ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
19.04.2019Справа № 910/13959/18
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НВ Трейд Україна"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лангрос"
про стягнення 205 130, 23 грн.
Суддя Усатенко І. В.
Представники сторін не викликались
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "НВ Трейд Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лангрос" про стягнення 205130, 23 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 відкрито провадження у справі № 910/13959/18 та вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання у справі призначено на 27.11.2018.
Судове засідання, призначене на 27.11.2018 не відбулось у зв'язку з евакуацією приміщення Господарського суду міста Києва, відтак судове засідання підлягає повторному призначенню.
Ухвалою суду від 27.11.2018 судове засідання у справі призначено на 18.12.2018.
Судове засідання 18.12.2018 не відбулось.
На підставі розпорядження керівника апарату Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 № 05-23/2189, в зв'язку з відрядженням судді Васильченко Т.В. згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судових справи між суддями справу № 910/13959/18 передано для розгляду судді Усатенко І.В.
19.12.2018 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.
Ухвалою суду від 26.12.2018 справу прийнято до провадження судді Усатенко І. В., вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвали суду надсилались відповідачу за адресою: АДРЕСА_1
Відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення господарської діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління та обліку. Зазначена адреса зазначена як місцезнаходження відповідача в договорі поставки від 07.08.2018 №070818, та в рахунках-фактурах відповідача на оплату товару.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 26.12.2018 була направлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_2
Станом на дату розгляду справи ухвала суду від 26.12.2018 була направлена відповідачу за адресою місцезнаходження та не була вручена під час доставки, про що вказана інформація на сайті http://ukrposhta.ua/vidslidkuvati-forma-poshuku щодо відправлення № 0103049016020: "інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення". Докази направлення поштового відправлення відповідачу за адресою, вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з довідкою пошти наявні в матеріалах справи.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/13099/18 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Як підтверджено матеріалами справи, між позивачем, як покупцем та відповідачем, як постачальником було укладено договір поставки № 070818 від 07.08.2018 (далі за текстом - договір).
Покупець та постачальник укладали договір в електронній формі, шляхом обміну їх, сканованими примірниками, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені їх печатками.
Відповідно до умов договору постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю, а покупець зобов'язується прийняти поставлений товар деревні паливні гранули - пелети) та оплатити його вартість відповідно до умов договору (п. 1.1 договору).
Приписами п. 1.4 договору передбачено, що асортимент, кількість, ціна товару, замовленого покупцем, вважаються узгодженими сторонами з моменту виставленого постачальником на кожне окреме замовлення покупця рахунка-фактури, та його оплати покупцем.
Згідно п. 3.1 договору, для здійснення поставки покупець надсилає постачальнику замовлення у формі заявки (додаток №1), в якому зазначає асортимент, кількість та місце поставки товару, який має намір придбати. Постачальник отримавши замовлення протягом одного робочого дня повідомляє покупцю строк поставки та виставляє рахунок на оплату замовленої партії товару.
Загальний строк поставки не повинен перевищувати 7 (сім) календарних днів з дати оплати (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 4.1 договору, ціна товару є договірною, визначається у документах, погоджених сторонами відповідно до п. 1.4. договору, які є невід'ємними частинами договору.
Зобов'язання постачальника щодо поставки замовленої партії товару виникають з моменту надходження на рахунок постачальника грошових коштів в розмірі 100% вартості замовленої партії товару, а строк поставки, визначений даним договором, обраховується з дня наступного за днем надходження вказаної передплати на рахунок постачальника (п. 4.3 договору).
Оплата товару покупцем проводиться шляхом банківського безготівкового переказу з на поточний рахунок постачальника. Днем оплати є день зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. 4.5 договору).
В п. 5.2. договору сторони погодили, що за порушення строків поставки товару постачальник сплачує на користь покупця пеню у розмірі 0, 5 % від суми поставки товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від ціни партії товару, вказаної у відповідних документах, погоджених сторонами відповідно до договору, за кожен день прострочення поставки.
Відповідачем були виставлені наступні рахунки на оплату замовленої позивачем партії товару: рахунок-фактура від 07.08.2018 № 070818 на суму 64 900, 00 грн; рахунок-фактура від 14.08.2018 № 070832 на суму 64 900, 00 грн; рахунок-фактура від 27.08.2018 № 070826 на суму 64 900, 00 грн.
На виконання умов договору позивачем була проведена оплата замовленого товару згідно виставлених рахунків, а саме: платіжним дорученням від 08.08.2018 № 133 на суму 20 000, 00 грн, платіжним дорученням від 08.08.2018 № 134 на суму 44 900, 00 грн, платіжним дорученням від 14.08.2018 № 140 на суму 64 900, 00 грн та платіжним дорученням від 29.08.2018 № 144 на суму 64 900, 00 грн.
