Рішення

від 19.04.2019 по справі 922/215/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" квітня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/215/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Лепенець К.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікмастер" (61080, м. Харків, вул. Естакадна, буд. 1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, к. 8-8) про стягнення коштів за участю представників:

позивача - Лукашенко О. В. адвокат;

відповідача -не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКМАСТЕР" звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИТАН", в якому просить стягнути відповідача заборгованість за виконані роботи (надані послуги) у розмірі 19515,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 3021,06 грн., 3% річних у розмірі 802,02 грн. Також позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1921,00грн. та понесені судові витрати в сумі 5050,00 грн.

В обгрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що відповідач не розрахувався за виконані позивачем роботи, передбачені рахунком-фактурою № СФ1-000199 від 07.08.2017 року, чим порушено майнові права та інтереси позивача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.01.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до господарського суду Харківської області у 10-денний строк з дня вручення даної ухвали доказів оплати у встановленому законом порядку судового збору 1921,0грн.(оригіналу платіжного доручення ).

01.02.2019 через канцелярію суду від позивача із супровідним листом (вх. №2911) надійшли наступні документи: оригінал платіжного доручення про сплату судового збору на суму 1921,0грн.

Ухвалою господарського суду від 04.02.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/215/19. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін, підготовче засідання призначено на 27 лютого 2019 року о 10:30 год.

27.02.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікмастер" , через канцелярію суду (вх.№5122) надійшло клопотання про долучення документів .

Надані документи разом з клопотанням долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 27.02.2019 постановлено протокольну ухвалу про перерву в підготовчому засіданні до 20.03.2019 року об 11:30 год. на підставі ч. 5 ст. 183 ГПК України.

В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені про наступне підготовче засідання ухвалами від 27.02.2018.

27.02.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю ТИТАН , через канцелярію суду (вх.№5164) надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти заявлених позовних вимог, посилаючись на те, що копії акту графічні зображення в графах "Затверджую директор ТОВ "Титан" та "Від замовника " не є підписами генерального директора ТОВ "Титан" ОСОБА_2, а схожі візуально або на підроблені підписи , або на факсиміле підписів.

20.03.2019 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікмастер" , через канцелярію суду (вх.№6932) надійшла відповідь на відзив, в якій останній наголошував на тому, що відзив відповідача не містить будь-яких заперечень щодо існування заборгованісті відповідача перед позивачем за виконані позивачем роботи, передбачені Рахунком-фактурою №СФ 1-000199 від 07.08.2017 року, а наведені відповідачем у відзиві припущення не підтверджені жодним доказом та грунтуються виключно на домислах відповідача, що не може бути доказом у справі та підставою у відмові в задоволенні заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні 20.03.2019 постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження у справі № 922/215/19 на тридцять днів. Відкладено підготовче засідання 10.04.19 о 12:30 год.

В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені на наступне судове засідання ухвалами від 20.03.2019.

В судовому засіданні 10.04.2019 постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи у судовому засіданні по суті 19.04.2019 року.

В порядку ст.ст. 120-121 ГПК України сторони повідомлені на наступне судове засідання ухвалами від 10.04.2019.

В призначене судове засідання 19.04.2019 з'явився представник позивача, який повністю підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач на судове засідання не з'явився, про причини неприбуття суд не повідомив.

Частиною 1 ст. 202 ГПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, а неявка представників сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно, всебічно та повно дослідивши надані у справі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

07.08.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю ВІКМАСТЕР та Товариством з обмеженою відповідальністю ТИТАН було укладено договір у спрощеній формі на виконання позивачем для відповідача робіт з виготовлення і монтажу дверних конструкцій. На підтвердження укладання договору позивачем був наданий відповідачу Рахунок-фактура №СФ 1-000199 від 07.08.2017 року, відповідно до якого вартість виготовлення і монтажу дверних конструкцій склала 19515, 88 грн. з ПДВ.

Роботи з виготовлення та монтажу дверних конструкцій, визначені в Рахунку-фактурі №СФ1-000199 від 07.08.2017 року, були виконані позивачем належним чином та в повному обсязі та прийняті відповідачем, про що свідчить Акт №ОУ1-000044 здачі-прийняття робіт (надання послуг), складений та підписаний 08 вересня 2017 року позивачем та відповідачем. Оскільки жодних зауважень з боку Відповідача щодо якості виконаних робіт не було, про що свідчить відсутність будь-яких зауважень з його боку у вищевказаному Акті, відповідач зобов'язаний був сплатити вартість виконаних робіт в повному обсязі 08.09.2017 року - після прийняття від Позивача виконаних робіт. Однак жодних оплат від відповідача позивачем до моменту звернення до суду з позовом отримано не було.

З метою досудового врегулювання спору позивачем 22.06.2018 р. на адресу Відповідача було направлено (цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення) претензію вих. №1/6-18 від 22.06.2018 року з вимогою до Відповідача здійснити оплату виконаних на підставі Рахунку-фактури №СФ1-000199 від 07.08.2017 року робіт. Вказана претензія, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, була отримана відповідачем 23.06.2018 р. за адресою фактичного знаходження юридичної особи - 61086, м. Харків, вул. Морозова, буд. № 7. Однак, всупереч вимогам діючого законодавства України, претензія позивача була проігнорована відповідачем - позивач не отримав ані грошових коштів за виконані роботи, ані будь-яких заперечень відповідача на претензію.

Таким чином, як вказує позивач у позові, на поточний час існує заборгованість відповідача перед позивачем за виконані позивачем роботи, передбачені Рахунком-фактурою №СФ1-000199 від 07.08.2017 року, в сумі 19515, 88 грн., строк сплати якої настав 08.09.2017 року, чим порушено майнові права та інтереси позивача.

Враховуючи зазначене, позивач звернувся до суду з відповідним позовом до відповідача про сплату позивачу вартості виконаних позивачем та прийнятих відповідачем робіт, передбачених рахунком - фактурою №СФ1-000199 від 07.08.2017 року, з урахуванням інфляційних витрат виходячи зі встановленого індексу інфляції та 3% річних починаючи з 09.09.2017 року.

Суд зазначає, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонам правочин є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм ст.ст.837-864 Цивільного кодексу України. При цьому, суд виходить з того, що кінцевою метою виконання договору для позивача було отримання результату підрядних робіт - виготовлення, монтованих дверних конструкцій.

Статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 зазначеного Кодексу.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (ст. 193 Господарського кодексу України).

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевказані обставини, приписи закону і те, що суму заборгованості відповідачем не погашено, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 19515,88грн. є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 802,02грн. та інфляційних втрат в сумі 3021,06 грн. суд зазначає наступне.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому застосування положень частини другої ст. 625 ЦК України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Крім того, індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов'язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

З огляду на наявність прострочення виконання відповідачем зобов'язання з виготовлення та монтажу дверних конструкцій, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано інфляційні втрати на існуючу суму боргу.

Статтею 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Беручи до уваги наведене, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 802,02грн. та інфляційних втрат в сумі 3021,06 грн. як обґрунтовано заявлені, документально підтверджені, не спростовані належними доказами відповідачем, підлягають до задоволення.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об'єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач доказів належного виконання умов договору підряду не надав, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, про задоволення позовних вимог позивач про стягнення з відповідача заборгованості за виконані роботи (надані послуги) у розмірі 19515,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 3021,06 грн., 3% річних у розмірі 802,02 грн.

Щодо розподілу судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу.

Суд не бере до уваги копію платіжного доручення №21 від 23.01.2019 року про сплату витрат на правову допомогу за договором №4-2019/Д-1 від 18.01.2019 року та остаточний розрахунок судових витрат по справі№922/215/19, оскільки вищеозначені копії доказів не відповідають вимогам п.9 ст.80 ГПК України , більше того позивачем, в матеріалах справи не додано копію договору №4-2019/Д-1 від 18.01.2019 року про надання правової допомоги, а також позивачем не додано доказів сплати витрат на правову допомогу в розмірі 3050,0грн., а відтак суд не має можливості встановити обсяг наданих послуг і виконаних робіт та чи є розмір таких витрат обґрунтованим, тому ці витрати належить покласти на позивача.

А відтак, в частині вимог щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5050,0грн. суд відмовляє у задоволенні.

Щодо судового збору.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються, зокрема, у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 1, 3, 11, 202, 204, 509, 525, 526, 530, 546, 549, 551, 625, 626, 627, 629, 655, 689, 691, 692 ЦК України, ст. ст. 174, 179, 193, 216, 230, 231 ГК України, ст. ст. 3, 7, 11, 42, 46, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 237, 238, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Титан" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, к. 8-8, код 30588785) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікмастер" (61080, м. Харків, вул. Естакадна, буд. 1, код 34330502) - заборгованість за виконані роботи (надані послуги) у розмірі 19515,88 грн., інфляційні втрати у розмірі 3021,06 грн., 3% річних у розмірі 802,02 грн., судовий збір у розмірі 1921,00грн.

В задоволенні понесених судових витрат в сумі 5050,0грн. відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Харківської області протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Вікмастер" (61080, м. Харків, вул. Естакадна, буд. 1, код 34330502).

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Титан" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпропетровська, буд. 223, к. 8-8, код 30588785).

Повне рішення складено "19" квітня 2019 р.

Суддя О.О. Присяжнюк