Рішення

від 18.04.2019 по справі 420/1598/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/1598/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року м. Одеса Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Куща М.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправними дії та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

До ОСОБА_2 окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якій позивач просить:

визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо невірного нарахування та невиплати пенсії громадянину ОСОБА_1;

зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі здійснити громадянину ОСОБА_1 перерахунок пенсії за Списком № 2 з урахуванням розміру заробітної плати за період роботи з 01.01.1991р. по 31.12.1995р., який зазначений в архівних довідках Архівного управління адміністрації міста Луганськ Луганської Народної Республіки від 03.07.2017 року за № 03-14/2780 та за № 03-14/2781 з 05.12.2017 року;

зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі негайно виплатити заборгованість за сплати пенсії пенсіонеру ОСОБА_1, за період з грудня 2017 року до лютого 2019 року в розмірі 44116 грн. 45 коп.

Ухвалою від 20.03.2019 року ОСОБА_2 окружним адміністративним судом відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з урахуванням положень ст. 263 КАС України.

03.04.2019 року (вх. № ЕП/2521/19) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач відмовив перераховувати пенсію позивачу з огляду на те, що довідки про заробіток № 03-14/12779, № 03-14/2780, № 03-14/2781 від 03.07.2017 року Архівного управління адміністрації міста Луганська Луганської Народної Республіки є недійсними і не створюють правових наслідків, що передбачено ч. 3 ст. 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України від 15.04.2014 року. Позивач зазначає, що надані довідки, повністю відповідають ч. 2 Порядку виконання архівними установами запитів юридичних та фізичних осібна підставі архівних документів та оформлення архівних довідок, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.03.2015 року № 295/5 та відповідач у рішенні № 862767 від 24.01.2019 року не зазначив протилежного та не зазначив, що ним призначалась або проводилась перевірка з метою встановлення дійсності довідок, виданих Архівним управлінням адміністрації міста Луганська Луганської Народної Республіки. Зазначені обставини, на думку позивача, доводять протиправну бездіяльність відповідача та свідчить, що у нього відсутні законні підстави стверджувати, що вказані довідки є недійсними і не створюють правових наслідків.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на тимчасово окупованій території. Відповідно до зазначеного закону будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. За таких обставин, відповідач зазначає, що будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, підготовлені або видані органами фонду з території, які непідконтрольні владі, не підлягають реєстрації та виконанню. Таким чином, за довідками про заробіток № 03-14/2779, № 03-14/2780, № 03-14/2781 від 03.07.2017 року, виданими Архівним управлінням адміністрації міста Луганська Луганської Народної Республіки - в перерахунку пенсії відмовлено.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 ОСОБА_2 окружному адміністративному суду.

Суд встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2.

Рішенням ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 20.04.2018 у справі № 815/895/18, яке набрало законної сили 25.06.2018р., зокрема, зобов'язано Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі зарахувати ОСОБА_1 до загального стажу роботи, який складає 26 років 6 місяців 27 днів, пільговий стаж за Списком № 2 - 6 років 8 місяців 5 днів, та призначити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 05.12.2017 року (а.с. 19-24).

Рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду в м. Одесі від 26.10.2018р. ОСОБА_1 призначена пенсія за віком на пільгових умовах по Списку № 2 (а.с. 27-28).

17.01.2019 р. позивач звернувся до Центрального об'єднаного управління в м. Одесі із заявою № 349 для перерахунку пенсії з більшого заробітку, однак рішенням № 862767 від 24.01.2019 року, позивачу відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 року № 545 в перерахунку пенсії відмовлено.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними.

Відповідно до статті 1 Закону України Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей від 16 вересня 2014 року № 1680-VII (далі - Закон № 1680-VII) згідно з цим Законом тимчасово, з дня набрання ним чинності з урахуванням положень Закону України Про створення необхідних умов для мирного врегулювання ситуації в окремих районах Донецької та Луганської областей на строк до 31 грудня 2019 року включно, запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, до яких належать райони, міста, селища, села, що визначаються рішенням Верховної Ради України (далі - окремі райони Донецької та Луганської областей).

На підставі статей 4, 5 Закону № 1680-VII передбачено, що органи місцевого самоврядування, місцеві органи виконавчої влади у спосіб і в межах повноважень, що передбачені Законом України Про засади державної мовної політики, іншими законами України, міжнародними договорами України , згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, сприяють в окремих районах Донецької та Луганської областей використанню російської та інших мов в усній і письмовій формі у сфері освіти, в засобах масової інформації і створюють можливості для їх використання у діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування, в судочинстві, в економічній і соціальній діяльності, при проведенні культурних заходів та в інших сферах суспільного життя.