Позивач зазначає, що направив на адресу відповідача претензію від 02.10.2018 № 1, в якій вимагав від останнього виконати своїх зобов'язань належним чином та поставити товар або перерахувати на рахунок позивача суму передплати в розмірі 194 700, 00 грн. до 10.10.2018, на підтвердження чого надав докази, із яких вбачається, що така претензія була направлена відповідачу не на адресу відповідача, зазначену в ЄДРПОУ. Однак претензія направлена за адресою: АДРЕСА_1 Відповідно до ст. 93 ЦК України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення господарської діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи та здійснення управління та обліку. Зазначена адреса зазначена як місцезнаходження відповідача в договорі поставки від 07.08.2018 №070818, та в рахунках-фактурах відповідача на оплату товару, тому суд вважає, що направленння претензії відповідачу належним чином підтверджене поданими суду доказами, оскільки відповідач своїм підписом на договорі та рахунках-фактурах підтвердив своє місцезнаходження за адресою АДРЕСА_1 Відповідач відповіді на претензію не подав.
Предметом позову у справі є вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього передплати за договором у розмірі 194 700, 00 грн та пені у розмірі 10 430, 23 грн за порушення строків поставки товару за загальний період прострочення з 16.08.2018 по 18.10.2018.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу, зокрема з договорів та правочинів.
Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
На підставі встановлених судом обставин справи та наведених норм діючого законодавства суд дійшов висновку, що між сторонами було досягнуто домовленості 07.08.2018 щодо поставки товару - деревних паливних гранул (у спрощений спосіб укладено договір), а дії сторін щодо виставлення рахунків на оплату та проведення позивачем оплати цих рахунків свідчать про виникнення між сторонами зобов'язань, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Статтею 663 ЦК України внормовано, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Із матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання по договору виконав в повному обсязі та оплатив вартість товару обумовленого в договорі в повному обсязі - 194 700, 00 грн.
Водночас доказів виконання відповідачем його зобов'язань щодо поставки товару у строк визначений договором (7 календарних днів з дати оплати товару) в матеріалах справи відсутні. Відповідно відповідач не виконав свої зобов'язання за договором по поставці товару на суму здійсненої позивачем передплати.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач свої зобов'язання по поставці товару не виконав, і доказів іншого матеріали справи не містять, відтак, враховуючи положення ст. 693 ЦК України, позивач має право повернення суми попередньої оплати, і відповідно його вимоги щодо стягнення з відповідача 194 700, 00 грн. здійсненої за договором передплати підлягають задоволенню.
Виходячи з положень статті 610, частини 1 статті 612, статті 611 ЦК України, частини 2 статті 193 ГК України, відповідач є порушником зобов'язання, що є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом.
Штрафними санкціями у ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В п. 5.2 договору сторони погодили сплату пені постачальником за порушення строків поставки товару у розмірі 0, 5 % від суми поставки товару, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від ціни партії товару, вказаної у відповідних документах, погоджених сторонами відповідно до договору, за кожен день прострочення поставки.
Судом встановлено, що відповідачем було допущено прострочення строків поставки товару за договором визначених п. 3.2 договору, відповідно є підстави для стягнення з відповідача пені за період прострочення з 16.08.2018 по 18.10.2018 в розмірі 10 430, 23 грн. Позовна заява містить розрахунок суми пені згідно п. 5.2. договору, при перевірці якого судом встановлено, що позивач правильно здійснив вказаний розрахунок.
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідач не надав суду доказів, із яких би вбачалося що ним були виконані зобов'язання за договором по поставці товару на суму здійсненої позивачем передплати.
Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам в їх сукупності, врахувавши принцип диспозитивності та змагальності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Статтею 7 Закону України "Про судовий збір" внормовано, що зайво сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. За таких підстав, позивачу слід повернути зайво сплачений судовий збір, але оскільки позивач не звертався до суду з клопотанням про повернення зайво сплаченого судового збору, зайво сплачений судовий збір не повертається судом.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лангрос" (вул. Патріотів, буд. 98, кв. 132, м. Київ, 03061; ідентифікаційний код 40332981) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НВ Трейд Україна" (вул. Революції, буд. 4п, м. Буча, Київська область, 08292; ідентифікаційний код 41556766) 194700 (сто дев'яносто чотири тисячі сімсот) грн передплати за непоставлений товар, 10430 (десять тисяч чотириста тридцять) грн 23 коп. пені та 3076 (три тисячі сімдесят шість) грн 95 коп. витрат по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Суддя І.В.Усатенко
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 19.04.2019 |
Оприлюднено | 19.04.2019 |
Номер документу | 81267783 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Усатенко І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні