Рішення

від 15.04.2019 по справі 200/3617/19-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2019 р. Справа№200/3617/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., при секретарі судового засідання Сєрих М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» , місце проживання: 87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Карла Лібкнехта, 177а в особі Центральної контрольно - дослідницької та проектно - вишукувальної водної лабораторії, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Університетська, буд. 13

до відповідача: Головного управління ДФС у Донецькій області, місцезнаходження: 87526, Донецька область, м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, буд. 114

про: скасування вимоги Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.01.2019 року № Ю -1689-17 в частині суми 291578,59 грн.

за участю

представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: ОСОБА_1, ОСОБА_2 - за довірен.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Комунальне підприємство «Компанія «Вода Донбасу» в особі Центральної контрольно - дослідницької та проектно - вишукувальної водної лабораторії, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування вимоги Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.01.2019 року № Ю -1689-17 в частині суми 291578,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем 09 січня 2019 року виставлено вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-1689-17, відповідно до якої за позивачем обліковується заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальну суму 6162328,26 грн., 6162328,26 грн. - недоїмки. Позивач вважає оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) в частині 291578,59 грн. - недоїмка за листопад 2018 року протиправною, та такою, що порушує права позивача, оскільки не відповідає вимогам пункту 9-4 розділу VIII Прикінцевих та Перехідних положень Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , відповідно до яких платники єдиного внеску звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених статтею 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи без його участі та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач посилається на те, що позивач відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, та зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Відповідно до п. 4 ст. 2 Розділу IV Інструкції № 449 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. Відповідач зазначив, що згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість позивача станом на 31.12.2018 року становить 6162328,26 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС у Донецькій області сформовано та надіслано підприємству податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-1689-17 від 09.01.2019 року. Відповідач вважає, що аргументи та висновки викладені у позові КП Компанія Вода Донбасу щодо визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-1689-17 від 09.01.2019 року є помилковими та такими, що не відповідають діючому законодавству, а саме посилання позивача на п. 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , відповідно до якого платників єдиного внеску звільнено від обов'язків нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Однак, відповідач вказує на те, що підставою такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що 30.04.2018 року на офіційному веб - сайті Президента України було розміщено інформацію стосовно підписанням Президентом України Указу, яким завершено антитерористичну операцію. Відповідач зазначає, що доказів звернення позивача з відповідною заявою до контролюючого органу протягом 30 днів наступних за днем закінчення антитерористичної операції не надано, що виключає можливість звільнення позивача від сплати єдиного внеску. Крім того, відповідач зазначає, що Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесені зміни до Закону України № 1669-VII Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , відповідно до якого втратив чинність п. 9-4 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 2464. З урахуванням внесених змін, платники єдиного внеску не звільняються від своїх обов'язків визначених ст. 6 Закону № 2464. Таким чином, відповідач вважає вимогу № Ю-1689-17 від 09 січня 2019 року є правомірною та законною, та винесеною на підставі діючого законодавства.

Представники відповідачів підтримали обставини викладені у відзиві на позовну заяву та просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справи за правилами загального позовного провадження у підготовче засідання на 10 квітня 2019 року.

10 квітня 2019 року відкладено розгляд справи на 15 квітня 2019 року, у зв'язку з перебуванням судді Олішевської В.В. на лікарняному.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Центральна контрольно - дослідницька та проектно - вишукувальна водна лабораторія (код ЄДРПОУ 35397888) є відокремленим підрозділом, що входить до складу Комунального підприємства Компанія Вода Донбасу , перебуває на обліку як платник єдиного внеску у Головному управлінні ДФС у Донецькій області.

Комунальне підприємство Компанія Вода Донбасу зареєстровано в якості юридичної особи 03 вересня 2007 року за № 12661450000026990, включено до ЄДРПОУ за № 00191678 та на час розгляду справи перебуває на обліку в Головному управлінні ДФС у Донецькій області.

09 січня 2019 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області сформовано вимогу № Ю-1689-17 про сплату Центральною контрольно - дослідницькою та проектно - вишукувальною водною лабораторією заборгованості з єдиного соціального внеску на загальну суму 6162328,26 грн., яка виникла станом на 31 грудня 2018 року, до складу якої входить: недоїмка з єдиного внеску у сумі 6162328,26 грн. (а.с. 23).

Не погодившись з винесеною вимогою № Ю-1689-17 від 09 січня 2019 року позивач звернувся зі скаргою від 16 січня 2019 року № 02+-1763 до Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду скарги позивача ОСОБА_3 фіскальною службою України прийнято рішення від 20 лютого 2019 року № 8409/6/99-99-11-02-02-25 Про результати розгляду скарги , відповідно до якого скарга позивача залишена без задоволення, а оскаржувана вимога без змін (а.с. 47).

