Рішення

від 11.04.2019 по справі 910/16140/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11.04.2019Справа № 910/16140/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши справу № 910/16140/18

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "РАС ПАК"

до дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" відкритого

акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні

дороги України"

про стягнення 6 156 827,15 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Михалюк К.О., довіреність б/н від 14.11.2018р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "РАС ПАК" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про стягнення 6 156 827,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем укладеного між сторонами Договору поставки № 01-22/06/РСВ від 22.06.2017р., внаслідок чого виникла заборгованість за поставлений товар у сумі 5 461 564,50 грн., за прострочення сплати якої нараховані 3% річних у сумі 176 416,02 грн. та втрати від інфляції у розмірі 518 846,63 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2018р. позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю РАС ПАК залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

22.01.2019р. через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2019р. відкрито провадження у справі № 910/16140/18 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження з огляду на складність справи. Підготовче засідання призначено у справі на 28.02.2019р.

21.02.2019р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

28.02.2019р. через канцелярію суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

В підготовчому засіданні 28.02.2019р. оголошувалась перерва на 28.03.2019р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2019р. закрито підготовче провадження у справі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 11.04.2019р.

Присутній у судовому засіданні 11.04.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 11.04.2019р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення, що виключає можливість прийняття будь-яких додаткових доказів від учасників справи.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.06.2017р. між позивачем (за договором - постачальник) та відповідачем (за договором - покупець) було укладено договір поставки №01-22/06/РСВ (далі - договір), відповідно до п.1.1. якого постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю асфальтобетонні суміші (далі - товар), покупець зобов'язується приймати у власність і оплачувати товар відповідно до умов цього договору.

Кількість, ціна, асортимент і одиниці вимірювань товару відображаються у відповідних заявках покупця, рахунках і видаткових накладних. Видаткові накладні після підписання їх сторонами набувають юридичної сили специфікацій в розумінні ст. 266 Господарського кодексу України (п.2.1 договору)..

Умовами п.3.3 договору визначено, що розрахунки за цим договором здійснюються в наступному поряду: 100% від вартості товару, зазначеної в видатковій накладній, протягом 3 (трьох) місяців з моменту отримання товару покупцем.

Відповідно до п.4.3 договору, право власності на товар переходить з моменту передачі товару покупцеві, що підтверджується первинними документами (видатковими накладними).

На виконання умов договору за видатковою накладною №377 від 17.07.2017р. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 5 461 564,50 грн., натомість відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором оплату отриманого товару у строк, встановлений в договорі, в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим у відповідача утворився боргу у сумі 5 461 564,50 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача рекомендованими листами з претензією за вих. № 47 від 25.01.2018р. та №53 від 18.06.2018р. з вимогою про оплату заборгованості в сумі 5 461 564,50 грн., що виникла за поставлений товар, які отримані відповідачем 163.02.2018р. і 03.07.2018р. відповідно, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Проте, вищезазначені вимоги були залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку з чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар у сумі 5 461 564,50 грн., за прострочення оплати якої нараховано 176 416,02 грн. - 3% річних та 518 846,63 грн. - інфляційних втрат.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що первинні документи містять недоліки, через які неможливо встановити особу, яка отримала товар, а відтак і взагалі факт отримання товару відповідачем. Так, на думку відповідача, позивач не надав доказів поставки товару відповідачу. Також, відповідач вказує, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2011р. порушено провадження у справі №44/258-б про банкрутство відповідача та відповідно до статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла станом на день постановлення вказаної ухвали) введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника. У зв'язку з тим, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, то, на думку відповідача, у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат також слід відмовити.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на виконання своїх зобов'язань за договором здійснив поставку товару згідно з видатковою накладною №377 від 17.07.2017р. на суму 5 461 564,50 грн., що підтверджується підписаною представниками сторін та скріпленою печаткою вказаною видатковими накладними.

Суд відхиляє викладені у відзиві заперечення відповідача, з огляду на наступне.

Суд погоджується з твердженнями відповідача, що в матеріалах справи відсутня довіреність, якою було б уповноважено представника відповідача отримати товар за видатковою накладною №377 від 17.07.2017р. на суму 5 461 564,50 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що відсутність довіреності за наявності інших первинних документів, що підтверджують здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.04.2015 у справі № 3-77гс15.

Посилання відповідача на те, що неможливо встановити повноваження особи, яка отримала товар, оскільки відсутні реквізити цієї особи у накладній, що ставить під сумнів факт отримання відповідачем товару, судом не приймаються до уваги з огляду на наступне.

Первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення (стаття 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вказаний перелік обов'язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, згідно якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складається документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції (у натуральному та/або у вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.5. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постановах Вищого господарського суду України від 09.04.2013 у справі № 5023/5085/12.

Крім того, відповідно до пункту 64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію , яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно пункту 65 вказаної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства, призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Таким чином, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, в тому числі за засвідчення видаткових накладних.

При цьому, суд зазначає, що матеріали справи не містять документів, які б свідчили про втрату печатки, її підробку чи інше незаконне використання третіми особами всупереч волі скаржника.

Таким чином, відтиск штампів та печаток підприємства, наявний, зокрема, на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару).

З огляду на зазначені норми права, дослідивши видаткові накладні, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що підписання покупцем видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Отже, наявна у матеріалах справи видаткова накладна є первинними документом бухгалтерського обліку, що підтверджує існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, виконання позивачем зобов'язань з поставки товару.

Також, суд зазначає, що передача (прийняття) матеріальних цінностей без довіреності є порушенням ведення бухгалтерського обліку і тягне за собою відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення, але не є достатньою обставиною, що заперечує факт передачі/повернення або прийняття товарів (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15.07.2014 у справі № 904/7908/13).

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору, строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п.3.3 договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару за вищевказаною накладною в повному обсязі не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

У зв'язку з викладеним у відповідача виникла заборгованість у розмірі 5 461 564,50 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, приймаючи до уваги, те що доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором у розмірі 5 461 564,50 грн.

Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних - 176 416,02 грн. та інфляційні втрати в розмірі 518 846,63 грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

Таким чином, оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат ґрунтується на законі (ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов'язання, тому позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та доведеними, та підлягають задоволенню повністю згідно розрахунку позивача, який є арифметично вірним.

Крім того, суд зазначає, що твердження відповідача про відсутність підстав для стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат у зв'язку з дією мораторію, введеного ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2011 у справі № 44/258-б, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, що діяла станом на день постановлення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство від 09.09.2011р.) (далі - Закон) передбачено, що поточними кредиторами - є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Судом встановлено, що провадження у справі про банкрутство ДП КОДУ відкрито 09.09.2011р., тобто до укладання договору, що є підставою даного позову, оскільки договір був укладений 22.06.2017р., що свідчить про те, що вимога позивача до відповідача є поточною в розумінні ст. 1 Закону.

Частиною 4 статті 12 Закону (у редакції, що діяла станом на день постановлення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство від 09.09.2011) встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до пункту 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Наведене спростовує доводи відповідача в частині безпідставності стягнення з останнього 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України , суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з дочірнього підприємства "Київське обласне дорожнє управління" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (03151, м. Київ, вул. Народного ополчення, 11-А; ідентифікаційний код 33096517) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "РАС ПАК" (65026, м. Одеса, пл. Грецька, 1; ідентифікаційний код 40681002) основний борг у сумі 5 461 564 грн. 50 коп., 176 416 грн. 02 коп. - 3% річних, 518 846 грн. 63 коп. - інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 92 352 грн. 41 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 22.04.2019р.

Суддя А.І. Привалов