В окремих районах Донецької та Луганської областей місцеве самоврядування здійснюється відповідно до Конституції та законів України відповідними територіальними громадами безпосередньо та через органи місцевого самоврядування.

Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України № 1207-VII від 15 квітня 2014 року (далі - Закон № 1207-VII).

Згідно із частинами першою - третьою статті 9 Закону № 1207-VII державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об'єднаних Націй (далі - ООН) у документі Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії зазначив, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зобовязання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.

При цьому, на думку колегії суддів, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах Лоізіду проти Туречиини (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), Кіпр проти Туреччини (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та Мозер проти Республіки Молдови та Росії (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). Зобовязання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів (окупаційної влади) далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать.

При цьому, на думку суду, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Так, статтею 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18 листопада 2005 року № 383 (далі - Порядок), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Відповідно до пункту 10 вищевказаного Порядку для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.

У справі, яка розглядається не є спірним те, що позивач працював на роботах зі шкідливими умовами праці за Списком № 2, оскільки таке право позивача визнано рішенням ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 20.04.2018р. у справі № 815/895/18.

Згідно ст.64 Закону № 1788-ХІІ пенсії обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, що визначається відповідно до статей 65-67 цього Закону, який громадяни одержували перед зверненням за пенсією.

Статтею 65 Закону № 1788-ХІІ визначено загальний порядок визначення середньомісячного заробітку для обчислення пенсій, згідно якого середньомісячний заробіток для обчислення пенсій береться за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи, починаючи з 1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату (виплати, дохід), виданих у встановленому законодавством порядку, а за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року - за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-ІV) для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Такими первинними документами є: розрахунково-платіжні відомості, розрахункові відомості по заробітній платі, особові рахунки по заробітній платі або ж платіжні відомості по заробітній платі.

Згідно з пунктом 17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону 1058-ІV, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або державними архівними установами.

Суд встановив, що позивачем до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі для перерахунку пенсії подано довідки: від 03.07.2017 року № 03-14/2779, яка містить інформацію про розмір заробітної плати за період роботи з 1983р. по 1987р.; № 03-14/2780, яка містить інформацію про розмір заробітної плати за період роботи з 1988р. по 1992р.; № 03-14/2781, яка містить інформацію про розмір заробітної плати за період роботи з 1993р. по 1997р., видані органом, який створений на тимчасово окупованій території.

У рішенні ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 20.04.2018 року по справі № 815/895/18, яке набрало законної сили, судом встановлено наступне.

Позивач виконував роботи з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, з 28.12.1981 року в Будівельному управління 112 тресту «Південтрансбуд» монтажником 4 розряду по монтажу стальних і залізобетонних конструкцій, де відпрацював 1 рік 8 місяців 7 днів (підприємство ліквідовано, архівні документи підприємства знаходяться на окупованій території в архівній установі в м. Луганськ); з 01.08.1992 року у Луганському шахтобудівельному орендному підприємстві, правонаступником якого стало ЗАТ «ШАХТОБУДІВЕЛЬНИК» (91000, м. Луганськ, смт. Катеринівка, вул. Артема, 7, код ЄДРПОУ 00181591), де відпрацював монтажником 5 розряду по монтажу стальних і залізобетонних конструкцій 4 роки 11 місяців 29 днів (підприємство знаходиться в стані припинення, архівні документи підприємства знаходяться на окупованій території в архівній установі в м. Луганськ).

Згідно з листом Державного архіву Луганської області Луганської обласної військово-цивільної адміністрації Луганської обласної державної адміністрації від 16.03.2018 року № С-43 документи з особового складу (накази по особовому складу, особові рахунки, відомості нарахування заробітної плати) зберігаються в архівних підрозділах установ, підприємств, організацій 75 років і не підлягають передачі в державний архів; ці документи повинні зберігатися в установах, організаціях, на підприємствах, які продовжують свою діяльність; якщо організація ліквідована, то документи передаються в архів організації вищого рівня відповідної галузі або в трудовий архів за місцем знаходження підприємства. Будівельне управління 112 тресту «Південтрансбуд» було розташовано у смт. Ювілейне м. Луганськ, яке на сьогоднішній день знаходиться на тимчасово окупованій території. Згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Шахтобудівельне управління № 4 треста «Стахановшахтобуд» не перебуває у стадії припинення та знаходиться у м. Стаханов (нині Кадіївка). ЗАТ «Шахтобудівельник» є правонаступником Луганського шахтобудівельного орендного підприємства, яке перебуває у стані припинення та знаходяться у смт. Катеринівка м. Луганськ. У зв'язку з проведенням антитерористичної операції м. Луганськ та м. Кадіївка знаходяться на тимчасово окупованій території, тому направити запит для отримання архівних довідок на теперішній час не є можливим.

