Рішення

від 17.04.2019 по справі 917/188/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.04.2019. Справа № 917/188/19

м. Полтава

За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш млин", вул. Петра Лубенського, 43, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37501

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Саната 777", вул. Петра Лубенського, 13, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500

про стягнення 57538,68 грн.

Суддя Господарського суду Полтавської області Семчук О.С.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Наш млин" (далі - позивач/ ТОВ "Наш млин") звернулося з позовною заявою до Господарського суду Полтавської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Саната 777" (далі - відповідач/ТОВ "Саната 777") 57538,68 грн., в тому числі 35700,00 грн. основного боргу, 825,38 грн. інфляційних втрат, 20842,00 грн. пені та 171,30 грн. 3% річних. В обґрунтування позову позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 13/11/1 від 13.11.2018.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.02.2019 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін.

Копія ухвали суду від 20.02.2019 отримана обома сторонами, що підтверджується відповідними повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Таким чином, сторони належним чином повідомлений про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття спрощеного позовного провадження у справі.

Відповідач відзиву на позов не надав, про наявність поважних причин неподання відзиву на позов суду не повідомив, в зв'язку з цим відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України спір вирішується за наявними матеріалами справи.

Рішення приймається в порядку ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

13.11.2018 між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (покупець за договором) було укладено договір купівлі-продажу № 13/11/1 (далі - Договір, копія Договору - в матеріалах справи).

Згідно п. 1.1 Договору постачальник зобов'язався постачати покупцю борошно пшеничне вищого ґатунку, а покупець взяв на себе зобов'язання прийняти та оплати вказаний товар на умовах цього Договору.

За умовами п. 3.7 Договору сторони узгодили, що моментом поставки вважається момент підписання уповноваженим представником покупця видаткової накладної на товар.

Відповідно до п. 3.8 Договору оплата товару, що постачається у відповідності з умовами цього Договору, здійснюється покупцем в безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника на підставі виставлених рахунків чи шляхом несення готівки в касу постачальника в день поставки товару. Строк оплати поставленого товару не може перевищувати 14-ти календарних днів з моменту поставки.

Пунктом 5.2. Договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати за товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такої прострочки.

14.11.2018 позивачем було відвантажено відповідачу 2000 кг борошна пшеничного вищого ґатунку на суму 17000 грн.. 19.11.2018 позивачем поставлено товар у кількості 2200 кг на суму 18700,00 грн. На підтвердження вказаних поставок позивачем надано копії видаткових накладних № 242 від 14.11.2018 та № 258 від 19.11.2018, а також копії виписаних відповідачем довіреностей на отримання товару № 1774 від 14.11.2018 та № 1779 від 19.11.2018 (копії видаткових накладних та довіреностей на отримання товару - в матеріалах справи).

Відповідно до п. 3.3 Договору претензії по кількості та асортименту товару можуть бути заявлені покупцем тільки в момент прийняття товару згідно з видатковою накладною.

Вказані видаткові накладні підписані обома сторонами та скріплені печаткою відповідача. Тобто товар прийнято відповідачем без зауважень щодо його кількості та асортименту.

Позивач виставив відповідачу рахунки на оплату № 275 від 14.11.2018 на суму 17000,00 грн. та № 293 від 19.11.2018 на суму 18700,00 грн. (копії рахунків - в матеріалах справи).

Позивач у позові стверджує, що відповідач зобов'язаня з оплати отриманого товару не виконав, обґрунтовував таку позицію відсутністю обігових коштів.

Також позивач зазначає, що з метою врегулювання спору він звертався як усно, так і письмово (шляхом надсилання претензії) до відповідача, однак питання погашення заборгованості так і не було вирішене (копія претензії вих. № 30 за листопад 2018 року - в матеріалах справи).

Враховуючи викладене, позивач у позові просив суд стягнути з відповідача суму боргу за поставлений по Договору товар у розмірі 35700,00 грн.

29.03.2019 від позивача надійшло повідомлення про сплату відповідачем після порушення провадження у справі суми основного боргу у розмірі 35700,00 грн. платіжними дорученнями № 433 від 15.03.2019 на суму 21700,00 грн. та № 447 від 19.03.2019 на суму 14000,00 грн.

Враховуючи викладене, позивач просить суд припинити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 35700,00 грн. в зв'язку з відсутністю предмету спору.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення 35700,00 грн. підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Крім цього, позивач на підставі ст. 625 ЦК України та п. 5.2 Договору нарахував відповідачу інфляційні втрати за грудень 2018 року - січень 2019 року в розмірі 825,38 грн., пеню в розмірі 1% від суми боргу за кожен день прострочення, що склала 20842,00 грн. та 171,30 грн. 3% річних за загальний період з 29.11.2018 по 28.01.2019.

Вказані суми пені, річних та інфляційних позивач просить суд стягнути з відповідача.

Відповідач жодних заперечень на позов не надав.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачена свобода договору.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання з договору поставки, згідно якого, в силу ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтями 525 та 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено законом або договором.

Судом встановлено, що відповідач поставив відповідачу товар на суму 37500,00 грн. за видатковими накладними № 242 від 14.11.2018 на суму 17000,00 грн. та № 258 від 19.11.2018 на суму 18700,00 грн, які відповідно до п. 3.8 Договору відповідач повинен був оплатити протягом 14-ти календарних днів з моменту поставки, тобто по 28.11.2018 та по 03.12.2018 відповідно.

Проте, як зазначає позивач та не заперечує відповідач, останній оплатив товар лише в березні 2019 року платіжними дорученнями № 433 від 15.03.2019 на суму 21700,00 грн. та № 447 від 19.03.2019 на суму 14000,00 грн.

Таким чином, позивачем прострочено зобов'язання з оплати товару поставленого по Договору.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно 5.2. Договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати за товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такої прострочки.

Враховуючи викладене, позивач правомірно нарахував відповідачу 3% річних, інфляційні втрати та пеню на суму боргу за час прострочення.

Судом перевірено наданий позивачем розрахунок 3% річних та встановлено його правильність.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення 171,30 грн. 3% річних є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних судом встановлено, що позивачем завищено розмір інфляційних втрат внаслідок зазначення невірних індексів інфляції та недотримання позивачем при нарахуванні вимог п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Судом здійснено перерахунок інфляційних та встановлено, що стягненню підлягають інфляційні втрати на суму боргу 1700 грн. за грудень 2018 року - січень 2019 року та на суму боргу 18700,00 грн. за січень 2019 року, що в сукупності становлять 494,36 грн. В іншій частині стягнення інфляційних втрат позов задоволенню не підлягає.

Щодо вимог позивача про стягнення пені, судом встановлено що позивач здійснив нарахування пені відповідно до п. 5.2 Договору у розмірі 1% від несвоєчасно сплаченої суми, за кожний день такої прострочки.

Проте, відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Судом здійснено розрахунок пені за вказані позивачем періоди та суми боргу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня і встановлено, що пеня розрахована у розмірі подвійної облікової ставки стяновить 2055,64 грн., тобто перевищує розмір пені нарахований позивачем за п. 5.2 Договору.

Таким чином, стягненню підлягає пеня у розмірі 2055,64 грн. В іншій частині стягнення пені позов задоволенню не підлягає.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач своїми процесуальними правами не скористався та належними та допустимими доказами не спростував позовні вимоги позивача.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи закриття провадження у справі в частині стягнення 35700,00 грн. основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, судовий збір у розмірі 1191,89 грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету.

Суд зазначає, що вказана сума судового збору буде повернута позивачу у разі звернення ним до суду з відповідним клопотанням згідно п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

В іншій частині судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 231 (п. 2 ч. 1), 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 35700 грн. 00 коп.

2. Позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Саната 777" (вул. Петра Лубенського, 13, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500; код ЄДРПОУ 37504392) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Наш млин" (вул. Петра Лубенського, 43, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37501; код ЄДРПОУ 40311157) 171 грн. 30 коп. 3% річних, 494 грн. 36 коп. інфляційних втрат, 2055 грн. 64 коп. пені, 90 грн. 85 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. В іншій частині позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256, 257 ГПК України). Відповідно до п. 17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

          Суддя О.С. Семчук