Постанова

від 10.04.2019 по справі 826/12462/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/12462/18 Головуючий у 1 інстанції: Кузьменко А.І.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Ганечко О.М. Кузьмишиної О.М. Борейка Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Вінницькій області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у Вінницькій області до Міністерства юстиції України, треті особи - Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністрества юстиції України, Державне підприємство "Підприємство ДКВС України 123" про стягнення податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач - Головне управління ДФС у Вінницькій області звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив звернути стягнення податкового боргу Державного підприємства Підприємство ДКВС України 123 у сумі 782 441,34 грн. на кошти Міністерства юстиції України

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - Головне управління ДФС у Вінницькій області звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт посилається на те, що ним вжито всіх можливих заходів погашення податкового боргу ДП "Підприємство ДКВС України 123", у зв'язку із чим, звернувся до відповідача з поданням. Проте, відповідачем, за наслідками розгляду подання, не прийнято жодного рішення, що передбачено п. 96.2. ПК України, що й стало підставою для звернення до суду.

18 березня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від третьої особи - Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністрества юстиції України надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов'язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Державне підприємство Підприємство ДКВС України 123 є юридичною особою, заснованою на державній власності та є самостійним господарюючим суб'єктом.

Вказане підприємство діє на підставі статуту, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 06 грудня 2016 року №3558/5.

Відповідно до пункту 2.4 статуту, завданням Підприємства є залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно-корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Положеннями пункту 3.6 статуту передбачено, що Підприємство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах належного йому майна, згідно із законодавством.

Держава та уповноважений орган управління, в особі Мін'юсту, не несуть відповідальності за зобов'язаннями підприємства, крім випадків, передбачених Господарським кодексом та іншими законами України (пункт 3.7 статуту).

Положеннями пункту 4.13 та 4.16 статуту визначено, що майно Підприємства перебуває у державній власності і використовується на правах оперативного управління виключно для забезпечення виконання ним завдань та не може бути об'єктом застави або стягнення.

Державне підприємство Підприємство ДКВС України 123 перебуває на податковому обліку у Калинівській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області.

Позивач стверджує, що за Державним підприємством Підприємство ДКВС України 123 обліковується податковий борг станом на 24 липня 2018 року у розмірі 782 441,31 грн., в тому числі за основним платежем 712 188,86 грн., за штрафними санкціями у розмірі 70 252,48 грн. (пеня).

Додатково представник позивача повідомив, що узгодженість податкового боргу підтверджена постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 вересня 2013 року №802/3465/13-а, а також витягами з інтегрованих карток платника податків.

Як повідомив позивач, з метою погашення заборгованості та виконання перед бюджетом вищезазначеної постанови суду направлялись інкасові доручення до банківських установ для списання коштів в рахунок погашення податкового боргу, які були повернуті без виконання.

В подальшому, 25 травня 2018 року Головне управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області звернулось до Міністерства юстиції України, як до органу, у сфері управління якого знаходиться Державне підприємство Підприємство ДКВС України 123 , із поданням щодо прийняття одного з рішень, передбачених пунктом 96.2 статті 96 Податкового кодексу України.

За результатами розгляду вказаного подання, Міністерство юстиції України надіслало на адресу позивача лист від 23 червня 2018 року №25130/11031-26-18/22.3, яким повідомило, що однією з причин виникнення податкової заборгованості є важке фінансове становище державних підприємств Державної кримінально-виконавчої служби України, що обумовлено недостатнім обсягом надходження обігових коштів. Отримані на розрахункові рахунки кошти в першу чергу спрямовуються на виплату заробітної плати персоналу, оплату за спожиту на виробничі потреби електроенергію, закупівлю матеріалів, необхідних для виробничої діяльності, розрахунки з бюджетною діяльністю, а також на сплату поточних та інших податкових платежів.

Також, відповідачем повідомлено, що сплата податкової заборгованості минулих років призводить до нарахування пені та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату, у зв'язку із чим керівництвом підприємств проводиться робота щодо зменшення наявної податкової заборгованості виключно за рахунок списання або ж розстрочення (відстрочення) сплати в судовому порядку.

Крім того, Міністерство юстиції України просило розглянути питання розстрочення (відстрочення) (з можливістю сплачувати заборгованість минулих періодів без нарахування пені та штрафних санкцій) або списання податкового боргу, згідно з чинним законодавством як шлях скорочення заборгованості державних підприємств Державної кримінально-виконавчої служби України.

У зв'язку з отриманням зазначеної відповіді, позивач, відповідно до вимог пункту 96.3 статті 96 Податкового кодексу України, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України)(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України, право оперативного управління є речовим правом суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

За змістом статті 95 ПК України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами питань митної справи.

Так, відповідно до пункту 87.2 статті 87 ПК України, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

В силу статті 88 ПК України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. Право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

Відповідно до п. 89.3 статті 89 цього Кодексу, до акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Разом з цим, як вірно зазначено судом першої інстанції, особливості погашення податкового боргу державних підприємств, які не підлягають приватизації визначені в статті 96 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 96.2 статті 96 ПК України, у разі якщо сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, яке не підлягає приватизації, у тому числі казенного підприємства, не покриває суму податкового боргу такого платника податків і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням публічних торгів, або у разі відсутності майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено, контролюючий орган зобов'язаний звернутися до органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків, з поданням щодо прийняття рішення про:

- надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить такий платник податків;

- досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету;

- ліквідацію такого платника податків та призначення ліквідаційної комісії;

- виключення платника податків із переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку, встановленому законодавством України.

