Рішення

від 16.04.2019 по справі 185/8648/18

ПАВЛОГРАДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 185/8648/18

Провадження № 2/185/966/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 квітня 2019 року м.Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого - судді Врони А.О., за участю секретаря судового засідання - Чернишової К.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу ЄУ № 185/8648/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Амвросіївської міської ради, про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька,-

ВСТАНОВИВ:

08 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить суд (з урахуванням уточнення позовних вимог від 13 лютого 2019 року) надати дозвіл матері, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Донецька, або уповноваженою нею особою, на багаторазові тимчасові в'їзди/виїзди неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки м. Донецька та її переміщення вздовж лінії зіткнення в межах Донецької та Луганської областей (територія проведення операції Об'єднаних сил, на тимчасово окуповану територію України), в'їзд на неконтрольовану територію України та виїзд з неї, до тимчасово окупованої території України - Автономної республіки Крим та м. Севастополя, з 01.05.2019 року по 01.05.2022 року або до дати встановлення над цією територією контролю органами державної влади України, без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Олександрія Кіровоградської області;

надати дозвіл матері, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Донецька, або уповноваженою нею особою, на виготовлення проїзних документів неповнолітній доньці ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, для виїзду за кордон без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Олександрія Кіровоградської області;

надати дозвіл матері, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Донецька, або уповноваженою нею особою, на багаторазові короткочасні в'їзди/виїзди неповнолітньої доньки, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженки м. Донецька до Російської Федерації, до Єгипту, Туреччини, Об'єднаних Арабських Еміратів, Португалії, Польщі, Угорщини, Італії та Сполучених штатів Америки в період з 01.05.2019 року по 01.05.2022 року, без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Олександрія Кіровоградської області, з метою оздоровлення, розширення кругозору та відпочинку дитини.

Позовна заява мотивована тим, що позивач від шлюбу з ОСОБА_2 мають неповнолітню доньку - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3. 26.08.2011 року шлюб між позивачем і відповідачем було розірвано. В даний час дитина проживає з позивачем за адресою: АДРЕСА_1. Позивач матеріально утримує та належним чином піклується про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. З 2010 року відповідач участі у вихованні та догляді за дитиною не бере. Відповідач позивача не бачила, можливо він зник, щоб уникнути відповідальності за нанесення тілесних ушкоджень позивачу. Протягом декількох років після розлучення позивачем неодноразово здійснювалися спроби вивезти доньку за кордон з метою відпочинку та оздоровлення на нетривалий період часу, проте відповідач, щоразу необґрунтовано та безпідставно відмовляв в оформленні документів. За період з 2009 року по 2018 рік позивач не змогла жодного разу вивезти дитину за кордон.

Позивач у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, згідно якої просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала повністю, просить їх задовольнити, не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, через оголошення на сайті судової влади, про причину неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав.

Третя особа була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи через оголошення на сайті судової влади, представник у судове засідання повторно не з'явився, про причину неявки суду не повідомив.

Суд, враховуючи думку позивача, ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 23 серпня 2008 року по 26 серпня 2011 року ОСОБА_1 перебувала в шлюбі із ОСОБА_2, що підтверджується копіями паспортів сторін та свідоцтвом про розірвання шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року у подружжя народилась дочка ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області 11.03.2009 року.

Позивачем надіслані на адресу суду письмові пояснення осіб, які позивач просить врахувати як письмові покази свідків, в яких ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, пояснила, що вона знає сім'ю ОСОБА_3 на протязі 40 років, у даній сім'ю виховується дитина ОСОБА_3, мати ОСОБА_1 приділяє багато уваги ОСОБА_3, займається її вихованням, розвитком, оздоровленням. Дану сім'ю може охарактеризувати з позитивної сторони, батько ОСОБА_2 не приймає і не приймав участі у вихованні доньки, увесь час його не бачила; ОСОБА_5, батько ОСОБА_1, з часу народження онуки ОСОБА_3, її батько постійно був зайнятий своїми проблемами, з його боку ніякої батьківської турботи про його дружину та доньки на протязі довгого періоду часу ОСОБА_2 не спостерігав.

