Рішення

від 10.04.2019 по справі 909/77/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10.04.2019 м. Івано-ФранківськСправа № 909/77/19

Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Фанди О.М., секретаря судового засідання Юрчак С.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерметал", вул. Симиренківська, буд.4А, кімн.403, м. Дніпро, 49023,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Жук", вул.Литвина, буд.9-А ,м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300,

про стягнення заборгованості за договором поставки № 29 від 23.03.2017 року в сумі 303 616,81 грн.

за участю:

від позивача: Кащенко Станіслав Олегович - директор, (наказ № 12-К від 02.08.2016 року)

від відповідача представники не з'явилися

установив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Полімерметал" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Жук" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за договором поставки № 29 від 23.03.2017 року в сумі 301 015 грн 18 к., з них: 193 400 грн 00к. - основної заборгованості, 96 700 грн 00к. - штрафу, 3 846 грн 81к. - 3% річних, 9 670 грн 00к. - інфляційні збитки

Суд відповідно до ухвали від 22.01.2019 року вирішив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначив на 12.02.2019 року.

08 лютого 2019 року позивачем подано до Господарського суду Івано-Франківської області заяву про уточнення позовних вимог (вх. №2399/19 від 08.02.2019 року) відповідно до якої уточнив позовні вимоги та просив суд стягнути заборгованість за договором поставки № 29 від 23.03.2017 року в сумі 303 616,81 грн., з них: 193 400 грн 00к. - основної заборгованості, 96 700 грн 00к. - штрафу, 3 846 грн 81к. - 3% річних, 9 670 грн 00к. - інфляційні збитки. Уточнення позовних вимог, мотивоване тим, що при здійсненні підрахунку суми заборгованості та поданні позовної заяви, позивачем допущено арифметичну помилку у загальній сумі заборгованості, зокрема зазначено суму 301 015 грн 18 к., в той час як слід було вказати 303 616,81 грн.

Суд ухвалою від 12.02.2019 року вказану вище заяву про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду, розгляд справи в підготовчому судовому засіданні відкладено на 27.02.2019 року.

Суд ухвалою від 27.02.2019 року розгляд справи в підготовчому судовому засіданні призначив на 14.03.2019 року.

Суд відповідно до ухвали від 14.03.2019 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 28.03.2019 року, ухвалив провести судове засідання з використанням системи відеоконференцзв'язку та доручено Господарському суду Дніпропетровської області (49000, м. Дніпро, вул. Володимира Винниченка, буд.1А) забезпечити проведення в режимі відеоконференції вищевказаного засідання.

В ході провадження у справі ухвалами Господарського суду Івано-Франківської області від 14.03.2019 року розгляд справи по суті відкладався на 28.03.2019 року, після чого - на 10.04.19.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи повідомлявся належним чином, про що свідчить відмітка на ухвалі суду від 28.03.2019 року про відкладення розгляд справи по суті на 10.04.2019 року. Разом з тим, на адресу Господарського суду Івано-Франківської області повернулась ухвала суду від 28.03.2019 року про відкладення розгляд справи по суті на 10.04.2019 року, з відміткою поштового зв'язку "за закінченням встановленого строку зберігання". Відзив на позов та будь-яких клопотань по справі суду не надав.

Повідомлення про зміну місцезнаходження відповідача суду не подано, як і не подано інформації про офіційну електронну адресу чи інші засоби зв'язку останнього.

В силу частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місцезнаходження місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку, норми частин 1,3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника, враховуючи той факт, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За наведеного спір належить вирішити у відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши та дослідивши подані сторонами документи і матеріали, вислухавши представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.

23 березня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Авіста і К" (по договору - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Метал Жук" (по договору - покупець/по справі - відповідач) укладено Договір поставки №29, відповідно до умов якого ТОВ "Авіста і К " зобов'язалося поставити відповідачу металопрокат (надалі іменується "товар"), а відповідач зобов'язується прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п.2.3 вказаного вище договору відповідач зобов'язався здійснити на розрахунковий рахунок ТОВ "Авіста і К" попередню оплату в розмірі 100% на підставі наданого рахунку.

Згідно видаткових накладних №79 від 24.03.2017, №154 від 22.05.2017, №269 від 07.07.2017, №402 від 13.09.2017 та №475 від 13.10.2017 ТОВ "Авіста і К" відвантажено металопрокат в асортименті на загальну суму 1 500 132 грн 28к.

