Рішення

від 15.04.2019 по справі 910/17214/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.04.2019Справа № 910/17214/18 За позовом Дочірнього підприємства "Квант" Відкритого акціонерного товариства

"Електровимірювач"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство

"Енглер"

про стягнення 41699,47 грн

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Микитин О.В.

Представники сторін:

від позивача не з'явились

від відповідача Пекар А.О.

В судовому засіданні 15.04.2019 на підставі ст. 240 ГПК України прийнято скорочене рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Квант" відкритого акціонерного товариства "Електровимірювач" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЕНГЛЕР" про стягнення 1168964,41 грн., з яких: 1127264, 94 грн сума основного боргу, 35213,47 грн суму на яку збільшується заборгованість з урахуванням індексу інфляції та 6486,00 грн сума на яку збільшується заборгованість з урахуванням 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе грошові зобов'язання з оплати отриманого товару, в зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1127264,94 грн, втрат від інфляції у розмірі 35213,47 грн, 3% річних у розмірі 6486,00 грн.

Ухвалою суду від 27.12.2018 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

11.01.2019 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 27.12.2018 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.01.2019 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.02.2019.

18.02.2019 в підготовчому засіданні представником позивача подано заяву про закриття провадження у справі в частині стягнення суми 1127264,94 грн основного боргу. Заява мотивована наступними обставинами: відповідачем після звернення позивача до суду, сплачена сума основного боргу в розмірі 1127264,94 грн, таким чином предмет спору по справі в частині сплати суми основного боргу відсутній. Відповідно до приписів п.2 ч.1 ст.231 ГПК України суд закриває провадження у справі якщо відсутній предмет спору. Зважаючи на вищевикладене позивач заявив про відмову від вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 1127264, 94 грн. та просить закрити суд провадження у справі в цій частині.

Разом з тим, позивач в своїй заяві просить стягнути з відповідача 35213,47 грн суму на яку збільшується заборгованість з урахуванням індексу інфляції та 6486,00 грн сума на яку збільшується заборгованість з урахуванням 3% річних.

18.02.2019 в підготовчому засіданні оголошено перерву на 25.02.2019.

25.02.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про приєднання доказів, до яких долучено докази оплати суми заборгованості у повному обсязі. В клопотанні зазначено, що згідно видаткової накладної № РН-0000159 від 03.07.2018 товар відповідачу не поставлявся, натомість відповідач отримав від позивача товар на загальну суму 2266989,78 грн на підставі накладної № РН0000168 від 03.07.2018. Оплата товару була здійснена у повному обсязі до відкриття провадження у даній справі.

25.02.2019 позивач в підготовче засідання не з'явився, явку уповноваженого представника не забезпечив, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

25.02.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог в сумі основного боргу. Позивач просив розглянути справу без участі його представника. До заяви долучено докази оплати відповідачем суми основного боргу.

Ухвалою суду від 25.02.2019 закрито провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 1127264,94 грн. на підставі п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в зв'язку відмовою позивача від позову.

Ухвалою суду від 25.02.2019 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 04.04.2019.

Через канцелярію суду 03.04.2019 від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких він проти позову заперечує, посилаючись на ту обставину, що від позивача не отримував товар за видатковою накладною № РН-0000159 від 03.07.2018. Натомість відповідач отримав від позивача товар на суму 2266989,78 грн за видатковою накладною № РН0000168 від 03.07.2018 і за усною домовленістю мав оплачувати його частинами за наявності вільних грошових коштів, а тому відповідач вважає, що прострочення зобов'язань з його боку не було, а тому не підлягають стягненню штрафні санкції. Крім того, відповідач заперечує проти самого розрахунку санкцій, вказуючи на визначену позивачем суму боргу та дати і суми оплат, розмір 3% річних становить 5228,10 грн, а втрати від інфляції відсутні.

В судовому засіданні 04.04.2019 оголошено перерву до 15.04.2019.