Згідно з пунктом 96.3 статті 96 ПК України, відповідь щодо прийняття одного із зазначених у пункті 96.1 цієї статті рішень надсилається органу державної податкової служби протягом 30 календарних днів з дня направлення звернення.

У разі неотримання зазначеної відповіді у визначений цим пунктом строк або отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог орган державної податкової служби зобов'язаний звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу чи органу місцевого самоврядування, в управлінні якого перебуває таке державне (комунальне) підприємство або його майно.

Таким чином, обов'язок податкового органу звернутися до суду із позовною заявою про звернення стягнення податкового боргу на кошти державного органу, в управлінні якого перебуває таке державне підприємство або його майно, виникає, у разі отримання відповіді про відмову у задоволенні його вимог або не отримання відповіді, однак в будь-якому випадку за умови що сума коштів, отримана від продажу внесеного в податкову заставу майна державного підприємства, не покриває суму його податкового боргу або у разі відсутності у такого боржника власного майна, що відповідно до законодавства України може бути внесено в податкову заставу та відчужено.

При цьому, встановленню підлягає факт включення підприємства до переліку об'єктів права державної чи комунальної власності, що не підлягають приватизації та виконання повного переліку дій встановленого ПК України щодо порядку стягнення податкового боргу із вказаних підприємств.

Так, ПК України визначено, що не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України.

Наказом Фонду державного майна України від 29 грудня 2010 року №1954, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24 січня 2011 року за №109/18847, затверджено Положення про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства (далі - Положення №1954), яким передбачено складання підприємством та затвердження органом, уповноваженим управляти державним майном, переліку майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, яке не підлягає приватизації, та майна, яке може бути джерелом погашення податкового боргу.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, для цілей звернення контролюючого органу (позивача) до відповідача з поданням та стягнення з нього сум податкового боргу, податковий орган має довести вжиття ним всіх вичерпних заходів щодо погашення Державного підприємства Підприємство ДКВС України 123 податкового боргу, а також дотримання всіх правил та процедур, які є передумовою звернення з поданням до Міністерства юстиції України та звернення з позовом до нього.

З матеріалів справи вбачається, що 25.05.2018 року позивачем до Міністерства юстиції України направлено подання щодо прийняття одного з наступних рішень: 1. надання відповідної компенсації з бюджету за рахунок коштів, призначених для утримання такого органу; 2. розпочати досудову санацію такого платника податків за рахунок коштів державного бюджету; 3. розпочати ліквідацію такого платника податків та призначити ліквідаційну комісію; 4. виключити такого платника податків із переліку об'єктів державної власності, які не підлягають приватизації, відповідно до закону, з метою порушення справи про банкрутство, у порядку встановленому законодавством України (а.с. 41).

За результатами розгляду подання позивача, Міністерство юстиції України надіслало на адресу позивача лист від 23 червня 2018 року №25130/11031-26-18/22.3, відповідно до якого повідомило, що однією з причин виникнення податкової заборгованості є важке фінансове становище державних підприємств Державної кримінально-виконавчої служби України, що обумовлено недостатнім обсягом надходження обігових коштів. Отримані на розрахункові рахунки кошти в першу чергу спрямовуються на виплату заробітної плати персоналу, оплату за спожиту на виробничі потреби електроенергію, закупівлю матеріалів, необхідних для виробничої діяльності, розрахунки з бюджетною діяльністю, а також на сплату поточних та інших податкових платежів.

Крім цього, відповідачем повідомлено, що сплата податкової заборгованості минулих років призводить до нарахування пені та штрафних санкцій за несвоєчасну сплату, у зв'язку із чим керівництвом підприємств проводиться робота щодо зменшення наявної податкової заборгованості виключно за рахунок списання або ж розстрочення (відстрочення) сплати в судовому порядку.

Також, із даного листа вбачається, що Міністерство юстиції України просило розглянути питання розстрочення (відстрочення) (з можливістю сплачувати заборгованість минулих періодів без нарахування пені та штрафних санкцій) або списання податкового боргу згідно з чинним законодавством як шлях скорочення заборгованості державних підприємств Державної кримінально-виконавчої служби України (а.с.35-39).

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем дотримано строк на надання відповіді за результатами розгляду подання позивача, а, також, відповідь Міністерства юстиції України не містить відмови в задоволенні вимог подання.

Крім того, вірно зазначено, що чинним законодавством позивачу не надано повноважень щодо вільного трактування змісту відповіді на подання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що, в даному випадку, відсутня одна з обов'язкових передумов для звернення позивача до суду з даним позовом та покладання на Міністерство юстиції України обов'язку із сплати податкового боргу Державного підприємства Підприємство ДКВС України 123 , у зв'язку із чим, підстави для стягнення з Міністерства юстиції України податкового боргу Державного підприємства Підприємство ДКВС України 123 відсутні.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог Головного управління ДФС у Вінницькій області та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 229, 243, 287, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Вінницькій області залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Ганечко О.М. Кузьмишина О.М.

Повний текст постанови виготовлено 15.04.2019 р.