На виконання умов п. 2.3 Договору №29 від 23.03.2017 року ТОВ "Авіста і К" для оплати вартості поставленого товару, виставило відповідачу відповідні рахунки на оплату, копії яких долучені до матеріалів справи, на загальну суму 1 500 132 грн 28к., а саме:

- рахунок №65 від 23.03.2017 року на суму 130515 грн 00к.;

- рахунок №144 від 22.05.2017 року на суму 179090 грн 40к.;

- рахунок №259 від 07.07.2017 року на суму 210859 грн 94к.;

- рахунок №260 від 07.07.2017 року на суму 127954 грн 60к.;

- рахунок №420 від 13.09.2017 року на суму 333277 грн 44к.;

- рахунок №515 від 13.10.2017 року на суму 518434 грн 90к.

Перерахування грошових коштів по Договору поставки №29 від 23.03.2017 року здійснено відповідачем на загальну суму 1 306 732 грн 28к. ,що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Однак, повну оплату за поставлений товар покупець по договору поставки не здійснив, а саме за повідомленням в судовому засіданні представника позивача по рахунку №515 від 13.10.2017 року на суму 518434 грн 90к. залишилась сума заборгованості в розмірі 193 400 грн 00к.

31 серпня 2018 року ТОВ "Авіста і К" направлено на адресу відповідача претензією №67, на яку ТОВ "Авіста і К" відповіді не отримало.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 жовтня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Полімерметал" (по договору - новий кредитор/по справі - позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Авіста і К" (первісний кредитор) укладено договір відступлення права вимоги №б/н. За вказаним договором ТОВ "Авіста і К " відступає, а ТОВ "Полімерметал" повністю приймає на себе право вимоги, що належить ТОВ"Авіста і К" і стає кредитором за Договором поставки №29 від 23.03.2017 року та Договором відповідального зберігання №22/05 від 22.05.2017 року, укладеним між ТОВ "Авіста і К" та товариством з обмеженою відповідальністю "Метал Жук" (по договору -боржник/по справі - відповідач) (п.1.1 Договору).

За Договором відступлення права вимоги №б/н від 25.10.2018 року позивач отримав право (замість ТОВ "Авіста і К") вимагати від відповідача належного виконання зобов'язань за Договором поставки №29 від 23.03.2017 року у сумі 193 400 грн 00к. та за Договором відповідального зберігання №22/05 від 22.05.2017 року вимагати повернення майна, що перебуває на зберіганні, а також стягнення штрафних санкцій передбачених договорами та цивільним законодавством (п.1.2 Договору).

Договір набрав чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.5.1.Договору).

05 листопада 2018 року позивач направив на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги №б/н від 05.11.2018 року.

12 листопада 2018 року позивач звернувся до відповідача із претензію №6 від 12.11.2018 року про погашення заборгованості. Однак, відповідач вказану суму заборгованості не сплатив, що зумовило позивача звернутись з позовом до суду.

При вирішенні справи суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема із правочинів.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

В силу приписів ст.ст. 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір поставки товару №29 від 23.03.17р., Договір про відступлення права вимоги №б/н від 25.10.18р., укладені між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом, а доказів визнання їх судом недійсними, суду не подано (ст.204 Цивільного кодексу України).

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно п.1 ч. 1 ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.516 Цивільного кодексу України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами у справі договір №29 від 23.03.2017 року за своєю правовою природою є договором поставки, відтак до нього застосовуються відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Наведена правова норма кореспондується з і ст.712 Цивільного кодексу України, згідно якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, ст. 533 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Згідно з ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням умов спірного Договору поставки № 29 від 23.03.2017 року відповідач по справі зобов'язався здійснити оплату за поставлений товар, здійснивши на розрахунковий рахунок ТОВ "Авіста і К" попередню оплату в розмірі 100% на підставі наданого постачальником рахунку.

За усною домовленістю між сторонами , за твердженням позивача , товар поставлено відповідачу на умовах післяоплати одразу по факту отримання товару.

На виконання умов договору ТОВ "Авіста і К" відвантажило металопрокат в асортименті на загальну суму 1 500 132 грн 28к, про що свідчать долучені до матеріалів справи копії видаткових накладних №79 від 24.03.2017, №154 від 22.05.2017, №269 від 07.07.2017, №402 від 13.09.2017 та №475 від 13.10.2017 ТОВ "Авіста і К" .

