Постанова

від 18.04.2019 по справі 915/879/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2019 року м. ОдесаСправа № 915/879/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

/без участі учасників справі, які повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги належним чином ( (див. - рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень від 2.04.2019 та повідомлення на офіційному веб-порталі "Судова влада України"), але не скористались правом на участь в судовому засіданні/

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства КРЕДОБАНК

на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.02.2019, проголошену об 11:30 суддею Олейняш А.І. у м. Миколаєві, повний текст якої складено 28.02.2019 про закриття провадження

у справі № 915/879/18

за позовом Публічного акціонерного товариства КРЕДОБАНК

до Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївська виробничо-торгівельна база

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про стягнення 103 788, 07 грн.,

В С Т А Н О В И В :

В серпні 2018 року Публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) КРЕДОБАНК звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Миколаївська виробничо-торгівельна база за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором №3Ф-2014 від 20 січня 2014 року у розмірі 103 788,07 грн., 74 361,27 грн. неповернутої суми кредиту, 18 547,63 грн. прострочених відсотків, 10 879,17 грн. пені по простроченій заборгованості за період з 03.03.2017 по 02.03.2018 та 1 762, 00 грн. судових витрат.

26.02.2019 ухвалою Господарського суду Миколаївської області провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.231 ГПК України та роз'яснено учасникам справи, що повторне звернення до суду із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що характер спірних правовідносин у даній справі, свідчить про існування саме особистих майнових відносин за основним зобов'язанням (кредитним договором), а не господарських. Відтак, спір щодо виконання правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов'язання (не господарського), повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства незалежно від суб'єктного складу сторін такого правочину (договору поруки).

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого суду, позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

ПАТ КРЕДОБАНК вважає оскаржувану ухвалу господарського суду такою, що прийнята з порушення норм матеріального та процесуального права.

Скаржник не погоджується із висновками Господарського суду Миколаївської області про те, що позовна заява про стягнення заборгованості із поручителя ТОВ Миколаївська виробничо-торгівельна база підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки між сторонами в даній справі існують саме господарські відносини, а не особисті майнові, як вважає суд першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до Південно-західного апеляційного господарського суду не надходив.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, звертаючись з позовною заявою до ТОВ Миколаївська виробничо-торгівельна база про стягнення заборгованості за Кредитним договором №3Ф-2014 від 20 січня 2014 року, ПАТ КРЕДОБАНК обґрунтувало позовні вимоги наступним.

20.01.2014 між ПАТ КРЕДОБАНК (Банк) та ОСОБА_1 (позивальник) укладено Кредитний договір №ЗФ-2014, за умовами якого банк надає у власність позичальникові кредит в сумі 150 000, 00 грн. строком до 19 січня 2019 року, зі сплатою процентної ставки в розмірі 19,00%, яка діє протягом першого Періоду Дії Ставки, а позивальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (п. п. 1.1, 2.1., 3.3. Кредитного договору).

Разом з тим позивач зазначив, що в забезпечення належного виконання ОСОБА_1 умов Кредитного договору №ЗФ-2014, 20.01.2014 між ПАТ КРЕДОБАНК (кредитор), ОСОБА_1 (боржник) та ТОВ Миколаївська виробничо-торгівельна база (поручитель) укладено договір поруки № ЗФ-2014/S-2, за умовами якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання боржником зобов'язань по Кредитному договору №ЗФ-2014 в повному обсязі (повернення кредиту, сплати відсотків та комісій за користування кредитом, пені, штрафів, неустойок).

Як вже зазначалось, господарський суд першої інстанції закрив провадження у даній справі дійшовши висновку, що спір у даній справі підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Однак судова колегія з таким висновком суду не погоджується з огляду на наступне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, можуть бути суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Так, за змістом пункту 1 частини першої цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

За змістом частини першої статті 546 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Відповідно до положень статей 553, 554, 626 ЦК України за договором поруки, який є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором та поручителем, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Тобто договір поруки укладається кредитором і поручителем для забезпечення виконання боржником основного зобов'язання.

Виходячи з аналізу змісту та підстав поданого позову, ПАТ КРЕДОБАНК , як кредитор, звернувся до господарського суду з позовом до юридичної особи ТОВ Миколаївська виробничо-торгівельна база , як поручителя за договором поруки, що укладений на забезпечення зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є як юридична особа так і фізична особа. Тобто між позивачем та відповідачем виник спір щодо правочину, укладеного для виконання зобов'язання за кредитним договором, сторонами якого є як юридична особа так і фізична особа, що відповідає ознакам спору, який підлягає розгляду в порядку господарського судочинства згідно з наведеними вище приписами ГПК України.

Відповідно до положень частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

Отже, до юрисдикції господарських судів належать справи у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання. У цьому випадку суб'єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов'язання, не має значення для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду відповідної справи.

Судова колегія зазначає, що у даній справі позивач (юридична особа) звернувся через суд до відповідача (юридична особа) з вимогами про стягнення заборгованості за договором поруки, у зв'язку з чим, спір належить до юрисдикції господарських судів, оскільки виконання зобов'язання за основним договором (кредитним договором), укладеним між банком та фізичною особою, вже було предметом розгляду в рамках цивільного судочинства, за результатами якого прийнято заочне рішення Корабельним районним судом м. Миколаєва від 27.09.2018 у справі №488/166/18 та задоволено позов ПАТ Кредобанк про стягнення з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованості за кредитним договором №ЗФ-2014 від 20.01.2014 станом на 02.03.2018 на загальну суму 103 788,07 грн., яке набрало законної сили, проте докази виконання зазначеного рішення ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні.

Відтак судова колегія вважає, що Банк скористався своїм правом та звернувся до суду з позовом як в порядку цивільного судочинства до ОСОБА_1 (основного боржника), а після розгляду цього спору і в порядку господарського судочинства -до ТОВ Миколаївська виробничо-торгівельна база (поручителя за договором поруки № ЗФ-2014/S-2).

Приймаючи до уваги викладене, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Банку підлягає задоволенню, ухвала господарського суду про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 231 ГПК України - скасуванню відповідно до п. 4 ст. 280 Господарського процесуального кодексу України, адже остання прийнята з порушенням норм процесуального права, яке призвело до винесення помилкової ухвали, а справа поверненню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судові витрати за подання апеляційної скарги підлягають розподілу судом першої інстанції за результатами вирішення спору по суті.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 271, 275, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів:

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства КРЕДОБАНК задовольнити, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26 лютого 2019 року скасувати.

Справу № 915/879/18 передати Господарському суду Миколаївської області для продовження розгляду.

Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у двадцяти денний строк, який обчислюється у відповідності до ст.288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.04.2019 о 12.30.

Головуючий суддя Разюк Г.П.

Суддя Колоколов С.І.

Суддя Савицький Я.Ф.