Враховуючи, що допит свідків згідно вимог Цивільного процесуального кодексу України має відповідати встановленій законом процедурі, вказані письмові пояснення ОСОБА_4, ОСОБА_5 суд не може оцінити в якості показів свідків.

Після розірвання шлюбу між сторонами у справі дитина залишилась постійно проживати з матір'ю, батько проживає окремо.

Та обставина, що відповідач участі у вихованні дитини не приймає матеріалами справи не спростована.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 СК України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно зі статтями 141, 150, 153, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

Так, рішенням у справі М. С. проти України від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) ЄСПЛ, установивши порушення статті 8 Конвенції, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

14 липня 2016 року Верховна Рада України внесла зміни до Закону України Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України , вилучивши з нього норми, що регулювали питання виїзду дитини за кордон, у тому числі можливість виїзду на підставі рішення суду в разі відсутності згоди одного з батьків.

З цього часу єдиним законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Разом з тим за змістом положень статті 124 Конституції України та статті 15 ЦК України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється:

за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску;

без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред'явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Враховуючи, що дитина проживає з матір'ю, яка забезпечує їй повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку, а також узявши до уваги положення статей 157, 161 СК України, суд приходить до висновку, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір'ю до Російської Федерації, до Єгипту, Туреччини, Об'єднаних Арабських Еміратів, Португалії, Польщі, Угорщини, Італії та Сполучених штатів Америки із зазначенням певного періоду з визначенням його початку й закінчення, на який видається такий дозвіл, відповідатиме найкращим інтересам дитини. Такий дозвіл за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період.

Вказана позиція відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 712/10623/17(провадження № 14-244цс18).

Однак забезпечення інтересів дітей має відбуватись на підставі та у спосіб, передбачений діючим законодавством.

Згідно ст.1 Закону України Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль, а саме:

1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей;

2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини;

3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.

Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях, визначаються Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

На теперішній час вказані території залишаються тимчасово окупованими, до якої позивач просить надати дозвіл на виїзд дитини без згоди батька, існує реальна загроза безпеки для життя та здоров'я дитини (внаслідок переміщення терористичних груп, використання зброї, вибухівки тощо), а тому виїзд дитини до вказаних територій не забезпечує її інтересів, наражає її на небезпеку, що є неприпустимим.

Наявна небезпека такого в'їзду для дитини обумовлена збройним протистоянням на цій території, нестабільною ситуацією, яку неможливо прогнозувати та за якої неможливо уникнути ризиків небезпеки для життя та здоров'я дитини.

На території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, держава Україна не може забезпечити інтереси та права дитини у цій справі, яка є громадянкою України, а також її повернення на територію, яка контролюється органами державної влади.

Позивач не довела нагальність потреби в'їзду дитини на територію, на якій існують високі ризики небезпеки для життя та здоров'я дитини.

Крім того, суд враховує, що держава не визнає тимчасову окупацію Російською Федерацією частини території України, у даній справі вирішується питання надання дозволу на виїзд неповнолітньої дитини без згоди батька саме за кордон.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст. 5, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 280-284 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_7, РНОКПП: НОМЕР_1, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2, до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_9, РНОКПП: НОМЕР_2, місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3, третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Амвросіївської міської ради, код ЄДРПОУ: 04053080, місцезнаходження зареєстроване за адресою: 87300, Донецька обл., Амвросіївський район, місто Амвросіївка, вул. Леніна, буд. 20, про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька - задовольнити частково.

Надати дозвіл матері, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, або уповноваженій нею особі, на виготовлення проїзних документів неповнолітній доньці ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, для виїзду за кордон без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Олександрія Кіровоградської області.

Надати дозвіл матері, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, на багаторазові короткочасні в'їзди/виїзди неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, до Російської Федерації, Єгипту, Туреччини, Об'єднаних Арабських Еміратів, Португалії, Польщі, Угорщини, Італії та Сполучених штатів Америки в період з 01.05.2019 року по 01.05.2022 року, без згоди та супроводу батька дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Олександрія Кіровоградської області.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Заочне рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя А. О. Врона