Рішення

від 18.04.2019 по справі 360/929/19

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

18 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/929/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1М.) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії позивачу за період з 01.11.2014 по 30.06.2018;

- зобов'язати відповідача виплатити борг з виплати пенсії за період з 01.11.2014 по 30.06.2018 позивачу (а.с.4-7).

В обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Позивач з 2008 року здобув право на отримання пенсії за вислугу років. З 2008 року позивач перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України м. Красний Луч Луганської області. З 02 травня 2018 року позивача поставлено на облік до Головного Управління Пенсійного фонду України в Луганської області. Саме з цього періоду часу відповідач повинен був нараховувавати пенсійне забезпечення позивачу та перераховувавати належні до виплати суму боргу (з 01.11.2014 по 30.06.2018) на картковий рахунок, що відкритий на ім'я позивача в Ощадбанку . Розмір щомісячної пенсії складає 4000 грн і, відповідно, зазначена сума 12 числа кожного місяця повинна була перераховувалась на зазначений рахунок. У липні 2018 року на картковий рахунок позивача була зарахована місячна пенсія (за липень 2018 року), а сума боргу зарахована не було. Діями, що полягають у невиплаті та неперерахуванні пенсії. Відповідач грубо порушив охоронювані Конституцією та Законами України права позивача, тим самим позбавивши єдиного джерела для існування. На підставі викладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повнмоу обсязі.

Відповідач позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 22.03.2019 за вхідним реєстраційним номером 15545/2019 надав відзив на позовну заяву від 20.03.2019 №4105/07 (а.с.25-26), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що Сєвєродонецьким управлінням праці та соціального захисту населення здійснено контроль фактичного місця проживання Позивача та надіслано Витяг з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 22.05.2018 № 92. Тому з липня 2018 року ОСОБА_1 розпочато пенсійні виплати. Невиплаченою є сума пенсії за період червень 2015 - червень 2018. Також відповідач зазначив, що пенсія буде виплачена на умовах окремого порядку, що буде визначений Кабінетом міністрів України. Відповідач такаж надав інофрмацію щодо суми та останнього нарахування пенсії ОСОБА_1 - березень 2019 року в сумі 4957,21 грн. На підставі викладеного, відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 07.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с.1-2).

Ухвалою суду від 04.04.2019 подальший розгляд адміністративної справи №360/929/19 вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.44-45).

В судове засідання позивач не прибув, про дату час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.50).

Представник відповідча також судове засідання позивач не прибув, про дату час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (а.с.49).

Оскільки немає перешкод для розгляду справи, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта згідно частини 9 статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд дійшов наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2 (м.Красний Луч), АДРЕСА_1 (а.с.8-9).

Відповідно до інформації зазначеної у посвідченні Серії ААБ №090932 від 12.03.2008, позивачу призначено пенсію за вислугу років (а.с.11).

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 05.06.2018 №0000551511, тимчасовою адресою проживання/перебування є АДРЕСА_2 (а.с.10).

На виконання ухвали суду від 07.03.2019 УПСЗН Сєвєродонецької міської ради надало інформацію, в якій зазначено, що рішення про скасування довідки ВПО ОСОБА_1 не приймалось (а.с.43).

02.05.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив поновити виплату пенсії (а.с.30).

В матеріалах справи наявна заява позивача, в якій останній просив виплачувати належну суму пенсії через відділення АТ Ощадбанк (а.с.34).

Відповідачем було надано довідку від 17.04.2019 №5915/04, з якої вбачається, що з листопада 2014 року по червень 2018 року позивачу нараховано, однак не виплачено пенсійні виплати (а.с.51-52).

На звернення позивача, відповідачем було надано відповідь від 03.08.2018 №10354/03-02, в якій зазначено, що виплата пенсії поновлена з травня на підставі особистої заяви від 02.05.2018 на виплатні відомості липня 2018 року. Пенсія за липень 2018 виплачена 06.07.2018, доплата за минулий період буде виплачена на умовах окремого порядку, враховуючи вищезазначені умови виплати згідно діючого законодаства (а.с.12-13).

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати заборгованості з виплати пенсії за минулі періоди, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:

- перебуває на території України на законних підставах;

- має право на постійне проживання в Україні;

- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

У преамбулі Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб (далі - Закон № 2262-ХІІ) зазначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .

Статтею 52 Закону № 2262-ХІІ визначено загальний порядок виплати пенсій, органи, що виплачують пенсії, зокрема:

Пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання (частина перша статті 52 Закону № 2262-ХІІ).

Іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства Державний ощадний банк України за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України (частина друга статті 52 Закону № 2262-ХІІ).

Виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія (частина третя статті 52 Закону № 2262-ХІІ).

Статтею 55 Закону № 2262-ХІІ визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Судом встановлено, що припинення виплати пенсії позивачу сталося не з вини пенсіонера, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату йому пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому заборгованість, що утворилась не з вини пенсіонера повинна бути йому сплачена.

Враховуючи, що право на виплату пенсії позивач набув, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати заборгованості з пенсії, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Доводи відповідача про те, що виплата заборгованості позивачу буде здійснена на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України №335 від 25.04.2018 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365 , є неприйнятними, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Конституційне поняття «Закон України» , на відміну від поняття «законодавство України» , не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у Закон № 2262-ХІІ з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Статтею 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

За таких обставин, до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону №2262-ХІІ щодо виплати пенсії пенсіонерам, які мають вищу юридичну силу.

При цьому, суд ще раз акцентує свою увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Разом з цим, враховуючи вищевикладене та висновки суду про протиправну бездіяльність відповідача щодо невиплати заборгованості з пенсії позивачу, суд, з метою відновлення порушених прав ОСОБА_1 вважає за необхідне зобов'язати відповідача виплатити заборгованість по невиплаченій пенсії за період з 01.11.2014 по 30.06.2018.

Оскільки судом встановлено відсутність підстав для невиплати пенсії позивачу за період з 01.11.2014 по 30.06.2018, то таким чином пенсія позивачу повинна бути виплачена без відтермінування на невизначений час.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у сумі 768,40 грн (а.с.3).

Оскільки рішення прийнято на користь позивача, то судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295, п.15.5 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.11.2014 по 30.06.2018.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21782461) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94518, Луганська область, м.Хрустальний (м.Красний Луч), АДРЕСА_3) заборгованість з виплати пенсії за період з 01.11.2014 по 30.06.2018.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: 94518, Луганська область, м.Хрустальний (м.Красний Луч), АДРЕСА_3) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (93404, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул.Шевченка, буд.9, код ЄДРПОУ 21782461) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ОСОБА_2