Рішення
від 19.03.2019 по справі 359/3591/18
БОРИСПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 359/3591/18

№ 2/359/371/2019

РІШЕННЯ

іменем України

19 березня 2019 року Бориспільський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Муранової-Лесів І.В.,

при секретарі - Степаненко А.О.,

за участі представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідачів - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Борисполі Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В :

10.05.2018 року представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області з даною позовною заявою, у якій просив суд визнати за ОСОБА_3 право власності на 1068/10000 частини житлового будинку АДРЕСА_1, стягнути на її користь з відповідачів вартість за проведення незалежної оцінки у сумі 750 грн., а також стягнути на її користь понесені судові витрати (а.с.2-4).

В обґрунтування позову зазначили наступне. З 27.09.2003 р. по 15.12.2017 р. позивач ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_4, від якого мають спільних дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду від 25.01.2017 року з відповідача ОСОБА_4 стягнуто аліменти на дітей у розмірі Ѕ частини від його заробітку, а рішенням суду від 15.12.2017 року - шлюб між ними було розірвано. Зазначає, що після реєстрації шлюбу проживати з чоловіком в будинку його батьків в АДРЕСА_1, в якому була зареєстрована з 20.09.2005 року. Будинок потребував ремонту для комфортного проживання в ньому. 20.02.2007 року батько відповідача, ОСОБА_9, подарував відповідачам по Ѕ частині кожному спірного будинку. Проживаючи в шлюбі з відповідачем, після народження другої дитини, за погодженням з матір'ю відповідача, за спільні кошти у період з 2005 р. по 2017 рік було зроблено ремонтні роботи, невід'ємні поліпшення становлять 165 303 грн., за рахунок чого істотно збільшилася вартість будинку на 21,377%, що підтверджується висновком про вартість майна від 01.03.2018 року. Також зазначає, що на даний час вона з дітьми проживає в спірному будинку, де також проживає і відповідач ОСОБА_5 Відповідачі намагаються її виселити з будинку, створюючи такі умови, при яких не комфортно проживати в даному будинку. На пропозицію сплатити половину коштів, які були вкладені у невід'ємні поліпшення будинку, відповідачі відмовляються. Враховуючи зазначене, позивач вважає, що має право на визнання за нею права власності на частину будинку вартістю 82 651 грн. 50 коп., що є 10,68 % від вартості всього будинку за рахунок частки ОСОБА_4, а саме на 1068/10000 частини будинку.

Представник позивача ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та викладені в позовній заяві обставини, просив позов задовольнити. Вважає, що поліпшення, які були створені внаслідок проведеного за рахунок коштів подружжя ремонту, є невід'ємними, а вартість, на яку внаслідок цього збільшилась вартість будинку - істотною.

Представник відповідачів ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечував щодо позову, вважають вимоги необґрунтованими, тому просили відмовити у задоволенні позову. Зокрема, зазначив, що ремонтні роботи, на які посилається позивач, були розпочаті батьком відповідача ще до укладення договору дарування. Вважає, що належних і допустимих доказів того, що зазначені в позові роботи проводились за рахунок коштів колишнього подружжя, а також, після укладення договору дарування, не надано. Вважає недопустимим доказом наданий висновок спеціаліста, оскільки оцінка проводилась без відома та без згоди власника, на підставі одних лише пояснень позивача про проведені ремонтні роботи у період з 2003 по 15 грудня2017 року. Також, звертає увагу, що, визначаючи вартість будинку, оцінювач застосовує коефіцієнт знецінення -0,57, а до вартості проведених поліпшень - ні. Вважає, що позовні вимоги є недоведеними і необґрунтованими, оскільки, навіть з урахування визначеної вартості поліпшень, збільшення вартості будинку не є істотним.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах цивільної справи, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексу.

Відповідно до вимог ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У судовому засіданні встановлено, що сторони, позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4, перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 вересня 2003 року, який було розірвано рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 грудня 2017 року, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 та копією рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15.12.2017 р. (а.с.6,12)

У даному шлюбі народилися діти: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується відповідними свідоцтва про народження (а.с.7-9).

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 25 січня 2017 року (а.с.10, 11), стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, аліменти на дітей: дочки ОСОБА_6,ІНФОРМАЦІЯ_7, синів ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_8, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, в розмірі Ѕ частини від заробітку (доходу), починаючи від дати ухвалення судового рішення з 25.01.2017 року та до досягнення дітьми повноліття.

Встановлено, на підставі договорів дарування від 20.02.2017 року, посвідченого державним нотаріусом Бориспільської міської нотаріальної контори Київської області Дідок В.В., зареєстрованих у реєстрі № 1-336, 1-339, ОСОБА_9 подарував, а ОСОБА_5 та ОСОБА_4 прийняли в дарунок, кожний, по Ѕ частині житлового будинку АДРЕСА_1( а.с.14,15).

Право власності на вказане майно за відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було зареєстровано 04.04.2007р., що підтверджується витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 04.04.2007 за № 14128651 та № 14128787, довідкою КП Бориспільське БТІ від 25.01.2018 за № 16 (а.с.13, 14-на звороті, 15-на зворооті).

Згідно технічного паспорту на житловий будинок, виданий КП Бориспільське БТІ (а.с.16-17) вбачається, що станом на 18.12.2006 інвентаризаційна вартість спірного будинку становила 232 204 гривень.

Відповідно до ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 718 ЦК України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Відповідно до ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

Домовленості про частки в праві спільної власності чоловіка й жінки між сторонами не було, шлюбний контракт не укладався.

Так, за загальним правилом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен встановити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15).

Вимогами ст.69СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Відповідно до вимог ст.62СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно нотаріально посвідченого договору дарування відповідач ОСОБА_4 отримав у дар від свого батька Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_1, тобто у відповідності до п.2 ч.1 ст.57 СК України це є його особистою приватною власністю.

Як стверджував представник позивача у судовому засіданні, позивачем разом з відповідачем ОСОБА_4 за час шлюбу у період часу з 2003 року по 2017 рік за спільні кошти, у будинку АДРЕСА_1, де проживали увесь час, здійснили невід'ємні поліпшення для проживання в ньому, що становить 21,377 % від вартості всього будинку, що підтверджується замовленим позивачем у ПП Авто-сервіс звітом про вартість майна.

Відповідно до звіту про незалежну оцінку майна, проведеного суб'єктом оціночної діяльності ПП Авто-Експрес ОСОБА_11, станом на 26 лютого 2018 року ринкова вартість житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_1, складає 773270 грн. Вартість невід'ємних поліпшень проведених у період з 2000 по 15 грудня 2017 року у домоволодінні, з врахуванням матеріалів, робіт, реконструкцій, тощо, становить 165303 гривень., та визначено збільшення вартості даного будинку.( а.с.22-52).

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

При цьому, за змістом ч.1, 3 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч.1 ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Надаючи оцінку дослідженим доказам, суд враховує, що відповідно до вимог ч.2 ст.11 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , замовниками оцінки майна можуть бути особи, яким зазначене майно належить на законних підставах або у яких майно перебуває на законних підставах, а також ті, які замовляють оцінку майна за дорученням зазначених осіб.

Встановлено, що звіт виготовлений на замовлення позивача ОСОБА_3, яка не є власником такого майна, і оцінка нерухомого майна проведена 26 лютого 2018 року, тобто, після розірвання шлюбу між позивачем та відповідачем ОСОБА_4, тобто, в порушення вищенаведених вимог ст.11 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні .

Судом було роз'яснено сторонам порядок призначення судової експертизи, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій. Клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи заявлено не було.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що наданий позивачем звіт не відповідає вимогам висновку експерта, як то передбачено ст.102 ЦПК України, та є недопустимим доказом. Інших доказів щодо обсягів проведених ремонтних роботі, їх вартості, а також, що кошти, за рахунок яких, вони були здійснені, були спільними коштами подружжя позивача та відповідача ОСОБА_4, в тому числі за рахунок грошових позивача, суду надано не було.

Суд також зазначає, що нормами сімейного законодавства, на яке посилається позивач, передбачена можливість визнання майна одного з подружжя, яке істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, у разі спору - об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Водночас така норма права не може поширюватись на відповідача ОСОБА_5.

Так, майно, щодо якого виник спір, не є створеним в процесі спільної праці та спільними коштами членів сім'ї позивача та відповідачів, отже відсутні підстави визнання всього будинку їх спільною сумісною, або спільною частковою власністю на підстави ч.4 ст.368 ЦК України.

Водночас, частка відповідача ОСОБА_4 і праві власності на будинок складає Ѕ, та в натурі не виділялась. Позивач, виходячи з результатів проведеної оцінки спірного майна, викладених у Звіті по оцінку, який суд вважає недопустимим доказом, визначає належну їй частку, виходячи не з вищенаведених вимог ч.1 ст.62 СК України, а з розрахованої вартості невід'ємних поліпшень - 165303 грн., що становить 21,3775 від вартості всього будинку (а.с.3), та стверджуючи, що має право на визнання за нею права власності на частину будинку вартістю 82651грн.50коп, що становить 10,68% від вартості всього будинку за рахунок частки ОСОБА_4, а саме на 1068/100000 частини будинку.

Таким чином, позивачем фактично визначається та обставина, що вартість поліпшень, про які зазначено в позові, не є істотною по відношення до вартості майна, оскільки, виходячи з тверджень позивача, становить всього близько 1/5 частини вартості будинку.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку щодо відмови в задоволенні позову, оскільки позивач не надала суду доказів, що підтверджують вказані у позові обставин, а заявлені вимоги щодо відповідача ОСОБА_5 не гуртуються на вимогах чинного законодавства.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати (а.с.1) за рахунок відповідача відшкодуванню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89,128, 141,158, 258, 259, 263-265, 266, 280 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити повністю.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга Київському апеляційному суду через Бориспільський міськрайонний суд протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 29.03.2019.

Суддя: І. В. Муранова-Лесів

Дата ухвалення рішення19.03.2019
Оприлюднено23.04.2019

Судовий реєстр по справі —359/3591/18

Рішення від 19.03.2019

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

Рішення від 19.03.2019

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

Ухвала від 05.10.2018

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

Ухвала від 13.07.2018

Цивільне

Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Муранова-Лесів І. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні