Рішення

від 19.04.2019 по справі 910/1078/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.04.2019 Справа № 910/1078/19

Суддя Господарського суду міста Києва Блажівська О.Є., розглянувши

позовну заяву Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В

(02140, м.Київ, просп.Григоренка, буд.39-В, код ЄДРПОУ 25943139)

до Публічного акціонерного товариства КИЇВЕНЕРГО

(04050, м.Київ, вул.Мельникова, буд.31, код ЄДРПОУ 00131305)

про стягнення 50 557,86 грн,-

Без виклику (повідомлення сторін).

ВСТАНОВИВ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В 30 січня 2019 року звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства КИЇВЕНЕРГО про стягнення 50 557,86 грн.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що у зв'язку із неповерненням Публічним акціонерним товариством КИЇВЕНЕРГО коштів, пов'язаних з передплатою, відповідно до приписів ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В просить стягнути з Публічного акціонерного товариства КИЇВЕНЕРГО 40 384,86 грн - інфляційних втрат та 10 173,00 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2019 вказану позовну залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

18.02.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Таким чином, позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, тому згідно з положеннями ст.174 Господарського процесуального кодексу України вказана позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та підлягає прийняттю до розгляду в порядку, встановленому ст.176 Господарського процесуального

Розглянувши матеріали позовної заяви, Господарський суд міста Києва визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі та розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

При цьому, у позовній заяві Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В просить розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін, враховуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.247 Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Водночас, частиною 6 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов:

1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Оскільки у справі №910/1078/19 ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і справа є не складною з огляду на наявні в ній матеріали суд, в силу ч.1 ст.247 Господарського процесуального кодексу України, приходить до висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/1078/19, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

18.03.2019 представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва був поданий письмовий відзив на позов.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-

ВСТАНОВИВ:

24.09.2001 року між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - споживач) було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 1310348, відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язується отримати її та оплатити відповідно до умов, викладених в Договорі.

Згідно з п.2.1. Договору, при виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що необумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, чинним законодавством України, Правилами користування тепловою енергією, нормативними актами з питань користування, обліку та взаєморозрахунків за енергоносії.

Відповідно до пункту 2.2. Договору, постачальника зобов'язалася, серед іншого:

- безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання протягом року згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначених в додатку 1;

- при зміні тарифів повідомляти споживача у п'ятиденний термін з моменту отримання Розпорядження держадміністрації м. Києва про їх змінення;

- своєчасно письмово сповіщати споживача про зміни власних юридичних реквізитів (найменування організації, розрахункового рахунку тощо), та при необхідності переукладати Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Положеннями пункту 2.3. Договору сторони погодили, що споживач зобов'язаний, зокрема, виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені Договором.

Відповідно до п. 5.1. Договору, облік споживання споживачем теплової енергії проводиться по приладах обліку.

Згідно з пунктами 4.1. та 4.3. Договору визначено, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2002р. та вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

У період з квітня по грудень 2015 року по квітень 2016 року загальний обсяг споживання позивачем теплової енергії склав 1078,11273 гКал, за який, як зазначає позивач та підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, ним було сплачено 680 110,10 грн. на підставі виставлених відповідачем рахунків, розрахованих виходячи з тарифу, встановленого постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ Київенерго , а саме у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал.

При цьому, ЖБК Річковик-2 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання незаконною та нечинною постанови від 03.03.2015 № 613 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ Київенерго та визнання протиправними дій щодо прийняття вказаної постанови.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.03.2016 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 апеляційну скаргу задоволено частково, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.03.2016 в частині відмови у задоволені позову про визнання нечинною постанови - скасовано, постановивши в цій частині нову, якою позовні вимоги задоволено, визнано нечинною з моменту прийняття постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 року № 613 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ Київенерго , зобов'язано Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг оприлюднити резолютивну частину даної постанови у 15-деннний термін з моменту її проголошення, в решті постанову суду - залишено без змін.

У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до відповідача з вимогою за вих. б/н від 18.09.2017р., в якій зазначив про наявність переплати у розмірі 298 238,26 грн. за опалювальний період 04.2015 - 04.2016 років, оскільки було визнано нечинною постанову НКРЕКП № 613 від 03.03.2015р., у зв'язку з чим позивач просив повернути переплачені грошові кошти за спожиту теплову енергію за період з квітня 2015 року по квітень 2016 року згідно тарифу в розмірі 295,17 грн. за Гкал, оскільки тарифи згідно з постановою НКРЕКП № 613 від 03.03.2015р. нечинні та незаконні. Вказана вимога отримана відповідачем нарочно, про що свідчить вхідний штам за № 18/050КБК/19/1/95068 від 22.09.2017р. Проте, відповідач вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

В подальшому, до Господарського суду міста Києва звернулось об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В з позовом до публічного акціонерного товариства Київенерго про стягнення 298 238,26 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/18313/17 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з публічного акціонерного товариства Київенерго на користь об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В суму надмірно сплачених коштів в розмірі 298 238 грн. 26 коп. та витрати по сплаті судового збору - 4473 грн 57 коп.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Київенерго залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/18313/17 - без змін.

Таким чином, судами було встановлено, що об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку ОС39В було надмірно сплачено кошти в розмірі 298 238 грн. 26 коп.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначає, що у зв'язку із неповерненням Публічним акціонерним товариством КИЇВЕНЕРГО коштів, пов'язаних з передплатою, відповідно до приписів ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В просить стягнути з Публічного акціонерного товариства КИЇВЕНЕРГО 40 384,86 грн - інфляційних втрат та 10 173,00 грн - 3% річних.

Відповідач у своєму письмовому відзиві заперечує проти задоволення позову, зазначаючи суду про те, що зобов'язання по сплаті коштів в розмірі 298 238,26 грн виникло не з договору, а з рішення суду, а тому, обов'язок по сплаті 3% річних та інфляційних втрат виник лише з моменту прийняття апеляційною інстанцією відповідної постанови 18.05.2018.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. ч. 1 та 2 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Так, у рішенні Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/18313/17 судом було встановлено, що на виконання умов договору відповідачем виготовлено та поставлено, а позивачем прийнято теплову енергію у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року за відповідними актами приймання-передавання товарної продукції.

При цьому, з наявних у матеріалах справи актів приймання-передавання товарної продукції та облікових карток, вбачається, що позивачем було спожито теплової енергії у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року в розмірі 1078,11273 Гкал.

З наданих актів вбачається, що нарахування вартості теплової енергії було здійснено за тарифами, встановленими постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015 № 613 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ Київенерго , а саме у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал.

Постановою від 03.03.2015 року № 613 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ Київенерго відповідно до Закону України Про державне регулювання у сфері комунальних послуг , Указу Президента України від 10.09.2014 року № 715 Про затвердження Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг та постанови Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) постановила:

1. Установити ПАТ Київенерго тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення на рівні:

- тариф на теплову енергію - 531,10 грн./Гкал (без ПДВ) за такими складовими: тариф на виробництво теплової енергії - 482,21 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на транспортування теплової енергії - 46,77 грн./Гкал (без ПДВ); тариф на постачання теплової енергії - 2,12 грн./Гкал (без ПДВ);

2. Установити ПАТ Київенерго структуру тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення згідно з додатками 1, 2, 3, 4.

3. Визнати такою, що втратила чинність, постанову Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 23 квітня 2014 № 465 Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення ПАТ Київенерго .

Як встановлено судом, у період з червня 2015 року по квітень 2016 року відповідач нарахував вартість поставленої позивачу теплової енергії виходячи з тарифу, встановленого Постановою № 613 (у розмірі 531,10 грн. за 1 Гкал), в той час як вказану постанову постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016р. у справі № 826/15733/15 визнано нечинною з моменту прийняття.

Постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016р. у справі № 826/15733/15, якою визнано нечинною з моменту прийняття Постанову № 613, набрала законної сили з моменту її проголошення, а відтак, у сторін по справі відсутній обов'язок виконувати рішення про встановлення тарифів на теплову енергію, яке в судовому порядку визнано нечинними з моменту їх прийняття, в той час як нарахування відповідачем оплати за теплову енергію на підставі тарифів, встановлених цією постановою, примушує позивача робити те, що не передбачено законодавством.

Водночас, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016р. у справі № 826/15733/15 відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України набрала законної сили з моменту її проголошення, а відтак, підстави для зупинення провадження у цій справі до закінчення касаційного перегляду постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016р. у справі № 826/15733/15 відсутні, з огляду на що відповідне клопотання відповідача судом не задоволено.

Матеріалами господарської справи №910/18313/17 підтверджувалось, що з облікових карток за період з квітня 2015 по квітень 2016 року, нарахування вартості спожитої теплової енергії здійснювалось позивачем на підставі тарифу, встановленого Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 03.03.2015р. № 613 (531,10 грн./Гкал).

Однак, зважаючи на те, що вказана постанова НКРЕКП визнана судом нечинною з моменту її прийняття, відсутні підстави для визначення вартості спожитої теплової енергії за період з квітня 2015 по квітень 2016 року з урахуванням тарифу 531,10 грн./Гкал.

Позивачем було оплачено вартість отриманої теплової енергії у період з квітня 2015 року по квітень 2016 року, виходячи із тарифу, встановленого постановою НКРЕКП № 613 від 03.03.2015р.

Таким чином, суд дійшов до висновку про те, що суду не було надано доказів погодження між сторонами в письмовому вигляді (зміна умов договору) змінення тарифів, вважає обґрунтованими доводи позивача про необхідність здійснення нарахування йому плати за теплову енергію, спожиту протягом квітня 2015 року - квітня 2016 року, за тарифами згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 23.04.2014р. № 465, що складає у вказаному періоді суму 381 871,84 грн. з ПДВ, виходячи з кількості спожитої теплової енергії.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п.п. 2, 3 ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг (ст. 1 Закону України Про теплопостачання ).

При цьому, тариф є тим грошовим показником на підставі якого формується ціна договору з постачання теплової енергії, а тому, спростовуючи доводи відповідача, суд зазначає про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем регулюються саме умовами договору на постачання, чинність якого презюмується.

У відповідності до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип Верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Таким чином, рішення господарського суду міста Києва від 14.04.2010 у справі №32/124 набрало законної сили, а відтак, встановлені ним обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

До того ж, згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Із рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що одним з основних елементів Верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України").

У справі "Желтяков проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (аналогічна позиція викладена у рішеннях "Христов проти України", "Брумареску проти Румунії", "Рябих проти Росії").

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на вищенаведене, у рішенні Господарського суду міста Києва від 14.12.2017 у справі №910/18313/17 встановлено, що об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку ОС39В було надмірно сплачено кошти в розмірі 298 238 грн. 26 коп. Це факт додатковому доведенню не підлягає.

Частина 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст. ст. 76-79 ГПК України)

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.

Відповідачем не було жодним чином спростовано доводи позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого у національній валюті та трьох відсотків річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів у наслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.

Проте, враховуючи те, що позивачем було належним чином доведено наявність у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем, у суду наявні підстави для стягнення 3% річних та інфляційний втрат.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, а також періодів нарахування даних показників, суд дійшов до висновку про те, що позивачем не було допущено помилок в цій частині.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги підлягають повному задоволенню.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства КИЇВЕНЕРГО (04050, м.Київ, вул.Мельникова, буд.31, код ЄДРПОУ 00131305)на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку ОС39В (02140, м.Київ, просп.Григоренка, буд.39-В, код ЄДРПОУ 25943139) 3% в розмірі 10 173 (десять тисяч сто сімдесят три) грн 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 40 384 (сорок тисяч триста вісімдесят чотири) грн 86 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921 (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.Є. Блажівська