Суд зазначає, що позивач не згоден з вимогою відповідача про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 09 січня 20198 року № Ю-1689-17 в частині недоїмка за листопад 2018 року в сумі 291578, 95 грн., оскільки відповідно до положень Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції позивач звільнений від виконання обов'язків, щодо сплати єдиного внеску, отже, саме ця обставина стала підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно приписів пункту 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464 недоїмка це сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

Пунктом 10 зазначеної норми Закону визначено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 4 зазначеного Закону, платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Тобто, позивач в розумінні зазначених норм Закону є страхувальником та на нього покладений обов'язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Пунктами 1, 4 частини 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Статтею 9 Закону № 2464 визначені порядок обчислення і сплати єдиного внеску, зокрема, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування.

Частиною 8 статті 9 Закону № 2464 передбачено, що платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Згідно з п. 12 ст. 9 Закону № 2464 єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

Як вбачається з матеріалів справи, визначена у спірній вимозі сума боргу з єдиного внеску у розмірі 291578,59 грн., яка виникла у зв'язку з несплатою позивачем в строк, визначений ч. 8 ст. 9 Закону № 2464, самостійно нарахованого єдиного внеску за листопад 2018 року.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність вимоги в частині недоїмки у розмірі 291578,59 грн. - за листопад 2018 року, самостійно нарахованих позивачем, відповідно до звіту про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за листопад 2018 року.

Суд зазначає, що згідно з п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у ст. 2 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції , де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування , на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції. Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Указом Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України та розпочато проведення антитерористичної операції (АТО) на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції від 2 вересня 2014 року № 1669-VII період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України; територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших населених пунктів м. Маріуполь, де зареєстрована юридична особа позивача.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року зупинено дію Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва по справі № 826/18327/14 від 26 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року, Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 5 листопада 2014 року визнано нечинним.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України по даній справі зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 2 квітня 2015 року до розгляду касаційної скарги Кабінету Міністрів України у Вищому адміністративному суду України.

Крім цього, Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р, яким визнано такими, що втратили чинність Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 та Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079, затверджено новий перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, у якому, серед інших є м. Маріуполь та м. Слов'янськ.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30 жовтня 2014 року діяло у період з 30 жовтня 2014 року по 4 листопада 2014 року та у період з 2 квітня 2015 року по 27 квітня 2015 року. Аналізуючи наведене, а також беручи до уваги факт прийняття 02 грудня 2015 року Розпорядження № 1275-р, суд зазначає, що станом на час прийняття спірної вимоги факт знаходження у спірний період населених пунктів м. Маріуполь та м. Слов'янськ, на території, де проводилась антитерористична операція - є встановленим, чим спростовуються заперечення відповідача з цього приводу.

Як вже зазначалося судом, відповідно до п. 9-4 розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2464-VI, платники єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться/проводилась антитерористична операція - звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану. При цьому, достатньою підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем направлено заяви від 29.05.2018 року за № 03-0669 до начальника Слов'янського ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області та від 22.07.2016 року № 02-1835 до начальника Слов'янського ОДПІ Головного управління ДФС у Донецькій області про звільнення його від сплати ЄСВ відповідно до ст. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до закінчення антитерористичної операції, у відповідь на що отримав відмови у задоволенні заяв (а.с. 22, 26).

Крім того, суд зазначає, що наданий час Указ Президента України про закінчення антитерористичної операції не приймався, а посилання позивача на Указ Президента України Про затвердження рішення РНБО Про широкомасштабну антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей від 30.08.2018 року № 116/2018 року є безпідставним, оскільки відповідного указу не зазначається про припинення антитерористичної операції але зазначається про введення в дію Ради національної безпеки і оборони України від 30 квітня 2018 року "Про широкомасштабну антитерористичну операцію в Донецькій та Луганській областях".

Також, суд звертає увагу на те, що статтею 30 Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях № 2268 від 18.01.2018 року були внесені зміни до деяких законодавчих актів України.

Так, статтею 3 Закону України Про боротьбу з тероризмом № 638 від 20.03.2003 року було доповнено абзацом 10: антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку статті 51 Статуту Організації Об'єднаних націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України

Отже, суд зазначає, що діючі норми права не містять кінцевої дати закінчення антитерористичної операції, а дають підстави вважати, що антитерористична операція продовжується з операцією об'єднаних сил.

Також, суд зауважує, що приписами п. 9-4 розділу VIII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 2464-VI не вимагається надання будь-якого сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин для звільнення платника від сплати ЄСВ - необхідним є подання до органу фіскальної служби лише заяви, складеної в довільній формі. Посилання у вказаному пункті на порядок списання недоїмки, передбачений Податковим кодексом, стосується лише здійснення самої процедури/порядку списання недоїмки (питання щодо чого у межах даної справи не вирішується). У свою чергу підтвердженням існування підстав для звільнення платника від сплати ЄСВ відповідно до зазначеного пункту є виключно знаходження платника на обліку в органах фіскальної служби, що розташовані на території населених пунктів, визначених відповідним переліком, де проходить АТО, та подання таким платником відповідної заяви до контролюючого органу.

Разом із цим, як встановлено під час розгляду справи, КП Компанія Вода Донбасу (м. Донецьк, вул. Артема, 85) отримано Сертифікат (висновок) № 1735 за вих. № 5270/05-4 від 25 листопада 2014 року Торгово-промислової палати України про настання обставин непереборної сили, відповідно до якого Торгово-промислова палата України на підставі п.п. 100.4, 100.5 статті 100 Податкового кодексу України засвідчує настання обставин непереборної сили з 10 червня 2014 року КП «Компанія «Вода Донбасу» при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області та дотриманні законодавчих актів України, які стосуються справлення та сплати податків та обов'язкових платежів. На момент видачі сертифікату (висновку) ТПП України обставини непереборної сили тривали та дату закінчення їх терміну встановити було неможливо (а.с. 25).

Також, позивачем надано до суду висновок Донецької Торгово - промислової палати від 03.07.2014 року № 2005/12.12-03 (а.с. 44-46).

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що станом на час прийняття Закону № 911-VIІІ зазначений пункт Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI на підставі Закону України Про внесення змін до розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці від 2 березня 2015 року № 219-VIII, мав (та має станом на час розгляду даної справи) нумерацію 9-4 , а не 9-3 .

А ні Законом № 911-VIІІ, а ні будь-яким іншим законом приписи п. 9-4 Закону № 2464-VI не виключені із цього закону (або змінені) станом на час виникнення спірних правовідносин (та станом на час розгляду даної справи), а тому є чинними.

Суд зауважує, що чинна редакція Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 2464-VI містить п. 9-4 Прикінцевих та перехідних положень. Відповідно до преамбули Закону № 2464-VI саме цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Таким чином, станом на час розгляду справи, на час прийняття спірної вимоги, приписи Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування щодо звільнення певної категорії платників єдиного внеску від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 зазначеного Закону, - чинні, у зв'язку з чим суд не приймає до уваги посилання відповідача з цього приводу.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що відповідачем при формуванні спірної вимоги та направленні її позивачу всупереч приписам абз. 4 п. 9-4 розділу VIII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464 проігноровано заяви позивача про звільнення його від виконання обов'язків, передбачених ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VІ.

Таким чином, спірна вимога в частині зобов'язання позивача сплатити недоїмку з єдиного внеску в розмірі 262377,05 грн. за листопад 2018 року, є протиправною.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджується правомірність прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ю-1689-17 від 09 січня 2019 року в частині 291578,59 грн.

Приписами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Враховуючи вищевикладене, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ю-1689-17 від 09 січня 2019 року прийнята відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі Центральної контрольно - дослідницької та проектно - вишукувальної водної лабораторії до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування вимоги Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.01.2019 року № Ю -1689-17 в частині суми 291578,59 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Комунального підприємства «Компанія «Вода Донбасу» в особі Центральної контрольно - дослідницької та проектно - вишукувальної водної лабораторії до Головного управління ДФС у Донецькій області про скасування вимоги Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 09.01.2019 року № Ю -1689-17 в частині суми 291578,59 грн. - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Донецькій області № Ю-1689-17 від 09.01.2019 року про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в частині суми недоїмки в розмірі 291578,59 грн.

Стягнути на користь Комунального підприємства Компанія Вода Донбасу (87547, Донецька область, м. Маріуполь, вул. К.Лібкнехта, буд. 177А, код ЄДРПОУ 00191678) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (87526, Донецька область, м. Маріуполь, 130-ї Таганрозької дивізії, 114 код ЄДРПОУ 39406028 судовий збір в розмірі 4373 (чотири тисячі триста сімдесят три) гривні 69 копійок.

Рішення прийнято у нарадчій кімнаті та проголошена вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 15 квітня 2019 року в присутності представників позивача та відповідача.

Повний текст рішення складено та підписано 19 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Олішевська В.В.