Рішення

від 15.04.2019 по справі 922/751/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/751/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Кучко А.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Темпро" (40030, м. Суми, вул. Прикордонна, буд. 14) до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Модус Будова" (61058, м. Харків, вул. Данилевського, буд. 10) про стягнення 36851,98 грн. за участю представників:

від позивача - Петрищев О.О., згідно договору про надання юридичних послуг №15/02 від 15.02.2019

від відповідача - не прибув

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Темпро" до Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Модус Будова" про стягнення 35135,60 грн. суми попередньої оплати за непоставлений товар, інфляційні збитки у розмірі 1317,38 грн. та 3 % річних у розмірі 399,00 грн. Попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи складається із витрат зі сплати судового збору у розмірі 1921,00 грн.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що за усною домовленістю сторін про постачання товару, відповідач (як постачальник) зобов'язався поставити позивачу (як покупцю) продукцію, а саме: Склопакети 4-16-4і вартістю 35135,60 грн., а позивач оплатити та прийняти від відповідача вказану продукцію.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням сторін та призначено розгляд справи по суті на 15.04.2019 об 11:15.

15.04.2019 через загальний відділ діловодства господарського суду Харківської області від позивача надійшла заява (вх. № 9156) про долучення копій платіжних доручень № 2909 від 02.04.2019 на суму 25000,00 грн. та № 2920 від 12.04.2019 на суму 10135,00 грн., які досліджено та приєднано до матеріалів справи.

Позивач у судове засідання 15.04.2019 з'явився та вказав про сплату відповідачем в добровільному порядку заявлених до стягнення суми попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 35135,60 грн., про що посилається на подані примірники копій платіжних доручень: № 2909 від 02.04.2019 на суму 25000,00 грн. та № 2920 від 12.04.2019 на суму 10135,00 грн., у зв'язку із чим, в цій частині позову просить провадження у справі закрити. Решту позову про стягнення інфляційних збитків у розмірі 1317,38 грн. та 3 % річних у розмірі 399,00 грн. підтримав повністю та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач у судове засідання 15.04.2019 свого уповноваженого представника не направив, про причини неявки суду не повідомив, хоча про розгляд справи повідомлений своєчасно та належними чином, про що свідчить наявне поштове повідомлення з датою (25.03.2019) та відміткою про вручення представнику відповідача копії ухвали господарського суду Харківської області від 21.03.2019 у даній справі (т.с. І а.с. 34).

На підставі викладеного, суд вважає відповідача таким, що був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

В силу частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Враховуючи те, що норми статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлюють принципи диспозитивності та рівності усіх учасників судового процесу перед законом та судом, беручи до уваги приписи статті 129 Конституції України, які визначають одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі матеріалами і документами.

Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З'ясувавши всі фактичні обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши наявні у матеріалах справи докази, заслухавши аргументи відповідача, господарський суд встановив наступне:

Позивач звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому наголошує про те, що у жовтні 2018 року між відповідачем (як постачальника) та позивачем (як покупцем) було досягнуто усної домовленості щодо поставки товару, а саме: Склопакетів 4-16-4і вартістю 35135,60 грн.

Так, позивачем вказано про те, що на виконання зазначеної домовленості, відповідач направив позивачу рахунок - фактуру №СФ-246 ст від 08.10.2018 про сплату 35135,60 грн. (т.с. І а.с. 17).

Платіжним дорученням №1133 від 09.10.18 позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 35135,60 грн. (т.с. І а.с. 18).

01.11.18 між сторонами складено та підписано акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого за відповідачем рахується заборгованість в розмірі 35135,60 грн., що виникла в зв'язку з не поставленого зазначеного у рахунку - фактурі №СФ-246 ст від 08.10.2018 товару (склопакетів) (т.с. І а.с. 21 - 22).

Враховуючи, що з 09.10.18 року по лютий 2019 року поставка товару відповідачем не проводилась, позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія за вих. №11 від 08.02.2019 з вимогою про повернення грошових коштів, отриманих в якості оплати за товар (т.с. І а.с. 29 - 30), однак станом на 19.03.2019 відповідач грошові кошти в розмірі 35135,60 грн. позивачу не повернув, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Натомість з матеріалів справи вбачається, що 02.04.2019 відповідач перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 25000,00 грн., про що свідчить наявне у матеріалах справи платіжне доручення №2909 від 02.04.2019.

Також, 12.04.2019 відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 10135,00 грн., про що свідчить наявне у матеріалах справи платіжне доручення №2920 від 12.04.2019.

З огляду на викладене, відповідач станом на 12.04.2019 повернув позивачу суму попередньої оплати у розмірі 35135,60 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Приймаючи до уваги, що відповідачем сплачено у добровільному порядку заявлені до стягнення 35135,60 грн. попередньої оплати, суд дійшов висновку про закриття провадження по справі в цій частині.

При цьому, судом роз'яснено позивачу, що ч. 3 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 1317,38 грн. інфляційних та 399,00 грн. 3 % річних, суд зазначає про наступне.

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Кодексу. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов до висновку, що повернення грошових коштів, отриманих як попередня оплата (аванс) не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На переконання суду, позивач дійшов неправильного висновку, застосувавши до спірних правовідносин положення частини 2 статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суму боргу з урахуванням 3 % річних, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на яку можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України, у випадку вказаних законом.

Виходячи з системного аналізу вимог чинного законодавства аванс - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є грошова сума, яка перераховується згідно договору наперед , у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за роботи які мають бути виконані, при цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила лише у випадку невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, який викладений у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі № 910/12382/17).

Враховуючи вищезазначений висновок Верховного Суду про застосування норм права, суд вважає необґрунтованими доводи позовної заяви щодо застосування до даних правовідносин статті 625 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 1317,38 грн. інфляційних та 3% річних в сумі 399,00 грн., а тому відмовляє в їх задоволенні.

З урахуванням вищенаведеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та покладає витрати по сплаті судового збору на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 6, 8, 11, 525, 530, 570, 625, 626, 663, ч. 3 ст. 509, ч. 2 ст. 546, ч. 1 ст. 629, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 265 Господарського кодексу України, керуючись статтями 73-74, 76-80, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

В частині позовних вимог про стягнення попередньої оплати за непоставлений товар у розмірі 35135,60 грн. закрити провадження по справі.

В частині позовних вимог про стягнення 1317,38 грн. інфляційних втрат та 399,00 грн. 3 % річних - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СК Модус Будова" (61058, м. Харків, вул. Данилевського, буд. 10, код ЄДРПОУ 37459324) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Темпро" (40030, м. Суми, вул. Прикордонна, буд. 14, код ЄДРПЛУ 34452153) - витрати зі сплати судового збору у розмірі 1831, 52 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "19" квітня 2019 р.

Суддя Г.І. Сальнікова