Рішення

від 18.04.2019 по справі 200/3769/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 квітня 2019 р. Справа№200/3769/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Череповський Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії з 01.03.2016 року протиправною, зобов'язання відновити виплату пенсії та виплатити заборгованість з 01.03.2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

13.03.2019 на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Костянтинівсько - Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - Відповідач) про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії з 01.03.2016 року протиправною, зобов'язання відновити виплату пенсії та виплатити заборгованість з 01.03.2016 року.

В обґрунтування позову Позивач зазначив, що є пенсіонером, має статус внутрішньо переміщеної особи, у даний час перебуває на обліку у Відповідача. Відповідач припинив виплату пенсії Позивачу без будь-яких повідомлень або документів про зупинення виплати пенсії. Позивач вважає, що Відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та законами України права Позивача на отримання пенсії, тим самим позбавив останнього єдиного джерела для існування. Просить визнати бездіяльність Відповідача щодо невиплати пенсії з 01.03.2016 року протиправною, зобов'язати Відповідача поновити виплату пенсії та виплатити заборгованість з 01.03.2016 року.

Ухвалою суду від 18 березня 2019 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем 22.03.2019 року до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що Позивачу була призупинена виплата пенсії з 01.03.2016 року для з`ясування фактичного місця проживання пенсіонера. Вважає, що перелік підстав щодо припинення виплати пенсії, визначений ч.1 ст.49 Закону України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058, не є вичерпним та може врегульовуватись іншими нормативно-правовими актами. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

У судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в Костянтинівсько-Дружківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду Донецької області.

Згідно довідки від 03.12.2014 року № НОМЕР_1, Позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Фактичне місце проживання/перебування: Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Ленінградська, 21-19.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є чинною і не скасовувалася. Протилежне Відповідачем не доведено.

Із встановлених обставин убачається, що між Позивачем та Відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходив з наступного.

Частиною 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Суд враховує, що Позивач, вимоги якого виникли у зв`язку із тим, що попередньо призначені йому суми пенсії, починаючи з 01.03.2016 року, не отримані ним з вини Відповідача, який призначає і виплачує пенсію, і ці вимоги спрямовані на виплату йому призначеної пенсії з 01.03.2016 року, тобто за минулий час. Та такі вимоги не обмежуються будь-яким строком.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Розпорядчих документів про припинення Позивачу виплати пенсії Відповідачем суду не надано.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії Позивачу мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності Позивача, і таке втручання не було "законним".

Суд зазначає, що Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» . Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року (надалі за текстом - Порядок №365), а також положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не містять положень про те, що ці два закони є спеціальними по відношенню до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від Держприкордонслужби про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

Втручання Відповідача у право Позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право Позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

За таких обставин, суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги Позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.

Суд звертає увагу Відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності бездіяльності щодо не виплати пенсії Позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

Оскільки під час розгляду справи встановлена протиправність бездіяльності органу владних повноважень щодо не виплати пенсії Позивачу, суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню з ухваленням рішення про зобов'язання суб'єкта владних повноважень поновити виплату пенсії Позивачу.

Одночасно суд зазначає, що згідно матеріалів справи, виплата пенсії Позивачу припинена з 01.03.2016 року. Отже саме з 01.03.2016 року позовні вимоги підлягають задоволенню.

За таких обставин, позов підлягає задоволенню повністю.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки Позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн., суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача судового збору у розмірі 768,40 грн. на користь Позивача.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, повязаних з правничою допомогою адвоката, суд виходить з такого.

Ст. 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 14 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, на підтвердження здійснення правової допомоги суду має бути надано докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17.

Ч. 7 ст. 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підтвердження понесених Позивачем витрат на правничу допомогу до позову було надано договір про надання правової допомоги від 14.02.2019 № 2/14/02/19, укладений між адвокатом ОСОБА_2 та Позивачем ОСОБА_1, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 000329 від 02.11.2018, ордер про надання правової допомоги Позивачу серії КВ № 759898 від 05.03.2019 року, довідка про сплату витрат за надану правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

За п.п. 1.1 вказаного вище договору адвокат взяв на себе зобов'язання в якості правової допомоги здійснювати представницькі повноваження, захищати права і законні інтереси клієнта в обсязі і на умовах, встановлених цим договором та за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 5.2 Договору, клієнт зобов'язується оплачувати адвокату вартість наданих послуг (виконаних робіт) або вартість їх окремих етапів своєчасно, в повному обсязі відповідно до умов договору.

Суд зазначає, що Представник Позивача не надав суду детального опису робіт (наданих послуг), з розрахунком погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі.

Відповідно до ст.30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність , гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 № 36/63 визначив умови, за яких стороні сплачуться судові витрати за участь адвоката при розгляді справи, а саме: кошти сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались; їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

На підтвердження вимог про стягнення правничої допомоги представником Позивача долучено довідку від 05.03.2019 року та акт надання правової допомоги № 2/14/02/19 від 14.02.2019 року.

З огляду на те, що адвокатом не надано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних ним, витрати на надання правничої допомоги не підтверджені фінансовими документами (не надано квитанції про їх сплату), у їх стягненні слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Костянтинівсько-Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання бездіяльності щодо невиплати пенсії з 01.03.2016 року протиправною, зобов'язання відновити виплату пенсії та виплатити заборгованість з 01.03.2016 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Костянтинівсько - Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати ОСОБА_1 пенсії з 01.02.2018 року по 31.10.2018 року.

Зобов`язати Костянтинівсько-Дружківське об'єднане управління Пенсійного фонду Донецької області (85113, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, б. 25, код в ЄДРПОУ 42171400) поновити виплату ОСОБА_1 (Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Ленінградська, 21-19, РНОКПП НОМЕР_2) пенсії та виплатити заборгованість з 01.03.2016 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду в межах суми пенсії за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівсько - Дружківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення складене в повному обсязі 18 квітня 2019 року.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системиапеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Череповський Є.В.