Крім того, суд погодився з позивачем, що трудові книжки № БТ-І 4866441, БТ-І № 2668767, архівна довідка установи № 2425/С від 14.07.2017 року та довідки БУ-34 ТОВ «Ямалгазпромбуд-2000» від 02.07.2004 року № 320 та № 321 є беззаперечними доказами, які свідчать про наявність у нього загального стажу роботи - 26 років 6 місяців 27 днів та стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 - 6 років 8 місяців 5 днів.

За приписами ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи (Намібійські винятки), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

За таких обставин, суд погоджується із позицією позивача та вважає дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо не прийняття до обрахунку розміру пенсії довідок від 03.07.2017 року № 03-14/2780, яка містить інформацію про розмір заробітної плати за період роботи з 1988р. по 1992р., № 03-14/2781, яка містить інформацію про розмір заробітної плати за період роботи з 1993р. по 1997р. протиправними.

Разом з тим, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовної вимоги щодо проведення перерахунку та виплати пенсії позивачу саме з моменту її призначення (з 05.12.2017р.) згідно довідок від 03.07.2017р. № 03-14/2780 та № 03-14/2781, оскільки, як вбачається з рішення ОСОБА_2 окружного адміністративного суду від 20.04.2018 у справі № 815/895/18, позивачем вищевказані довідки не додавались.

Згідно з частиною 4 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перерахунок призначеної пенсії проводиться у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії. Тому, перерахунок пенсії позивачу слід здійснювати з дня його звернення із заявою про перерахунок пенсії, до якої були додані вищевказані довідки, тобто з 01.01.2019р.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України Права, свободи та обов'язки людини і громадянина . Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

У пункті 54 Рішення ЄСПЛ у справі Пічкур проти України ЄСПЛ також зазначив про порушення статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Ілашку та інші проти Молдови та Росії ЄСПЛ визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем Молдавської Республіки Придністров'я (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

У пункті 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією .

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем в порушення вимог Конституції та Законів України протиправно відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії та протиправно не враховано даних про розмір заробітної плати відповідно до довідок від 03.07.2017р. № 03-14/2780 та № 03-14/2781 виданих Архівним управлінням адміністрації міста Луганськ Луганської Народної Республіки.

Відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до пункту Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, враховуючи, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань з Національного агентства з питань запобігання корупції судовий збір у розмірі 1152,60 грн.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст. 139 КАС України).

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У відповідності з ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи повязані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи на якій такі дії вчинялись.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до ч.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що 14.02.2019 р. між адвокатом ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір № 8 про надання правової допомоги та додаткові угоди до нього (а.с. 33-34, 40-41).

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору позивачем надано до суду копії акти виконаних робіт, кошториси витрат, розрахункому квитанції (а.с.35-37, 42-44).

За приписами ч.5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

При цьому суд зазначає, що дана справа не є складною, ціна позову є також не високою, судові засідання не проводились.

Отже, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, виходячи з принципу обґрунтованості та пропорційності розміру судових витрат до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 900,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 205, 242-246, 250, 251, 255, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (місцезнаходження: 65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4-а; код ЄДРПОУ 41248812) про визнання протиправними дії та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі щодо не врахування даних про розмір заробітної плати відповідно до виданих довідок від 03.07.2017р. № 03-14/2780 та № 03-14/2781.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі здійснити громадянину ОСОБА_1 перерахунок пенсії за Списком № 2 з урахуванням розміру заробітної плати за період роботи з 01.01.1991р. по 31.12.1995р., який зазначений в архівних довідках Архівного управління адміністрації міста Луганськ Луганської Народної Республіки від 03.07.2017 року за № 03-14/2780 та за № 03-14/2781 з 01.01.2019 року.

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі виплатити заборгованість зі сплати пенсії пенсіонеру ОСОБА_1, за період з січня 2018 року до квітня 2019 року з урахуванням виплачених сум.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (код ЄДРПОУ 41248812) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 1152,60 грн. (одна тисяча п'ять грн. 40 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII Перехідні положення КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Повний текст рішення складено та підписано 18.04.2019 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.