матеріалах справи №903/149/19).

На підставі викладеного, керуючись ст. 7 ЗУ "Про судовий збір", ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов'язати Фермерське господарство "Аміла" (Волинська область, Турійський район, село Радовичі, вулиця Механізаторів, будинок 33, код ЄДРПОУ 30958957) звільнити самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 28,60 га, що знаходяться за межами населених пунктів на території Туличівської сільської ради Турійського району Волинської області.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Аміла" (Волинська область, Турійський район, село Радовичі, вулиця Механізаторів, будинок 33, код ЄДРПОУ 30958957) на користь Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 67, код ЄДРПОУ 39767861, МФО 820172, р/р 35211040090306 УДКСУ м. Київ) 960,50 грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

4. Управлінню державної казначейської служби України у м. Луцьку Волинської області (43021, м. Луцьк, вул. Стрілецька, 4а, код ЄДРПОУ 38009628) повернути з Державного бюджету України Головному управлінню Держгеокадастру у Волинській області (Волинська область, місто Луцьк, вулиця Винниченка, будинок 67, код ЄДРПОУ 39767861) 960,50 грн. судового збору, сплаченого згідно платіжного доручення №203 від 14.03.2019р. (оригінал платіжного доручення №203 від 14.03.2019р. знаходиться у матеріалах справи).

5. Підставою для повернення судового збору є дане рішення, підписане суддею та засвідчене гербовою печаткою Господарського суду Волинської області.

6. Накази на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду, протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 17.04.2019р.

Суддя В. А. Войціховський