В судове засідання 15.04.2019 представник позивача не з'явився, про дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судовому засіданні 15.04.2019 проти позову заперечував.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представник відповідача просив у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Положенням статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ст. 181 Господарського кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

До матеріалів справи надано видаткову накладну № РН0000168 від 03.07.2018 на поставку товару загальною вартістю 2266898,78 грн, в якій зазначено, що товар поставлений на підставі замовлення - рахунку-фактури № СФ-0000169 від 02.07.2018. На видатковій накладній містяться підписи та печатки позивача та відповідача.

Крім того, відповідач підтверджує, що ним був отриманий товар за видатковою накладною № РН0000168 від 03.07.2018 від позивача на загальну суму 2266989,78 грн

Згідно ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

До матеріалів справи долучено акт звірки, підписаний обома контрагентами за період з січня 2018 по липень 2018 відповідно до якого сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 1756608,19 грн.

Згідно ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже позивач звернувся до відповідача з пропозицією укласти договір у спрощений спосіб, шляхом направлення рахунку-фактури, а відповідач прийняв пропозицію, шляхом вчинення дій по прийняттю товару.

Відповідач товар за видатковою накладною № РН0000168 від 03.07.2018 отримав, однак вартість товару у повному обсязі не оплатив, в зв'язку з чим позивач звернувся до нього з вимогою про оплату від 25.09.2018 № 751, в якій просив погасити заборгованість у розмірі 1756608,19 грн.

Згідно претензії від 15.11.2018 № 237 позивач просив відповідача сплатити суму боргу у розмірі 1367450,04 грн.

Відповідач відповіді на вимогу та претензію не надав.

В процесі розгляду справи відповідач долучив до матеріалів справи докази оплати вартості отриманого ним товару. До матеріалів справи долучено платіжні доручення: № 2730 від 30.07.2018 на суму 377831,63 грн, № 3212 від 08.10.2018 на суму 189158,15 грн, № 3230 від 12.10.2018 на суму 50000,00 грн, № 3283 від 19.10.2018 на суму 50000,00 грн, № 3344 від 30.10.2018 на суму 50000,00 грн, № 3392 від 04.11.2018 на суму 50000,00 грн, № 3479 від 16.11.2018 на суму 50000,00 грн, № 3497 від 19.11.2018 на суму 50000,00 грн, № 3533 від 23.11.2018 на суму 50000,00 грн, № 3728 від 19.12.2018 на суму 50000,00 грн, № 3767 від 27.12.2018 на суму 300000,00 грн, № 3813 від 27.12.2018 на суму 400000,00 грн, № 3887 від 08.01.2019 на суму 600000,00 грн. Згідно вказаних платіжних доручень було сплачено 2266989,78 грн - вартість твору, поставленого за видатковою накладною № РН0000168 від 03.07.2018. У призначеннях платежу у вищевказаних платіжних дорученнях зазначено: оплата за комплекти лабораторні згідно рахунку-фактури № СФ-169 від 02.07.2018.

Факт здійснення поставки товару та оплати його відповідачем свідчить про виникнення між сторонами спору договірних правовідносин з поставки, укладеного останніми у спрощений спосіб, відтак, в силу ст. 265 ГК України, істотними умовами договору поставки є предмет (товар) та ціна, які узгоджені сторонами спору у рахунку-фактурі та видатковій накладній.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями ч. 1 ст. 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідач заперечує обставини щодо отримання ним від позивача вимоги про оплату та претензії, а тому обов'язок оплати в нього не виник і відсутні підстави для нарахування санкцій.

Проте, до матеріалів справи долучено акт звірки за період з січня 2018 по липень 2018 року підписаний та скріплений печатками обох контрагентів і у вказаному акті відповідач визнав існування у нього кредиторської заборгованості перед позивачем за поставлений товар загальною сумою 1756608,19 грн станом на 31.07.2018, в тому числі і за товар поставлений за видатковою накладною № РН0000168 від 03.07.2018 на суму 2266989,78 грн.

Отже уже станом на 31.07.2018 відповідач був обізнаний та усвідомлював існування у нього обов'язку оплатити товар на суму 2266989,78 грн, а тому заперечення відповідача є безпідставними.