На виконання умов п. 2.3 Договору №29 від 23.03.2017 року ТОВ "Авіста і К" для оплати вартості поставленого товару, виставило відповідачу відповідні рахунки на оплату, копії яких долучені до матеріалів справи, на загальну суму 1 500 132 грн 28к., а саме: - рахунок №65 від 23.03.2017 року на суму 130515 грн 00к.; - рахунок №144 від 22.05.2017 року на суму 179090 грн 40к.; - рахунок №259 від 07.07.2017 року на суму 210859 грн 94к.; - рахунок №260 від 07.07.2017 року на суму 127954 грн 60к.; - рахунок №420 від 13.09.2017 року на суму 333277 грн 44к.; - рахунок №515 від 13.10.2017 року на суму 518434 грн 90к.

Проте відповідач умови договору щодо повної оплати за поставлений товар не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість на суму 193 400 грн 00к.

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 2 ст. 614 ЦК України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Станом на день винесення судом рішення, відповідач доказів погашення основної заборгованості на суму 193 400 грн 00к. не надав, доводи позивача не спростував.

Судом встановлено факт порушення відповідачем свого зобов'язання щодо оплати отриманого товару по Договору поставки №29 від 23.03.2017 року, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 193 400 грн 00к. основного боргу на користь позивача по справі, з урахуванням Договору про відступлення права вимоги №б/н від 25.10.2018 року, обґрунтована та підлягає задоволенню.

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

В силу ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею), якою, з огляду на положення ст.549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.3 Договору поставки № 29 від 23.03.2017 року сторони погодили, що у разі прострочення сплати за товар більше як на 30 днів, за виключенням випадків здійснення 100% попередньої оплати, покупець зобов'язується сплатити постачальнику штраф у розмірі 50% від вартості поставленого та несплаченого товару, а також відшкодувати всі збитки, які постачальник зазнав у зв'язку з несвоєчасною оплатою покупцем вартості товару да даним договором.

На підставі вказаних правових норм та договору позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 50% в сумі 96 700 грн 00 к.

Суд, здійснивши перевірку нарахування штрафу, прийшов до висновку про обгрунтованість його нарахування та такої, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

На підставі вказаної норми закону, враховуючи порушення строків виконання грошового зобов'язання, позивачем на суму заборгованості нараховані відповідачу 3% річних в розмірі 3 846 грн 81 к. та інфляційні втрати в сумі 9 670 грн 00 к.

Судом перевірено правильність нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат та встановлено правомірність їх нарахування та таких, що підлягають задоволенню.

В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Розподіл обов'язку доказування визначається предметом спору. За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин справи покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що cуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).

Позивачем доведено та документально підтверджено факт набуття у нього права вимоги стягнення з відповідача заборгованості в сумі 193 400 грн 00к., у відповідності до Договору про відступлення права вимоги №б/н від 25.10.18р.

При цьому, як вказує ч.2 ст.517 Цивільного кодексу України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора (ч.1 ст. 518 Цивільного кодексу України).

Як достовірно встановлено в судовому засіданні, позивач належним чином повідомив відповідача про відступлення права вимоги, відповідач будь - яких заперечень проти вимоги позивача чи доказів належного виконання своїх зобов'язань суду не надав, доводи позивача не спростував.

З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог та таких, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до приписів, встановлених ст. 129 ГПК України, судові витрати понесені позивачем в зв'язку з розглядом справи, слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача.

Керуючись ст.124, ст.129 Конституції України, ст. 204, 509,512, 514, 516, 517, 525, 526, 530, 533, 546, 610, 611, 612, 614, 625, 626-629 Цивільного кодексу України, ст. 173, 216, 230, 265 Господарського кодексу України, ст. 129, 178, 202, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в :

задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерметал" до товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Жук" про стягнення заборгованості за договором поставки № 29 від 23.03.2017 року в сумі 303 616 грн 81 к.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Метал Жук" (вул. Литвина, буд.9-А , м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300, код 40807509) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Полімерметал" (вул. Симиренківська, буд.4А, кім.403, м.Дніпро, 49023, код 36296529) - 303 616 грн 81 к. (триста три тисячі шістсот шістнадцять гривень вісімдесят одна копійка) - заборгованості за Договором поставки № 29 від 23.03.2017 року, з них: 193 400 грн 00к. (сто дев'яносто три тисячі чотириста гривень) - основної заборгованості, 96 700 грн 00к. (дев'яносто шість тисяч сімсот гривень) - штрафу, 3 846 грн 81к. (три тисячі вісімсот сорок шість гривень вісімдесят одна копійка) - 3% річних, 9 670 грн 00к. (дев'ять тисяч шістсот сімдесят гривень) - інфляційні збитки та 4 554 грн 25к. (чотири тисячі п'ятсот п'ятдесят чотири гривні двадцять п'ять копійки) - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Західного апеляційного Господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 19.04.2019

Суддя Фанда О. М.