Ухвала

від 14.03.2019 по справі 369/3309/19

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/3309/19

Провадження №1-кс/369/1065/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2019 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

слідчого судді ОСОБА_1

при секретарі ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в м. Києві клопотання прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури юриста 1 класу ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №4201911120000069 від 23 січня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Києво-Святошинськоїмісцевої прокуратуриюрист 1класу ОСОБА_3 звернувся досуду зклопотанням проарешт майна,який мотивуєтим,що упровадженні СВКиєво-СвятошинськогоВП ГУНП вКиївській області перебувають матеріали досудового розслідування, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань №4201911120000069за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.

В ході досудового розслідування встановлено, що Крюківщинською сільською радою передано у власність земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222484001:01:007:5015; 3222484001:01:007:5516; 3222484001:01:007:5308; 3222484001:01:007:5309; 3222484001:01:007:5310; 3222484001:01:007:5418; 3222484001:01:007:5121; 3222484001:01:007:5077; 3222484001:01:007:5078; 3222484001:01:007:5012; 3222484001:01:007:5013 з порушенням вимог ст. 1 Водного кодексу України та ст. 61, 83, 118, 122 Земельного кодексу України.

Відповідно до вимог ст. 1 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ст. 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельне законодавство, відповідно до п.п. а), г) ст. 5 Земельного кодексу України, базується на принципах, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Відповідно до вимог ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів належать до земель водного фонду.

Відповідно до вимог ст. 87 Водного кодексу України та ст. 58 Земельного кодексу України для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно ст.ст. 88, 89 Водного кодексу України та ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 га 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів.

Прибережні захисні смуги є природоохоронними територіями з режимом обмеженої господарської діяльності, в яких забороняється будівництво будь-яких споруд, розорювання земель, садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив, влаштування літніх таборів для худоби, миття та обслуговування транспортних засобів і техніки, влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

За ст.ст. 1, 20, 5054 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою це сукупність нормативно-правових, економічних, технічних документів щодо обґрунтування заходів із використання та охорони земель, яким встановлюються межі об`єктів землеустрою.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення меж передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Водночас відсутність цього проекту та невизначення відповідними органами державної влади на території межі прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватися як відсутність самої прибережної захисної смуги та можливість до її встановлення передавати у приватну власність ділянки, що підпадає під нормативно визначену 50-метрову зону від урізу води.

Наведені висновки відповідають п. 2.9 Порядку погодження, яким передбачено, що у разі відсутності землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів необхідно ураховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Згідно ст. 85 Водного кодексу України порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У постійне користування землі водного фонду надаються водогосподарським спеціалізованим організаціям, іншим підприємствам, установам і організаціям, в яких створено спеціалізовані служби по догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх у належному стані. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також додержання правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Статтею 59 Земельного кодексу України передбачено, що в приватну власність громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність лише замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів), а також на умовах оренди можуть передаватися земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Чинне на час прийняття спірних рішень водне та земельне законодавство взагалі не передбачало можливість відведення земельних ділянок водного фонду у приватну власність для будь-яких потреб, в тому числі будівництва житлового будинку та ведення особистого селянського господарства.

У відповідності до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 131 КПК України передбачено, що одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Згідно ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

У відповідності до ч. 1 ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді має право звернутися слідчий за погодженням з прокурором.

Тому, прокурор просив накласти арешт на передані у власність земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222484001:01:007:5015; 3222484001:01:007:5516; 3222484001:01:007:5308; 3222484001:01:007:5309; 3222484001:01:007:5310; 3222484001:01:007:5418; 3222484001:01:007:5121; 3222484001:01:007:5077; 3222484001:01:007:5078; 3222484001:01:007:5012; 3222484001:01:007:5013, які знаходяться в межах Крюківщинської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Заборонити державним органам та органам нотаріату здійснювати перереєстрацію або іншого виду зміни власника будь-якого майна, яке знаходиться на вказаних земельних ділянках.

В судове засідання прокурор не з`явився, надав заяву про розгляд клопотання за його відсутності.

У відповідності до ч. 2 ст. 172 КПК України клопотання розглядається без повідомлення представників власника майна оскільки це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У відповідності до ч. 2 ст. 167 KПК України тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони є предметом кримінального правопорушення, пов`язаного з їх незаконним обігом.

Стаття 170 КПК України визначає що арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у разі якщо до такої юридичної особи може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

У відповідності до ч. 3 ст. 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним устатті 98цього Кодексу.

Стаття 171 КПК України визначає що з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

У відповідності до вимог ст. 173 КПК України слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, яка його подала, не доведе необхідність такого арешту, а при вирішенні питання про арешт майна повинен враховуючи: правову підставу для арешту майна; достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; наслідки арешту майна для інших осіб; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Слідчий суддя, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали кримінального провадження, вважає у задоволенні клопотання прокурора необхідно відмовити, оскільки прокурор не довів необхідність такого арешту та, що існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до перетворення, відчуження майна.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 170-173, 175, 309 КПК України, слідчий суддя,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання прокурора Києво-Святошинської місцевої прокуратури юриста 1 класу ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №4201911120000069 від 23 січня 2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: ОСОБА_1