Щодо зазначення позивачем в позовній заяві як підстави позовних вимог видаткової накладної № РН-0000159 від 03.07.2018, то суд вбачає, що позивачем було допущено описку в номері видаткової накладної, оскільки, до матеріалів справи в обгрунтування позовних вимог було долучено саме видаткову накладну № РН0000168 від 03.07.2018 на поставку товару у розмірі 2266989,78 грн.

Крім того, суд звертає увагу, що ухвалою суду від 25.02.2019 № 910/17214/18 закрито провадження в частині суми основного боргу, в тому числі в зв'язку з тим, що відповідач надав докази сплати суми основного боргу. Відповідач, оплачуючи вартість товару, посилався не на видаткову накладну, а на рахунок-фактуру № СФ-0000169 від 02.07.2018 (сторонами не долучено до матеріалів справи), який зазначений як підставу для поставки у видатковій накладній № РН0000168 від 03.07.2018. Подані відповідачем докази підтверджують, що оплата була здійснена саме за товар, поставлений за накладною № РН0000168 від 03.07.2018 і відповідач, подаючи відповідні докази визнав ту обставину, що позивачем була допущена описка в номері видаткової накладної в тексті позовної заяви і що саме за видатковою накладною № РН0000168 від 03.07.2018 здійснюється стягнення в рамках даної справи.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Станом на день розгляду справи заборгованість відповідачем сплачена, в зв'язку з чим провадження у справі в цій частині закрито.

Проте позивач також просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 10.10.2018 п 19.12.2018 у розмірі 6486,00 грн та втрати від інфляції за період з 10.10.2018 п 19.12.2018 у розмірі 35213,47 грн.

Як вище зазначено судом відповідач підтвердив своє зобов'язання оплатити товар ще станом на 31.07.2018, однак, оскільки, позивач рахує 3% та інфляційне збільшення з 10.10.2018, суд не може вийти за межі позовних вимог в тому числі і щодо періоду нарахування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів того, що сторонами досягнено домовленість щодо відстрочення платежу, а тому вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Згідно перерахунку суду сума трьох відсотків річних та сума втрат від інфляції є більшою, ніж та, що розрахована позивачем, а тому керуючись ст. 237 ГПК України, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у розмірі заявленому позивачем - 6486,00 грн. та втрати від інфляції у розмірі 35213,47 грн.

Щодо контр розрахунку відповідача, то він спростовується первинними документами, долученими до матеріалів справи, зокрема платіжними дорученнями, щодо періоду та суми заборгованості, яка існувала у відповідача перед позивачем.

Отже відповідач належними та допустимими доказами не спростував обставин щодо отримання ним від позивача товару на загальну суму 2266989,78 грн, який був оплачений у повному обсязі, проте з простроченням. А тому вимоги позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України. Згідно зі ст. 79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 9 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред'явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Оскільки, в заяві про відмову від позову в частині основного боргу, в зв'язку з оплатою суми основного боргу позивач просив покласти витрати по сплаті судового збору на відповідача, то суд вбачає підстав для покладення на відповідача усієї суми судового збору, що була сплачена позивачем при зверненні з позовом.

Суд наголошує, що позов був пред'явлений до суду позивачем 20.12.2018, а заборгованість була оплачена відповідачем у повному обсязі у січні 2019 року до відкриття провадження у справі, проте після пред'явлення позову до суду, то обгрунтованим є покладення сплаченого позивачем судового збору на відповідача у повному обсязі.

На підставі викладеного, ст.ст. 74, 76, 77, 123, 129, 237, 238, 239, 240, 241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Енглер" (03113, м. Київ, вулиця Миколи Василенка, будинок 1, офіс 308, ідентифікаційний код 36938941) на користь Дочірнього підприємства "Квант" Приватного акціонерного товариства "Електровимірювач" (10003, Житомирська область, м. Житомир, Майдан Перемоги, 10, ідентифікаційний код 25309678) 3% річних у розмірі 6486 (шість тисяч чотириста вісімдесят шість) грн. 00 коп., втрати від інфляції у розмірі 35213 (тридцять п'ять тисяч двісті тринадцять) грн 47 коп. та судовий збір у розмірі 17534 (сімнадцять тисяч п'ятсот тридцять чотири) грн. 48 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 18.04.2019

Суддя І.В.Усатенко